Прибуток отримують торгові мережі, тоді як виробники зазнають збитків.

Які причини того, що роздрібні мережі передають відповідальність за неякісну продукцію на виробників, і які існують практики в Європейському Союзі?

Тривалий конфлікт між торговими мережами України та вітчизняними виробниками харчових продуктів не лише блокує рух нашої країни до родини європейських країн з консолідованим законодавством, але й руйнує всю екосистему продуктового виробничого бізнесу та підточує засади продовольчої безпеки та економічної стійкості країни.

Нагадаю, суть питання полягає в тому, що учасники продовольчого ринку давно перестали бути у моделі win-win, коли кожен із них отримує додаткові прибутки і максимізацію результатів своєї праці. Насправді, ми, як представники українських виробничих і переробних харчових галузей констатуємо проблему монополізації продовольчого ринку та диктату торговельних мереж.

Умови співпраці з ритейлом для нас виглядають як відвертий грабунок. Найбільше від цього страждають середні та малі виробники продовольства. У довгостроковій перспективі це може негативно вплинути на економіку та екологію всієї країни, створюючи відкладені наслідки.

Чи готові ми залишити нашим дітям та постраждалій від війни країні саме такий спадок?

Галузеві асоціації постачальників не раз порушували це питання на найвищих рівнях законодавчої та виконавчої влади.

Певним бустом до можливих змін на краще розглядалось прийняття в квітні 2019 року Європейським парламентом директиви 2019/633 щодо недоброчесних торговельних практик в бізнес-стосунках на ланцюзі постачання продуктів харчування.

Норми Директиви 2019/633 поширюються на взаємовідносини між постачальниками сільськогосподарських товарів і харчових продуктів та їх покупцями, коли одна зі сторін має значні ринкові переваги (що характерно для рітейлу) і може нав'язувати несприятливі умови співпраці іншій стороні.

Враховуючи зобов'язання України відповідно до вимог Угоди про асоціацію з ЄС щодо гармонізації національного законодавства з європейським, виробники харчових продуктів висловлювали сподівання на те, що держава зверне увагу на цю проблему та зможе покласти край ганебним традиціям, які існують у нашій країні.

На сьогодні у парламенті зареєстровано 5 законопроєктів, які певною мірою відображають положення Директиви ЄС 2019/633 щодо недобросовісних практик в ланцюгу постачання с/г продукції, але по факту всю трирічну дискусію сторін на даному етапі зведено до верхнерівневого запитання: чи повинна держава втручатися у цей спір і врегульовувати нормативно правоту якоїсь однієї зі сторін.

Цей текст не лише не відображає суті вказаних проблем, але й свідчить про систематичне небажання досягти компромісу, ведучи ситуацію до безвиході. Так, війна вважається невідповідним часом для вирішення цих питань. Незважаючи на це, рітейл залишається основним каналом збуту продуктів харчування, а тиск на малий і середній бізнес у сфері виробництва продуктів залишається надмірним та безпідставним.

Кризові явища також загострюються через значне збільшення імпорту продуктів харчування, зокрема "власного" імпорту торгових мереж, що в умовах війни ще більше ускладнює ситуацію для місцевих виробників.

Один із важливих аспектів для покращення взаємин між українськими постачальниками та рітейлом полягає у вирішенні питання повернення нереалізованих товарів, термін придатності яких закінчується. У нинішніх умовах така продукція повертається виробнику, причому, по-перше, за його власний рахунок, а по-друге, часто лише формально, без реального повернення, що призводить до утилізації їжі.

Погодьтесь, таку практику з великою кількістю непотрібних витрат, втратами продуктів і екологічними наслідками ніяк язик не повертається назвати розумною чи ефективною. Причому щодо імпортованого виробника така практика повернення відсутня.

У країнах Європейського Союзу питання взаємин між виробниками та рітейлерами регулюється різними способами. Хоча Директива 2019/633 не містить прямої заборони на повернення нереалізованої продукції постачальнику, у квітні 2021 року, коли вона набула чинності в країнах ЄС, німецький Бундестаг ухвалив закон, що забороняє рітейлерам повертати невикористану продукцію виробникам.

В інших країнах запроваджують законодавчі обмеження на знищення непроданих продуктів харчування, які вийшли термін придатності, зобов'язуючи рітейлерів передавати їх благодійним організаціям. Варто зазначити, що багато продуктів, які списуються торговими мережами, можуть бути безпечними для вживання ще протягом 2-3 місяців. Подібні ініціативи реалізовані в Італії (з 2016 року), Франції, Іспанії (з 2021 року), Бельгії (з 2023 року) та інших країнах.

Таким чином, вітчизняний постачальник, особливо МСБ, в цих умовах по суті залишається зі 100% збитками без опори на власний прибуток, що з'їдається "співпрацєю" з вітчизняним рітейлом.

Не важко зрозуміти, що це призводить до згортання таких бізнесів і руйнування опори для забезпечення продовольчої безпеки та економічної стійкості країни.