Польське вторгнення: як імпорт витіснив українські сири з магазинних вітрин

Частка імпортного сиру на ринку України встановила рекорд за 11 років. Чому так сталося і коли можуть зникнуть сири українського виробництва?

Перший квартал 2025 року приніс неприємні новини для вітчизняних сироварів: імпорт сиру в Україну зріс у середньому на 25% відносно показників 2024 року. Іноземні тверді сорти вже займають майже половину вітчизняного ринку.

Вітчизняні виробники занепокоєні, оскільки їм важко змагатися з закордонними компаніями. Основні чинники цього становища - ситуація на внутрішньому молочному ринку, рівень купівельної спроможності громадян та фінансова підтримка, яку отримують іноземні виробники.

Якщо експансія іноземних сирів триватиме, то до кінця 2025 року країна ризикує втратити цілу галузь, попереджають експерти. Що робити, аби цього не сталося?

Щомісяця в Україну імпортується приблизно 3 тисячі тонн сиру, згідно з інформацією від Спілки молочних підприємств (СМП). Основна частина цього імпорту складається з твердих і напівтвердих сортів. Як зазначає виконавчий директор СМП Арсен Дідур, найбільше продукції надходить з Польщі.

Згідно з оцінками асоціації, приблизно 1 тисяча тонн сиру імпортується нелегально, без перевірки якості та сплати податків. Офіційна статистика не фіксує цю цифру як контрабанду, але, за словами Дідура, українські виробники відчувають вплив таких обсягів на ринку.

Останні щомісяця виробляють близько 4 тис. тонн сиру. "За січень-лютий 2025 року великі мережі національного ритейлу забезпечили 47% внутрішнього споживання імпортним сиром", - констатує виконавчий директор СМП. У 2014-2015 роках частка імпортного сиру на внутрішньому ринку становила 11-15%, каже Дідур.

Головною причиною є більш вигідна ціна на імпортовані товари. Це може здаватися дивним, оскільки логістичні витрати зазвичай входять до складу вартості імпортних продуктів, що впливає на їх остаточну ціну. Проте за цим явищем стоять певні пояснення.

За 2024 рік молочна сировина, на яку припадають 70% собівартості сиру, в Україні подорожчала на 30%. Основний компонент виробництва вітчизняного продукту зріс майже до рівня країн Євросоюзу, а платоспроможність українців залишилася низькою, через що сировари мали проблеми з продажами.

"У 2023 році вартість молока в Україні залишалася нижчою, ніж у країнах ЄС, що сприяло конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Попит зростав, а також збільшувалися обсяги виробництва. Проте восени 2024 року ціна на молоко піднялася на 20-30%, і в грудні було зафіксовано рекордний рівень імпорту сирів з 2021 року", - зазначає Максим Фатєєв, партнер проєктів профільного агентства "Інфагро".

На початку 2025 року ситуація покращилася. У березні вартість сировини в Україні була на 25% нижчою, ніж у країнах Європейського Союзу: 41,62 євроцента за кілограм екстра-молока порівняно з 54,68 євроцента в Польщі та 53,65 євроцента в середньому по ЄС. Незважаючи на це, імпортні сири все ще мають цінову перевагу на українському ринку. Що ж є причиною цього явища?

"Польща щомісяця експортує до нас 1,5-1,8 тисячі тонн сиру - це 10% їх експорту. Український ринок споживання - 8 тисяч тонн на місяць, тому простір для зростання в них є. Їхнє виробництво зростає щороку", - каже Дідур. За його словами, для захоплення більшої частки українського ринку поляки можуть вдаватися до демпінгу, покриваючи це прибутками з ринку Євросоюзу.

Українські виробники сировини вважають, що на зниження кінцевої вартості іноземних товарів значною мірою впливає державна підтримка з боку Європейського Союзу та національних урядів. Ця допомога дозволяє зменшити витрати на виробництво, що, в свою чергу, веде до більш конкурентоспроможних цін.

"Євросоюз дотує до 30% вартості молока, тому виходить нижча ціна на продукт. До того ж, до нас сири завозяться без вхідного мита", - пояснив ЕП голова наглядової ради "Молочного альянсу" (бренд "Пирятин") Сергій Вовченко.

Ще один нюанс - розрахунки з ритейлом. За імпортний сир великі мережі магазинів платять постачальникам одразу, а за український - через 120 днів. За цей час коштом прибутків вони завозять ще більше імпортного сиру, скаржиться Дідур.

Закупівля закордонних сирів роздрібними мережами зазвичай відбувається через прямі контракти без додаткових умов, тоді як українські виробники підпорядковуються умовам рітейлу. "Мережі прагнуть імпортувати продукцію як власний товар і розвивати свій бренд", - зазначає Вовченко.

В Україні найбільші мережі супермаркетів контролюють 70% ринку роздрібної торгівлі, що змушує місцевих виробників погоджуватися на умови, які їм пропонуються, оскільки в іншому випадку вони ризикують втратити можливість продавати свої товари споживачам. Економічна правда звернулася до компаній АТБ та Fozzy Group (включаючи "Сільпо", "Фору" та "Фоззі") з проханням розкрити умови співпраці з українськими та іноземними виробниками сирів, проте отримала відмову від коментарів.

Виробники та фахівці згодні в одному: українські сири нічим не поступаються закордонним аналогам за своїми характеристиками. "Великі компанії використовують тільки найкращу сировину, а наші сироробні заводи відповідають стандартам Європейського Союзу", - зазначає Дідур.

Директорка з маркетингу бренду "Комо", Ірина Стопа, охарактеризувала ситуацію з експансією сиру як критичну. Внаслідок рекордного зростання цін на сировину у 2024 році виробники підвищили вартість продукції, що спонукало торгові мережі активно імпортувати сири з-за кордону.

"Якщо обставини залишаться незмінними, частка імпортованих твердих сирів продовжить зростати, і в результаті Україна може втратити свою сирну індустрію. Це, у свою чергу, спричинить скорочення фермерських господарств та зменшення поголів'я корів", – впевнена вона.

Наразі близько 20-30 великих і середніх підприємств формують основну частину вітчизняного виробництва сирів. Згідно з даними СМП, у цій галузі зайняті близько 200 тисяч людей, серед яких фермери, виробники, логісти та продавці. Сироробні заводи є ключовими підприємствами в малих і середніх містах. Їхнє зникнення може суттєво погіршити економічну ситуацію в громадах.

"Якщо до завершення 2025 року імпорт займе 80% українського ринку, вітчизняні виробники не зможуть витримати такої конкуренції й будуть змушені зупинити свою діяльність. Ніхто не буде працювати в умовах збитків. Це особливо стосується великих гравців на ринку," - зазначає Дідур.

Він зазначив, що менш серйозні наслідки очікують на невеликих виробників, адже вони мають стабільний місцевий ринок.

Враховуючи нарікання виробників, ситуація виглядає вкрай тривожною. З огляду на те, що імпортні сири мають нижчу ціну, а великі ритейлери установлюють умови продажу, колапс галузі стає неминучим, і це лише питання часу. Експерти стверджують, що до критичного моменту залишилося менше року. Проте існують рішення, які можуть полегшити становище сироробів.

Виробники молочних продуктів з СМП закликають Міністерство економіки впровадити програму "Національний кешбек" для підтримки споживання сиру з податковою ставкою 30%. За їхніми оцінками, це обійдеться бюджету у 100 мільйонів гривень на рік, проте допоможе зберегти виробництво, робочі місця та податкові надходження, а також активізувати внутрішній попит, зазначає Дідур.

Проте цей підхід виглядає недостатньо результативним. Підтримка попиту з "центра" призвела до зростання ВВП лише на 0,001% у 2024 році, враховуючи всі залучені сектори, тоді як на реалізацію програми було витрачено 400 мільйонів гривень за останні чотири місяці року.

Виробники в Україні вимагають бюджетних дотацій, оскільки в Європейському Союзі цей сектор отримує державну підтримку, що ускладнює конкуренцію з продуктами, які мають дотації. Уряд запланував виділити 1 мільярд гривень на 2025 рік для розвитку тваринництва та агропереробної промисловості. Проте залишається питання, чи отримають ці кошти всі учасники галузі, оскільки ця стаття бюджету не має належного захисту.

Навіть якщо цей мільярд буде розподілений по різних секторах, він не зможе суттєво змінити ситуацію, оскільки державна підтримка польських виробників вимірюється мільярдами євро.

Розв'язання проблеми може критися не в державних дотаціях, а в ліквідації бар'єрів: податкового тиску, бюрократії, нерівних умов співпраці з ритейлом.

Другий важливий аспект – це витрати на виробництво та сировину. У Україні вартість молока вже нижча, ніж у країнах ЄС. Однак витрати на транспортування, електроенергію, упаковку та податкові зобов'язання формують ціну, яка ускладнює конкуренцію з сектором, де з вартості сировини "відрізають" третину.

Одним із способів зменшення витрат на виробництво є відновлення спеціального режиму ПДВ для молочних виробників, який діяв до 2017 року. У той час фермерські господарства не сплачували ПДВ до державного бюджету, а спрямовували ці кошти на спеціальні рахунки для інвестицій у розвиток виробництва. Після скасування цього режиму Україна за останні сім років втратила близько 40% поголів'я великої рогатої худоби, що призвело до нестачі молока та підвищення його цін. Проте навряд чи уряд вирішить повернутися до цього механізму.

Найгірший сценарій полягає в погіршенні якості товарів з метою зменшення витрат компанії. Хоча це могло б призвести до зниження цін на сири, українські виробники ризикували б ще швидше втратити свої позиції, оскільки споживачі відмовлялися б від продукції низької якості.

Зменшити витрати без зниження якості можна шляхом власних інвестицій та отримання доступу до недорогих фінансових ресурсів. Однак в Україні таких можливостей немає і найближчим часом не передбачається. "У умовах війни доступ до дешевих кредитів і державної підтримки обмежений. Залишається лише шукати приватний капітал з інших галузей або залучати іноземні інвестиції", – зазначає Фатєєв.

Одним з практичних заходів є переосмислення формату співпраці з роздрібними мережами. Необхідно розпочати укладення угод, які принесуть користь усім учасникам. Державі варто утриматися від втручання в цей процес, адже це може призвести до спотворення умов закупівлі українського сиру, в результаті чого роздрібним мережам стане вигідніше відмовитися від його покупки.