Українці більше не є лише дешевою робочою силою. Ми стали новим рушієм підприємництва в Центральній Європі.

У колах української бізнес-спільноти в ЄС, від зустрічей випускників бізнес-шкіл до нових ділових мереж, помітні зміни в основному запитанні. Раніше під час знайомства найчастіше звучало: "Де ти працюєш?". Наразі ж дедалі більше людей цікавляться: "Над чим працюєш?", адже співрозмовники часто є власниками бізнесу, кав'ярень, сервісних компаній або стартапів.

Це не просто особисте сприйняття певної громади. Це дані, зібрані Польщею, які виявилися несподіваними навіть для них самих.

Цифри, які ламають стереотип

За даними Польського економічного інституту (PIE) , у період з 2022 по 2025 рік українці зареєстрували в Польщі 123,6 тисячі бізнесів. Лише торік зареєстровано 31,4 тисячі нових одноосібних діяльностей. Це 12% усіх нових JDG у Польщі за рік.

Проте справа не лише в числах. Важливим є також рівень якості цих підприємств:

Рівень ліквідації українських компаній дорівнює 1% на рік, тоді як у Польщі цей показник сягає 4%.

- 37% заснували жінки без няньок, без бабусь поруч, без інфраструктури догляду за дітьми, брак якої часто зупиняє їхніх польських ровесниць;

- кожна десята українська фірма працює в ІТ;

Сімдесят відсотків засновників зазначають, що їхнє бажання незалежності є основним мотивом, а не відчай. Близько половини з них вже мали досвід ведення власного бізнесу в Україні.

Я чую заперечення на тему вимушеної самозайнятості. Дозвольте відповісти цифрою з попереднього абзацу: коли компанії закриваються в чотири рази рідше, ніж місцеві, це не є відчаєм. Це свідчить про наявність стратегії.

Парадокс господарів поля

Тепер погляньмо на інший бік. Свіже дослідження Global Entrepreneurship Monitor для Польщі зафіксувало парадокс. 83% поляків вважають легким процесом відкриття бізнесу. Але лише 3,1% дорослих планують це зробити. Це останнє місце серед усіх досліджених країн, тоді як середній показник у Європі становить близько 15%.

Серед молоді ситуація виглядає ще більш тривожно: лише 1,2% осіб віком від 18 до 25 років займаються підприємництвом. Основною перешкодою, за словами більшості місцевих жителів, є страх перед можливими поразками.

Це не є критикою Польщі, а скоріше оцінкою всієї "ситої" Європи. У своєму глобальному опитуванні 2025 року компанія Deloitte виявила цікаву тенденцію: всього 6% респондентів мають прагнення зайняти вищу керівну позицію. Покоління, яке пережило добробут, надає перевагу стабільності в корпораціях: прогнозованій зарплаті, медичному страхуванню та можливостям кар'єрного зростання. Цей вибір цілком логічний. Проте економіка, що не має бажання ризикувати, поступово втрачає свою динаміку.

Українці пройшли іншу школу. Нас ринок навчив відсутності безпечних місць, тому ризик для нас є робочим інструментом. Ми звикли думати про необхідність їхати в Європу вчитися. Насправді у підприємливості ми можемо вчити самі.

Ми – не суперники, а каталізатори змін.

Міф про мігрантів, які забирають роботу чи ринок, економісти вже спростували. Дослідження CEPR на польських даних показало цікаву картину. Зростання кількості українських фірм на 10% дає плюс 2,3% нових польських фірм. Жодного витіснення. Адже 88% українських компаній продають товари та послуги місцевим партнерам, вбудовуються в їхні ланцюги й відкривають ніші, яких раніше не існувало.

Це не є винятковим випадком для Польщі, а відображає загальну тенденцію в Європі. Відповідно до даних OECD, в двох третинах розвинених держав мігранти мають вищу ймовірність започаткування власного бізнесу, ніж місцеві жителі. Загальна кількість підприємців-мігрантів в країнах ОЕСР складає близько 10 мільйонів. Наприклад, згідно з дослідженням GEM Deutschland на 2025/26 рік, рівень ранньої підприємницької активності серед мігрантів у Німеччині досягає 18,8%, у той час як у корінних німців цей показник становить лише 12,1%.

Слід зазначити, що в Польщі не існує національних програм, розроблених для підтримки підприємців-мігрантів. Все, що було створено українцями, збудовано власними зусиллями, без жодної допомоги з боку держави. Важко навіть уявити, які б досягнення могли б бути, якби з'явилася системна підтримка.

ЄС не ринок збуту, а майданчик для росту

З цього можна зробити важливий висновок, який, на мою думку, є стратегічним для всього українського бізнес-середовища. Ми маємо звичку сприймати ЄС виключно як ринок для експорту. Це вже застарілий підхід. Сьогодні Європа є платформою для створення та розвитку бізнесу: тут можна реєструвати компанії, залучати більш вигідні фінансові ресурси, отримувати гранти, а також отримувати доступ до 450 мільйонів споживачів без митних обмежень.

Європейський Союз у своїй стратегії Union of Skills прямо запрошує приватних провайдерів до програм розвитку навичок. Водночас бюджет програми Erasmus+ на період з 2028 по 2034 рік пропонують збільшити наполовину, що відкриває величезні можливості для освітніх та соціальних проєктів.

Екосистема вже починає розвиватися знизу. В Україні активно функціонують бізнес-клуби, професійні спільноти та акселератори, які охоплюють всю Європу. Я щиро пишаюся своїм статусом випускника бізнес-школи MIM-Kyiv. Програми PMD-Marketing та MBA надали мені не лише теоретичні знання, але й практичний досвід через бізнес-симуляції та розв'язання реальних кейсів. Спільнота, яка сформувалася навколо цих програм, допомагає створити стратегічне бачення, відоме як "гелікоптерний погляд". Такі випускницькі об'єднання формують унікальну мережу довіри, якої немає в жодній іншій спільноті регіону.

Окремо хочу сказати про молодь. Десятки тисяч українських студентів навчаються зараз у польських та європейських університетах. Сама Польща пропонує їм неймовірні умови для старту. Для молоді віком до 26 років майже немає податків. Якщо студент працює за договором підряду (umowa zlecenie), він звільняється від прибуткового податку та соціальних внесків. На практиці це означає, що зарплата брутто дорівнює зарплаті нетто. Для компаній витрати на таких працівників значно менші, тому їх наймають дуже охоче.

Найгірше, що українські студенти можуть вчинити зі своїм дипломом та наданими пільгами, це назавжди прийняти роль дешевої робочої сили. Натомість, оптимальним виходом стане використання цієї можливості. Варто накопичити європейський досвід та поєднати його з українською гнучкістю для створення власного бізнесу. Це унікальний момент, коли вартість помилки є мінімальною.

Що нам потрібно: п’ять правдивих відповідей.

Було б неправильно стверджувати, що ми маємо все необхідне. Я помічаю п'ять суттєвих проблем, з якими зустрічаються наші бізнесмени за межами країни:

1. "Адаптація" бізнес-моделі. Українцям не потрібно детально роз'яснювати, як запустити бізнес, адже багато хто вже мав досвід цього вдома. Головне — вміти адаптувати свою робочу модель до нових юридичних умов: податкового законодавства, трудових норм, ліцензування та захисту персональних даних. Саме в цій сфері виникає найбільше труднощів.

2. Перехід від самозайнятості до компанії. Більшість наших нових бізнесів є одноосібними. У Польщі загалом лише 20% самозайнятих мають найманих працівників. Масштабування через найм, делегування, процеси та побудову фінансової моделі є окремою дисципліною. Масштабування через найм, делегування, процеси та побудову фінансової моделі є окремою дисципліною. Попередній досвід виживання цього не навчає.

3. Структура капіталу. Відсутність кредитної історії та застави призводить до закриття традиційних банківських можливостей. Однак відкриваються нові шляхи: європейські гранти, мікрофінансові програми, змішані фінансові інструменти та конкурси. Важливо навчитися ними ефективно користуватися. Це не випадковість, а набуті навички.

4. B2B-продажі відповідно до європейських стандартів. Наші компанії вже успішно постачають продукцію малим підприємствам у Європі. Наступний етап включає укладання корпоративних угод та участь у державних закупівлях, які характеризуються тривалими циклами, складними тендерними процесами та суворими вимогами до відповідності. У цій сфері діють інші правила, які необхідно детально вивчити.

5. Штучний інтелект як інструмент наступу. Локальні підприємства застосовують AI переважно для захисту, намагаючись знизити витрати. Проте українці мають шанс використовувати цей ресурс наступально: розробляючи нові продукти та швидко зайнявши вільні ніші. Цей період відкриває нові можливості на найближчі роки, поки інші учасники ринку не активізуються.

Поза цими п'ятьма пунктами є ще одна ключова проблема: соціальний капітал. Поодинці пробиватися важко всюди. Клуби, менторство, спільноти взаємопідтримки не є просто зустрічами заради зустрічей. Це інфраструктура зростання. Справа честі кожного українського підприємця в ЄС, який уже став на ноги, полягає в тому, щоб подати руку наступному.

Вікно, що не залишиться відкритим назавжди.

Тридцять п'ять років тому Польща отримала можливість, яка кардинально змінила її історію, і вона скористалася цією нагодою на повну. Сьогодні українці в Європі переживають подібний момент. Це унікальне поєднання підприємницької активності, спорідненості ринків та європейської інфраструктури стало можливим завдяки складним обставинам.

Цей досвід має ще один глобальний вимір. У процесі відбудови України після нашої перемоги багато європейських грошей підуть саме через європейські компанії. Я абсолютно впевнений: серед таких підрядників має бути велика частка бізнесів, які засновані українцями або де працюють наші фахівці. Наш сьогоднішній європейський досвід стане запорукою нашої ефективної відбудови завтра.

Ми не обирали обставини, але ми обираємо свою відповідь на них. І коли наступного разу в Кракові, Берліні чи Амстердамі вас запитають не "де ти працюєш?", а "над чим ти працюєш?", знайте: це не просто інше формулювання. Це нова роль українців у Європі. Роль, яку ми пишемо самі.

Блог автора представляє собою матеріал, що відображає лише особисту позицію автора. Текст блогу не має на меті бути об'єктивним чи всебічним у розгляді обраної теми. Редакція "Української правди" не несе відповідальності за точність або інтерпретацію представленої інформації і виступає виключно як платформа для її публікації. Погляди редакції УП можуть відрізнятися від думки автора блогу.