Останні повідомлення про те, що деякі кредитні фонди в США обмежили можливість виведення коштів, нагадують події літа 2007 року, коли один європейський банк заблокував доступ до активів, пов'язаних із ризикованими іпотечними кредитами. Цей випадок став знаковим сигналом, що передував глобальній фінансовій кризі. Наразі, як зазначає The Wall Street Journal, увага зосереджена на приватному кредитуванні – секторі, який за кілька десятиліть еволюціонував із нішевого інструменту в значну складову фінансової системи.
Як і в випадку з субстандартними іпотеками в минулому, приватне кредитування залишається малодоступним для розуміння та має обмежене регулювання, водночас тісно інтегруючись з банківським сектором і іншими фінансовими установами. Це викликає питання: чи може теперішня ситуація призвести до серйозної кризи? Незважаючи на існуючі ризики, експерти вважають, що такий розвиток подій малоймовірний, оскільки криза 2007-2009 років була безпрецедентною за своїми масштабами.
Приватний кредит зазвичай означає позики, які небанківські установи надають приватним компаніям. Його розвиток значною мірою відбувався поза межами традиційного фінансового регулювання. Зростанню сприяли й нові правила після попередньої кризи, які зробили банківське кредитування дорожчим. У результаті цей сегмент швидко розширився: за різними оцінками, його обсяг у США сягає від $1,3 трлн до понад $1,6 трлн.
Попри це, непрозорість ринку ускладнює точну оцінку його масштабів і ризиків. Немає єдиних стандартів визначення чи класифікації таких активів. Водночас приватний кредит уже можна порівняти за розміром із ринками синдикованих позик або високодохідних облігацій, хоча він значно поступається загальному обсягу банківського кредитування.
Подібно до субстандартних іпотек у минулому, приватні кредити відіграють важливу роль у розширенні фінансових джерел для економіки. Це дозволяє ризикам розподілятися між численними учасниками ринку, а не зосереджуватися виключно в банках. Проте така взаємозалежність може стати вразливим місцем. Через складні фінансові зв’язки можливі втрати можуть швидко поширитися по всій системі.
У останні роки банки помітно збільшили обсяги кредитування приватних інвестиційних фондів. Це, в свою чергу, призвело до того, що навіть фонди, які підтримують компанії з великим борговим навантаженням, стали більш залежними від запозичених коштів. Хоча частка таких ризиків у балансах банків залишається відносно невеликою, застосування інструментів для передачі ризиків ще більше ускладнює взаємозв'язки між різними сегментами фінансової системи.
Додаткові тривоги викликає участь страхових компаній, зокрема тих, які інвестують у приватний кредит, часто спираючись на позикові кошти. Крім того, їхній контроль є менш суворим у порівнянні з банківським сектором, що збільшує ймовірність ризиків. Міжнародні організації вже висловлювали занепокоєння щодо можливого завищення вартості таких активів та ризику масових неплатежів у випадку економічного спаду.
Втім, між сучасною ситуацією і кризою 2007 року є суттєві відмінності. Тоді фінансові інструменти були значно складнішими й більш закредитованими. Багаторівневі структури цінних паперів посилювали ефект втрат. У випадку приватного кредиту такі інструменти існують, але вони менш масштабні й складні. Крім того, нинішній ринок менш схильний до панічних "забігів" інвесторів. Більшість фондів не дозволяє швидко виводити кошти, що знижує ризик масових розпродажів активів. Водночас обмеження на виведення коштів уже почали спрацьовувати, що все ж засвідчило певне напруження в секторі.
Ще одна відмінність полягає в тому, що приватний кредит не створив великої "бульбашки", подібної до ринку житла перед кризою 2007 року. Якщо цей сегмент скоротиться, бізнес має альтернативні джерела фінансування.
#Інвестор #Економіка #Долар #Ризик #Банк #Диверсифікація (фінанси) #Безпека (фінанси) #Страхування #Облігація (фінанси) #Актив #Інвестиційний фонд #Фінансова система #Бізнес #Фінансова криза 2007–2008 років #Іпотека #Джерело #Кредит #«The Wall Street Journal»
