Психічне здоров'я мешканців Харкова в умовах війни: "Очікувати на завершення конфлікту – це хибний підхід".

У Харкові, який третій рік живе в умовах повномасштабної війни, дедалі гостріше постає питання ментального здоров'я. Говоримо про те, як тривалий стрес впливає на харків'ян, які симптоми не варто ігнорувати, чому не слід відкладати звернення до психолога "до після війни", а також про психологічну допомогу для внутрішньо переміщених людей з Іриною Нечітайло, докторкою соціологічних наук, професоркою, психотерапевткою та ініціаторкою створення "Ментал Хаба" в Харкові.

Про те, чи варто чекати закінчення війни для допомоги собі

Ми не можемо самостійно вилікувати запалення легень? Самостійно -- ні. Так само самостійно, на жаль, дуже важко буває вийти зі стану дистресу.

Адже існує така думка в суспільстві: одні говорять, що вже після війни всім нам будуть потрібні психологи та навіть психіатри, а інші кажуть, що ми вже звикли до війни і все нормально. Скажіть, будь ласка, що відбувається наразі у Харкові саме з точки зору психології? Чи буде у нас пандемія з ментальним здоров'ям? Чи, навпаки, можна якось впливати, щоб цього не сталося?

По-перше, з наукової точки зору ми проводимо щорічний моніторинг стану психічного здоров'я і суб'єктивного благополуччя саме населення Харківщини. І ми бачимо щороку, що стан ментального здоров'я стає гірше і гірше. І тут є парадокс. Люди такі завзяті. У нас все буде, у нас все буде класно, у нас все добре, ми зможемо, ми витримаємо, ми тут, у Харкові, ми все подолаємо.

З іншого боку, ситуація з ментальним здоров'ям продовжує погіршуватися. Це стосується, зокрема, таких аспектів, як якість сну, пам'ять і відчуття втоми. Постійний стрес, який накопичується, може здаватися звичним, але врешті-решт він перетворюється на дистрес, що не приносить нічого доброго.

Суть проблеми полягає в тому, що не всі розуміють важливість психотерапії, або ж не готові визнати це, або стикаються з певними упередженнями щодо професії психолога. Причини можуть бути різними: "Навіщо мені йти до психолога? Я ж не божевільний! Ні, я сам все вирішу".

А насправді, чому ми не в змозі самостійно подолати пневмонію? Власними силами — ні. Так само, на жаль, часто буває непросто вибратись із стану дистресу без сторонньої допомоги.

Якими можуть бути серйозні труднощі для мешканців міст? Багато людей вважають, що посттравматичний стресовий розлад або інші серйозні тривожні розлади, а також звичайні психологічні проблеми, стосуються лише тих, хто безпосередньо зазнав бойових дій, військових або ж цивільних, або ж тих, хто втратив когось через обстріл. Люди зазвичай думають: "Слава Богу, зі мною це не трапилося. Так, я відчуваю тривогу, чую вибухи, але я працюю, я живу тут, тому в мене не може бути жодних розладів".

Зверни увагу, що посттравматичний стресовий розлад не є загальним для всіх. Це означає, що навіть якщо людина пережила травматичну ситуацію, не обов'язково вона розвинеться в розлад — це визначається безліччю факторів. Також ти згадала про різні розлади, які справді є серйозними, коли людина втрачає здатність адаптуватися і функціонувати в повсякденному житті.

Іноді це не є розладом. Існує також дистрес. Дистрес — це не розлад. Однак він може призвести до розвитку розладу. Коли людина перебуває у стані постійного стресу, не здатна вибратися з цього циклу, і зовнішні чинники безперервно впливають на неї, вона потрапляє в дистрес. Це може спричинити порушення різних функцій: когнітивних, сну, апетиту, і загалом людина відчуває себе погано.

Але ж, знаєш, все одно потрібно встати, йти на роботу, потрібно щось робити. Людина не дає собі відпочинку, і все це поглиблюється і поглиблюється, і може розвиватися дійсно, може дійти дійсно до розладу.

Я не кажу, що там у нас усіх, у харків'ян, все -- ми йдемо до посттравматичного стресового розладу. Ні. Але статистика, наприклад, того самого Ізраїлю показує, що в такому стані війни десь приблизно 25% людей -- і цивільних, і військових, мені здається, навіть це про цивільних статистика, саме про цивільних -- 25% мають посттравматичний стресовий розлад. 25% -- це достатньо високий показник.

Коли минулого року ми здійснили наш моніторинг, і тепер готуємося до четвертої хвилі, за певною шкалою оцінювання симптомів посттравматичного стресового розладу, близько 21% респондентів виявили високі результати, що свідчить про можливість посттравматичного стресового розладу. Хоча це ще не є остаточним діагнозом, такі показники дійсно викликають занепокоєння.

Багато людей, з якими я спілкувалася, мають таку думку: зараз я просто зосереджуся на виживанні, витримаю, адже інакше не вийде. Ситуація навколо залишається незмінною, я не можу заспокоїтися, тож після закінчення війни звернуся до психолога і займуся своїм емоційним станом. Вони вважають, що на даний момент немає сенсу щось змінювати. Яка ж правильність цього підходу і чи доцільно терпіти до завершення війни?

Звісно, це неправильна позиція, безумовно. Тому що, розумієш, людина, коли вона в такому мобілізованому стані, це ж ми боремося, ми там щось робимо, ми Харків тримаємо, тут у нас цивільний фронт. Вона, коли в мобілізованому стані, і це дає їй ресурс.

От, наприклад, люта злість на ворога нам також дає ресурс, тобто внутрішні такі сили щось робити і діяти. Але коли, дійсно, ти дуже правильно сказала, якщо війна закінчиться, накопичення цих негативних чинників, воно не пройде само собою.

І зазвичай, коли стає легше, коли стає легше, людині, яка довгий час перебувала у стресі і не давала собі відпочинку, їй стає ще гірше.

І там вже, якщо наразі можна просто з психологом поспілкуватися системно, систематично, то там може вже не обійтися і без психіатра, і без медикаментозного супроводу навіть.

Тому терпіти, терпіти... Але, знаєш, це ж як оцю травичку-подорожник на ранку прикладати, але з цього вона не загоїться. Тобто це просто видимість якоїсь там діяльності, і все.

Така категорія людей, як переміщені особи: наскільки вони можуть бути травмовані, наскільки їм може бути потрібна психологічна допомога? Адже вони, наче вже, навіть коли вони переміщаються у Харків, все ж таки переміщаються для них у більш спокійне місце.

Знову хочу зазначити, що в рамках нашого дослідження, яке ми проводимо разом з колегами, ми здійснили поділ наших опитаних на дві категорії: мешканці Харківської області та внутрішньо переміщені особи.

І дивились, ми порівнювали різні показники стану ментального здоров'я у цих двох груп. І у внутрішньо переміщених осіб стан психічного здоров'я, ментального здоров'я, суб'єктивного благополуччя значно гірший.

Тому що саме по собі переміщення, коли люди втрачають все, і залишають там і тварин домашніх, і бізнес свій, і, можливо, родичів, і сусідів. Тобто вони втрачають, по суті, частину свого життя, вони втрачають своє минуле.

І це дуже болісно переживається, навіть попри те, що у Харкові відносно спокійна ситуація, і вони її так сприймають. Але ж оцей біль, він нікуди не йде. І тому, звісно, їм важче.

Щодо психологічної підтримки

Які ознаки вказують на те, що людині варто звернутися за підтримкою, принаймні для консультації? Коли важливо дізнатися, де можна отримати психологічну допомогу або просто поговорити про свої переживання?

Погіршення якості сну характеризується тим, що людина не може спати безперервно 7-8 годин, відчуваючи часті пробудження. Або ж вона переживає поверхневий сон, коли здається, що вона спить, але насправді не відчуває справжнього відпочинку, внаслідок чого прокидається втомленою.

Вона прокидається, ніби провела ніч у важкій праці, тягнучи важкі мішки, і це залишає відчуття втоми. Відзначається також зниження пам'яті та концентрації. Забудькуватість може траплятися з кожним, і це нормально.

Проте, коли мова йде про щось дійсно важливе, навіть якщо ти це зафіксувала, в пам'яті все одно може затерятися. Це не просто дрібниця, як те, де залишила свій гаманець, а справжня важлива ситуація, про яку не вдається згадати.

Однак, коли особа втрачає спогади про значущі моменти свого щоденного життя, це може стати серйозною причиною для занепокоєння.

* Емоційні коливання: іноді я відчуваю неймовірну радість, а іноді мене охоплює глибока смуток.

Проте, в загальному, це відчуття виснаження постійно супроводжує тебе, незалежно від того, чим займаєшся.

* І недолік задоволення від існування.

Отже, ті речі, що колись приносили відчуття спокою, наприклад, чашка кави в улюбленій кав'ярні або прогулянка парком, тепер вже не викликають ніяких емоцій. Раніше це дарувало справжнє задоволення, а тепер стало просто байдужим.

Ну, воно і не зовсім погано, і не зовсім добре, але просто байдужість. Неможливість отримати задоволення ні від чого — це знак, що вже настав час звернутися по допомогу, щось треба змінювати.

Як зробити перший крок, прийти до психолога і знайти консультацію? І як до цього готуватися? Тому що я зустрічала людей, які говорять: "Я розумію, що в мене є тривога, є проблеми, є проблеми зі сном. Але ось я прийду, мені скажуть, що мої проблеми несерйозні, або будуть сваритися, навпаки". Як людям підготуватися? Чи будуть їх сварити або говорити, що їхні проблеми серйозні?

Звичайно, я усвідомлюю, що все залежить від конкретного фахівця, адже фахівці можуть відрізнятися між собою. Проте, якщо йдеться про досвідченого психолога, то категорично не варто конфліктувати.

Знаєш, буває, що деякі люди уникають візитів до стоматолога, адже вважають: "Ой, як же це страшно". Кажуть: "Ой-ой-ой". Можливо, стоматологи дійсно так вражають. Але психологи – зовсім інша справа. Тут немає потреби готуватися заздалегідь. Головне – просто прийти.

Досвід, здобутий під час реалізації проєкту "Енергія є" моєю громадською організацією "Інсоціум", підтверджує, що хоча одна консультація не може повністю вирішити проблему, якщо у людини є певний розлад, вона все ж таки може суттєво полегшити моральний стан. Навіть перше звернення може стати першим кроком до покращення.

Вона дозволяє людині поглянути на ситуацію та на себе з іншого кута зору, абсолютно без жодних критичних зауважень чи осуду. Лише підтримка та ресурсна допомога – ось що є в основі цього процесу.

І це дійсно спрацювало. Це працює досить добре. Тому не варто лякатися, просто потрібно рухатися вперед. І не варто засуджувати себе за те, що звертаєшся до психолога, адже це зовсім не означає, що твоє життя вже закінчене або втрачено. Зовсім ні.

Психолог, психотерапевт -- це людина, яка підтримує. У неї така функція -- підтримати, показати, підсвітити, знайти разом ресурс, показати якісь грані життя позитивні, навіть попри те, що в нас війна.Не варто боятися.

Розкажи тоді трохи про ваш проєкт. Наскільки це буде системною допомогою, чи мова йде про декілька сесій арт-терапії або чогось ще? І як людям можуть звертатися, наскільки це дорого, чи це, навпаки, безкоштовно?

Проект має назву "Mental Hub", і саме тут ми зараз знаходимося. Протягом останніх двох місяців нашої діяльності ми надали підтримку більше ніж 200 унікальним бенефіціарам, якщо говорити про це у термінах проекту. Це понад 200 людей, які мають можливість отримати різноманітну допомогу: психологічні та юридичні консультації, а також участь у тренінгах і групах психологічної підтримки. Для тих, хто хоче приєднатися, на сторінці в Instagram моєї громадської організації "Socium" доступна форма для реєстрації.

Насправді, ми саме так залучаємо учасників до нашого проєкту — тих, хто потребує підтримки.

У нас в проєкті достатньо велика кількість, навіть переважна більшість -- це саме люди внутрішньо переміщені. І з тих відгуків, які ми маємо, вони нам дуже вдячні за те, що їм стало трошечки, а комусь і більше трошечки легше.

Яка його вартість і наскільки це організовано?

Ця послуга є безкоштовною та організованою. Ми здійснюємо свою діяльність у межах розумного, тобто не працюємо вночі, але цілком присвячуємо себе робочому дню. Люди можуть звертатися до нас, записуючись на прийом; сюди приходять як психологи, так і юристи. До того ж, ми також пропонуємо онлайн-допомогу. Наприклад, у серпні, у перший місяць нашої роботи, ми повністю працювали в онлайн-форматі, надаючи консультації та юридичну підтримку.

Це також працює, необов'язково навіть приходити сюди очно, якщо людина не має такої можливості.Бо до нас звертаються люди похилого віку, люди з інвалідністю, які маломобільні.І тому розглядаємо такий варіант, як і онлайн.І це системно, це не те, що епізодично ми тут прийшли, що зробили.Це дійсно системна робота.