Українське електронне резидентство в порівнянні з шістьма закордонними: переваги та недоліки податкових систем.

Більше року тому Україна впровадила один із найамбіційніших податкових режимів у Європі - е-резидентство (uResidency). Таким чином країна відкрила доступ до світового ринку фрилансерів, ІТ-підприємців та експортерів цифрових послуг, формуючи нове покоління платників податків, які підтримують українську економіку, не перетинаючи її кордонів.

Попри відносно короткий період дії програми, інтерес до українського е-резидентства є не таким, як очікувало Мінцифри, проте стабільним. За відкритими даними профільних державних органів і банківського сектору, подано вже кілька тисяч заявок, статус е-резидента станом на вересень 2025-го отримали 116 осіб.

Цікаво, що деякі користувачі платформи uResidency раніше працювали в інших юрисдикціях, таких як традиційні моделі ФОП в ЄС або корпоративні структури в Естонії та Грузії. Проте вони обрали Україну через її нижче податкове навантаження та спрощене адміністрування. Про відмінності українського е-резидентства від електронних податкових режимів в Естонії, Грузії, ОАЕ, Португалії, Азербайджані, а також міграційних можливостей Сінгапуру, а також про основні переваги української моделі в порівнянні з іноземними, розповіла Ксенія Межова, адвокат практики Dispute Resolution в Juscutum.

Основні переваги українського е-резидентства в порівнянні з іноземними аналогами.

Коли uResidency було впроваджено, його почали активно порівнювати з естонською системою. Проте українське рішення має свої переваги: менше податкове навантаження, спрощені процедури та вищу оперативну гнучкість. В цілому, Україна вже сьогодні демонструє одну з найсучасніших моделей цифрового резидентства у світі, а саме:

* найнижчу ефективну ставку оподаткування серед подібних режимів,

* повну автоматизацію податкових процесів через банки,

* дистанційну реєстрацію без фізичної присутності,

* відсутність звітності та прямої взаємодії з податковими органами.

Саме поєднання цих факторів робить українське е-резидентство клієнтоорієнтованим продуктом, а не лише формальним правовим статусом.

Логічним продовженням цієї стратегії є податкова модель, що пропонується Україною для е-резидентів. Вона є однією з найзручніших у світі та була спеціально створена для зменшення бюрократичного навантаження на іноземних підприємців. Для е-резидентів передбачено спрощене оподаткування: для фізичних осіб-підприємців третьої групи ставка становить 5% від доходу, а річний ліміт – 1167 мінімальних заробітних плат. Вибір цієї системи оподаткування здійснюється під час реєстрації як цифрового резидента і не вимагає подання окремої заявки.

Також слід зазначити, що доходи, отримані е-резидентом, повинні надходити виключно на його банківський рахунок та бути отримані від нерезидентів України (за винятком пасивних доходів). Ця особа не має права наймати працівників в Україні та не зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ) відповідно до пункту 291.4 Податкового кодексу України. Однією з ключових переваг е-резидентства є система податкового звітування, яка здійснюється українським банком, де у е-резидента відкрито поточний рахунок, виступаючи при цьому в ролі податкового агента. Е-резиденти звільнені від необхідності вести облік та подавати звітність, а також не зобов’язані подавати квартальні податкові звіти.

Які основні відмінності між uResidency та іншими податковими системами?

Для того щоб оцінити істинний масштаб вигод, доцільно порівняти українську систему е-резидентства з іншими відомими юрисдикціями.

Українська модель не з'явилася на порожньому місці; вона опирається на концепції, які вже кілька років перевіряються в таких країнах, як Естонія, Грузія, ОАЕ, Португалія, Азербайджан та Сінгапур. При цьому Україна прагне адаптувати найкращі елементи їхніх систем, уникаючи при цьому зайвої складності. Давайте порівняємо.

Україна проти Естонії

Естонія справедливо вважається піонером в сфері українського дистанційного резидентства, оскільки саме вона вперше розробила модель електронного резидентства, що здобула міжнародне визнання. Однак, незважаючи на свою популярність, естонська система є значно більш складною та витратною для звичайного фрилансера або індивідуального підприємця.

В Україні е-резидент виступає в ролі фізичної особи-підприємця, сплачуючи єдиний податок у розмірі 5% від доходу. Це дозволяє уникнути додаткових витрат та декларацій. Процес податкового обліку повністю автоматизований: банк автоматично утримує та перераховує податок з кожної транзакції, що звільняє діджитал-резидента від будь-якої взаємодії з податковими органами.

Естонська модель організації бізнесу відрізняється від інших. Тут е-резидент може заснувати юридичну особу у формі компанії OÜ, що має повноцінну систему бухгалтерського обліку. Хоча в Естонії корпоративний податок не стягується з нерозподіленого прибутку, при розподілі дивідендів застосовується ставка податку в розмірі 20%. Крім того, важливими аспектами є обов'язковий бухгалтерський супровід, регулярна фінансова звітність та дотримання норм корпоративного комплаєнсу.

Ще одна важлива відмінність полягає в умовах вступу. В Україні фрилансери та самозайняті спеціалісти можуть стати е-резидентами без необхідності створювати юридичну особу та проходити складні процедури onboarding. На відміну від цього, в Естонії відкриття компанії є обов'язковим, що суттєво збільшує витрати та ускладнює старт бізнесу. Таким чином, естонська модель зосереджена на підприємцях, готових управляти корпоративною структурою, тоді як українська система пропонує максимально спрощений, індивідуальний і доступний формат для фахівців з усього світу.

Україна проти Грузії

Грузинський режим Virtual Zone часто розглядають як одну з найбільш привабливих моделей для ІТ-компаній, однак він принципово відрізняється від українського е-резидентства за своєю суттю та цільовою аудиторією.

У межах грузинського режиму Virtual Zone компанії можуть отримати майже безпрецедентну податкову пільгу 0% податку на прибуток від експортних IT-послуг. Проте ця перевага працює саме для юридичних осіб, і з нею пов'язані додаткові обмеження. Наприклад, коли компанія виплачує дивіденди власникам, на ці виплати застосовується 20% податку, що суттєво впливає на кінцеве податкове навантаження.

Крім того, режим передбачає необхідність реєстрації юридичної особи в Грузії та у більшості випадків фізичну присутність засновника при відкритті банківського рахунку. Це створює додаткові організаційні бар'єри для тих підприємців, які хочуть працювати повністю дистанційно.

В контексті цього, українське е-резидентство виглядає набагато зручнішим і адаптивнішим. Україна представляє модель "все-в-одному" для фізичних осіб, що дозволяє уникнути створення компанії, ускладненого бухгалтерського обліку та особистої присутності на території країни. Замість традиційної корпоративної структури функціонує автоматизована система оподаткування, за якою банк самостійно утримує 5% податку з доходів е-резидента.

Завдяки цьому українська модель стає особливо привабливою для глобальних фрилансерів, які цінують швидкість, простоту та мінімальні витрати на адміністрування бізнесу.

Україна vs ОАЕ

Об'єднані Арабські Емірати зазвичай вважаються податковим оазисом, головним чином через відсутність податку на доходи фізичних осіб. Однак ця вигода в основному стосується середнього та великого бізнесу, тоді як мікропідприємці і фрилансери не завжди можуть скористатися нею. Хоча в Дубаї та Абу-Дабі дійсно немає податку на особисті доходи, вартість входу до цієї юрисдикції є досить високою. Реєстрація компанії в одній з вільних економічних зон може коштувати від $3000 до $10 000 на рік, залежно від обраної зони, пакету послуг і вимог до ліцензії. Крім того, практично завжди необхідно орендувати офіс, навіть якщо йдеться про віртуальний робочий простір. Це значно підвищує витрати для тих, хто прагне вести малий бізнес або працювати дистанційно.

На тлі інших країн українське онлайн-резидентство має суттєві переваги. В Україні встановлений дуже низький поріг для початку діяльності: не потрібно створювати компанію, орендувати офіс або робити дорогі щорічні внески. Окрім цього, українська система функціонує на основі повної автоматизації, що дозволяє банку самостійно утримувати податки, а е-резиденту не потрібно взаємодіяти з податковими органами чи вести складну бухгалтерію.

Ці два аспекти - легкий початок і спрощене управління - роблять українську модель набагато більш привабливою для малих підприємців та ІТ-спеціалістів, тоді як Об'єднані Арабські Емірати залишаються більш підходящими для великих компаній.

Україна проти Португалії

Португалія вже давно займає лідируючі місця серед країн з привабливими податковими умовами завдяки своєму режиму NHR (Non-Habitual Resident). Ця програма вважається однією з найефективніших у Європі, оскільки надає іноземним громадянам можливість користуватися суттєвими податковими перевагами протягом десятирічного терміну.

Щоб здобути статус NHR, потрібно стати податковим резидентом Португалії. Це означає, що ви повинні проживати на території країни не менше 183 днів протягом року. Крім того, потрібно виконати ряд інших умов, таких як реєстрація місця проживання та доведення фінансової самодостатності. У деяких випадках також можуть вимагатися інвестиції або підтвердження висококваліфікованого статусу.

Отже, португальська стратегія акцентує увагу на переїзді та тривалому проживанні, що робить її привабливою для багатих індивідуумів, котрі бажають змінити свою країну резиденції разом із податковими умовами.

Україна проти Азербайджану

Одним із перших втілень концепції квазі-е-резидентства став Digital Trade Hub (DTH) в Азербайджані. Цей проєкт був ініційований з метою залучення іноземних бізнесменів та фрилансерів, які надають свої послуги на глобальних ринках, але не мають наміру фізично перебувати в країні.

У межах Digital Trade Hub іноземці отримали можливість повністю дистанційно запустити свою діяльність. Система дозволяє реєструвати бізнес онлайн, оформлювати електронний підпис, відкривати банківські рахунки та взаємодіяти з державними органами без необхідності особистого візиту до Азербайджану. Таким чином, DTH створює базову цифрову інфраструктуру для експорту послуг і дистанційного підприємництва.

Серед безумовних переваг азербайджанської моделі слід виділити низький бар'єр для входу на ринок та можливість дистанційної роботи. Підприємці мають змогу вести бізнес без необхідності фізичної присутності в країні, користуючись національною цифровою інфраструктурою як правовою та оперативною базою. Більш того, цей режим акцентує увагу на експорті послуг, що відповідає сучасним глобальним тенденціям у розвитку цифрової економіки.

Це свідчить про зростаючу важливість бухгалтера, збільшення витрат на трансакції та підвищення регуляторних ризиків для малих підприємств. Крім того, слід звернути увагу на відносно невисокий рівень міжнародної впізнаваності цього режиму, що обмежує його привабливість для фрилансерів на світовій арені.

На цьому фоні українське е-резидентство виглядає як більш розроблений та орієнтований на клієнта продукт. Україна зробила крок уперед, інтегрувавши податкові функції безпосередньо в банківську систему та запропонувавши чітку і фіксовану ставку без необхідності звітування та прямої взаємодії з податковими органами. Саме податкова простота і банкоцентрична модель стали вирішальними чинниками, які дозволяють Україні ефективніше конкурувати за увагу глобальних цифрових підприємців у порівнянні з азербайджанським Digital Trade Hub.

Україна vs Сінгапур

Сінгапур виступає як альтернатива для стартапів у сфері міграції, замість традиційного е-резидентства. Ця країна вже давно займає провідні позиції серед найпривабливіших юрисдикцій для технологічних підприємств, хоча в її правовій системі немає класичного е-резидентства. Замість цього, вона пропонує різноманітні спеціалізовані міграційні програми, такі як EntrePass та Tech.Pass, які часто неправильно вважаються аналогами цифрового резидентства.

Ці програми спрямовані головним чином на технологічних підприємців та засновників стартапів, які мають намір розвивати свій бізнес саме в Сінгапурі. EntrePass створено для інноваторів та молодих підприємців, тоді як Tech.Pass орієнтований на досвідчених фахівців і підприємців у сферах глибоких технологій, фінансових технологій та інших високотехнологічних індустрій.

Разом із тим, доступ до цих програм супроводжується жорсткими вимогами. Від заявників очікується підтверджений рівень доходу, інноваційності та ділової активності, а також наявність або створення реального бізнесу з операційною присутністю в країні. Отримання статусу фактично передбачає податкове резидентство через фізичну присутність, що принципово відрізняє сінгапурський підхід від дистанційних моделей.

Безумовною перевагою Сінгапуру є доступ до однієї з найсильніших і найбільш стабільних економік світу, розвиненого фінансового сектору та прогнозованої правової системи. Для масштабних технологічних проєктів це створює унікальні можливості залучення капіталу, партнерів і глобального ринку. Однак саме ці переваги формують і ключові обмеження моделі.

У результаті можна відзначити, що стратегія Сінгапуру є контрастом до української системи е-резидентства. В той час як Україна орієнтується на великий сегмент міжнародних фрилансерів і цифрових експортерів, пропонуючи зручну та автоматизовану дистанційну модель, Сінгапур обирає більш вибірковий підхід, зосереджуючись на обмеженій групі висококваліфікованих підприємців у сфері технологій.

Які переваги е-резидентства для України?

Запровадження цифрового резидентства відкриває можливість для формування нової категорії платників податків — Digital Exporters. Це фахівці з-за кордону, які співпрацюють з клієнтами по всьому світу, отримують доходи в іноземній валюті та користуються українською інфраструктурою виключно в онлайн-форматі. Важливо зазначити, що ці платники не створюють додаткового навантаження на соціальні чи фізичні ресурси, проте забезпечують стабільні надходження до бюджету.

Крім того, е-резиденти активно сприяють прогресу українського цифрового банкінгу, роблячи фінансову екосистему більш адаптивною та технологічно розвиненою, а також підвищують валютні надходження в країну. Це, в свою чергу, сприяє створенню нових, стабільних та менш вразливих до внутрішніх загроз джерел бюджетних доходів.

Е-резидентство генерує значні сигнали для інвесторів, особливо в технологічній галузі. Введення цифрового формату стимулює швидкий прогрес у фінансових технологіях, спонукає банки до реалізації комплексних систем дистанційного onboarding, підвищує попит на рішення у сфері KYC/AML та відкриває нові можливості для міжнародних технологічних компаній.

Які можливості відкриває uResidency?

Окрім безпосереднього фіскального ефекту, українське е-резидентство має потужний дипломатичний та іміджевий вимір, який часто недооцінюють. Фактично Україна демонструє підхід, рідкісний для кризових економік: замість закриття та протекціонізму це експорт податкового та цифрового продукту. Це формує образ країни не лише як постачальника людського капіталу, а як розробника регуляторних рішень, здатних масштабуватися міжнародно і готового конкурувати на глобальному ринку юрисдикцій.

Потенціал цієї програми залишається далеко не вичерпаним, особливо в контексті її можливостей для масштабування. У разі, якщо Україна зможе залучити щонайменше 100 тисяч електронних резидентів із середнім річним доходом у $40 000, це може призвести до приблизно $200 млн у вигляді податкових надходжень та забезпечити понад $4 млрд валютних транзакцій на рахунках українських банків. Така модель фактично здатна перетворити Україну на одну з провідних юрисдикцій для експорту цифрових послуг, що функціонують на міжнародному ринку без потреби в значних внутрішніх ресурсах або великих державних інвестиціях.

Водночас українська модель слугує прикладом, з якого інші країни вже можуть черпати досвід. Автоматичне утримання податків банківськими установами, відсутність звітності та мінімізація регуляторного втручання — це рішення, які в інших юрисдикціях поки що не були реалізовані в такій досконалій формі.