"Зона безпеки замість 'Великої Росії': актуальна ситуація на анексованих територіях"

Вересень 2022 року. Путін підписує указ, який вводить так звані "нові регіони" до складу конституції Російської Федерації. Це подається як значна подія, адже захоплені території нібито тепер стали частиною "великої країни". Пройшло майже чотири роки, але регіони під номерами 80, 81, 84 і 85 — саме ці коди їм присвоєні в системі автомобільних номерів Росії — досі залишаються на нижчому щаблі. Чому ці захоплені території так і не стали повноцінною частиною Росії, а залишилися лише буферною зоною, ми розглянемо в цьому матеріалі.

"Ми ж Росія" — тільки тоді, коли це приносить вигоду.

Марія Короткова -- переселенка з Маріуполя, яка пережила не лише бойові дії та блокаду, а й окупацію. Змогла виїхати з захопленого міста лише влітку 2025 року. Вона розповідає, що місто тепер -- сіра зона, де немає чітких законів. Кожен посилається на ті укази та постанови, які вигідні в конкретній ситуації.

Коли ми, люди, стикаємося з потребами, звертаємося до них, і вони, апелюючи до якихось надзвичайних норм, відповідають: "Ми — "ДНР", ми не є частиною Росії". Але коли їм щось необхідно, вони починають використовувати свої права в своїх інтересах. "Ми ж Росія, у нас є вищий закон", — ділиться Марія.

Однак така ситуація спостерігається не лише в Маріуполі, а й у всіх містах, які знаходяться під окупацією. Аналітики вказують на те, що хоча ці регіони формально інтегровані в структуру РФ, вони не стали справжньою частиною економічного та соціального простору країни. Це своєрідна буферна зона, де чиновники з "великої землі" прагнуть зробити кар'єру, а підприємці шукають можливості для заробітку, коментує Олександр Позній, керівник дослідницької компанії "Active Group".

"Невеличкі місцеві крамниці змушені зникати, поступаючись місцем великим російським мережам. Це призводить до витіснення місцевого бізнесу, що є важливим показником: розвиток економіки регіону відбувається через поглинання її зовнішніми компаніями, зокрема з Росії", – зазначає Позній.

Росія послідовно витісняє місцеві кадри, бізнес та інститути на окупованих територіях. Прихильники РФ пишаються масштабним відновленням, але збагачуються завдяки цьому, знову ж таки, лише росіяни. Адже приїжджим будівельникам платять більше.

"Місцевим будівельникам надають зарплату в розмірі 2,5 тисячі рублів на день, тоді як приїжджі отримують вже п'ять. До того ж, для приїжджих також компенсують витрати на проживання. Як же місцевим жителям реагувати на таку ситуацію та які емоції вони можуть відчувати в своєму місті? Звісно, це створює певний тягар для людей, але я не можу точно сказати, як довго це триватиме. Тут потрібно мати неабияку терплячість, чи, може, щось інше," – ділиться думками Марія Короткова.

Мільярди серед уламків.

Будівництво в містах, що перебувають під окупацією, активно ведеться компаніями, які мають зв’язки з Російською Федерацією. Так звані "нові регіони" стають для них вигідним місцем для діяльності, адже на їхні рахунки надходять мільйони рублів. Наприклад, федеральний девелопер "Садове кільце" реалізує проєкт житлового комплексу "Садові квартали" в Маріуполі. Рік тому було оголошено, що компанія планує інвестувати понад 3,5 млрд рублів у проєкти в цьому місті, з очікуванням, що прибуток від продажу квартир буде вдвічі більшим. 4 червня цього року лідер угруповання "ДНР" Денис Пушилін підписав угоду з генеральним директором компанії "ЮгСтройІнвест" Юрієм Івановим щодо будівництва в Донецьку та Макіївці. "ЮгСтройІнвест" має зв'язки з компанією "Порфір", яка отримує найпривабливіші земельні ділянки для забудови в Маріуполі. Протягом кількох років "ЮгСтройІнвест" отримує прибуток завдяки окупованим територіям і тепер адаптується до нових умов у Макіївці та Донецьку.

"75% всіх нових квартир придбаються через іпотеку, причому більшість покупців — це росіяни. Мова йде про громадян Росії. Але що відбувається далі? Яка ж бізнес-модель стоїть за цим? Чи мають росіяни, які приїжджають в ці регіони, вищі зарплати? Чи, можливо, вони просто залишаються в Росії і купують нерухомість для інвестицій, орендуючи її пізніше місцевим мешканцям?" — розповідає Олександр Позній, директор дослідницької компанії "Active Group".

Особливу іронію цієї ситуації викликає те, що нові іпотечні квартири зводяться на місці зруйнованих російською армією будинків. Згідно з інформацією, наданою окупаційною адміністрацією, у Маріуполі було знесено 452 пошкоджені багатоповерхові будівлі. Тисячі родин залишилися без даху над головою. Тепер їм пропонують або знайти величезні суми в рублях для покупки нового житла, або ж орендувати квартиру у новоприбулих.

Донбас як кар'єрний ліфт для російських чиновників

Яку роль відіграють так звані "нові регіони" для Російської Федерації? Вони стають своєрідним трампліном для чиновників з віддалених куточків країни. Приїжджі "гастролери" починають тут свої кар'єри, сподіваючись на значні переваги в майбутньому. Наприклад, історія Віталія Хоценка зі Ставропольського краю: улітку 2022 року його призначили головою уряду самопроголошеної "ДНР". Цей чиновник з Росії, який не мав жодного досвіду роботи в українському регіоні, несподівано отримав таку важливу посаду. Чи залишився Хоценко в пам'яті донеччан своїми значущими ініціативами? Сумніваюсь. Єдине, що згадується у зв'язку з його ім'ям, – це піар-кампанія навколо водопроводу "Сіверський Донець – Донбас", що в підсумку виявився лише схемою для відмивання коштів. У березні 2023 року, відразу після завершення своєї роботи на Донбасі, Хоценко отримав призначення губернатора Омської області – ось такий вражаючий кар'єрний стрибок. І таких випадків безліч, зазначає політолог Костянтин Скоркін, який родом із Луганська і вже багато років вивчає процеси на окупованих територіях Донбасу в умовах війни, що триває з 2014 року.

"Після того, як у вересні 2022 року ці регіони були оголошені анексованими російською владою та приєднаними до складу Російської Федерації, ситуація змінилася. Відтак, тут лише відбувається заміна чиновників на російських, а місцеві кадри, які залишилися, намагаються втриматися на своїх посадах, але їм це вдається не дуже успішно," – зазначає Скоркін.

Нещодавно ми підрахували, скільки росіян входять до урядів угруповань "ЛДНР" -- про це є окремий матеріал. Більшість там -- росіяни. Їм віддають найвищі посади. Місцеві чиновники при цьому отримують посади в міських адміністраціях, але обіймають їх лише доти, доки не зроблять помилку. І лише за умови абсолютної лояльності до Москви.

"Мери міст розпоряджаються допомогою, яку Росія нібито надсилає на відновлення. І, відповідно, це чудова "годівниця" для всіх чиновників -- будівельні підряди та все інше. Зрозуміло, що там дуже багато спокус, і люди просто потрапляють у пастку крадіжок або їм натякають: "Якщо не підеш, ми тебе посадимо", -- уточнює Костянтин Скоркін.

Причини недовіри Кремля до місцевих еліт.

Аналітики зазначають: Кремль не призначає на високі посади вихідців з окупованих територій, адже це шлях до формування місцевих еліт, які можуть мати власні інтереси. А в РФ усе має бути централізовано та підконтрольно Москві. І мова тут йде не лише про вертикаль влади, а й про інші структури, які мають вагу.

"Навіть те, що ми зазначали щодо релігії, є банальним. Умовно кажучи, на територіях Південного Сходу історично завжди була сильніше представлена так звана УПЦ МП. Ми розуміємо, що це, по суті, філія РПЦ, але й у багатьох парафіях священиків УПЦ МП -- умовно кажучи, тих, що були, -- починають замінювати на кліриків із РПЦ. Тобто навіть усередині православної церкви, яка й так була філією, там вже починають замінювати священиків безпосередньо архієреями з Росії, щоб мати більший контроль", -- каже Олександр Позній, директор дослідницької компанії "Active Group".

Те ж саме можна сказати про силові відомства і промисловий сектор. На ключові підприємства призначаються керівники з Росії. Проте наразі їх основна діяльність не полягає в удосконаленні процесів та розвитку, а в розкраданні ресурсів.

Заміна населення як альтернатива інтеграції.

Росія не визнає захоплені регіони своїми, оскільки там продовжують проживати "чужі" – українці. Проте Кремль систематично знищує місцеве населення.

"На захоплених землях вживаються всі заходи для того, щоб українців залишилось якомога менше. Мета – настільки зменшити їхню чисельність, щоб ускладнити Україні процес повернення цих територій", -- зазначає Максим Бутченко, заступник директора Інституту стратегічних досліджень та безпеки ім. Павла Лісянського.

Згадаймо лютий 2022 року. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення на окупованих територіях Донецької та Луганської областей оголошують мобілізацію. Росія готує ґрунт для великої війни, але кидає у бойове пекло насамперед не своїх громадян, а українців з окупованих територій. Мобілізація там була жорстокою й тотальною. За оцінками правозахисників, за кілька років на фронт відправили понад 275 тисяч чоловіків лише з Донецької та Луганської областей. Багато хто не повернувся, багато хто дезертирував. Але населення в окупованих регіонах скорочується не лише через війну. Велику роль відіграє заміщення. За даними Східної правозахисної групи, наприклад, у Маріуполі кількість приїжджих уже перевищує число корінних мешканців, які залишилися в місті. Це до ста тисяч осіб. У Мелітополі -- до 60-ти. Умови життя для них і для місцевих явно відрізняються. Адже корінних мешканців загнали в кут бідності та безперспективності. Соціологи, посилаючись на свідчення людей з окупованих територій, кажуть: у місцевих, які там залишилися, створюється відчуття, що приїжджі кращі за них.

"Вони мають значно кращі умови праці, вищі заробітки та розширений пакет пільг. Таким чином, цей підхід більше нагадує не інтеграцію, а скоріше сепарацію. Насправді, ми спостерігаємо модель, де територія не інтегрується, а отримує зовнішню підтримку", -- зазначає Олександр Позній, керівник дослідницької компанії "Active Group".

Мешканці другого класу

Окупанти дійсно вживають всіх заходів, щоб створити місцевим жителям відчуття дискомфорту, а також відчуття чужості й непотрібності. Так звані "нові регіони" є частиною Російської Федерації, але чому ж тоді між ними та "великою землею" все ще функціонують контрольні пункти? Чому громадяни з Донецька, Луганська та Мелітополя проходять процедуру фільтрації в аеропорту "Шереметьєво"? Чому їхні доходи нижчі, ніж у мешканців Ростова, а ціни на товари вищі? Чому страхові поліси, видані в окупованих зонах, не визнаються на території Росії?

"Люди, в буквальному сенсі, просять допомоги. Більше 60% їх витрат іде лише на харчування. Ціни, і це не є секретом, навіть місцеві жителі зазначають, що вони або перевищують, або дорівнюють московським. Це пов'язано з тим, що значна частина витрат на доставку товарів до цього регіону використовується на хабарі. Митниці та контрольні пункти між окупованими територіями України та Росією продовжують існувати," - роз'яснив Максим Бутченко, заступник директора Інституту стратегічних досліджень та безпеки ім. Павла Лісянського.

Люди, які живуть під окупацією, стикаються з бюрократією, неякісною медичною допомогою та невиплатою зарплат. Для РФ мешканці захоплених територій -- люди другого сорту, що проявляється навіть у дрібницях.

"Є ще один цікавий момент, який може бути пов'язаний із цим. Наприклад, Донецькій області, якщо не помиляюся, присвоїли номерний знак № 180. І люди звикли до того, що коли вони намагаються виїхати на своїх автомобілях, наприклад, до Грузії, Туреччини чи ще кудись, прикордонники їх масово розвертають зі словами: "Вашого регіону немає в міжнародних базах даних, вас не існує", -- вважає Олександр Позній, директор дослідницької компанії "Active Group".

Анексовані землі слугують лише джерелом ресурсів для Москви.

Наслідки таких підходів вже є катастрофічними. В останньому звіті Східної правозахисної групи йдеться про скорочення населення на окупованих територіях на 60% -- це найбільше задокументоване скорочення в історії Європи з часів Другої світової війни, -- пишуть правозахисники. Аналітики зазначають: захоплені території для Росії залишаються лише полем для пропаганди. Але за цією ширмою -- люди, покинуті наодинці зі своїми проблемами та болем. Так званий перехідний період на окупованих територіях затягнувся, але не тому, що виникли якісь особливі складнощі. А просто тому, що добробут окупованих територій -- не мета і не місія Москви.

Авторкою даного сюжету є Вікторія Тіщенко.