Саша Сотник: Путін насправді боїться не стільки росіян, скільки своїх найближчих соратників -- Блоги

Путін підписав указ, який передбачає збільшення чисельності центрального апарату Федеральної служби охорони до 812 осіб. Цей крок був здійснений у середині року, що нетипово, оскільки зазвичай такі рішення приймаються в грудні чи січні. Що це може означати? Чому саме в цей момент Президент вирішив посилити свою охорону? Чи є підстави для побоювань щодо росіян чи, можливо, своїх найближчих радників?

Росіян Путін зовсім не боїться, йому на них просто начхати. Його логіка проста: "Не жили заможно - нема чого й починати. Подивіться, як жили ваші предки, і беріть з них приклад. Вам нічого доброго не світить. Я цар, і я надовго. 26 років терпіли - потерпите ще 26".

Щоб суттєво посилити особисту охорону, повинні існувати вагомі підстави. Кількість у 812 осіб вже нагадує міні-армію. Для порівняння, загальна чисельність Федеральної служби охорони (ФСО) складає близько 20 тисяч співробітників, які забезпечують безпеку Кремля, резиденцій та інших важливих об'єктів. Неочікуване збільшення особистої охорони, яка буде перебувати поряд і здійснювати захист, свідчить про те, що Володимир Володимирович починає відчувати напругу.

Одна справа — коли ти дивишся в дзеркало. Путін випускав на сцену цілу армію двійників, щоб знищити будь-який сенс можливого замаху. Адже коли перед тобою постає невизначений персонаж — чи це Путін, чи просто чоловік, що дуже на нього схожий, виникає логічне питання: а чи варто ризикувати? У тебе тільки один шанс. А раптом потім стане відомо, що це зовсім не справжній Путін?

У цьому контексті застосування дублікатів стало тактикою для значного охоплення та розширення впливу.

А ось зараз, коли навколо Путіна формується міні-армія з 800 "ФСОшників", - це вже зовсім інша справа. Це свідчить про те, що він починає боятися найближчих людей.

Для другого, третього та четвертого ешелонів, як і раніше, залишаться в силі дублікатні структури. Однак у випадку з найближчим оточенням працювати зможе лише оригінал. Саме тому Путін вирішує посилити свою охорону. Він усвідомлює, що по території Росії можуть летіти не тільки безпілотники, але й балістичні ракети. При цьому удари будуть спрямовані проти вразливих місць російської системи.

Раніше війна приносила найближчому оточенню Путіна гроші, і воно дуже розбагатіло на цій війні. Ця війна перетворилася на бізнес на скотобазі - кривавий, жорсткий, м'ясний бізнес. Заробляли всі - від верхівки до низу: міністерство оборони, підгодовані олігархи та всі інші. І заробляли, слід зауважити, дуже добре.

Однак у війни своя логіка. Удари по РФ посилюватимуться, і найближче оточення Путіна почне не заробляти, а втрачати: НПЗ та інші підприємства потраплятимуть під удари. Бумеранг почне повертатися, і синекура закінчиться. Звісно, невдоволення зростатиме.

Зараз ми перебуваємо на унікальному етапі війни, про який я згадував кілька років тому: на горизонті вже видніється кінець, а корона Російської імперії готова впасти на землю. Хоча вона ще не на бруківці, проте на нікчемній голові чекіста, і ніхто не намагається її забрати. І це зрозуміло: адже як тільки ти береш цю корону, ти отримуєш не лише владу, а й обтяжливий тягар, що супроводжує цю владу.

А влада в Росії нині - це суцільний тягар. Бо Росія вже не просто токсична, а на неї чекає дуже важке й страшне майбутнє - там повний безперспективняк. Там не буде нічого: ні нафтової галузі, ні державних галузей - усе буде в руїнах. Причому якщо нафтову галузь руйнують ЗСУ, то все інше знищують вони самі. За 26 років там зжерли все, як терміти.

Більше того, на горизонті вже видніється можливість виплати репарацій. Це фактично нівелює всі шанси на будь-яке майбутнє. Ці "повторювачі", сповнені радості й збудження, з легкістю викинули в путінський безодню не лише свої власні життя, а й майбутнє своїх дітей та онуків.

Якщо цю токсичність додати до перспективи, яка маячить на горизонті, виникає питання: а хто взагалі захоче взяти на себе всю цю "красу" і всю цю "благодать"?

Саме через це найближчі соратники Путіна не намагаються його усунути. Вони не бажають брати на себе тягар усіх цих складнощів. Таким чином, система продовжує затягувати процес. Потрібно надати їй рішучий поштовх, аби вона швидше прийняла важливі рішення і, зрештою, вирішила питання щодо кадрів.

Цілком очевидно, що з Путіним уже ніхто розмовляти не буде. З ним може розмовляти лише одна людина - Дональд Трамп. Решта цього робити не хочуть: Макрон йому не дзвонить, Стармер - тим більше, Мерц і Стубб - теж. Навіть Ердоган уже не горить бажанням спілкуватися з ним.

Тому Путін - це фігура, яка просто досиджує свій час. Але система дає йому ще один шанс, бо знає: у Путіна залишається одна можливість, про яку ніхто не розповість.

Олександр Сотник, спеціально для Главреда