"Редакція": у пошуках зникаючих видів

редакторка культурного відділу, оглядачка мистецьких подій

З 28 листопада в кінотеатрах розпочалася прем'єра фільму "Редакція", створеного лауреатом Шевченківської премії та артдиректором фестивалю Docudays UA Романом Бондарчуком. Я з нетерпінням чекала на цю подію близько року. Мала певне уявлення про те, чого можна очікувати від стрічки, присвяченої регіональній журналістиці, але враження від перегляду досі не відпускає. Чому я настійливо рекомендую відвідати "Редакцію", розповім у статті для медіа "Львівська Пошта".

Світова прем'єра сатиричної комедії "Редакція" відбулася на 74-му Берлінському міжнародному кінофестивалі в рамках програми Forum у лютому цього року. Особисто для мене це більше драма, проте багато глядачів сприйняли її як трагікомедію. Ваша реакція на "Редакцію" в значній мірі залежить від вашого особистого досвіду. Розуміння роботи місцевих медіа, особливостей виборчих кампаній і бізнесових конфліктів вплине на те, чи будете ви сміятися, чи сидіти в напруженій атмосфері.

Починається "Редакція" з того, що молодий науковий співробітник природничого музею Юра з товаришем шукають диких степах і лісах Херсонщини бабака степового. Але замість бабака Юра застукує на гарячому двох паліїв лісу. Їх фото і статтю про побачене він несе до редакції місцевої газети, сподіваючись, що це допоможе зупинити підпали.

Хлопця приймають на роботу, але в редакції ні природа, ні справедливість практично нікого не хвилюють. Тут займаються набагато серйознішими справами: виготовляють "правильні" новини та замовні статті. Ця спотворена правда і брехня слугують для захоплення влади, приміщень, земель і навіть людських умів. Чи зможе Юра, який виявився представником зникаючого виду "справжньої людини", донести правду і відкрити людям очі? Це питання залишається відкритим.

Роман Бондарчук має глибоке розуміння своєї справи: його батьки працювали в медіа в Херсоні, і він сам спробував себе у журналістиці. "Пам'ятаю, як після поїздок до колгоспів і ферм батько приносив з собою дари природи. Іноді це були навіть живі курки, які розгулювали по квартирі до приходу дідуся. Коли я навчився знімати, мене часто запрошували в якості оператора, бо телегрупа ділила матеріал між усіма, - ділиться він спогадами. - Я знімав безліч інтерв'ю про врожаї та надої, а головний журналіст просив: "Ромчику, зніми мені світанок щоранку". Це дозволяло нам відрізнити один запис від іншого, адже все знімали на тригодинні касети".

Потім Роман працював у двох газетах, які критикували цей весь абсурд. Згодом зав'язав з журналістикою. Та коли в 2019-му повернувся в рідний Херсон, зрозумів, що старі газети існують досі. Понад те, що вони мають вплив на суспільну думку. "Мене тривожило, що ці люди вибрали нам колаборанта Сальдо. Він зробив дуже успішну кампанію і був переобраний завдяки двом газетам. А ще були десятки маленьких медіа, які захищали бізнес їх творців. У деяких "журналісти" були озброєні і з ними не можна було вступати в дискусії", - згадує режисер. Саме тому він вирішив зняти кіно "Редакція" про те, як такі медіа маніпулюють людьми, хоч і помирають в конвульсіях.

Зняти матеріал в Херсоні і Олешківських пісках встигли в 2021-му. А ось монтували його уже коли Херсонщина опинилась в окупації. "Редакція" сповнена абсурду, хоч все це реальні історії, які на голову не налазять. Чого вартує лише виборча кампанія мера в комі (посилання до ситуації "Гепи" Кернеса). Виконавець ролі Юри професійний журналіст Дмитро Багненко, який зараз воює, та й загалом увесь акторський склад майстерно втілює історію. Згадуєш, що це не документалістика хіба перед фіналом в уривку про магічний ритуал і смерч.

Фільм "Редакція" просочений передчуття великої війни і змін. Оця пророчість часто змушує мене задуматись про недооцінену нами силу мистецтва. І про те, як варто цінувати кожного, бо ж не знаєш, кого саме перемеле ця війна. Із команди кінострічки "Редакція" вона забрала щонайменше двох. Режисер монтажу Віктор Онисько загинув 30 грудня 2022-го під Соледаром. Актор Василь Кухарський не видужав від важких поранень і помер 7 грудня 2023-го. Його персонаж бджоляр у цьому кіно говорить: "Коли над кожною хатою висітиме український прапор, тоді це й буде Україна".

Тема волонтерства пронизує увесь фільм, немов червона нитка. Це розповідь про невелику, але надзвичайно згуртовану спільноту волонтерів, які здатні знайти та виготовити все необхідне — від маскувальних сіток до дронів і навіть зброї. Це зворушлива історія про людей, які знають ціну війни і готові боротися за справедливість. Стурбованість викликає те, що волонтери змушені забезпечувати своїх хлопців озброєнням, адже ті не зможуть змиритися з хаосом, коли повернуться. Це змушує замислитися, що ж має статися, аби ми усвідомили: не можна чекати, адже кожен з нас є частиною влади. Відповідальність за цей безлад лежить на наших плечах.

"У 2020 році ми провели численні бесіди з журналістами з різних регіонів, аби з'ясувати, чому в медіа час, здається, зупинився, і чому все виглядає як день бабака. Чому реальність одна, а в матеріалах змальовується щось зовсім інше. З початком вторгнення стало неможливо ігнорувати цю реальність. З’явилося ще більше каналів для розповсюдження інформації, а також ворожих фейків і інформаційних маніпуляцій. Тому мені цікаво зустрітися з журналістами, які нині протистоять цим викликам, щоб спільно переосмислити минуле, яке залишається актуальним у нашому фільмі", - зазначає Роман Бондарчук.

З середини листопада до 9 грудня команда фільму "Редакція", разом із дистриб'ютором "Артхаус Трафік" та Львівським медіафорумом, провела спеціальні покази у десяти містах України. Після перегляду, за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" та проєкту "Трансформація комунікацій" USAID, відбулася дискусія, присвячена ролі локальних медіа у суспільних змінах. Я мала можливість взяти участь у заході у Львові, але наше обговорення трохи затрималося через чергове повідомлення про замінування локації.

Протягом двох десятиліть у регіональних медіа я стала свідком безлічі подій. Коли я згадую про "Редакцію", перед очима постають мої перші кроки у журналістиці з виїздами, фуршетами та інформприводами, про які навіть не знаєш, що написати. Водночас, я рада, що методи роботи та вплив медіа еволюціонують, хоча нам ще доведеться пройти значний шлях. Однак мене вражає інше — нестерпне відчуття втоми і безпорадності у цій боротьбі. Журналістка Лєра, в образі якої виступає Жанна Озіріна, каже: "Ти пишеш цю правду, але ніхто її не чує". Часто я відчуваю те ж саме. І, як і вона, мені потрібна підтримка ще хоча б однієї людини з цього зникаючого виду "справжньої людини", щоб можна було на кого покластися.

Відверто обговорювати важливі питання з суспільством, яке займається лише тік-током та телеграмом, надзвичайно складно. Достукатися до реальності можна лише до тих, хто готовий слухати та приймати. Проте в даний момент критично необхідно піднімати теми непростих рішень, втрат і болісних змін. Також важливо говорити про звичайних людей, які насправді виконують всю роботу. Як два простих робітники в фіналі фільму "Редакція", які садять саджанці після того, як важливі особи покинули галявину, відразу після вимкнення камер. Тож давайте нагадаємо собі, що ми є реальна влада. Змінювати свою громаду – будь то місто чи країна – це наш обов'язок, а не когось іншого. І робити це потрібно вже зараз, а не чекати, що військові наведуть порядок.