На 36-му році Незалежності Україна опинилася на порозі, де простий приріст ВВП вже не може забезпечити повернення мільйонів наших співвітчизників з-за меж країни. Значна частина цього економічного зростання досі фінансується міжнародними партнерами, але така підтримка не триватиме вічно.
Які саме реформи, зміни в податковій системі та рівень доходів потрібні країні для того, щоб перетворити "інерційну пастку" на прорив у високих технологіях протягом наступних п'яти років - у статті РБК-Україна.
Україна наближається до наступної річниці своєї незалежності з парадоксальною економічною ситуацією: оборонно-промисловий сектор показує небачене зростання, в той час як інші галузі економіки переживають спад.
Країна опинилася на межі, за якою збільшення ВВП більше не забезпечує повернення мільйонів українців, які виїхали за кордон, а також стабільного відновлення після війни.
"У цьому році оборонно-промисловий комплекс по суті залишається основним фактором економічного розвитку. Проте цивільний сектор все більше відчуває наслідки загострення конфлікту: ми вже спостерігаємо уповільнення споживання, а також негативний вплив руйнувань бізнес-об'єктів та логістичних процесів. Це означає, що зростання ОПК наразі не свідчить про стабільне зростання всієї економіки", - підкреслила головна економістка інвестиційної компанії Dragon Capital Олена Білан під час події, організованої Центром економічної стратегії.
Масштаб розподілу вона описала без обробки: "На початку року ми сподівалися, що зростання цивільного сектору лише уповільниться до нуля, але тепер ми очікуємо негативну динаміку - приблизно 1% зниження економіки, якщо виключити оборонно-промисловий комплекс".
У Національному банку погоджуються, що повернення до довоєнної структури економіки малоймовірне - вона вже суттєво змінилася.
"Економіка продовжить свою трансформацію. Пріоритети природно перемістяться в сторону підвищення технологічності та розвитку секторів з більшою доданою вартістю", - зазначили в пресслужбі НБУ, відповідаючи РБК-Україна.
В Національному банку вважають, що сектор MilTech стане одним із основних прикладів і нових рушіїв, які сприятимуть розвитку суміжних виробництв. Однак цей процес трансформації торкнеться значно більшого спектра різних індустрій.
Але саме в цей момент виникає ключове питання на найближчі роки: який буде стан української економіки, коли війна вже не стане основною перешкодою, а її наслідки — нестача робочої сили, знищена інфраструктура, потреба в інвестиціях та загрози безпеці — залишаться?
"Ми вже тривалий час окремо пропрацьовуємо сценарій сталого перемир'я, щоб розуміти, наскільки швидко за таких умов може відновлюватися українська економіка, - каже Олена Білан. - Але поки що нашим базовим сценарієм залишається продовження війни".
Зображення: Українська економіка досягла показників, близьких до довоєнних, проте її структура суттєво змінилася (інфографіка РБК-Україна)
Скільки має заробляти українська родина, щоб повернутися
Економічне зростання не є достатньою умовою для повернення українців з ЄС, і причина цього полягає не тільки у війні. Як зазначає старша економістка Центру економічної стратегії Ірина Іпполитова, для біженців важливе не лише пряме зіставлення зарплат в Україні з оплатою праці чи соціальними виплатами в Німеччині, Польщі чи Чехії, а й баланс між доходами та вартістю життя.
"За результатами нашого дослідження ми виявили цікаву тенденцію: високий рівень матеріального добробуту перед виїздом з України пов'язаний із більшою готовністю до повернення, тоді як кращі фінансові умови за кордоном, навпаки, знижують ймовірність повернення", - зазначила вона в інтерв'ю РБК-Україна.
Навіть без точних цифр очевидно, що планка істотно підвищилася. Завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олексій Позняк зазначив в інтерв'ю РБК-Україна, що до початку повномасштабної війни вчені вважали 70% від заробітної плати за кордоном достатнім стимулом для утримання людей в Україні. Сьогодні ж ситуація змінилася.
"Раніше акцентувався на тому, щоб залишити людей в Україні, а тепер питання полягає у їх поверненні. Таким чином, можливо, що 70% вже не є достатнім для цього; ймовірно, для ефективного стимулювання повернення необхідно досягти рівня 80-90%", - зазначає експерт.
Фінанси - це не єдиний, а навіть не найважливіший фактор. Олексій Позняк підкреслює наявність психологічного бар'єру. Багато жінок з України, які працюють за кордоном, займають позиції, що не відповідають їхній спеціалізації, наприклад, працюють продавцями або беруться за сезонні роботи. Навіть значно вища зарплата за кордоном не може компенсувати втрату соціального статусу. Натомість можливість відновити свій попередній статус в Україні може стати сильним стимулом для повернення, навіть якщо заробіток буде нижчим.
Ірина Іпполитова вносить елемент безпеки у цю дискусію. Згідно з останніми результатами дослідження ЦЕС, близько 80% респондентів, які мають намір повернутися, готові зробити це тільки після стабільного закінчення конфлікту.
Керівник аналітичного відділу Concorde Capital, Олександр Паращій, підкреслює, що дешевизна робочої сили вже не забезпечить Україні конкурентні переваги.
"Приватний сектор змушений буде запропонувати конкурентоспроможні зарплати в Україні, - зазначив він в інтерв'ю РБК-Україна. - Це створює певні труднощі, адже 'доступна робоча сила' більше не є нашою сильнішою стороною."
Зображення: Економічні причини відходять на другий план, поступаючи місцем надії на відновлення та стабільність в Україні (інфографіка РБК-Україна)
Промислова битва: обирати між фабриками чи новітніми технологіями?
Дебати щодо типу економіки, яку варто розвивати, викликають жваві суперечки. У цих обговореннях зустрічаються два контрастні підходи.
Урядову точку зору планувало озвучити Міністерство економіки. Проте, воно відмовилося коментувати запитання РБК-Україна, передавши слово своїм попередникам.
"Стратегічна мета - довести частку переробної промисловості у ВВП до 20%... У 2025 році ми очікуємо на збільшення частки промисловості у структурі ВВП до 8,5%", - заявляв Олексій Соболєв, будучи міністром економіки.
Цифри, які ще нещодавно наводила очільниця уряду Юлія Свириденко, показують, що ставка на індустріалізацію вже дає фіскальний ефект. Наприклад, за 11 місяців 2025 року переробна промисловість забезпечила 17,9% податкових надходжень зведеного бюджету - найбільше серед усіх секторів економіки. А програма "Зроблено в Україні", за її словами, додала економіці 0,95 в.п. зростання ВВП.
"На даний момент частка переробної галузі в нашому ВВП становить приблизно 10%, що вдвічі нижче за стандарт ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку - ред.), яка визначає оптимальний рівень цього показника на рівні 20%," - зазначила Юлія Свириденко.
Фото: Зміна структури української економіки від класичної індустріально-аграрної моделі 1991 року до домінування послуг з великою часткою держуправління та оборони (інфографіка РБК-Україна)
Проти цієї аргументації виступають експерти аналітичного центру CASE Україна. Старший економіст Володимир Дубровський вважає, що орієнтація на промисловість є стратегічно невірним кроком.
На мою думку, зосередження уваги на промисловості є неправильним шляхом, адже світ вже перейшов у постіндустріальну епоху, і промисловість більше не може бути рушійною силою економічного зростання. Зосереджуватись на ній - це те саме, що (колись) акцентувати увагу на сільському господарстві в 20 столітті, - зазначив він у коментарі для РБК-Україна. - Аргентина сто років тому стала яскравим прикладом такого підходу - в результаті вона з однієї з найзаможніших країн світу перетворилася на країну з середнім рівнем доходу.
На запитання, який підхід ефективніший - точкові субсидії окремим галузям чи рівні конкурентні умови для всього ринку, - Дубровський відповідає рішуче.
"Однозначно друге, надто зважаючи на проблеми з корупцією та верховенством права, і якістю державного управління загалом... Ключовими напрямками тут є підвищення якості освіти (яка стрімко деградує) та збереження талантів і створення сприятливих інноваційних екосистем", - стверджує економіст.
На його думку, єдиним виключенням є тільки оборонна промисловість, і це з чисто позаекономічних причин. Далі буде розглянуто її потенціал.
Демографічний шок і роботизація: хто працюватиме на відбудові?
Навіть якщо конкуренція між підприємствами виявиться успішною для заводів, не вистачає фахівців для їх побудови. Відсутність кадрів уже не просто короткострокова проблема, а перетворюється на системне обмеження для економіки.
За оцінками Олексія Позняка, за кордоном перебуває приблизно 5 млн українських вимушених мігрантів. І навіть за оптимістичного сценарію повернеться не більш як 50-60% із них. Утім, проблема не лише в кількості, а й у "якості" тих, хто поїхав.
"В Україні спостерігається особливо критичний брак робочої сили у сфері кваліфікованих спеціальностей, таких як водії, швачки, електромонтери, зварники та слюсарі. Водночас більшість дорослих українців, які виїхали за межі країни, мають вищу освіту, що ускладнює можливість заповнити цей дефіцит у робітничих професіях", - зазначає Ірина Іпполитова.
Олексій Позняк пропонує комплексне рішення:
* інтеграція в ринок праці осіб похилого віку, які "залишаються працездатними";
* глибшу роботизацію виробничих процесів (технології, обкатані на фронті, можна перенести в цивільну економіку);
* і, зрештою, імпортувати робочу силу.
"Все ж доведеться частково вирішити питання забезпечення робочою силою за рахунок залучення мігрантів, оскільки цього не уникнути. У світі немає заможних країн, які б обійшлися без мігрантів. Україна має шанс стати заможною завдяки мігрантам, або ж залишитися в бідності," - зазначає він, зауважуючи, що кількість мігрантів не повинна перевищувати 10% від загального населення, адже при більшій пропорції посилюються труднощі з їхньою інтеграцією.
Час в даному контексті виступає проти України. Паралелі з дослідженнями трудової міграції у Франції до початку війни свідчать про те, що після приблизно п'яти років перебування за кордоном, шанси на повернення мігрантів значно зменшуються.
Олексій Позняк відзначає, що провести точну аналогію з військовими мігрантами є непросто. Проте спільна тенденція залишається: чим тривалішою є міграція, тим менше людей зрештою повертається додому.
У Нацбанку цю логіку підтверджують з макроекономічного боку. Мовляв, зростання продуктивності є єдиним надійним підґрунтям для сталого підвищення реальних доходів без інфляційного тиску, а отже - і головним фінансовим стимулом для повернення й утримання людського капіталу.
Однак, як підкреслюють в НБУ, економічне зростання є важливою, але недостатньою умовою. Без забезпечення безпеки та відновлення соціальної інфраструктури навіть високі зарплати не зможуть повернути мільйони людей.
Від Military-Tech до Dual-Use: як виявити потенціал в 50 мільярдів доларів.
Поки цивільна економіка шукає нову модель зростання, оборонний сектор уже став її локомотивом. Він має шанс залишитися драйвером і після війни.
Олександр Борняков, який очолює наглядову раду українського оборонного кластера Brave1, підкреслює вражаючі цифри: щорічно Україна виготовляє від 4 до 5 мільйонів дронів, а потенціал оборонної промисловості до 2026 року може досягти 50-55 мільярдів доларів.
"Три роки тому обсяги оборонного виробництва складали приблизно 1 мільярд доларів на рік. Наразі ця цифра виросла до 35 мільярдів, а прогноз на 2026 рік становить 55 мільярдів доларів. Таким чином, індустрія зросла в 55 разів", - повідомила РБК-Україна міністерка цифрової трансформації Оксана Ферчук.
У той же час внутрішній бюджет забезпечує лише приблизно третю частину цієї виробничої спроможності. У певних категоріях надлишок потужностей може досягати 50%. Тому розблокування контрольованого експорту стало критично важливим для виживання галузі, а не лише для її розвитку.
Фреймворк Drone Deals уже дав перші результати. Підписані угоди з Саудівською Аравією, Катаром, ОАЕ, Нідерландами, Литвою, Латвією. А у липні 2026 США та Україна підписали двосторонню заяву про наміри співпраці у сфері дронів.
Однак, якщо не здійснити перехід від традиційного виробництва до виготовлення товарів з високою доданою вартістю — таких як системи на основі штучного інтелекту, морські технології, засоби радіоелектронної боротьби та продукція подвійного призначення — цей сектор може опинитися в ситуації, коли досягне своїх меж.
"Це не тимчасовий воєнний бум. Це народження нової індустрії з конкурентними перевагами, яких немає в жодній іншій країні: бойове тестування технологій, стислий цикл розробки (тижні замість років), Direct Feedback Loop між фронтом і виробництвом. Dual-use (подвійне призначення - ред.) - це додатковий ринок для українських компаній і нові можливості для залучення приватного капіталу", - наголошує Оксана Ферчук.
Одне з рішень, яке пропонує Борняков, полягає в тому, щоб зробити будівництво нових заводів практично безкоштовним для інвесторів. За його словами, "вартість будівництва заводу в Україні може становити '0 грн' – Brave1 повністю компенсує ці витрати, а кошти повертаються у вигляді податкових надходжень. Таким чином, можна приїхати до будь-якої європейської країни з досвідом у сфері виробництва балістичних ракет і сказати: відкривайте виробництво в Україні без жодних витрат".
Павло Верхняцький, керуючий партнер консалтингової компанії COSA, вважає, що розвиток оборонно-промислового комплексу (ОПК) слід сприймати не як короткочасний захід у контексті війни, а як основу для майбутнього промислового будівництва в цілому. Він зауважує: "Перехід від великих централізованих виробництв до дистрибутивних і підземних потужностей є не лише необхідним, а й єдино можливим для сучасної України та її перспектив".
Допомога як міст: економічна незалежність також є формою суверенітету.
На 36-му році незалежності про суверенітет уже не можна говорити лише як про політичну чи територіальну категорію. Значну частину бюджетних видатків - насамперед оборонних - Україна сьогодні покриває не за рахунок власних доходів, а за рахунок підтримки західних партнерів.
З одного боку - це логічний наслідок війни. З іншого - це означає, що поточна модель зростання економіки багато в чому тримається на ресурсі, яким Україна не керує сама. І розраховувати на нього як на постійну величину не можна.
"Власного капіталу України критично замало для масштабного інвестиційного поштовху та глибокої структурної трансформації. Саме тому Україна ще певний час залишатиметься залежною від офіційного зовнішнього фінансування", - запевняють у Нацбанку.
Водночас в Національному банку України визначають і межі цієї залежності: темпи переходу до приватного капіталу як основного двигуна змін "безпосередньо залежать від того, наскільки ефективно буде використовуватися міжнародна допомога для створення безпечного, прогнозованого та технологічного середовища, здатного залучати значні обсяги приватних інвестицій". Іншими словами, допомога є виправданою лише в тій мірі, в якій вона здатна збудувати основи для самостійного функціонування.
Часу на реалізацію цього завдання значно менше, ніж може здатися. Олександра Бетлій, провідна наукова співробітниця Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, прямо вказує на проблему з фінансуванням.
"На 2027 рік, за моїми оцінками, в нас поки що немає достатнього фінансування, якщо ми включаємо оборонний компонент... Мені здається дуже великим оптимізмом вважати, що в 2028 році нам не треба буде зовнішнє фінансування. Тому що видатки на оборону швидко не впадуть і будуть значні соціальні видатки на демобілізованих", - зазначила вона під час заходу ЦЕС.
Економістка з Віденського інституту економічних досліджень Ольга Піндюк зазначила, що навіть готовність партнерів інвестувати у подолання цього розриву не є сталим фактором.
"Раніше ми мали високу впевненість у єдності Європейського Союзу в питаннях підтримки України. Проте тепер політична рішучість зменшується через об'єктивні фактори: ЄС потрапив у ситуацію, схожу на ідеальний шторм... У наступному році можуть виникнути серйозніші труднощі з пошуком зовнішніх фінансових ресурсів," - зазначила експерт.
Не йдеться про те, чи потрібна зовнішня підтримка — вона є критично важливою в даний момент. Ключове питання полягає в тому, чи зможе Україна за час дії цієї підтримки створити самодостатню модель. Це відкриває перед нами інституційний вибір: чи зможе приватний капітал замінити гранти та кредити, і які реформи для цього необхідні.
Короткострокові прогнози: які перспективи чекають на Україну?
В цілому, думки експертів, опитаних РБК-Україна, вказують на кілька ключових напрямків для трансформації української економіки. Якщо узагальнити ці суперечливі тенденції — зростання оборонно-промислового комплексу поряд із недоліками в цивільному секторі, пріоритет на виробництво в порівнянні з послугами, нестача робочої сили в умовах автоматизації, а також оборонний експорт на фоні інституційної недовіри — можна виділити дві кардинально різні траєкторії розвитку:
Сценарій А - інерційний: пастка бідності та скорочення населення. Цей варіант передбачає збереження сировинної економіки, обмежені пільги замість комплексних реформ та уповільнення прогресу. У такій ситуації зростання ВВП залишається на рівні близько 2%, а середня заробітна плата коливається між 500 і 700 доларами на місяць. Менше ніж чверть біженців повертається з-за кордону, а соціальні фонди опиняються в кризовій ситуації.
* Сценарій Б - технологічний прорив. Ця модель передбачає захист інтелектуальної власності, введення податку на виведений капітал, контрольований експорт зброї, а також активне залучення прямих іноземних інвестицій. У рамках цього сценарію ВВП щорічно зростає на 5-6% і більше, а середня заробітна плата досягає 1300-1500 доларів на місяць. Понад половина громадян повертається, а автоматизація допомагає вирішити частину проблеми кадрового дефіциту.
Національний банк визначає успішність структурних реформ до 2035 року за трьома основними показниками, які фактично характеризують Сценарій Б: наявність ефективних державних інститутів і справжнє дотримання верховенства права; суттєве збільшення частки виробництв з високою доданою вартістю; а також стабільний процес зближення з доходами і продуктивністю європейських країн через євроінтеграційні процеси.
Основну помилку, яка може закріпити сценарій "А", в НБУ висловлюють без жодних дипломатичних обмежень.
"Головна економічна помилка, якої Україна не має права припуститися, - це політичний популізм та втома від структурних реформ, - йдеться у відповіді НБУ на запит РБК-Україна. - Згортання або заморожування реформ через політичну кон'юнктуру автоматично означатиме втрату історичного шансу на модернізацію".
Запитання та відповіді (Часто задавані питання)
- Чому зростання ВВП саме по собі не гарантує повернення українців?
Для успішного повернення важливо враховувати не лише швидкість економічного розвитку, але й фактори безпеки, рівень доходів, вартість життя, можливість працевлаштування за спеціальністю та перспективи для сімей.
Яка модель економіки необхідна Україні, щоб сприяти поверненню людей?
- Економіка з високою продуктивністю, сучасними технологіями та конкурентними зарплатами. Для цього потрібні інвестиції, освіта й розвиток виробництв із високою доданою вартістю.
Чи здатна Україна покладатися виключно на нові виробництва?
Ні, промисловий сектор має значення, але його необхідно підтримувати за допомогою технологій, освіти, інновацій та справедливих умов для ведення бізнесу.
- Хто працюватиме в новій українській економіці?
- Навіть за масового повернення українців дефіцит кадрів залишиться. Вихід -- автоматизація, перекваліфікація, залучення старших працівників і, можливо, трудових мігрантів.
Чи зможе MilTech стати рушійною силою для української економіки?
MilTech вже відіграє значну роль у розвитку. Проте для забезпечення стабільного зростання необхідні більш складні технологічні рішення, створення власної компонентої бази та вихід на глобальні ринки.
Які фактори можуть перешкодити економічній трансформації?
- Зупинка реформ, слабкі інституції, незахищені права власності та політичний популізм. Без цього інвестиції не дадуть сталого економічного зростання.
#
