Комплексне вторгнення кардинально трансформувало наше сприйняття енергетичної безпеки.
До 2022 року її передусім пов'язували з достатньою кількістю генерації, стабільністю мереж та можливістю безперебійного постачання електроенергії споживачам. Російські атаки на енергетичну інфраструктуру показали, що навіть профіцитна система може бути вразливою, якщо значна частина обсягів генерації зосереджена на великих об'єктах.
Тому ключовим елементом енергетичної стійкості для України має стати не просто відбудова втрачених мегаватів. Нам потрібно створити енергосистему, яку значно складніше вивести з ладу. Саме тому майбутнє української енергетики я бачу у розумному поєднанні великої базової та розподіленої генерації по регіонах. У перспективі це дозволить формувати автономні промислові та житлові кластери із власними розподільчими системами.
Що стримує нові інвестиції в енергетику
Технологічна модель майбутньої енергосистеми вже достатньо зрозуміла. Є й приватний капітал, готовий інвестувати в її розвиток. Але сьогодні реалізація нових проєктів часто впирається не стільки у відсутність грошей, скільки у воєнні ризики, передбачуваність правил та інфраструктурні обмеження.
Для інвестора важливо розуміти правила гри на кілька років уперед. В енергетиці зміна ринкових умов навіть за пів року може суттєво змінити економіку проєкту. Це видно на прикладі систем накопичення енергії, де бізнес-моделі доводиться переглядати разом зі змінами регуляторного середовища.
Перший блок проблем -- ускладнення через повномасштабне вторгнення. Це логістика, обмежене страхування, невизначеність щодо стану мережі, брак визначеності щодо попиту. Для будівництва ВЕС потрібно доставляти великогабаритне обладнання, а через відсутність організованих портів та значну кількість погоджень це залишається складним процесом. Постачальники часто не готові доставляти обладнання безпосередньо в Україну, тому девелоперам доводиться організовувати логістику з морських портів Польщі або Румунії. Це потребує додаткових ресурсів і часу. Крім цього, є ряд суміжних питань, як-то підготовка доріг, мостів, проїздів, транспортування великогабаритного і важкого обладнання. Для цього потрібні і додаткові інвестиції на ремонти і посилення доріг, і сприяння місцевих громад.
Другий аспект, який варто врахувати, — це додаткові витрати, пов'язані з фінансовими та часовими затратами внаслідок регуляторної невизначеності. Для успішних довгострокових інвестицій у сфері вітроенергетики особливо важливо мати чіткі та стабільні правила. Однак в Україні регуляторне середовище часто зазнає змін, і іноді ці зміни можуть бути позитивними, наприклад, можливість продажу відновлювальної енергії на ринкових умовах без втрати "зеленого" тарифу. Також ініціатива щодо імпорту обладнання без ПДВ та мит є вагомим кроком вперед, особливо в умовах війни.
В Україні спостерігаються й негативні зміни, іноді навіть зворотного характеру. Яскравим прикладом є закон, що вводить додаткову плату за підключення до мереж НЕК "Укренерго", навіть для вже укладених угод і виданих технічних умов. Це створює для інвесторів непросту ситуацію: або вони змушені сплачувати нову суму, або ризикують втратити свої проекти. Незважаючи на потенційно позитивний вплив, який спочатку передбачався, ця зміна не привела до очікуваного зростання нових проектів, що видно на прикладі впроваджених потужностей. Більше того, деякі проекти, які були призупинені під час воєнного стану, можуть бути втрачені. Ринок електроенергії в Україні ще не достатньо зрілий, щоб виробники відновлювальних джерел енергії могли розраховувати на окупність в десятирічній перспективі лише від продажу електрики на енергодефіцитному ринку. Таким чином, будь-які додаткові витрати негативно впливають на фінансову ефективність проектів. Для підвищення впевненості інвесторів, наприклад, можна було б запровадити пріоритетну диспетчеризацію для вітрових електростанцій, щоб уникнути частих вимкнень.
Третій виклик -- фінансування. Для проєктного фінансування банкам та міжнародним фінансовим інституціям потрібні довгострокові контракти -- CfD або корпоративні PPA. В Україні таких інструментів поки недостатньо, а іноземні компанії не завжди готові брати на себе довгострокові зобов'язання через воєнні ризики. Крім цього, є лише частка гравців, фінансове здоровʼя яких достатнє для довгострокових угод, з точки зору позикодавців. Альтернативою є корпоративне фінансування під заставу діючих грошових потоків, але це доступно лише найбільшим системним гравцям. І відкритим залишається питання відключень від мережі. Рішення, за якого ВДЕ відключали б після розвантаження іншої генерації, суттєво підвищило б передбачуваність проєктів.
Існують певні перешкоди для внутрішнього фінансування в рамках групи компаній. Надання відсоткових позик всередині корпоративної структури може значно підвищити інтерес бізнесу до фінансування нових інвестиційних проєктів. Крім того, ми вважаємо важливим уникати застосування правил "тонкої капіталізації" до відсотків, які нараховуються на користь міжнародних фінансових установ у контексті фінансування енергетичних інвестиційних проєктів. Зараз це правило стосується лише коштів, залучених під державні або місцеві гарантії. Якщо Україна дійсно має намір досягти 6,2 ГВт вітрових потужностей до 2030 року, як зазначено в урядових планах, такі кроки мали бути реалізовані ще вчора.
Не менш критичним є питання приєднання до мереж. На момент ухвалення рішення інвестор часто не має достатньої визначеності щодо строків та вартості необхідних робіт. При цьому можливості самостійно реалізувати відповідні технічні роботи обмежені. В результаті нові проєкти відкладаються, навіть коли є технологія, інвестор та готовність будувати. За нашими оцінками, в Україні зараз поставлено на паузу щонайменше 1,5 ГВт готових проєктів нової стійкої генерації. Наразі напрацьовуються рішення для можливості інвестора більше контролювати процес. Ми чекаємо, поки ці зміни будуть ухвалені й розблокують проєкти.
В Україні в даний момент призупинено реалізацію не менше 1,5 ГВт нових проєктів у сфері стійкої генерації.
Важливо розуміти, що кожен мегават нової розподіленої генерації - це потенційно додатковий елемент стійкості системи. Тому швидкість реалізації таких проєктів сьогодні має фактично таке ж значення, як і кількість.
Воєнні ризики
Енергетичні проєкти потребують значного довгострокового капіталу. Для великих вітропарків потужністю 80-100 МВт і більше можливостей українського банківського сектору недостатньо, тому такі проєкти значною мірою залежать від міжнародних фінансових інституцій, зокрема IFC та EBRD.
Міжнародне фінансування вимагає дотримання суворих стандартів комплаєнсу та політик ESG. Для українських компаній це створює додаткові вимоги, що потребують значних часових та матеріальних затрат. Однак наявність фінансових ресурсів не вирішує всі проблеми. Однією з головних перешкод для інвесторів в Україні є необхідність страхування від воєнних ризиків.
На жаль, ми змушені здобувати практично неповторний досвід у цій сфері. Міжнародні організації, такі як MIGA, мають певні обмеження у фінансуванні. Наприклад, покриття в розмірі близько 20 мільйонів євро для великої вітрової електростанції вистачить лише на кілька турбін. Водночас комерційне страхування може обійтися у значні 6-10% від загальної вартості проєкту щорічно. Це суттєво позначається на фінансовій доцільності капіталомістких енергетичних ініціатив.
Донорське фінансування та гранти допомагають балансувати цю економіку. Водночас через тривалі процедури перевірки, які можуть займати один-два роки, бізнес не може будувати довгострокову інвестиційну стратегію виключно на очікуванні донорської підтримки. Тому нам потрібна модель, у якій донорські кошти та міжнародні гарантії не замінюють приватний капітал, а допомагають йому заходити в Україну та масштабуватися.
Дії, які необхідно здійснити вже сьогодні.
Важливим кроком держави буде дати приватному капіталу більше свободи у реалізації інфраструктурних рішень. Якщо інвестор готовий власним коштом побудувати об'єкт або профінансувати технічне рішення, регуляторна система має дозволяти йому це зробити за зрозумілими правилами. Якщо для цього йому потрібно консолідувати капітал шляхом надання внутрішньогрупових відсоткових позик -- це потрібно робити. Якщо інвесторам потрібна гарантія щодо обсягів проданої електроенергії хоча б на перші роки роботи вітропарку -- потрібно запроваджувати пріоритетну диспетчеризацію, хоча б на час виходу на окупність проєкту. Інакше проєктів буде недостатньо. Над позитивними сигналами для інвестора потрібно працювати вже зараз, аби за декілька років ми переживали бум відбудови енергетики.
Україна вже отримала унікальний досвід роботи енергосистеми в умовах постійної загрози. Його варто використати не лише для відновлення зруйнованого, а для створення принципово стійкішої моделі. Післявоєнна енергосистема не має бути копією довоєнної. Вона може створюватися вже більш децентралізованою, гнучкою та адаптивною. Але успішна трансформація енергосистеми потребує не тільки фінансування, а й передусім швидких рішень. Щоб розблокувати нову генерацію без додаткових витрат для бюджету, державі варто дати приватному капіталу більше свободи та дозволити інвесторам самостійно реалізовувати необхідні інфраструктурні рішення.
#Порт #Інвестиції #Україна #Інвестор #Економіка #Електрична енергія #Інфраструктура #Міст #Логістика #Попит #Румунія #Страхування #Модель #Енергосистема #Ремонт #Енергетика #Бізнес #Енергетична галузь #Зробити #Податок (економіка) #Капітал (економіка) #Вітропарк
