На Заході все ясніше виокремлюються три різні стратегії щодо ведення переговорів з Володимиром Путіним та визначення фіналу війни в Україні. Один з підходів акцентує на досягненні територіального компромісу та укладенні бізнес-угод з Москвою, інший шукає шляхи для відновлення прямого діалогу Європи з Кремлем, а третій вважає, що будь-які спроби домовитися з російським президентом лише зменшують тиск на Росію.
Цю інформацію наводить Financial Times, вивчаючи новий внутрішній конфлікт на Заході стосовно перемовин із Москвою.
Згідно з оцінкою FT, ця дискусія значно перевищує просте питання щодо формату наступної зустрічі чи чергового етапу мирних переговорів. Насправді вона охоплює набагато більш складну проблему: чи можливо досягти домовленості з Путіним, яка спонукала б його зупинити війну, а також як мають виглядати відносини між Заходом і Росією після її завершення.
Захід уже не раз намагався "прочитати" Путіна
Видання підкреслює, що історія спроб західних політиків встановити особливі зв'язки з президентом Росії налічує багато років.
Екс-президент США Джордж Буш, після особистої бесіди з Володимиром Путіним, зазначив, що заглянув йому в очі і виявив "дуже чесну та надійну" особистість.
Після російської анексії Криму у 2014 році канцлерка Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд роками намагалися за допомогою дипломатії стримати подальшу ескалацію.
Тепер команда президента США Дональда Трампа робить ще одну спробу налагодити робочі зв’язки з Кремлем.
Однією з ключових фігур у цьому процесі став спеціальний представник адміністрації Стів Віткофф. Газета FT відзначає, що нещодавно він охарактеризував Путіна як "гуманітарія".
Вранці наступного дня, як повідомляє видання, російський ракетний удар по залізничній станції в Дніпрі призвів до загибелі 15 мирних жителів.
Незважаючи на це, дипломатичні зв'язки тривають, і Росія, Україна та США готуються до наступного етапу переговорного процесу.
На цьому фоні, за аналізом Financial Times, виразно проявилися три різні західні стратегії щодо Росії.
Перший варіант: територіальний компроміс та співпраця з Росією в бізнесі.
Перший табір FT асоціюється головним чином зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером.
Їхня логіка, за описом видання, полягає у тому, що шлях до угоди може лежати через нові поступки з боку України, зокрема територіальні, а також через створення для Москви економічних стимулів.
За останні кілька місяців Віткофф та Кушнер суттєво вплинули на формулювання американської стратегії у переговорах з Кремлем.
Однією з найбільш суперечливих пропозицій стала ідея, що Україна може відмовитися від територій, які вона нині контролює, заради досягнення мирної домовленості.
У Києві та значній частині Європи, пише FT, такий підхід сприйняли як неприйнятний.
Ще більше питань виникло щодо іншого аспекту американської концепції — потенційні великі бізнес-угоди між США та Росією після закінчення конфлікту.
Економічну співпрацю планують розглядати як один із чинників, що можуть спонукати Москву ухвалити угоду.
Проте в багатьох регіонах Європи подібний підхід вважають, як мінімум, надмірно простодушним.
Критики цієї теорії вважають, що конфлікт, розв'язаний Путіним проти України, не обумовлений економічними інтересами. Тому можливість укладення нових угод у сферах нафти, енергетики чи інвестицій навряд чи стане фактором, що спонукатиме його відмовитися від своїх політичних та військових амбіцій.
Другий підхід: Європа має сама говорити з Кремлем
Іншу стратегію представляють президент Фінляндії Александер Стубб і прем'єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере.
Обидва політики продовжують виступати на підтримку України.
Проте вони вбачають у цьому проблему, адже фактично весь обмін думками з Путіним знаходиться під контролем Вашингтона.
Їхнє прагнення полягає в тому, щоб залучити Європу безпосередньо до дипломатичних переговорів.
Минулого тижня Стубб і Стере провели з Путіним 90-хвилинну телефонну розмову.
Перед цим, за даними FT, обидва ретельно консультувалися з президентом України Володимиром Зеленським.
Під час взаємодії з Кремлем вони, зокрема, донесли до Путіна інформацію про готовність Зеленського зустрітися особисто для обговорення найнагальніших питань — територіальних суперечок та майбутніх гарантій безпеки.
Обговорювалися не тільки гарантії для України, а й більш загальна концепція безпеки у післявоєнний період.
Яка була реакція Путіна?
Згідно з повідомленням Financial Times, Путін висловив готовність розглянути варіант особистої зустрічі з Зеленським.
Проте, згідно з його думкою, така зустріч повинна бути проведена лише в той момент, коли стане очевидним, що сторони досягли значного прогресу у напрямку до фінальної угоди.
Щоб дійти до цього етапу, під час розмови також обговорювали можливі "заходи зміцнення довіри".
Одним з можливих рішень є часткове припинення вогню, яке може охоплювати захист енергетичних об'єктів та забезпечення постачання продуктів харчування.
Іншою можливістю може бути здійснення обміну військовополоненими.
Для Стубба і Стере ці домовленості, ймовірно, є не кінцевою метою, а способом створити мінімальний рівень довіри для подальших переговорів.
Фінляндія і Норвегія не хочуть вести переговори вічно
За інформацією FT, Стубб і Стере не мають наміру надовго залишатися ключовими європейськими партнерами для Кремля.
На певному етапі вони прагнуть відступити і делегувати політичні переговори більш великим європейським країнам.
Передусім йдеться про Німеччину, Францію та Велику Британію.
До цього процесу можуть приєднатися також Європейський Союз та, можливо, Італія.
Фактично, ініціатива від Фінляндії та Норвегії спрямована на створення для Європи можливості прямого контакту з Москвою, що в подальшому може бути оформлено в інституційній формі на рівні основних європейських столиць.
Проте ця тактика вже зустріла значний опір.
Третій підхід: діалоги з Путіним лише сприяють зміцненню позицій Кремля.
Найбільше скептиків щодо прямого діалогу з Путіним, за оцінкою FT, серед країн Балтії та Польщі.
Вони вважають, що Москва застосовує переговори не з метою досягнення компромісу, а для затягування часу, ослаблення європейської єдності та зменшення зовнішнього тиску.
До критиків фінсько-норвезької ініціативи приєдналася й прем'єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен.
Вона заявила, що "дуже скептично" ставиться до такого формату.
Вона стурбована тим, що індивідуальні зв’язки європейських країн з Кремлем можуть підірвати єдність позиції Європи.
Якщо це станеться, тиск на Росію може послабитися саме тоді, коли Москва продовжує війну та удари по Україні.
Путін сам додав пального до полум'я.
Додаткової гостроти суперечці надала реакція самого Путіна.
Він відзначив європейських політиків, які, на його думку, не мають наміру принести Росії "стратегічну поразку", а, навпаки, підтримують "конструктивний діалог".
Для противників співпраці з Кремлем ця похвала стала ще одним доводом проти нового формату переговорів.
Але саме поняття "стратегічної поразки" Росії поступово перетворилося на центральне питання у внутрішній суперечці Європи.
Чи має Європа ставити за мету поразку Росії?
Для деяких європейських політиків прийняття закінчення війни означає не лише зупинку військових дій, а й поразку Росії.
У найсуворішому сценарії йдеться також про падіння сучасної політичної системи в Москві.
У таборі Стубба та Стере підходять до подібних ситуацій з великою обережністю.
Вони переконані, що досягнення "стратегічної поразки" Росії може виявитися неможливим завданням.
Крім того, навіть якщо російська держава зазнає масштабної внутрішньої кризи, наслідки такого розвитку подій можуть бути непередбачуваними і не обов'язково сприятливими для Європи.
Саме з цієї причини у Фінляндії та Норвегії вже розглядають не лише способи припинення поточної війни, а й питання, якими мають бути відносини між Європою та Росією після її закінчення.
Проблема американського підходу
Financial Times вважає, що всі три стратегії мають свої недоліки.
Американська стратегія, що спирається на концепцію економічного прибутку, може хибно вважати, що можливість укладення масштабних бізнес-угод здатна змінити поведінку Путіна.
Однак російський президент розпочав війну не через відсутність доступу до західного капіталу чи бажання отримати вигідні контракти.
Тому обіцянки нових економічних можливостей можуть виявитися недостатніми для зміни його стратегічних цілей.
У цьому сенсі спроба перетворити майбутню мирну угоду на великий бізнес-проєкт може не враховувати характер самого конфлікту.
Проблема прихильників концепції "стратегічної поразки".
Водночас ті, хто рішуче заперечує можливість діалогу з Путіним, стикаються з істотним викликом.
Вони підтримують ідею продовження максимальної напруги до досягнення стратегічної поразки Росії, але, за думкою FT, наразі не надають переконливих аргументів щодо того, яким чином можна реалізувати цей результат.
Росія продовжує війну, має значні військові ресурси та не демонструє готовності капітулювати.
Отже, вимога продовжувати бойові дії до повного розгрому противника може призвести до тривалого конфлікту на багато років вперед.
Основну ціну за це продовжить сплачувати Україна — життями громадян, знищенням міст, енергетичних систем і економіки.
Цей аспект, на думку FT, часто залишається поза увагою тих, хто підтримує найсуворішу позицію.
Проблема нового європейського діалогу
Однак прихильники діалогу також можуть допуститися помилки в інший бік.
Основний ризик полягає в тому, що існує ймовірність перебільшення справжньої готовності Путіна до досягнення мирного угоди.
Financial Times підкреслює, що нинішня стратегія Росії не демонструє намірів відмовитися від використання сили для зміни ситуації.
Навпаки, Москва продовжує завдавати ударів по енергетичному сектору та промисловості України.
Згідно з оцінками журналістів, президент Росії має намір ослабити Україну в зимовий період і створити для Києва якомога більш складні обставини.
У цих умовах переговори можуть відбуватися паралельно з військовим тиском, а не бути його заміною.
Путін теж може зробити помилку.
Окрема проблема, на яку вказує FT, -- уявлення самого російського президента про ситуацію.
За оцінкою видання, Путін регулярно переоцінює успіхи російської армії на фронті.
Він паралельно не враховує можливостей України справлятися з військовими та економічними викликами.
Якщо президент Росії дійсно вважає, що час діє на його користь, це може значно знизити його готовність до справжнього компромісу.
Навіть значні дипломатичні зусилля в цій ситуації можуть бути безрезультатними, поки Кремль не змінить своє бачення обстановки на фронті.
Три підходи — і жодної впевненої відповіді.
Конфлікт між західними партнерами в основному зводиться до трьох суттєво різних підходів до одного й того ж запитання.
Вашингтонський табір запрошує до досягнення угоди шляхом компромісів та впровадження економічних стимулів.
Стубб і Стере мають намір встановити прямий європейський канал для ведення переговорів, поступово переходячи до моделі співіснування з Росією в післявоєнний період.
Найбільш жорсткі критики Кремля вважають, що сам діалог із Путіним є помилкою, а тиск потрібно продовжувати до стратегічного послаблення Росії.
У кожного з цих варіантів є власна логіка, але й серйозні ризики.
З цієї причини, незважаючи на відновлення дипломатичних зв'язків і підготовку до нових раундів переговорів, Financial Times не вважає, що мир є на горизонті.
Конфлікт все ще не наближається до свого завершення, а ключова дилема для Західних країн полягає не лише в тому, які пропозиції висунути Путіну, а й у розумінні його справжніх намірів та готовності відмовитися від застосування сили для досягнення своїх цілей.
#Кремль (фортифікаційна споруда) #Володимир Путін #Дональд Трамп #Росія #Україна #Європейський Союз #Європа #Москва #Володимир Зеленський #Президент України #Компроміс #Німеччина #Економіка #Ангела Меркель #Російська мова #Київ #Інфраструктура #Данія #Бойові дії #Дніпро #Вашингтон, округ Колумбія #Стратегія #Друга Польська Республіка #Анексія Криму Російською Федерацією #Франція #Фінляндія #Західна Європа #Московський Кремль #Італія #Нафта #Дипломатія #Норвегія #Президент Франції #Президент Фінляндії #Йонас Гар Стьоре #Бізнес #Велика Британія #Логічно #Financial Times #Країни Балтії #Держава (політика) #Президент (урядова посада) #Прем'єр-міністр Норвегії #Джордж В. Буш #Франсуа Олланд
