Експерт зазначає, що Міністерство економіки не публікує інформацію щодо проектів державного-приватного партнерства.

Громади стикаються з труднощами у повному використанні механізму державно-приватного партнерства через законодавчі та інституційні перешкоди.

Міністерство економіки здійснює контроль за договорами, укладеними в рамках публічно-приватного партнерства (ППП), згідно з чинним законодавством. Проте на жодному сайті державних органів немає доступної інформації щодо реалізації проєктів у цій сфері. Про це зазначає Ірина Запатріна, доктор економічних наук, професор і засновниця Академії публічно-приватного партнерства, у своїй статті "Громади не можуть залучити кошти на відновлення через публічно-приватні партнерства. Роз’яснюємо причини".

"Взагалі неясно, які угоди були підписані за останні шість років (особисто мені відомі лише дві концесії портів)," -- коментує авторка.

Одночасно найбільше питань виникають щодо проєктів, які протягом багатьох років залишаються без реалізації.

Зокрема, залишається нез'ясованим, чому близько 60% укладених угод залишаються без виконання. Публічні партнери не реагують на порушення зобов'язань за договорами і не ініціюють їх розірвання. Міністерство економіки, в свою чергу, не проводить аналіз причин цієї ситуації та не вживає заходів для вирішення виявлених проблем, -- підкреслює вона.

Недостатня ясність

В Україні відсутня чітка система для аналізу та публікації інформації щодо проектів державного-приватного партнерства, хоча міжнародна практика демонструє, що така система може бути ефективно реалізована.

Наприклад, на вебпорталі Центру державно-приватного партнерства Казахстану доступний для завантаження Excel-файл, що містить вичерпну інформацію про всі 1 257 проєктів, які наразі реалізуються в країні. Ця база даних включає дані про статус кожного проєкту, його потужність, тип конкурсної процедури, активи, передані в рамках державно-приватного партнерства, та багато інших характеристик.

У свою чергу, відсутність прозорості в Україні погіршує довіру бізнесу до державних структур і перешкоджає прогресу в розвитку публічно-приватного партнерства.

Відсутність системного підходу

Із часом проводяться окремі дії для зміцнення інституційних можливостей громад у контексті партнерства з приватним сектором. Проте наразі ці зусилля важко вважати системними. Такі програми фінансуються різноманітними донорами, впроваджуються окремо одна від одної, здебільшого спрямовані на великі громади та грунтуються на різних, не завжди узгоджених методичних підходах до навчання.

Згідно з законодавчими нормами, можливе залучення радників:

* за сприяння міжнародних фінансових інститутів (МФІ) та благодійних організацій, що впроваджують програми технічної підтримки в галузі державно-приватного партнерства (ДПП);

* громадами самостійно -- за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Авторка підкреслює, що на практиці існують значні обмеження у використанні обох механізмів. Міжнародні фінансові організації та донорські установи зазвичай фокусують свою підтримку на великих проєктах у масштабних містах. У той же час, можливість залучення радників за рахунок місцевих бюджетів, навіть для тих громад, які мають на це фінансові ресурси, фактично заблокована через зміни, внесені у 2022 році до постанови Кабінету Міністрів, які встановлюють правила залучення консультантів.

У таких обставинах сподіватися на значне запровадження механізму державно-приватного партнерства, особливо в малих і середніх громадах, навряд чи реально.

З іншими статтями авторки можна ознайомитися за посиланням.