Верховний Суд, в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, у своєму рішенні від 15 вересня 2026 року по справі № 539/971/20, розглянув питання засудження адміністратора грального закладу за участь у гральному бізнесі. Суд також перевірив, чи адекватно апеляційний суд оцінив аргументи захисту, що стосуються відсутності умислу та корисливого мотиву, а також правомірності використання окремих доказів.
Обставини справи
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області, ухваленим 24 червня 2025 року, особу було визнано винною за частиною 1 статті 203-2 Кримінального кодексу України та призначено штраф у розмірі 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що еквівалентно 170 000 гривень.
Судові органи встановили, що в березні 2019 року вона, порушуючи положення Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні", здійснювала діяльність у сфері грального бізнесу в нежитловому підвальному приміщенні торгового центру "Салют", розташованому в Лубнах. Згідно з матеріалами справи, це приміщення було оснащене меблями, комп'ютерною технікою та відповідним програмним забезпеченням.
Зокрема, 28 березня 2019 року близько 17:00, будучи адміністратором (касиром) грального залу, вона прийняла від особи 500 грн, поповнила на цю суму електронний рахунок ігрової програми комп'ютерного симулятора у віртуальному казино та надала доступ до азартних ігор у мережі Інтернет. Надані електронні кредити були програні під час азартної гри.
Апеляційний суд відхилив апеляційні скарги прокурора, ще однієї особи та обвинуваченої, підтвердивши при цьому рішення місцевого суду без жодних змін.
У касаційній скарзі засуджена оспорювала обґрунтованість своєї вини. Вона підкреслювала, що не було надано жодних доказів, які б підтверджували її корисливі мотиви та наміри отримання прибутку, які, на її думку, є необхідними елементами суб'єктивної сторони інкримінованого злочину.
Також вона оскаржувала допустимість висновку експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів, посилалася на відсутність у кримінальному провадженні речових доказів після повернення вилученого майна його власнику та ставила під сумнів показання свідка щодо надання їй спеціального доступу до приміщення.
Окрім цього, засуджена підкреслила, що в приміщенні, яке, за рішеннями судів, було пов'язане з організацією ігор на гроші, насправді функціонував легальний пункт продажу лотерейних квитків. Вона також зазначила, що погодилася на стажування в цьому закладі, оскільки вважала його точкою розповсюдження державної електронної лотереї.
Позиція Вищого Суду
Суд зазначив, що апеляційний суд зобов'язаний ретельно проаналізувати та порівняти всі аргументи, викладені в апеляційній скарзі, з наявними матеріалами кримінального провадження, а також з додатковими документами. Він повинен надати детальну відповідь на висунуті в апеляційній скарзі доводи, оцінюючи докази, що лягли в основу вироку, з точки зору їх відповідності, допустимості та достовірності. Крім того, суд має вказати мотиви, які стали основою для ухвалення рішення.
Окремо Верховний Суд проаналізував склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України.
ВС зазначив, що положення цієї норми має бланкетний характер, що вимагає звернення до діючого на момент інкримінованого правопорушення Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" для визначення елементів складу кримінального правопорушення.
Згідно з рішенням Суду, частина 1 статті 203-2 Кримінального кодексу України визначає три категорії дій, які становлять об'єктивну складову зайняття гральним бізнесом: організація ігрового бізнесу; проведення азартних ігор; надання доступу до азартних розваг.
Одночасно Суд підкреслив важливість визначення суб'єктивного аспекту даного кримінального злочину.
Суд підкреслив, що в контексті цього злочину важливо, перш за все, враховувати, чи усвідомлює особа свою участь у здійсненні забороненого виду підприємницької діяльності та чи має вона корисливий мотив.
Верховний Суд зазначив, що у випадках, коли особа, не будучи ініціатором забороненої азартної діяльності, свідомо та з метою отримання прибутку долучається до забезпечення її функціонування (навіть частково), виконуючи ролі адміністратора, оператора, менеджера, круп'є, касира тощо, її дії мають ознаки злочину, передбаченого статтею 203-2 частини 1 Кримінального кодексу України.
У цьому контексті Верховний Суд визначив загальне правило, яке стосується доказування всіх складових частин кримінального правопорушення.
Суд підкреслив, що кожен з елементів, які є суттєвими для правової класифікації дії, повинен бути доведений без жодних сумнівів. Це стосується як складових об'єктивної сторони діяння, так і тих, що характеризують його суб'єктивну сторону.
ВС зазначив, що апеляційний суд не врахував наведену інформацію, не провів належної перевірки та не надав вичерпних відповідей на заперечення доводів апеляційної скарги засудженої, яка стверджувала про відсутність у неї умислу та корисливого мотиву для заняття гральним бізнесом. Крім того, суд не вказав, якими доказами це підтверджується, передчасно погодившись із висновками місцевого суду про доведену провину у вчиненні інкримінованого злочину.
Крім цього, апеляційний суд, як встановив Верховний Суд, не надав належної оцінки низці інших доводів сторони захисту.
Суд зазначив, що апеляційна інстанція належним чином не перевірила та не відповіла на доводи щодо недопустимості висновку експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів від 30 серпня 2019 року, відсутності в кримінальному провадженні речових доказів у зв'язку з поверненням вилученого під час обшуку майна власнику, яким не є засуджена, а також суперечливості показань свідка щодо нібито надання їй спеціального доступу до приміщення.
Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд залишив ці доводи без перевірки, не надав на них конкретних належних відповідей і не навів детального обґрунтування їх відхилення із посиланням на вимоги закону.
Верховний Суд зазначив, що дане порушення має значний характер, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість ухвали суду, що згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України є підставою для її скасування.
Одночасно, Верховний Суд не визначав остаточну невинуватість особи, що була засуджена, і не розглядав питання щодо достовірності доказів, оскільки ці питання перевищують компетенцію суду в касаційній інстанції.
Верховний Суд частково ухвалив касаційну скаргу засудженої, анулював рішення апеляційного суду та зобов'язав провести новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді апеляційний суд має перевірити доводи апеляційної скарги, дослідити обставини кримінального провадження та оцінити докази з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупність -- з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Отже, у цьому випадку Верховний Суд підкреслив, що для того, щоб надати правову кваліфікацію відповідно до частини 1 статті 203-2 Кримінального кодексу України, необхідно довести не лише факт залучення особи до зазначеної діяльності, а й кожен елемент складу злочину, включаючи усвідомлення особою своєї участі у забороненій діяльності та наявність корисливого наміру.
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу t.me/sudua, а також слідкуйте за новинами на Google Новини SUD.UA. Не забувайте підписатися на наші VIBER та WhatsApp, а також на сторінки в Facebook, Instagram і Х, щоб залишатися в центрі найважливіших подій.
#Facebook #Instagram #Кримінальний кодекс України #Google #Прибуток (економіка) #Програмне забезпечення #Верховний Суд України #WhatsApp #Полтавська область #Лотерея #Азартні ігри #Гральний бізнес #Суд #Експертиза #Казино #Бізнес #Касаційний кримінальний суд #Комп'ютер #Прокурор #Любний #Злочинність #Кредит (значення) #Кримінальний процес #Намір (кримінальне право) #Апеляція #Диспозиція (право) #Поки триває розпродаж
