Україна та Польща регулярно переживають спади та підйоми у відносинах, хоча їх обох об'єднує спільний інтерес - боротьба з російською загрозою.
Журналіст РБК-Україна Роман Кот під час своєї поїздки до Польщі мав можливість зустрітися з численними місцевими політичними діячами та експертами. Він намагався дізнатися, які чинники впливають на розвиток відносин між Україною та Польщею, а також які труднощі виникають на цьому шляху. Крім того, він розглянув, наскільки серйозними є історичні конфлікти між двома країнами.
Основное:
* НАТО проводить тестування: У Польщі російські провокації розглядаються як спроби виявлення слабких ланок у системі захисту Альянсу.
* Невизначеність гарантій: Польське керівництво розуміє, що автоматично НАТО навряд чи розпочне колективну оборону у відповідь на нинішні дії РФ.
* Стратегія стримування: Польща покладається на два основні елементи для стримування РФ: зміцнення своїх збройних сил та забезпечення військової присутності американських військ на своїй території.
Соціальний аспект: Відновлення загальної військової служби не є актуальним питанням через суспільні настрої та нестачу ресурсів.
* Практична солідарність: В Польщі збройна підтримка Україні розглядається як засіб, що дозволяє віддалити війну від своїх кордонів.
* Історія як бар'єр: Суперечки щодо національної пам'яті досі є важливим фактором, який ускладнює співпрацю з Україною.
"Ми цінуємо участь президента Трампа у спробах припинити війну між Росією та Україною. Але в Польщі ми вважаємо, що це принесе плоди, якщо тиснути на агресора, а не на жертву", - така заява голови МЗС Польщі Радослава Сікорського прозвучала 12 жовтня на тлі загострення антиукраїнської риторики президента США.
Буквально за кілька місяців перед тим міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україна матиме "суттєві проблеми" з європейською інтеграцією, якщо діячі ОУН та УПА залишаться національними символами.
"У Європейському Союзі неможливо вшановувати тих, хто підриває європейську співпрацю. З Бандерою Україна не зможе стати частиною ЄС", - зазначив він 30 червня.
У цих двох заявах - квінтесенція політики Польщі щодо України. З одного боку - прагматичне розуміння спільної загрози, з іншого - складнощі відносно деяких світоглядних питань.
Київ і Варшава мають безліч спільних рис, які охоплюють економічну співпрацю та культурні зв'язки, а також численні українці, які знайшли притулок у Польщі ще до 2022 року, а особливо після початку широкомасштабної агресії Росії.
Сьогодні ж цей комплекс спільних інтересів цементує головний виклик - необхідність разом стримувати російську агресію. Адже Кремль вже давно не обмежується війною проти України.
Щоб зрозуміти, які процеси відбуваються в українсько-польських відносинах та як оцінюються виклики, що постають, РБК-Україна провело інтерв'ю з провідними посадовцями з Польщі та України, а також з соціологами та експертами в галузі політики.
Аналіз зовнішніх ризиків
Дослідження показують, що Польща в даний момент є однією з основних цілей російських військових дій. Перший випадок перетворення російських безпілотників на повітряну простір країни стався ще у вересні минулого року. Відтоді подібні ситуації відбуваються з регулярністю.
Як повідомляло РБК-Україна, протягом перших восьми місяців 2026 року польські силові структури ініціювали щонайменше 40 кримінальних справ відповідно до статті 130 Кримінального кодексу Польщі, що регулює питання шпигунства та співпраці з іноземними розвідувальними службами.
Проте, у верхніх ешелонах влади країни переважає переконання, що таким чином Росія лише перевіряє, як відреагують Польща та інші держави-члени НАТО.
"Росія сьогодні не розпочне повномасштабний напад на Польщу. Вона не має сил атакувати таким чином сьогодні. Однак такі типи атак також є спробою перевірити відповідь НАТО", - каже РБК-Україна співрозмовник у вищому керівництві Польщі, наближений до президента країни Кароля Навроцького.
Це питання стосується не лише здатності союзників підняти в повітря винищувачі або знищити наступний дрон, а також вимагає більш глибокого аналізу реакції всієї державної системи. Противник активно досліджує прогалини в законодавстві, аналізує дії польських служб і намагається виявити внутрішні страхи суспільства.
Основне завдання подібних дій - спровокувати політичну фракцію всередині держави, паралізувати процес ухвалення рішень і, врешті-решт, змусити Варшаву та західних союзників зменшити свою підтримку Україні.
Проте, як реагувати на російські агресії в даний момент - це окрема і складна проблема, на яку, здається, немає чітко визначеної відповіді. Особливо враховуючи, що будь-яка така відповідь повинна бути узгоджена з НАТО.
Цікаві слова висловив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. Під час дискусії йому поставили запитання про те, наскільки Варшава впевнена в 5-й статті Північноатлантичного договору, що стосується колективної оборони. Також його цікавило, скільки прольотів російських дронів чи ракет над польською територією потрібно, щоб НАТО визнало це актом агресії з боку Кремля.
"Відповідь на обидва запитання, по суті, є однаковою: як вам відомо, стаття 5 не є такою вже чіткою, як це може здаватися деяким. Це не є випадковістю, оскільки вона була свідомо сформульована з певною невизначеністю – саме таке формулювання могло бути прийняте Конгресом США у 1950-х роках", - підкреслив Сікорський.
Чи готуємось до справжнього конфлікту?
Враховуючи всі ці фактори, Польща, на відміну від багатьох інших країн Європи, дійсно готується до потенційного конфлікту з Росією. Варшава активно інвестує в сучасні військові технології та виділяє близько 5% свого ВВП на оборонні потреби, що є безпрецедентним показником серед держав-членів НАТО.
Більшість контрактів, що укладаються з політичних причин, здійснюються зі Сполученими Штатами, зокрема на винищувачі F-35, танки Abrams та системи HIMARS. Проте варто зазначити, що Південна Корея також отримала чималу частину замовлень, зокрема на танки K2 і гаубиці K9.
Інше питання полягає в тому, наскільки дієвою буде ставка на традиційну військову силу в умовах сучасних конфліктів. Адже нещодавні навчання НАТО продемонстрували нову реальність. Навіть невеликі та мобільні групи операторів безпілотників можуть успішно зупиняти і знищувати бронетехніку.
Варшава має свої переконливі доводи. Перш за все, стратегія Польщі ґрунтується на синергії інновацій та важкого озброєння. Як підкреслив заступник міністра оборони Польщі Павел Залевський, країна ретельно аналізує український досвід і вже активно впроваджує безпілотні технології в усі види військових сил.
Водночас, зважаючи, що Росія в найближчі роки не матиме ресурсів для відкриття повноцінного фронту проти НАТО, важка бронетехніка потрібна польській армії для збереження маневру, аби в разі кризи не допустити формування суцільної лінії фронту.
З цих самих причин гарантією безпеки залишається й альянс зі Сполученими Штатами, при цьому у Варшаві підкреслюють, що значну роль у цьому відіграють міцні особисті зв'язки президента Навроцького з Дональдом Трампом.
Польща розраховує перенаправити на свою територію частину американського контингенту, який планується до виведення з інших країн Європи. А до кінця року від Трампа очікується рішення щодо створення постійної військової бази у Польщі.
Це, в цілому, узгоджується з концепцією перемоги над Росією, яку нещодавно представив Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал Алексус Гринкевич на Варшавському безпековому форумі.
Представлена концепція містить три основні компоненти: перешкоджання першій атаці супротивника, виснаження його сил та зупинку подальшого наступу, а в кінцевому підсумку – повне знищення військової системи противника. Генерал Гринкевич також підкреслив, що стриманість, продемонстрована Альянсом, не слід вважати ознакою слабкості.
"Чим більше наших партнерів, особливо тих, хто знаходиться далеко, розміститься в Польщі з їхньою технікою та військовими базами, тим менше ймовірності, що вони залишаться осторонь у випадку потреби нашої оборони в майбутньому. Таким чином, сьогоднішнє стримування стає ще більш потужним," - зазначило джерело в оточенні президента Польщі.
При цьому жоден із співрозмовників РБК-Україна у вищому керівництві Польщі не вірить у сценарій, за якого в разі реального конфлікту залученість США виявиться мінімальною, а європейцям доведеться покладатися лише на власні сили.
Однак, хоча на зовнішньому рівні Варшава орієнтується на США та НАТО, на внутрішньому виникає питання, наскільки польське суспільство готове до можливого конфлікту.
Настрої населення
На відміну від країн Балтії та Північної Європи, Польща остаточно перейшла до професійної армії, ліквідувавши обов'язковий призов ще на початку 2010-х років. З тих пір ідеї щодо відновлення загального військового обов'язку час від часу виникають у експертних колах, особливо у світлі нових викликів. Проте у реальному політичному контексті на цю тему намагаються не акцентувати увагу.
За словами Павла Залевського, для цього потрібні великі фінансові ресурси та військовий потенціал. Наразі існує затверджений план розвитку Збройних Сил Польщі, в рамках якого призов не потрібен. Але, зважаючи на об'єктивні чинники, до цієї ідеї повернуться в майбутньому.
"Демографічні тенденції є невблаганними, і врешті-решт нам потрібно буде знайти ефективне рішення. На даний момент існують механізми, які роблять військову службу більш привабливою, і ми здатні виконувати щорічні плани з набору", - зазначає Залевський.
Польська спільнота виявляє надзвичайну обережність щодо активної участі держави в можливому військовому конфлікті.
Як зазначає польський соціолог, голова правління дослідницької компанії ARC Rynek i Opinia Лукаш Мазуркевич, поляки починають сприймати економічні досягнення останніх 30-40 років як значущу цінність, яку потрібно плекати та берегти, а не "безглуздо витрачати".
Постійні російські диверсії та атаки дронів з регулярними тривогами в східних воєводствах Польщі таки даються взнаки.
Згідно з опитуванням IBRiS, проведеним у липні 2026 року на замовлення Wirtualna Polska, загалом 50,7% поляків декларують готовність захищати країну зі зброєю в руках у разі прямого військового нападу. Із них 19,9% готові піти на фронт добровільно, а 30,8% - взяти участь у бойових діях після отримання обов'язкової мобілізаційної повістки.
Одночасно близько 19,7% респондентів висловили бажання залишити країну в пошуках безпеки, а 12% чітко заявили про відмову брати участь у бойових діях, навіть якщо їх призвуть.
"Наші дослідження у сфері безпеки показують значний рівень обережності громадськості щодо дій Польщі, які, умовно кажучи, можуть втягнути її у війну. Ось чому, наприклад, більшість поляків виступають проти відправлення будь-яких військ НАТО чи Польщі, особливо до України, за певних сценаріїв", - додає соціолог.
Зрозуміло, що з цих причин Польща навіть не брала участі в переговорах щодо ідеї європейського контингенту в Україні, яку активно просували минулого року президент Франції Емманюель Макрон і колишній прем'єр Великої Британії Кір Стармер.
За таких умов підтримка Збройних сил України стає для Варшави найкращим способом утримати ворога на дистанції, визнає більшість польських співрозмовників, як у команді прем'єра Дональда Туска, так і в оточенні президента Кароля Навроцького.
І це попри жорстку внутрішньополітичну боротьбу та міжурядові суперечки щодо тактичних питань - через які, до слова, вже тривалий час немає повноцінного посла Польщі в Україні, а лише тимчасовий повірений у справах.
У період з вересня по жовтень Варшава надала Україні невеликі, але вкрай важливі партії ракет-перехоплювачів для системи ППО Patriot, а також спеціалізовані 20-мм боєприпаси для мобільних підрозділів та артилерії, призначені для знищення реактивних Шахедів.
Проте Польща не завжди готова демонструвати свою підтримку відкрито і публічно. Це зумовлено складними соціальними настроями, що виникають навколо двох чутливих аспектів: присутності українських біженців на польській території та нерегульованими питаннями спільного минулого.
Обвинувачення на адресу українців
Щодо першого важливого аспекту - українських біженців - дані свідчать, що трудові мігранти в Польщі сплачують більше податків, ніж отримують соціальні виплати. Більше того, їхня присутність значно сприяє підтримці демографічної ситуації в країні.
Проблема, однак, у тому, що раціональні аргументи далеко не завжди доходять до пересічного виборця.
Натомість інформаційний простір регулярно підживлюється скандальними новинами за участю окремих громадян України. Як-от резонансний інцидент з блогером, який попри заборону приїхав на спорткарі до озера Морське Око, чи історія з виловленим у варшавському озері сомом, якого багато поляків вважали місцевою легендою.
Лукаш Мазуркевич описує такі ситуації як "піну на воді". Вражаючі події миттєво опиняються в новинах, але не менш швидко й зникають. Проте, за його переконанням, справжня причина змін у ставленні до українців полягає в чомусь іншому.
Для сучасних поляків масова присутність мігрантів є психологічно новим явищем. Хоча протягом століть Польща була країною з багатонаціональним населенням, тих, хто пам'ятає ці часи, вже немає серед живих. Сьогодні активну роль у суспільному житті відіграють покоління, які виросли в умовах однорідності нації після Другої світової війни.
Цю чутливість вправно експлуатують політичні партії, які отримують вигоду, заробляючи електоральні голоси за рахунок антимігрантських висловлювань.
Крім того, Росія також займає деструктивну позицію. Кілька респондентів видання висловили думку, що епоха, коли поляки були захищені від російської дезінформації, залишилася позаду.
При цьому Кремлю не обов'язково використовувати традиційні медіа, хоч у Польщі є й такі, які можна запідозрити в прямих симпатіях до РФ. Набагато небезпечнішими є дезінформаційні кампанії в соцмережах.
На фоні цих подій у Польщі спостерігається значне зростання соціальної напруги. За інформацією польської поліції, протягом першого півріччя 2026 року українці зверталися зі скаргами на злочини на основі ненависті майже 180 разів. Це на понад 30% більше в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, при цьому серед постраждалих є й діти, а причинами агресивних вчинків часто стає використання української мови.
Крім того, спостерігається падіння підтримки поляками вступу України до ЄС - з 60% у 2022 році до 40% у 2026-му, спричинене економічними страхами. Польський агросектор і бізнес побоюються сильної конкуренції з боку українських товарів.
Історія для двох
В контексті історії, як не дивно, мова йде не про всі суперечності, які накопичились за століття тісного співіснування двох народів.
На сьогоднішній день єдиною чутливою темою для польського суспільства залишається Волинська трагедія, що сталася в 1944-1945 роках.
На відміну від України, в Польщі куди більший інтерес до минулого, як на рівні пересічних громадян, так і в політикумі. Ба більше, з істориків рекрутується значна частина польського політичного класу.
"Волинь" перетворилася на знаряддя політичних розбірок. Десять років тому ця тема не викликала такого активного обговорення, як сьогодні. Проте для нас, поляків, важливим є визнання жертв Волинської трагедії та ролі УПА в цих подіях", - підкреслює віцемаршалок польського Сенату Магдалена Бєят, яка представляє партію "Нова Лівиця". Варто зазначити, що її партія загалом займає одну з найбільш конструктивних позицій щодо розв'язання історичних конфліктів.
Для поляків це має велике значення з кількох причин. По-перше, багато польських сімей походять з історичних земель, що належали Другій Речі Посполитій.
Водночас експерти та співрозмовники видання в польському політикумі наголошують і на суто християнському, етичному вимірі. Для польського суспільства вкрай важливо мати можливість розшукати останки загиблих предків і віддати їм останню шану.
Суспільний інтерес до цього питання залишається стабільно високим. Згідно з даними опитування CBOS, на 2026 рік 62% поляків вважають, що Україні слід офіційно визнати Волинську трагедію та вказати на осіб, які несуть за це відповідальність. Цей показник протягом років залишається практично незмінним.
Одночасно близько 50% поляків усвідомлюють, що сучасні українці не можуть нести індивідуальну відповідальність за події, що відбувалися в минулому столітті. При цьому приблизно третина опитаних ще не визначила свою позицію з цього питання.
Однак приблизно половина респондентів вважає, що це питання має бути тісно пов'язане з євроінтеграційними процесами України. Вони стверджують, що урегулювання історичних конфліктів є необхідною умовою для вступу до європейської спільноти.
Фінальний етап конфлікту, пов'язаного з Волинською трагедією, розгорівся в травні 2026 року після того, як президент Володимир Зеленський підписав указ, що надає підрозділу Сил спеціальних операцій Збройних сил України почесну назву "Імені Героїв УПА".
У відповідь на ситуацію президент Польщі Кароль Навроцький зажадав анулювати ухвалене рішення та публічно позбавив українського голови ордена Білого Орла — вперше за всю історію незалежної Польщі. Це призвело до ряду відмов від польських нагород з боку України.
Хоча наразі напруга дещо зменшилася, залишається відкритим питанням, які кроки слід зробити, щоб ця тема більше не з'являлася в політичному дискурсі.
Від історії до оборони
Приємна новина полягає в тому, що, на відміну від проблем біженців та економічних питань, історичний конфлікт може бути частково врегульовано. Або, принаймні, зробити так, щоб він мав менш руйнівний вплив.
Відомо, що українські історичні аргументи в Польщі свідчать про відсутність антипольських настроїв щодо УПА в сучасному контексті. Деякі історики виявляють готовність до компромісів. Один з учасників бесіди з виданням навіть висловив думку, що уточнене формулювання, таке як "герої УПА, які протистояли більшовизму", могло б позитивно вплинути на ситуацію з указом Зеленського.
Проте політики, чий електорат особливо чутливо реагує на історичні питання, не готові до компромісів. Це стосується переважно представників правого спектру, включаючи президента Польщі. З наближенням парламентських виборів наступного року ця тема лише набирає обертів.
Проте, не слід надто акцентувати увагу лише на виборчому факторі - мовляв, варто дочекатися, поки польські політики знову знайдуть спокій, і після виборів все знову стане на свої місця. Як і в інших демократичних країнах, в Польщі виборчі кампанії та процеси голосування є постійним явищем.
Крім того, Україна не має наміру відмовлятися від визнання УПА, вважаючи їхній опір важливим символом сучасної боротьби проти російської агресії.
Головне питання, яке варто розглянути, - це як історичний контекст впливає на співпрацю в галузі безпеки та оборони. Це охоплює все: від постачання боєприпасів Україні до участі польських військових у навчаннях та організації логістичних процесів.
Співрозмовники видання як з українського, так і з польського боку визнають, що історичні суперечки створюють негативне фонове напруження. Воно неминуче позначається на загальній атмосфері взаємин і в окремих випадках призводить до ексцесів та затримок безпосередньо на практичному рівні.
Паралельно виникають і суто бюрократичні труднощі, за якими криється глибша проблема взаємного сприйняття. Як визнає одне з джерел РБК-Україна в Києві, переважно з українського боку.
"На мою думку, між сторонами існує суттєва недовіра. Зокрема, українська сторона, наскільки мені відомо, не має наміру обмінюватися технологіями. Польська сторона, в свою чергу, виявляє сумніви щодо виконання майбутніх угод," - зазначив один із високопосадовців польського Сейму, представника партії, яку зазвичай відносять до ультраправого спектру.
Навіть він стверджує, що політичні чи комерційні аспекти не повинні заважати військовій кооперації. "Проте це не означає, що ми повинні діяти лише з благородних мотивів – адже іноді з української сторони можна помітити, що співпраця сприймається як можливість безкоштовно все віддати", - зазначає співрозмовник.
В Україні та Польщі існує декілька шляхів, які можуть допомогти зменшити напругу, принаймні в контексті історичних питань.
Перший аспект - це свідомий вибір не підкреслювати конфлікти. Вражає, що незважаючи на значний інтерес до історії, уявлення про Україну в Польщі все ще має певні стереотипи.
Основними факторами, що впливають на суспільство, є абревіатура УПА, а також особистості Степана Бандери та Романа Шухевича. Водночас більшість звичайних поляків майже не знайомі з іншими діячами українського визвольного руху.
Тому, як зазначає досвідчений польський співрозмовник, без будь-якого резонансу та уваги залишилася, скажімо, ситуація з вшануванням Василя Кука, останнього головного командира УПА.
З іншого боку, Україна вже робить і може зробити ще більше системних кроків назустріч Варшаві в питанні пошуку поховань та ексгумацій.
Прогрес у цій сфері вражає, особливо якщо зважити на повний мораторій, що існував раніше. Цей поступ варто інтенсифікувати, особливо якщо Київ готовий видавати дозволи на проведення робіт не в обмежених обсягах, а у масштабнішому форматі.
В цілому ж, Польща опинилася у складній розтяжці між політичним реалізмом і внутрішніми протиріччями. Оскільки безпека Варшави безпосередньо формується на фронті в Україні, польський політикум водночас прагне зберегти максимальну свободу маневру та мінімізувати ризики. Для України це означає нову фазу взаємин і перехід від безумовної емоційної солідарності перших місяців великої війни - до прагматики.
Питання-відповідь (FAQ):
- Чи дійсно Росія готує масштабний військовий напад на Польщу?
- У вищому керівництві Польщі вважають, що зараз у Росії немає сил для повномасштабного фронтального нападу на країни НАТО. Постійні провокації з безпілотниками та диверсії є спробою Кремля випробувати швидкість реакції Альянсу, знайти прогалини в польському законодавстві та посіяти паніку в суспільстві.
Чому в Польщі не відновлюють загальний призов на військову службу?
Скасування призову є свідомим рішенням уряду, викликаним високими витратами на підтримку армії та нестачею відповідної інфраструктури. На сьогодні оборонна стратегія акцентується на контрактній службі, але в умовах майбутньої демографічної кризи Варшава може бути змушена знову запровадити обов'язкову військову службу.
- Як історичні суперечки впливають на оборонну співпрацю Польщі та України?
Попри історичні суперечності, для Варшави підтримка Збройних Сил України є ключовим засобом, щоб віддалити російську загрозу від своїх кордонів. Однак через складні соціальні настрої та питання спільної історії Польща змушена частково надавати військову допомогу в менш помітний і більш закритий спосіб.
Які причини роблять питання спільної історії настільки делікатним для польського суспільства?
Історичні конфлікти тісно пов'язані із сучасними внутрішніми політичними тенденціями та ставленням до значної кількості українських біженців у Польщі. Це змушує польських політиків враховувати електоральні загрози та піднімати питання, пов'язані з нерегульованими аспектами національної пам'яті.
#
