Чи все, що можна було ввімкнути в розетку, -- це сміття?
Директор підприємства "Княже поле" Світлана Клименко впевнена, що вторинна переробка старих електронних пристроїв є важливою. На її підприємство надходять застарілі комп'ютери, плати, лампочки, вимикачі та несправні електроприлади не для того, щоб стати сміттям. Їх розбирають, подрібнюють і сортують, відокремлюючи різні матеріали. В результаті цього процесу отримують сировину, яку можна знову використати у виробництві. Світлана Клименко пояснює: "Нашою основною діяльністю є обробка електронного брухту. Все, що можна підключити до електромережі, так чи інакше, потрапляє до нас. Ми також займаємось переробкою складного електричного брухту. Наприклад, коли нам доставляють лампочки, ми відокремлюємо мідь від інших матеріалів. Таким чином, ми повертаємо цінні ресурси, такі як мідь, олово, цинк, алюміній та інші, назад в промисловий обіг."
Між "відходом" і "товаром" -- ціла система
Просто зібрати непотрібні речі – цього недостатньо. Важливо знати, що саме ми зібрали, яка якість цих предметів, де їх можна переробити, а головне – чи є попит на матеріали, що виникнуть після переробки. Євгенія Аратовська, засновниця ГО "Україна без сміття", вже багато років працює над тим, щоб навчити українців не лише сортувати сміття, а й зменшувати його обсяги. Вона підкреслює, що просто сортування і наявність підприємств з переробки – це ще не все. Сьогодні важливо розуміти, чи зможе ринок знову інтегрувати перероблені матеріали в економічний цикл.
Отже, можна звести фабрику, впровадити процеси сортування та накопичити величезні обсяги пластику, але все це виявиться марним, якщо виявиться, що готовий продукт не має попиту.
Пригадайте, як активно українці почали займатися роздільним збором сміття близько 10-15 років тому, коли ця ініціатива тільки починала набирати популярність. ОСББ, навчальні заклади, магазини та підприємства встановлювали контейнери для сортування. Однак, оптимізм поступово почав зменшуватися, коли люди помітили, що одна й та ж машина забирає все сміття разом, змішуючи відходи, які були дбайливо відсортовані. Євгенія Аратовська вважає, що в Україні фактично відсутня цілісна система сортування. "Є лише окремі ініціативи громад, які змогли встановити кольорові контейнери, але часто не мають достатнього фінансування для їх належного обслуговування. Зазвичай сміття забирають звичайні автомобілі, що призводить до змішування побутових відходів і відсортованих матеріалів. Це більше схоже на імітацію, адже система не функціонує логічно. Наприклад, у Хмельницькому є громадські пункти для сортування, де можна безкоштовно здати великий обсяг різних відходів, включаючи люмінесцентні лампи та електроніку, крім упаковки. Вони звітують про те, скільки відходів було зібрано за рік, і можна приблизно оцінити, скільки коштів повернулося до громади. Це, звісно, невеликі суми, але вони існують і допомагають покрити витрати на організацію таких пунктів. Це сприяє формуванню довіри, адже споживачі бачать, що їхні відходи не просто викидаються на смітник, а дійсно обробляються і направляються на переробку".
Історія однієї коробки: як відходи стають ресурсом
Коли особа має змогу контролювати весь процес утилізації відходів і впевнена, що їх відправлено на переробку, а вони отримали нове життя у формі тротуарної плитки чи екологічної упаковки, це значно підвищує її бажання сортувати сміття.
Досить часто люди навіть не усвідомлюють, що під їхніми ногами знаходяться ресурси, здатні принести користь. Директорка компанії "Княже поле" Світлана Клименко розповідає про випадок з одним київським виробником електроніки. Під час виготовлення продукції на підприємстві накопичувалися технічні відходи та брак, які спочатку не викликали занепокоєння, адже їх обсяги здавалося б незначні. Світлана вирішила зателефонувати на підприємство та запропонувати збирати ці відходи в окрему тару. В результаті тепер щомісяця звідти відвозять 2 тонни вторинних сировин.
Ця історія показує, як відходи стають ресурсом, коли налагоджена система і люди зацікавлені у результаті на всіх рівнях. А тепер лише подумайте, яку вигоду може принести така система, якщо вона працює не на одному підприємстві, а у масштабі цілої країни.
Перебуваючи в Німеччині, українці могли помітити, що в багатьох супермаркетах порожні пляшки не поспішають викидати. Андрій, який четвертий рік живе в Німеччині, розповідає, що для нього це було щось нове. "Щонайменше для довкілля це дуже корисно, тому що навіть ті пляшки, які люди не здають, а просто викидають у смітник, збираються і здаються. А система працює так, що порожню пляшку ви кладете в автомат, і він видає талончик, наприклад, на 25 центів. І потім можна купити товарів, наприклад, на 10 євро, і оці 25 центів будуть відняті від цієї суми. Але насправді це не просто безплатні кошти. Ці 25 центів додаються в суму пляшки. Коли ви купуєте воду, наприклад, і вона коштує 1 євро, то, відповідно, на касі ви за неї заплатите 1 євро і 25 центів".
На кому лежить відповідальність і що таке депозитна система
Цю систему називають депозитною. Вона має численні переваги, є зручною та сприяє відповідальному ставленню споживачів. Дехто може зауважити, що в Україні також приймають пляшки. Це правда, але існує суттєва різниця. По-перше, приймаються лише скляні пляшки, і не всі з них. По-друге, щоб їх здати, потрібно доїхати до пункту збору та вистояти чергу, часто разом із безпритульними. І, нарешті, ви отримаєте лише незначну суму, яка покриває частину вартості пляшки.
Головна відмінність європейської системи - ціна застави. Вона вища, а для пластикових пляшок значно вища за собівартість. Тому покупець задумується: викинути пляшку у смітник, чи у спеціальний автомат неподалік і повернути собі умовних 12 гривень.
У Європі відповідальність за утилізацію частково покладається на споживача, який сплачує депозит за упаковку, а частково - на виробників. Таким чином, відповідальність споживача є лише елементом більшої системи. В Україні ж наразі обговорюється впровадження депозитної системи, що дозволить споживачам також долучитися до процесу. Натомість, на сьогоднішній день акцент робиться на відповідальності виробників. Згідно з європейськими нормами, саме ті компанії, які виготовляють продукцію та виводять її на ринок, зобов'язані забезпечувати її утилізацію.
Цей концепт відомий як розширена відповідальність виробника. Якщо простіше, то коли ти реалізуєш товар, ти зобов'язаний організувати повернення використаної упаковки або інших відходів у вторинний обіг. Так, покупець повинен самостійно відсортувати пляшку. Проте потрібно, щоб хтось забезпечив її окремий збір, транспортування до підприємства з переробки, а також гарантував, що вона стане новим сировинним матеріалом. Важливо також подбати про те, щоб цей матеріал мав попит на ринку. Адже, навіть якщо організувати збір відходів і збудувати завод для їх переробки, без попиту на отримані матеріали процес не завершиться.
Директорка підприємства "Княже поле", Світлана Клименко, зіткнулася з серйозною проблемою: "Нам більше немає куди здавати пластик. Кількість відходів дуже обмежена, а їхня сортованість ще менша. На цементних заводах використовуються величезні печі, куди завантажують тисячі тонн пластикових відходів, які постачаються з Польщі як паливо. Наш колега відвідував один з таких заводів, де вони організували власне виробництво, купуючи та перевозячи пластикові відходи для подрібнення до потрібного розміру. Однак тепер у них виникла проблема - завод припинив закупівлю, зате продовжує отримувати пластик з Польщі в великих обсягах."
Логічно припустити, що коли Україна працюватиме за однаковими з Європою правилами, то, можливо, пластик стане вигідніше переробляти вдома.
Ще один приклад, наведе Світлана Клименко, демонструє, як європейські норми вже сьогодні сприяють прогресу в українській сфері переробки сміття. "Одне з українських виробництв отримало завдання, згідно з яким протягом наступних трьох-чотирьох років 15% їхньої продукції має виготовлятися з вторинних сировин. Такі ініціативи підтримують європейські компанії".
Принципи кругової економіки
Виробники отримують економічний стимул до використання вторинних сировин, що є суттю циркулярної економіки: ресурси мають залишатися в обігу якомога довше, замість того щоб опинятися на звалищі після одного використання. Проте в Європейському Союзі підходять до питання ширше: акцент робиться не лише на переробці відходів, але й на зменшенні їхньої кількості. Євгенія Аратовська, засновниця ГО "Україна без сміття", зазначає: "У ЄС усвідомили, що недостатньо просто здійснювати збори, потрібно думати, як уникнути утворення надмірних відходів, які, навіть після переробки, залишаються непотрібними. Ринок не має попиту на рецикліровані матеріали. Цей принцип повної прозорості викликає занепокоєння у підприємців Європи, особливо у малих та крафтових компаній. Вони тепер повинні впроваджувати цифрові паспорти і надавати інформацію про походження своїх товарів".
Як європейські стандарти впливають на наше повсякдення
Таким чином, впровадження іноді складних і малозрозумілих європейських стандартів трансформує життя українців, створюючи реальні можливості для розвитку вітчизняного бізнесу та збільшуючи прибутки, водночас дбаючи про збереження навколишнього середовища.
Під час переговорів щодо вступу України до Європейського Союзу країна та ЄС розглядають численні аспекти, охоплюючи такі сфери, як функціонування судової системи, державні закупівлі, енергетичний сектор, транспорт та охорона навколишнього середовища. Усі ці питання згруповані в шість основних блоків, або кластерів. Кожен з них містить окремі глави для обговорення. Тема, яку ми сьогодні розглядаємо, належить до четвертого кластеру – "Зелений порядок денний та сталий розвиток". Хоча ця назва може звучати досить формально, за нею приховані цілком звичні речі: пляшка, яку Андрій повертає в автомат у супермаркеті Німеччини, замовлення, отримане Світланою від компанії, що прагне вийти на європейський ринок, та пластик, який її колега готовий переробляти, але не знає, де його реалізувати. Саме ці європейські норми повинні почати діяти в Україні.
Парламент врешті-решт виконає свої зобов'язання, і європейські норми почнуть діяти в Україні в повному обсязі. Однак для того, щоб реалізація цих норм принесла максимальну користь, необхідно також змінити наше сприйняття світу. Це завдання, яке кожен з нас може взяти на себе вже сьогодні.
Виконання домашнього завдання
Що саме може зробити кожен із нас вже сьогодні? Як можна скористатися новими правилами, окрім того, щоб жити в чистішій країні? Пригадайте історію Світлани Клименко, яка запропонувала розмістити коробку на одному з київських підприємств. Спробуйте провести невеличкий експеримент. Досліджуйте, які відходи мають цінність для найближчого заводу з переробки. Зверніть увагу: можливо, саме ці предмети ви викидаєте щодня — вдома, на роботі чи в межах вашої громади. Чому б не встановити окрему коробку і не перетворити сміття на корисний товар? А з огляду на нові законодавчі зміни, можливо, саме зараз настав час для створення власного бізнесу в галузі переробки відходів?
Проєкт реалізований завдяки фінансовій підтримці Європейського Союзу. Всі висловлені у ньому думки є виключно відповідальністю авторів та не обов'язково відображають погляди Європейського Союзу.
#
