Навчання лідерству повинно стати такою ж основною навичкою, як читання, письмо і математика — це виклик, спрямований на наше майбутнє.

Оксана Вжешневська, яка займає посаду першого заступника голови Хмельницької обласної державної адміністрації, є доктором філософії в галузі права.

Чому Україні не вистачає лідерів та як це можна змінити завдяки звичайній освіті — уроки Британії та США як приклад для наслідування.

Лідерство не є вродженою рисою — це навичка, яку можна розвивати. Навіть якщо людина має природний талант до ведення, без систематичних тренувань і практичного застосування цей талант може залишитися невикористаним. Україні терміново необхідні лідери — не лише в даний момент, але й у майбутньому, аби подолати довготривалі наслідки війни. Лідерів не можна просто купити або імпортувати з інших країн — їх потрібно виростити в середині країни.

Визначення лідерства чітке й загальновідоме -- це здатність людини або групи осіб надихати, мотивувати та спрямовувати інших людей, брати на себе відповідальність і об'єднувати команду для досягнення спільних цілей. Лідер -- потенційний скарб для будь-якого демократичного суспільства й реальна загроза для залежного, авторитарного чи тоталітарного ладу. Історія української державності знає багатьох лідерів, однак в рази більше їх залишилося поза сторінками підручників. І не дивно, адже за кожної віхи окупації та поневолення нашого народу, лідери не були небезпечними.

Складне минуле

Система освіти, що дісталася нам у спадок від радянської епохи, не приділяла уваги питанням органічного лідерства. Натомість вона використовувала викривлену модель, пристосовану під свої потреби: дітей залучали до вертикальних структур, створених партією, таких як "жовтенята", "піонери" та інші. Основною метою цього процесу було формування заангажованої свідомості, в якій кожен був готовий віддати життя за свою країну, а фактично — за партію. У таких умовах потенційних лідерів виявляли і перетворювали на безвідмовних "машин", які мали слугувати прикладом для інших, спрямовуючи їх у потрібному напрямку. Основний принцип полягав у тому, щоб готовність до самопожертви переважала прагнення до життя та розвитку.

Фундаментальною відмінністю радянського підходу також було питання особистої вигоди. Тогочасний молодий лідер, приміром, староста класу, за замовчуванням мав привілеї на кращу оцінку в порівнянні з іншими лише за вірність "служінню". Надалі те саме екстраполювалося на осередки профкомів та членів партії: "ти з нами, ти ведеш інших -- ти отримуєш винагороду". Натомість "лідер здорової людини" повинен ставити на перше місце якраз, інтереси тих, кого веде за собою чи своїми ідеями: "ми разом, ми щось робимо, щоб мати краще".

Проте не всі активні молоді люди обирали шлях "комуністичного конвеєра". Для них існували інші соціальні та психологічні моделі. Сьогодні від людей, чий розвиток відбувався в радянський період, можна почути фрази на кшталт: "не виділяйся", "не будь як вискочка", "підлаштовуйся під інших"... На перший погляд, це звичайні висловлювання, але вони мають глибокий історичний зміст. Радянська система намагалася перетворити молоді покоління на однорідний масовий продукт. Висловлювати власну думку, особливо якщо вона відрізняється від загальної, було неприйнятно; виділятися серед інших вважалося вульгарним; організовувати людей не в рамках вказівок зверху – заборонялося. Псування особистості заради ідеологічної дисципліни стало настільки звичним, що перестало сприйматися як щось, що суперечить природі людини. Наслідки цього ми можемо спостерігати і сьогодні.

Невідоме теперішнє

У контексті сучасної України та еволюції освітньої системи питання лідерства займає значне місце, проте часто виявляється розпорошеним. Як державні службовці, так і вчителі на місцях усвідомлюють важливість виховання лідерських якостей у дітей, але не мають чітких рекомендацій щодо методів, термінів та підходів до цього процесу. Зазвичай лідерство розглядається переважно в аспекті учнівського та студентського самоврядування. Важливу роль у формуванні цих навичок відіграють профільні недержавні організації, центри позашкільної освіти, активісти та молодіжні підрозділи політичних партій. Хоча їхній інтерес до розвитку лідерства є цілком зрозумілим.

Однією з найбільш очевидних проблем є територіальна нерівність, де великі населені пункти отримують переваги, тоді як маленькі містечка і села опиняються в невигідному становищі. Простими словами, можливість розвитку лідерських якостей у дітей, які живуть у містах, виглядає значно вищою, ніж у їхніх однолітків із сільської місцевості, де часто відсутні позашкільні організації та інші установи. Тож, вже з першого погляду на ситуацію стає зрозумілим, що для виховання лідерів необхідно забезпечити рівні умови для всіх учнів, незалежно від їхнього місця проживання. На сьогоднішній день це можна реалізувати лише шляхом реформування підходів до освіти, щоб вона була однаково доступною для кожної дитини в Україні.

Альтернативна реальність

Країни зі сильною демократією не просто сприяють формуванню лідерських якостей своїх громадян, а ставлять цей процес на потік. Приміром, у середній школі Великої Британії, пізнання лідерства побудоване як комплексна система, що охоплює як розвиток лідерських якостей у самих учнів, так і професійну підготовку керівних кадрів для освітніх закладів. Британська модель вважається однією з найпрогресивніших у світі, оскільки поєднує академічну теорію з активною практикою. Методика вивчення лідерства відома як "Drama and Dance" -- гібридна форма роботи, коли під виглядом публічних виступів на сцені у дітей методично стирають невпевненість у собі та боязнь аудиторії. Здавалося б, цілком мистецький предмет, пов'язаний з театром, сценками і танцями, насправді сприяє набуттю навичок, потрібних кожному сучасному лідеру. Цей предмет, що скерований на розвиток лідерських якостей, вивчається у загальних школах, аналогічно до математики -- учні вивчають теорію, демонструють знання на практиці та отримують за це оцінки. Не факультативно, не вибірково, а для всіх. Не для того, щоб люди без вроджених лідерських якостей отримували "незадовільно": кожна дитина має знати принципи лідерства, наче "2+2". А чи розвине вона ці якості -- питання іншого порядку: головне, що основи надаються всім.

У приватних та елітних навчальних закладах лідерство вивчається на більш глибокому рівні. Це не випадково: саме ці школи формують усвідомлених лідерів, які стануть опорою для нації. Проте в Британії це вважається привілеєм, тоді як в Україні таке навчання може стати основою для сучасної молоді. На поглиблених курсах акцентується увага на риториці, яка є важливою складовою ораторської майстерності; на правильній структурі викладу думок з точки зору НЛП, що здатна вразити свідомість слухачів; а також на впевненості та переконливості, які спонукають аудиторію вірити в те, що вони бачать. Сьогодні слухач, а завтра — потенційний виборець.

Вища освіта в США демонструє інший приклад розвитку лідерства -- розвиток навичок комунікації. В Україні ми, здебільшого, не надаємо цьому великого значення: піди туди, поговори з тим-то... Але у західній культурі, просто завести з кимось розмову вважається чималим досягненням, особливо якщо це людина вища за рангом чи соціальним статусом.

У США бути активним – це тільки початок. Необхідно також володіти лідерськими навичками, що дозволяє участь у дебатних клубах або гуртках, орієнтованих на управлінські аспекти. Іншою можливістю можуть слугувати спортивні команди, де роль капітана є очевидною: він є лідером, який направляє команду до перемоги, враховуючи сильні сторони кожного члена.

Саме на розвитку фізичних спроможностей розвивалася американська система участі студентів у братствах. Такий підхід також достойний уваги: якщо звернутися до сучасного американського політикуму, переважна більшість відомих та впливових фігур перебувала у братствах, де молодь набувала якостей та зв'язків, потрібних у подальшій кар'єрі. З часом братства почали звертати увагу не лише на силу та спритність, а й на інтелектуальні здібності учасників, але загальна модель лишилася без змін: братство не просто забезпечує студентам підтримку в навчанні, а й формує лояльність не просто учасників, а й симпатиків братств в подальшому.

Але навіть на початкових рівнях освіти США, тема лідерства тісно інтегрована в навчальний процес. Як і в британській школі, юні американці стикаються з так званим "Project-Based Learning" -- навчанням розв'язувати конкретно визначені проблеми, принаймні в теорії. Для цього діти працюють в малих групах та обмірковують абсолютно різні питання з реального життя: від вирішення проблеми засміченості парку до міжгалактичних перельотів: для дітей головне не результат, а саме процес міркування та розподілу обов'язків всередині групи. Це не для продукування самих лише лідерів, де кожен однаково може вести за собою інших -- так неможливо і так не працює. Але спланований розвиток софт-скілів у всіх дітей дозволяє підсилити тих, хто колись поведе, і дати розуміння командної роботи тим, хто піде за ними услід.

Майбутнє України

Лідер -- це не запис у дипломі, науковий ступінь чи навіть якась відмітка. Україні потрібні освічені люди, кваліфіковані спеціалісти, вправні робітники, активні учасники громадського життя та інші. Але кожен із них, потенційно, може бути лідером, який у своїй галузі та колі спілкування зможе примножити загальний поступ нашого суспільства.

Лідерство не полягає в умінні заперечувати думки вчителів або провокувати інших учнів на порушення дисципліни з метою уникнення уроків. Справжня енергія лідера виявляється не в спонуканні оточуючих до безрозсудних вчинків, а в готовності приймати відповідальність за свої дії та дії тих, хто йде за ним.

Без сумніву, основи лідерства повинні бути інтегровані в Державний стандарт відповідного освітнього рівня та в типовій освітній програмі, затвердженій Міністерством освіти і науки. Лише в такому випадку кожен навчальний заклад в країні отримає рівні можливості та спільну програму для всіх учнів. В іншому випадку, спроби розвитку необхідних якостей у дітей можуть виявитися непослідовними і з непередбачуваною ефективністю.

Водночас, стандартна освітня програма дозволяє навчальним закладам гнучко використовувати додаткові години, орієнтуючись на побажання учнів та їхніх батьків, а також на рекомендації педагогічних рад щодо їх доцільності.

Зміна парадигми

До сьогодні ми мислили категоріями доцільності: навчимо наших дітей математиці, письму та читанню, а надалі кожен обере те, що йому чи їй подобається. Щодо базових навичок питань немає, але картина сучасних початкових та середніх шкіл повторює зобов'язання без вибору. З одного боку, це добре, адже дітей навчать основам усього, що необхідне в подальшому реальному житті. Однак з іншого боку, цього абсолютно недостатньо для успіху сучасної молодої особистості. Адже базова шкільна освіта молодих поколінь може визначити лише, чи дитина "математик" чи "гуманітарій", але нічого не скаже про здібності учнів до лідерства чи підприємництва.

Цей аспект є надзвичайно важливим, хоча й є логічним продовженням розглянутої теми. На 2026 рік приватні підприємці, відомі як "ФОП", надають робочі місця приблизно 34-38% населення країни. Малий та середній бізнес є важливою складовою економіки країн Європи та США, і ефективність приватних підприємців значно впливає на загальний обсяг валового внутрішнього продукту. Яким чином індивідуум організовує свій бізнес, як він залучає співробітників у ролі лідера, і як наймані працівники реалізують себе в команді, де існують свої вимоги та обов'язки? Наразі малий та середній бізнес в Україні, в основному, функціонує за принципом інерції: працюємо так, як можемо, з тими, кого маємо. Проте, цей підхід ґрунтується на емпіричному досвіді, запозиченому з прикладів інших підприємців та їхніх кейсів.

Вважаю, що впровадження навчального курсу "Підприємництво і фінансова грамотність" у школах за підручником, затвердженим Національним банком України та рекомендованим Міністерством освіти і науки України (наказ МОН від 24.01.2025 № 98), є значним досягненням. Це важливий етап у формуванні знань, які є життєво необхідними, на відміну від тем, що можуть бути корисними в майбутньому.

З власних думок, викладених вище, бачу протидію викликам сьогодення у глобальній зміні парадигми всього шкільного навчання. Сьогодні наша школа надає чудову програму з багатьох фундаментальних наук, але, по-перше, це не дає учням чіткого шляху самовираження, а, по-друге, тут немає загального курсу вивчення основ лідерства, що допомагає реалізуватися особистості в будь-якій галузі, навіть, за наявності фундаментальних знань. На підтвердження пригадаймо постать Стіва Джобса: людини, яка вела інших за собою і завдяки якій багато з нас читають написане на виготовленому його компанією гаджеті.

Особистий досвід

Чи навчали мене бути лідером зі шкільної парти? Однозначно ні. Чи довелося бути лідером у подальшій роботі? Так, адже інакше неможливо працювати в органах влади й реалізовувати державну політику.

Чи був процес навчання лідерству важким? Визначити це непросто, проте можна з упевненістю сказати, що він не був легким. Незважаючи на те, що співробітники обласних державних адміністрацій постійно проходять курси та тренінги, включаючи цю тематику, а також беруть участь у різноманітних місцевих і регіональних заходах, шлях до успіху виявився не з простих. Я вдячна долі за свої природні таланти, але також безмежно вдячна своїм менторам, тренерам і колегам, коли згадую, скільки корисних навичок я змогла набути завдяки їхньому впливу.

Окрім того, я значну частину свого часу проводжу у робочих поїздках по Хмельниччині, де маю можливість зустрічатися з мешканцями з різних куточків і сфер життя області. Тут я стикаюся як з очевидними природженими лідерами, так і з людьми, які мають потенціал стати такими. Я спостерігаю за дійсно обдарованими особистостями, які могли б досягти значно більшого, запровадити покращення та реалізувати свої ідеї ще ефективніше.

Схоже, що якби на початкових етапах ці люди отримали знання про основи лідерства та можливість покращити свої навички, ситуація сьогодні виглядала б зовсім по-іншому. Щоб у майбутньому все змінилося на краще, ми повинні прагнути передати нашим дітям більше, ніж мали ми.