Які відповіді дають українці, коли їх не запитують?

ComebackUA здійснили оригінальне дослідження, в ході якого виявили, які теми обговорюють українці, що перебувають за межами країни, та детально аналізували це комунікаційне середовище.

Щодня засоби масової інформації дивують нас результатами опитувань серед українських вимушених емігрантів, які часом виглядають досить кумедно, описуючи свої плани на майбутнє. Найгостріше питання, яке хвилює всіх: коли ж українці планують повернутися додому, і чи взагалі мають такі наміри? В залежності від джерела, думки респондентів змінюються настільки кардинально, що складається враження, ніби вимушена еміграція в Україні має ознаки біполярного розладу. Якщо вірити новинам, то вранці більшість українців, що перебувають за кордоном, вже починають пакувати валізи, але до вечора з'ясовується, що 70% з них вирішили залишитися за межами Батьківщини.

Причини таких розбіжностей полягають у цілях досліджень, особливостях їхньої методології та бажаннях замовника. Як відомо, в слушно поставленому запитанні міститься половина відповіді, тобто дослідники автоматично задають її межі. Не дивно, що результати опитувань виявляються передбачуваними до банальності.

Згідно з опитуваннями, більшість учасників вважає закінчення війни ключовим фактором для повернення в Україну. Серед інших важливих аспектів зазначають наявність міжнародної допомоги для відновлення країни після війни, державні програми підтримки житла та можливості для працевлаштування. Також багато хто мріє про повернення в Україну, де корупція буде подолана.

Участь у опитуваннях про можливе повернення дає респондентам можливість уявити свої дії в ситуації, терміни якої наразі невідомі. У розгляді майбутнього люди часто сподіваються на позитивні зміни, а в бесідах з інтерв'юерами прагнуть зобразити себе як осіб, які діють раціонально й виважено. Однак на практиці емігрантам доводиться зосереджуватись на питаннях виживання та адаптації до нових умов. У реальному житті усвідомленість та правильні рішення часто поступаються місцем прагматизму. Таким чином, практична значущість соціологічних досліджень щодо потенційної репатріації є досить обмеженою.

Однак процес адаптації українців за межами країни продовжується і активно розвивається в даний момент: наші співгромадяни успішно долають мовні труднощі, освоюють нові знання та навички, встановлюють зв’язки з місцевими жителями, отримують податкові ідентифікаційні номери, запускають власні бізнеси, укладають шлюби, а в деяких державах навіть беруть участь у місцевих виборчих кампаніях.

Відсутність супроводу цих процесів із боку українських інституцій (як державних, так і суспільних) пасивно сприяє поглибленню відчуженості між Україною та її громадянами в еміграції. Нині наша держава мусить конкурувати за своїх громадян. Без чіткої стратегії взаємодії з діаспорою, яка вже охоплює близько чверті населення, Україна ризикує позбавити людей мотивації повертатися й не скористатися можливостями посилити свій субнаціональний вплив за кордоном.

Усередині української еміграції жваво обговорюють проблеми адаптації. Основним майданчиком для таких обговорень є стрічки груп, створених українцями в соцмережах. Дослідження стихійної комунікації в таких групах дає змогу побачити тенденції всередині діаспори. На відміну від стандартних опитувань, у цьому дослідницькому полі респонденти самі обирають питання, що їх найбільше непокоять. У процесі обговорення учасники мережевих груп діляться досвідом, ідеями щодо вирішення проблем і планами на майбутнє.

Ми вирішили дізнатися, які теми обговорюються в групах соціальних мереж, використовуючи метод peek-дослідження. Цей підхід дозволяє дослідникам спостерігати за процесом та особливостями комунікації, не вступаючи в безпосередній контакт з учасниками.

Понад десять мільйонів українців комунікують один з одним у соціальних мережах. Цього разу ми зосередилися на Facebook-групах у Німеччині, Польщі та Чехії — країнах, які стали домівкою для найбільшої кількості українських біженців, що втекли від війни.

Основний механізм роботи групи полягає в тому, що користувачі (зазвичай нові) публікують запитання у стрічці, на які інші учасники реагують за допомогою емодзі та коментарів. Завдяки новеньким, які ставлять питання, та досвідченим учасникам, готовим ділитися своїм досвідом, коло осіб, що стикаються з подібними викликами, розширюється, що, в свою чергу, має підвищити загальний обсяг знань групи. Проте на практиці учасники рідко звертаються до архівів попередніх обговорень, а зазвичай просто викладають пост з описом своїх проблем. Це призводить до повторення обговорень одних і тих самих питань, але з урахуванням актуальних змін у зовнішньому середовищі, тоді як стрічка продовжує знижуватись. Цікаво, що ця повторюваність є важливою характеристикою даного комунікаційного простору, що може бути корисним для дослідників.

За допомогою нашого peek-дослідження, на відміну від стандартних опитувань, ми отримуємо можливість побачити та структурувати механізми адаптації емігрантів. Розуміння дії таких механізмів дає змогу усвідомлювати мотивації й наміри щодо (не)повернення, спостерігати за характером розбудови зв'язків між українцями за кордоном, а також оцінювати усталеність зв'язків із Україною.

Отже, ми розглядали механізми адаптації в трьох розрізах:

Ми відзначили, що соціальні мережі сприяють розвитку зв'язків, що, в свою чергу, полегшує емігрантам адаптацію до нових умов життя через взаємну підтримку та колективне вирішення проблем. У цьому середовищі виник економічний простір, де активно обертаються українські товари, крафтові вироби, а також різноманітні послуги: репетиторство, психотерапевтична допомога, підтримка в працевлаштуванні та пошуку житла, підприємницькі колаборації, освітні секції для дітей та багато іншого.

Добрий вечір! Я вже два роки живу в Німеччині. Раніше в Україні у мене був бізнес у сфері краси. Мені 60 років, і я маю 43 роки офіційного стажу в Україні. Але навіть зараз я відчуваю в собі енергію та бажання вчитися і розвиватися! Я планую розпочати власну справу в Німеччині у форматі фудтрака. Якщо у когось є контакти чи рекомендації щодо людей, які можуть допомогти мені на цьому шляху, буду вдячний за поради!

Українці об'єднуються і для організації акцій на підтримку України, і для проведення спільного дозвілля.

Ті, хто мешкає в Україні, також активно комунікують в українських групах. Війна триває, обстріли цивільних локацій не припиняються, тож дехто вивчає можливість виїзду й запитує в групі, як це робиться.

В українських спільнотах активно обговорюють політичні питання, війну, корупцію та інші аспекти життя в Україні. Новини та короткі відео з TikTok і Telegram-каналів, насичені емоціями та негативом, можуть дещо викривляти реалії, що панують на рідній землі.

У групи заходять боти, які розповсюджують явну дезінформацію. Навіть публікації українців у стрічці часто містять суб’єктивні думки — як кажуть, "бреше, як свідок".

"Якщо б ті, які свою попу тут прихистили, хоча б по 5 євро в місяць здавали, знаєте скільки дронів можна купити".

"Мені КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНА нічого не дала, щоб я захищав цю систему!!! А Республіка Україна не була створена належним чином!!! Я нікому нічого не винен!!".

Проте, більшість записів зосереджені на питаннях адаптації та переселення.

З аналізу дискусій стає зрозуміло, що міграційні процеси мають різні напрямки: на фоні прибуття нових емігрантів та повернення українців додому, багато з них також подорожують по Європі. Досвід та рекомендації, які обмінюються у групах, часто слугують підґрунтям для ухвалення рішень щодо зміни місця проживання.

"Побувала в Україні, Англії та Німеччині, і тепер впевнено можу сказати: добре там, де нас немає."

Порівняння стосуються геть усіх сфер життя: порівнюють систему охорони здоров'я та банківські сервіси, ЛГБТ-тематику в школах і бюрократичні перепони, їжу й правила утримання тварин, ставлення місцевих та емігрантів із попередніх хвиль.

Ці зіставлення виступають надзвичайно важливими показниками, які дозволяють спостерігати за світовою реальністю через призму закордонних українців.

Сучасна динаміка міграційного балансу в Україні демонструє негативні тенденції: число українців, які вирушають за кордон у пошуках тимчасового захисту, продовжує зростати. У зв'язку з цим навряд чи можна сподіватися на позитивні зміни найближчим часом. Тому надзвичайно важливо активізувати підтримку процесів адаптації українців за межами країни з боку державних та соціальних інституцій. Це може бути реалізовано через спеціалізовані дослідження, цифрові рішення та комунікаційні стратегії, які допоможуть емігрантам відчути присутність української держави та суспільства у їхньому житті. Хоча можна захоплюватися українською низовою самоорганізацією, відсутність скоординованої взаємодії з емігрантами на рівні інституцій призводить до майбутніх викликів для держави. Співпраця між державними органами та громадянами може сприяти збереженню емігрантів у українському соціокультурному контексті, а також розвитку мережі українських спільнот за кордоном і стимулюванню їх повернення в країну після закінчення війни.