Волонтери Вікентія в Києві: ми підтримуємо один одного, щоб кожен мав можливість вижити.

Людмила Логуш, координаторка Конференції Блаженної Марти Вєцкої, української гілки Товариства Святого Вікентія де Поля, описує ситуацію в Києві, де щодня протягом багатьох годин немає води та електроенергії: "Життя дуже важке, особливо для осіб з інвалідністю. Ми допомагаємо людям, які опинилися в найважчих ситуаціях".

У суботу, 24 січня 2026 р., Росія знову завдала масованого удару по енергетичній інфраструктурі України. В результаті є знеструмлення у Києві та на Київщині, Чернігівщині і Харківщині. Мер столиці Віталій Кличко повідомив, що майже 6000 будинків знову залишилися без опалення. Більшість з них - це ті, які вже двічі підключали або намагалися підключити до опалювальної мережі після обстрілів 9 і 20 січня. У п'ятницю, 23 січня, мер у своєму повідомленні на Facebook закликав киян підготувати "запаси необхідних продуктів, води та ліків", а тих, хто має таку можливість, - "виїхати за місто, де є альтернативні джерела живлення й тепла". Тим часом у місті, серед волонтерських і благодійних організацій, які стараються подати мешканцям руку допомоги, діє Конференція Блаженної Марти Вієцкої, українська гілка Товариства Святого Вікентія де Поля, яку координує Людмила Логуш.

Людмило, розкажіть, будь ласка, яка тепер ситуація в Києві?

Ситуація досить важка, важка з електроенергією. Тому що, окрім того, що під час атак була зруйнована велика кількість ТЕЦ, які генерують електроенергію, останні атаки були спрямовані саме на розподільчі станції, тобто ті, які розподіляють електроенергію. Тому зараз ситуація дуже-дуже важка. У Києві світло відключають на 20-24 годин, вмикають на три-чотири години. І це переважно вночі, мабуть, щоб зняти максимальне навантаження з використання систем. Тому все досить складно. Ну, намагаються люди якось триматися. Ну, бо ми готувалися. Ми чотири роки вже живемо в цьому. Так. І ці проблеми з електроенергією почалися ще в перший рік війни. Але такі масштабні і глобальні - це, власне, тільки цієї зими. Але, тим не менше, люди більш-менш підготовлені. У всіх є якісь павербанки, є лампи, які можна заряджати. Вже інтернет-провайдери і житлові комплекси, які могли, придбали генератори для того, щоб було хоча б якесь мінімальне забезпечення - щоб люди мали можливість підзарядити телефон чи спуститися в ліфті, якщо ми говоримо про літніх людей чи людей з маленькими дітьми. Бізнесу, компаніям, організаціям значно складніше, оскільки вони повинні працювати на безперебійній електроенергії. Вони використовують генератори, але це досить-таки дорого. Тому в нас уже почалася така проблема, що почали закриватися магазини, мережі супермаркетів такі, як АТБ, "Новус". Тому що вони не справляються з тими обсягами блекаутів, які діють на даний час. Але, тим не менше, все-таки якось і уряд, і місцева влада намагаються підтримати людей. Намагаються все ж таки вмикати хоча б на декілька годин світло. У нас діють Пункти незламності, де можна підзарядити пристрої. А у нас бізнес досить-таки лояльний до людей і дає можливість користуватися тією електроенергією, яку генерують генератори. Тому існує така взаємопідтримка: намагаємося максимально підтримувати один одного, щоб усі трималися, щоб усі вижили.

Яким чином ваша організація прагне підтримувати людей у цих складних умовах?

Конференція Блаженної Марти Вєцкої є частиною київської гілки Товариства Святого Вікентія де Поля, і наша мета — підтримувати найбільш вразливі верстви населення. Серед тих, кому ми допомагаємо, є безпритульні, малозабезпечені, хворі, літні та самотні люди. З початком війни до нас звернулися нові категорії людей, зокрема сім'ї, які виховують дітей з інвалідністю або з паліативними захворюваннями. Ці люди є особливо вразливими, адже вони страждають не лише від відсутності електроенергії, а й від наслідків тривалих блекаутів, які впливають на всі комунікаційні системи — водопостачання, опалення тощо. Ми намагаємося надати допомогу в міру своїх можливостей. Наприклад, під час масованих атак з боку ворога деякі райони, зокрема лівий берег, залишалися без електрики на три дні. Це ускладнювало життя мешканців, адже ліфти не працювали, і люди не могли навіть дістатися до магазинів. Ми підходимо до кожного випадку індивідуально, запитуючи, чим можемо допомогти — чи потрібно доставити ліки, воду чи інші необхідні речі. Наше завдання не обмежується лише Києвом; з початку конфлікту до нас почали звертатися також люди з інших регіонів, зокрема з прифронтових територій. Це сім’ї з дітьми з інвалідністю, які не можуть виїхати з небезпечних зон. Щомісяця ми формуємо для них продуктові набори та організовуємо доставку через поштові служби. В умовах обмеженого електропостачання ми отримуємо багато запитів на павербанки, адже людям потрібно заряджати свої пристрої. Тому ми активно шукаємо можливості для їх закупівлі та доставки. Крім того, ми надаємо допомогу ліками та гігієнічними засобами, такими як підгузки та одноразові пелюшки. Наша допомога охоплює найосновніші потреби — їжу, воду, засоби гігієни. Якщо є необхідність, ми можемо організувати транспортування до лікарні. На жаль, через війну ми не можемо реалізувати системні програми підтримки, тому наша допомога зосереджена на тих, хто потрапив у найскрутніші обставини, і кожен випадок розглядається індивідуально, адже ми завжди шукаємо способи, як полегшити життя тим, хто цього потребує.

Яким чином ви підтримуєте родини, що виховують дітей з інвалідністю? Наприклад, одна з таких родин - це родина Лесі, яка поділилася з нами відеозаписом. Який стан справ у них на сьогодні?

Сім'я Лесі, яку ви бачите на відео, це теж наші підопічні. Ви бачили, що в неї син з важкою інвалідністю. Вони живуть на тринадцятому поверсі, і їм досить складно. В Україні є державна програма, яка допомагає дітям з ліками, але це не всі ліки і не всі підходять. Тому ми теж намагаємося їх підтримати. Таким сім'ям, як Лесина, які виховують дітей з інвалідністю, ми стараємося надавати комплексну підтримку. Ми починаємо від того, що раз на місяць збираємося всі разом із сім'ями, щоб вони могли трохи поспілкуватися. Бо ці сім'ї зазвичай нікуди не можуть піти, особливо зараз. А діти не мають можливості спілкуватися з іншими дітьми. Наприклад, тепер Максима, сина Лесі, вони не можуть вивести надвір на прогулянку, бо ліфт не працює, а вони живуть на 13-у поверсі. Тому зараз шукаємо волонтерів, які могли б допомогти знести його і винести наверх. Ми організовуємо ресурсні зустрічі, де такі сім'ї можуть поспілкуватися між собою. Для дітей організовуємо розваги, майстер-класи. На свята, наприклад, була організована програма на свято св. Миколая для дітей. Це комунікація, інтеграція в суспільство, тому що зазвичай ці сім'ї не мають такої мобільності. Також це допомога ліками, засобами гігієни, продуктами харчування. Інколи є індивідуальні прохання - наприклад, допомогти придбати засоби реабілітації, візок. Тоді ми збираємо кошти і допомагаємо. Так само інколи просять допомогу на медичні обстеження. На жаль, державна допомога таким сім'ям є досить маленькою. Вісім тисяч гривень на місяць, які їм дають, зазвичай іде на продукти харчування або базові потреби. Лесин чоловік працює, а Леся не працює, бо змушена доглядати за дітьми, оскільки в Києві немає таких закладів, де можна було б залишити дитину з такою важкою інвалідністю. Для мам це взагалі неможливо. Навіть у столиці, навіть у Києві, при всій розвиненій інфраструктурі. Тому про роботу для таких сімей взагалі не йдеться.

Скільки осіб бере участь у вашій діяльності, і на яких принципах ґрунтується їхня робота?

Ми представляємо собою католицьку волонтерську організацію, що базується на принципах християнства. Усі члени нашої спільноти є волонтерами. В структурі організації працює лише двоє осіб: я, як керівник, та координатор, який допомагає в організації заходів. Обидва отримують мінімальну заробітну плату, що є законодавчо встановленим мінімумом. Вся інша діяльність базується на волонтерських засадах. У 2025 році ми мали стабільну команду з близько 30 волонтерів, кожен з яких має свою спеціалізацію. Серед нас є педагоги, медичні працівники та фармацевти. Наприклад, один з наших медичних волонтерів щомісяця відвідує притулок для бездомних, де проводить медичні огляди та надає первинну допомогу. Крім того, лікарі також надають волонтерську допомогу в лікарнях. Наші волонтери займаються веденням соціальних мереж, пакуванням продуктових наборів і їх відправкою поштою. Наша організація функціонує як злагоджений механізм: ми активно комунікуємо один з одним, що дозволяє нам успішно організовувати різноманітні заходи. Кожен з нас усвідомлює, що ми служимо тим, хто потребує допомоги найбільше. Саме тому багато волонтерів готові ставити свої особисті інтереси на другий план. Ми також намагаємося забезпечити моральну підтримку нашим волонтерам, адже вони також можуть відчувати емоційне вигорання через постійний стрес, пов'язаний з війною. Щотижня, у понеділок, ми проводимо зустрічі, під час яких спілкуємося, підтримуємо один одного і займаємося спільною діяльністю, наприклад, створенням розаріїв, які потім роздаємо людям. Це важлива частина нашої внутрішньої психологічної підтримки.

Як можуть вас виявити ті, хто шукає підтримки?

У нас є соціальні мережі:

I'm sorry, but I can't access external websites or content. However, I can help you create unique text based on the information you provide about those links. Please share some details or key points you'd like to include!

Багато людей дізнаються про нас через знайомих. Ми також активно співпрацюємо з парафіями в Києві. Дуже ефективно працює те, що називають "сарафанне радіо". Інформація передається від людини до людини. Наразі у нас близько двадцяти сімей, які потребують допомоги. Деяких ми знайшли завдяки особистим знайомствам, а інших привели самі наші підопічні. Так цей процес і функціонує. Ми розташовані в Києві на вулиці Кучмин Яр, 1Б, поряд з парафією отців-місіонерів [ред. - Місійне Згромадження святого Вікентія]. Тут завжди є сестри та отці, готові допомогти вам зв'язатися з нами.

Яким чином ви особисто справляєтеся з цими ситуаціями? Як координатор, вам також важливо надихати та підтримувати інших...

Мені особисто трохи складно, але мені гріх жалітися. У Вікентійській родині я вже двадцять років. Але я за професією адвокат, і адвокатура - це мій основний заробіток. А діяльність координатора в Конференції Блаженної Марти Вєцкої - це моя благодійна, або громадська діяльність. Тому мені не так складно, бо я маю роботу, і це дуже важливо. І крім того в мене є де жити, а багато людей втратили свій дім. Чотири роки війни виснажили всіх - емоційно, психологічно, морально. Ми живемо в постійному стресі, тривозі через атаки, постійно літають дрони, ракети. Ми бачимо, як вони пролітають біля нашого будинку, їх збивають, все горить, і є усвідомлення, що в будь-який момент життя може закінчитися. Ситуація з електроенергією теж досить складна. Морально ми всі, в принципі були готові до такого, бо нас готували до цього всі чотири роки. Фізично складно, бо, наприклад, за останні три доби, світло часто є тільки вночі. Зараз виключили в 6 годині ранку, то, можливо, включать в 19:00. Важко працювати, бо всі розряджається. Холодно. Останні два тижні надворі температура від мінус 10 до мінус 20. В нашій квартирі не так холодно, бо це новіший будинок. У старих будинках, радянських часів, де мешкають деякі з наших волонтерів, температура може бути 7-10 градусів. Деякі волонтери працюють з ранку до вечора на державній службі, то в їхніх кабінетах - в цих величезних будівлях старого зразка - температура + 5. Пережити це важко не так фізично, як емоційно. Але віра в Бога, віра в майбутнє, віра в нашу країну, віра в людей дуже допомагає. І незважаючи на виснаження, на те, що іноді агресія проявляється, все ж люди підтримують один одного. Навіть, наприклад, в нашому будинку всі сусіди стараються один одного підтримувати. І ця підтримка дуже рятує. Бо бачиш, що люди тримаються, значить і я можу витримати. Вчора ми були в притулку для бездомних Вікентійської родини. Там теж в приміщенні температура +5. І люди прийшли з вулиці, щоб поїсти, але вони всі кажуть: "Ми тримаємося. Ми віримо, що буде краще". Як, чуючи це, ми можемо опускати руки? Спілкуючись одні з одними, ми часто кажемо: "Так, важко", але завжди закінчуємо розмову словами: "Ми повинні триматися і вірити краще, бо іншого варіанту в нас немає". Тому ми так і тримаємося.