"Я привернув увагу до конфлікту в Україні та порушення прав людини в Росії". Чеський мандрівник з псевдонімом JEBAL FCB на Красній площі в Москві закликав: "Слава Україні!"

Автор блогу JEBAL FCB, чеський мандрівник Давід Піхал, оприлюднив відео, на якому він стоїть на Красній площі в Москві та вигукує "Слава Україні". Крім того, він розклеював портрети Путіна з написом "Вбивця". Це відео швидко стало вірусним, поки він ще перебував на території Росії. Що спонукало його на такий ризикований вчинок? Про це Давід Піхал розповів у нашому інтерв'ю.

Давидові 51 рік, він проживає в Чехії та керує власним бізнесом. Він стверджує, що насолоджується щасливим життям разом зі своєю дружиною і має двох повнолітніх дітей. Останні десять років його захоплює подорожування.

Звідки взялась назва вашого блогу "JEBAL FCB" ("#бал ФСБ", - ред.)?

Спочатку це був невеличкий блог, який читали всього кілька людей, здебільшого з мого рідного міста. Вони слідкували за моїми, сподіваюся, веселими пригодами під час подорожей. Назва блогу виникла як жарт, адже "Jebal" походить від мого, можливо, незвичного прізвища Píchal (слово "Píchat" є вульгаризмом у чеській мові, що означає те ж саме, що "#бати"). Я ніколи не мав наміру ставати медійно відомим, і досі не маю такого бажання, тому, напевно, й обрав для себе псевдонім, який має деякий вульгарний підтекст.

Що спонукало вас до поїздки в Росію?

У Росії я вперше був у 1989 році, коли мені було 15 років, у піонерському таборі. Потім у 2017 році їздив туди на складаному велосипеді, у 2018-му проїжджав через Росію до Казахстану та Киргизстану. Минулого року я проїхав через усю Росію до Монголії, а цьогорічна поїздка, безумовно, була останньою.

Яка була головна ціль?

Якщо ви запитуєте про мету моєї подорожі, спершу я планував лише доїхати до Москви і назад — загалом це становило 1800 кілометрів, щоб вкластися у терміни дії візи. Проте потім мені не захотілося повертатися тією ж дорогою, і я вирішив продовжити шлях у бік Тули, Курська, а зрештою і Бєлгорода. Щодо мотивів цієї подорожі, то однозначно можна сказати, що поїздка на велосипеді "Україна" до Москви була свідомою провокацією. Це класичний чеський жарт: з'явитися на Красній площі на велосипеді, що носить назву "Україна", і вигукнути "Слава Україні" — це ж ідеальне поєднання сенсів! Звичайно, в Росії немає потреби щось комусь доводити, тому я міг би опинитися за ґратами. Проте справжньою метою було продемонструвати солідарність.

Ви навіть привезли до Росії особливі стікери. Поділіться, які саме та де ви їх розміщували.

Перед тим як почати цю розповідь, хочу пояснити, чому це важливо. У Росії можливо публічно висловлювати лише одну думку, всі інші є забороненими. Уявіть, ви йдете повз Красну площу і бачите людину, яка тримає прапор з портретом Путіна, під ним ще один прапор із написом "СВО", а на ній табличка: "Идет война против нашей Родины!". Ця людина роздає газети, заповнені брехнею та пропагандою. І таких людей там досить. Але де ж ті, хто думає інакше? Хто може вигукнути: "ЗУПИНІТЬ ВІЙНУ!" або "МИ НЕ ХОЧЕМО ПУТІНА!"? Ніхто. Проте я переконаний, що в Росії є багато людей, які поділяють ці думки. Я хочу показати їм, що існує можливість протесту. Щоб хтось це помітив і сказав собі: "Так, він – вбивця! Нарешті це хтось сказав!". Можливо, одна людина з десяти вчинить щось подібне. Немає сенсу виходити на вулиці і потрапляти під арешт. Це може відбуватися поступово, і, можливо, це і є шлях.

У мене було 40 дрібних і 10 великих наліпок з зображенням Путіна, на яких був напис KILLER, виконаний в червоному кольорі. Багато з моментів наклеювання я зафіксував на відео.

Я залишив найбільше з них у Москві, де провів три дні. Першого дня я спочатку обстежив усі важливі локації та перевірив розташування камер. Протягом наступних двох днів я почав клеїти їх у різних місцях: у парках, в метро, на Красній площі, на зупинках громадського транспорту, на самокатах для спільного користування, навіть у туалеті навпроти будівлі ФСБ. Хоча вони там протрималися лише один день, можливо, сьогодні більшість уже зняті. Я просто хотів скористатися можливістю - якщо вже був у Москві, то зробити якомога більше. Серед моїх відвідувань були меморіал Бориса Нємцова, Соловецький камінь та інші значні місця.

Яким чином ви створювали відео з велосипедом?

Це відео я знімав більше години біля жвавого тротуару, який веде до Великого Москворецького мосту. Фразу "Слава Україні" я сказав щонайменше десять разів, тому що одного разу камера впала з огорожі, перестав працювати мікрофон, кілька разів я обмовився, тож доводилося перезаписувати. Я не мав жодних побоювань чи страху. Це була радість і ейфорія, як коли фінішуєш у якомусь забігу. Після восьми днів у дорозі я був психічно й фізично виснажений. Я стежив лише за поліцією, яка весь цей час стояла в одному місці далеко позаду мене, у кутку. Лише пізніше я усвідомив, що деякі туристи могли мене розуміти, а одна дівчина мене фотографувала. Це було зайвим ризиком.

А чи були у вас побоювання стосовно подорожі до Росії?

У мене виникли певні побоювання на кордоні, головним чином через можливість, що мене можуть не впустити. Однак я звик до теоретичних ризиків. Часто подорожую сам і зазвичай ночую в наметах. Я відвідав Алжир, Марокко, Туніс, Ірак, Ісландію, Казахстан, Киргизстан, а минулого року — Монголію, а також обійшов практично всю Росію: від Дагестану і Чечні до Сибіру та Алтаю. На російсько-монгольському кордоні мене кілька годин допитував представник ФСБ, який виявив у моєму телефоні певну інформацію про Україну і намагався мене залякати. Але подробиці я розкривати не стану.

Це справді ризиковано. Чи розглядали ви можливі наслідки, що можуть призвести до тривалого ув'язнення?

Так, я усвідомлював це, коли вирішив іти на цей крок. Проте, все було ретельно сплановано і підготовлено до найменших деталей. Щоранку я перевіряв і готував свої речі — навіть звичайна або більш ретельна перевірка не виявила б нічого підозрілого.

У вас ще була кепка з написом "Jebu na Putina". Де ви її носили і як на неї реагували?

Я надівав її всього двічі і не зафіксував жодної реакції. Проте в цілому це був дуже ризикований крок, який міг поставити під загрозу всю нашу подорож.

Повертаючись до питання, чому це так ризиковано, хотілося б дізнатися, що вас спонукало на цей крок?

Безумовно, багато людей можуть вважати це безглуздим і невиправданим ризиком. 8 вересня 1968 року в Польщі Ришард Сівєц вчинив самоспалення на знак протесту проти вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину. Чи була його смерть безглуздою і марною? Я зовсім не прагну порівнювати себе з цим героєм. Але чи привернула моя подорож увагу? Чи нагадала вона суспільству про війну в Україні та порушення прав людини в Росії? Я впевнений, що так! Тому для мене це має значення, незважаючи на присутній ризик.

Однією з ваших зупинок стала могила Олексія Навального. Які враження ви отримали?

Борисовський цвинтар, де він спочиває, має невелику площу. Я знав, що його могила розташована неподалік від входу. Не бажаючи використовувати телефон для зйомки, я вирішив закріпити компактну камеру на шоломі та надіти кепку. Камера була помітною, але не з великої відстані. На території цвинтаря працює поліцейський пост, де перебуває кілька співробітників. Один з них, озброєний металошукачем, стоїть біля входу, що здалося мені дещо дивним для такого місця. Основною метою, очевидно, було перевіряти всіх відвідувачів. Не знаю, чи це було через мою не надто привабливу зовнішність, чи просто його здивування, але він дозволив мені пройти. Можливо, я просто повернув у напрямок, який не відповідав його очікуванням. За мною слідував чоловік у цивільному, який постійно говорив по телефону і не відходив далеко.

Мені було зрозуміло, що біля могили я зупинятися не буду, а краще знову піду до виходу. Я обійшов увесь цвинтар і побачив, що біля єдиного виходу на мене вже чекають двоє поліцейських. Вони здалеку стежили за моїми рухами і чекали лише моменту, коли я до них підійду. Я вирішив узагалі не зупинятися і, головне, зберігати впевнений, навіть рішучий вираз обличчя. Напевно, вони очікували, що я зупинюся й зачекаю, поки вони дадуть мені більше місця, але я просто продовжував йти прямо на них. Я думав, що вони мене схоплять, але цього не сталося. Один сказав щось на кшталт: "Що ви тут робите?" Я відповів, що я турист, і продовжив іти. Він ще запитав: "Звідки?". На це я вибачився й сказав, що не розумію російської. На цьому все закінчилося. За годинником мій пульс був 140.

Яке у вас ставлення до Олексія Навального?

Для мене він є справжнім героєм, адже сміливо висловлював свою позицію проти Путіна та відкрито його критикував. Мене лише дивує, чому він вирішив повернутися до Росії. Він користувався великою популярністю серед населення, і, можливо, сподівався на підтримку. На жаль, це рішення стало для нього фатальним.

Чи чули ви про його висловлення "Крим — це не бутерброд"? Він також у контексті російсько-грузинського конфлікту називав грузинів гризунами та писав про бажання запустити крилату ракету по їхньому генштабу. Крім того, він вимагав визнання незалежності Придністров'я, Абхазії та Південної Осетії.

Безумовно, у чомусь він був суперечливою постаттю. Але хто в Росії таким не є? Як там знайти абсолютно чисту душу, яка від народження і протягом багатьох поколінь не зазнавала впливу пропаганди про те, що росіяни -- надлюди? Нація, яка, на їхню думку, врятувала і звільнила весь світ, має найкращих спортсменів, підкорює космос тощо. Усе це вони реально думають про себе.

Як ви спілкувалися в Росії з місцевими? Ви знаєте російську?

Я вивчав російську мову під час навчання в початковій школі за часів комунізму, а потім ще протягом року в середній школі. У моїй пам'яті збереглося чимало інформації, але я здатний спілкуватися лише на теми, пов'язані з подорожами і побутовими потребами. Для серйозних філософських розмов мої знання виявляються недостатніми. Проте, я більше розумію, ніж можу висловлюватися — тобто в основному розумію, що мені говорять інші.

Як місцеві реагували на вас, чеха? Бо Чехія ж визнана Кремлем як недружня держава.

Вважаю, що моє представлення як чеха є кращим, ніж якби я вказав на іншу національність, скажімо, німця, американця чи англійця. Звичайні люди згадують про нас як про частину свого оточення — як Чехословаччину, що була частиною східного блоку, і тому їхня реакція завжди була з полегшенням, особливо у старшого покоління. Я не відчував, що вони сприймають нас, чехів, як ворогів.

Згідно з вашими спостереженнями, який відсоток громадян Росії насправді виступає проти вбивств або "визволення" українців?

Мені повідомили, що вісім з десяти людей підтримують Путіна. Цю думку висловив мені один таксист, який, за його словами, був готовий віддати своє життя за лідера. Він походив з Азербайджану і мав досить радикальні погляди, зокрема, висловлював ідеї про знищення Вірменії та подібні. Ми спілкувалися більше двох годин, і серед іншого, я дізнався, що, за його словами, у всіх нас на Заході "промиті мізки".

На мою думку, приблизно половина населення може виступати проти війни в Україні. Проте це не означає, що вони прагнуть змінити владу. Вважаю, що Путін виграв би вибори навіть у випадку, якби вони проходили під контролем західних країн. Люди сильно підпадають під вплив пропаганди, яка переконує їх, що світ має намір знищити Росію, стверджуючи, що відповідальність за розпад СРСР лежить на ЦРУ, яке нібито поставило Єльцина, і що лише їхній нинішній лідер може їх захистити.

Ви виклали відео вже після виїзду з Росії. Однак, чи не хвилює вас можливість того, що вас можуть виявити російські агенти в Чехії? Адже в Європі активно діють російські спецслужби.

Відео я опублікував у понеділок ввечері, тобто за три дні до запланованого від'їзду, і це була велика помилка. Я не здогадувався, наскільки все це набуде розголосу, і останні 40 годин не мав жодного доступу до інтернету. Дружина намагалася мене попередити, що відео дуже поширилося, але ці повідомлення до мене не доходили. Ще в середу після обіду я думав, чи мені переночувати до наступного ранку, чи їхати до кордону негайно. Я вирішив того дня залишити Росію. Якби я вирішив переночувати -- а гроші на готель у мене ще були -- я б уже абсолютно точно не зміг перетнути кордон. У той момент відео вже мало понад 100 тисяч переглядів і ним поділилися 500 разів. Ба більше, ще в середу вранці, коли я все ще був у Росії, мені написали з російських "Известий" із запитанням, чи можу я дати їм інтерв'ю. Тобто вони вже знали, що відбувається. Проте на кордоні поки що проблем не виникло.

Чи плануєте відвідати Росію або Білорусь у майбутньому?

Якщо б моє відео не здобуло стільки переглядів і ця вся ситуація не викликала б такого ажіотажу, я б наступного року знову спробував зробити щось подібне з таким самим наміром. Тепер я усвідомлюю, що більше на це не зважуся.

Чехія надала притулок численним українським біженцям. Проте, з плином часу, ставлення до них починає погіршуватися. Як ви вважаєте, з чим це пов'язано?

Це створює тиск з боку російської пропаганди. Деякі менш стійкі особи піддаються її впливу. Чеська нація старіє, а народжуваність дітей залишається низькою. Коли на пенсію вийдуть великі покоління, що народилися в період з 1968 по 1978 рік, вся система може зіткнутися з серйозними труднощами. Наша економіка потребує кожного добропорядного іноземця, готового оселитися у нас, працювати та допомагати в розвитку економіки. В ідеальному варіанті нам потрібно ще сотні тисяч нових жителів. Але де їх знайти? Я безумовно підтримую ближчий нам слов'янський народ — українців. Я впевнений, що після закінчення війни вони захочуть повернутися, і їхня країна також потребуватиме їх. Особисто я маю лише позитивний досвід спілкування з українцями в Чехії і вважаю, що вже зараз ми не можемо компенсувати їх відсутність власними ресурсами.