Змінити хід майбутнього.

Напередодні, як мінімум, великих емоційних гойдалок, а швидше за все - ідеального геополітичного шторму, в який тепер цілковито потрапляє Україна, вирішив нарешті дописати та опублікувати текст, який лежав в нотатці з липня 2024.

Від ейфорії перших місяців боротьби до усвідомлення незворотних змін, які ми пережили, наш шлях виявився доволі складним. Кордони 1991 року, кавові зустрічі та концерти в Криму в 2023, лінія розмежування 2022 — усе це стало частиною нашої реальності. Баланс між жорстокою правдою, що має металевий присмак, і необхідною мотивацією, а також позитивом від успіхів на фронті, змінюється і коливається від початку повномасштабного вторгнення: інколи це виглядає дуже об'єктивно, а іноді — має пропагандистський характер, спрямований як на західних партнерів, так і на внутрішнього споживача, тобто простих українців. Це цілком закономірно і, безумовно, має свій сенс.

Природний дисбаланс завжди вимагає відновлення гармонії. Кількість ресурсів, необхідних для цього, прямо залежить від часу, коли цей дисбаланс усувається. У 2024 році ця прірва почала ставати очевидною. Відчуття несправедливості, як відлуння минулого, заполонило українське суспільство. Різниця між тилом і фронтом досягла рекордних масштабів: тил сприймається як символ несправедливості, тоді як фронт уособлює правду і безкомпромісність. Це, в свою чергу, формує у кожного власне уявлення про майбутнє.

Одночасно з цим, реальність залишається незмінною - війна може завершитись як цього року, так і через десятиліття. Якщо вона завершиться зараз, через п’ять років може виникнути новий, ще більш руйнівний та кровопролитний конфлікт. Існує ймовірність розвитку глобального збройного протистояння, яке може призвести до серії (між)континентальних зіткнень. Чорні лебеді вже видно на горизонті в різних куточках світу. Необхідно бути готовими до різних варіантів розвитку подій. Слід мати підготовлені сценарії для дій, поведінки та комунікації, адже альтернативи просто не існує. Це не просто слова. Тотальні втрати територій або навіть суверенітету та державності - це не лише питання політичної географії, а й, в умовах нашої боротьби з таким ворогом, мільйони українських життів. Втрати під час української революції 1917-1921 років оцінюються сотнями тисяч, а від голодоморів - мільйонами. Цю правду варто закарбувати в нашій пам’яті.

Незалежно від того, що може статися в майбутньому, настав час залишити емоційні та ситуативні рішення позаду. Ми повинні перейти від тимчасового затишшя до активних дій, зокрема до контрнаступу, і від великої підтримки з боку Заходу до небезпечних компромісів, які можуть призвести до згубного миру. Не варто зосереджуватися на рейтингах чи соціологічних дослідженнях, адже ці фактори можуть загрожувати нашій державності, в кращому випадку призводячи до поверхневих рішень, а в гіршому – до серйозних проблем.

Мілиною стануть застійні явища, що призведуть до реалізації ворогом мети перетворення України на безлюдну пустелю, випалену землю та демографічну порожнечу. Це також створить широку сіру зону цивілізаційного розмежування, що простягнеться від Донецька до Ужгорода.

Ризик полягає у втраті ресурсів для тривалої боротьби в поляризованому суспільстві, що, в свою чергу, призводить до емоційної неспроможності сприймати цю боротьбу як невід'ємну частину реальності.

Поділ виключно на (в широкому розумінні) ухилянтів і відповідальних громадян запускатиме захисні механізми психіки зі всіх сторін. Як результат, ми зійдемось посередині - у вакуумі, в площині уникнення і заперечення реальності, підсвідомої захисної реакції різних частин суспільства, безрезультатній боротьбі чорного і білого.

Ми затягнули з ухваленням рішень стосовно мобілізації та демобілізації, а також із впровадженням прозорого механізму економічного бронювання. Швидко "реформували" мережу територіальних центрів комплектування, що завершилось частковою бусифікацією, і тепер на черзі – медико-соціальні експертні комісії. Внаслідок таких затримок та вибіркового підходу ми вже спостерігаємо негативні наслідки і, на жаль, ще їх зазнаємо. Питання підвищення податків, безумовно, є актуальним, проте все знову залежатиме від того, як буде реалізовано цей процес – чи буде він рівномірним та справедливим, чи навпаки, лише збільшить тиск на малий та середній бізнес. Політичні процеси продовжуються, і дати виборів, які починають звучати реалістично, разом із політичними наративами створюють додаткове навантаження на суспільство, формуючи інформаційний шум.

Як наслідок, ми стикаємося з одним із найважливіших соціальних викликів у часи повномасштабного вторгнення. Тил і фронт частково опиняються в конфлікті. Розумію, що це може звучати тривожно, і я щиро сподіваюся, що хтось зможе спростувати цю думку. Однак інформаційне середовище, наративи, стиль життя людей і навіть теми, які обговорюються, починають суттєво відрізнятися у цих двох сферах. У цьому процесі активно діють не лише наші противники, але й їхні союзники: якісні діпфейки, продуманий та просто зафіксований контент у процесі бусифікації швидко поширюються через соціальні мережі, зокрема, вони активно розповсюджуються саме через TikTok.

Про цей виклик потрібно почати відкрито говорити. Досі ця тема лише дуже обережно обговорювалась у вузьких колах, хоча відчутно знаходиться в повітрі.

Потрібно дати змогу тилу бути справедливим та бути "для фронту": створювати логічні механізми сплати додаткових податків до державного бюджету, працювати над покращеннями моделей та дизайну регулювань щодо основних конфліктних питань справедливості, мінімізувати корупційні виклики шляхом пропозиції адекватних, прозорих та підзвітних форм взаємодії з державою.

Якщо бути відвертим, я б пішов ще далі і, взявши до уваги досвід країн, що пережили війни за останнє століття, мобілізував би економіку та запровадив обмеження на нераціональне споживання. Загальновідомі факти про суворі норми в США, розпочаті з 1941 року, є яскравим прикладом боротьби з постійним дефіцитом ресурсів. Хоча наші сучасні реалії дещо відрізняються, повторювати ті ж самі кроки не є необхідним чи доцільним. Проте, разом із мобілізацією Збройних Сил України, з 2022 року нам терміново потрібна була активна мобілізація суспільства з боку держави. Сьогодні лише невелика частка населення залишається у такому стані, і, на мою думку, це одна з основних помилок, що виникли через брак планування, адекватного бачення майбутнього воюючої країни та розуміння перспектив розвитку ситуації навіть у середньостроковій перспективі.

В цілому, повернення до традиційної ролі тилу дозволить задовольнити всі нагальні потреби фронту, які є до снаги нашій економіці. Крім того, це також суттєво знизить рівень напруги серед громадян, які вже давно перебувають в одній ситуації і не мають іншого виходу, окрім як рухатися вперед разом. Хоча я не маю морального права висловлювати думки та рішення з боку фронту, оскільки спілкуюсь і чую багато різних поглядів, сподіваюся, що в рамках цього суспільного діалогу наші голоси будуть почуті і конструктивно обговорені.

Майбутнє - це відчуття мети, за яку варто боротися. Наші цінності та прагнення повинні бути спільними та незмінними. Саме це відокремлює нас від супротивника. Це те, що дозволить нам досягти перемоги.