Невідворотність покарання: як держави ЄС вводять кримінальну відповідальність за порушення санкцій.

Європейський Союз намагається знайти рішення на численні спроби обійти обмежувальні заходи, які підривають ефективність санкцій, накладених на Росію.

У квітні 2024 року Європейський Союз вживає заходів, яких міжнародна спільнота чекала більше двох років після початку повномасштабного вторгнення Росії - було прийнято Директиву 2024/1226, що передбачає криміналізацію порушень санкцій.

Цей документ мав стати відповіддю на численні випадки обходу обмежувальних заходів, які підривали ефективність санкційного тиску на Росію та її пособників.

Директива встановила єдині для всіх держав-членів мінімальні стандарти, зокрема визначила, які дії вважати злочинами, які покарання за них мають бути передбачені і як налагодити розслідування та міжвідомчу співпрацю. На адаптацію національного законодавства країни-члени ЄС мали рік - до 20 травня 2025 року.

Проте, згідно з дослідженням Аналітичного центру "Інститут законодавчих ідей", виявилося, що процес транспозиції в реальних умовах виявився набагато складнішим, ніж передбачалося: лише дві з 27 країн виконали свої зобов'язання у повному обсязі та в установлений термін, тоді як проти 18 держав-членів вже розпочато процедури за порушення.

На липень 2025 року 18 країн-членів Європейського Союзу досі не інформували Європейську комісію про завершення процесу імплементації директиви у своє національне законодавство.

Серед зазначених країн: Бельгія, Болгарія, Чехія, Німеччина, Ірландія, Греція, Іспанія, Франція, Хорватія, Італія, Кіпр, Угорщина, Мальта, Австрія, Польща, Португалія, Румунія та Словенія. У відповідь на це Європейська комісія ініціювала процес щодо порушення зобов'язань через затримку в імплементації.

Однак, навіть у тих країнах, які імплементували положення Директиви, результати є неоднозначними. Лише Естонія та Фінляндія встигли виконати вимоги вчасно. Литва, Латвія і Швеція ухвалили необхідні акти в строк, але їх впровадження розпочалося вже після встановленого терміну. Що стосується Словаччини, Данії, Чехії, Угорщини та Кіпру, то вони завершили законодавчий процес із затримкою.

Греція, Іспанія, Мальта, Німеччина, Польща та Румунія розробили та представили на розгляд нові проєкти імплементації, які наразі проходять стадію обговорення.

Італія ж значно запізнюється з транспозицією. У червні 2025 року італійський парламент дав уряду 18-місячний строк для забезпечення транспозиції, що означає фактичне запізнення на понад рік.

Окремі держави-члени заявили про повну відповідність у частині визначення порушень санкцій кримінальними.

Зокрема, в офіційній публікації Нідерландів було вказано, що за порушення санкцій наразі застосовуються більш жорсткі покарання, ніж ті, що передбачені Директивою.

Цілком можливо, що й деякі інші країни, стосовно яких Комісія ініціювала процедури через неналежне повідомлення про заходи, пов'язані з транспозицією, насправді вже здійснили необхідну криміналізацію та інші аспекти відповідності Директиві.

Причини невиконання термінів є різноманітними та тісно пов'язані з особливостями національних правових систем.

Деякі країни фактично здійснювали "криміналізацію з нуля". Наприклад, у Словаччині до імплементації Директиви була лише адміністративна відповідальність за порушення санкцій.

В Іспанії та Румунії не існує спеціального складу злочину, що стосується порушення санкцій. В результаті, такі дії можуть кваліфікуватися відповідно до загальніших статей, пов’язаних з контрабандою, відмиванням грошей або зловживанням владою.

Загальною проблемою залишається ускладненість у приведенні вимог Директиви у відповідність до різних національних традицій кримінального права. Це стосується як визначення складів злочинів, так і встановлення меж покарань та процесуальних гарантій.

Лідерство в питанні транспозиції продемонстрували країни Балтії та Скандинавії - регіони, які історично найгостріше відчувають загрозу від Росії. Проте вони обрали різні технічні підходи до транспозиції Директиви.

Швеція обрала радикальний шлях, прийнявши новий закон про санкції, який застосовується до всіх міжнародних санкцій. Попередній закон, за словами уряду, у деяких частинах був складним для розуміння.

Литва та Латвія реалізували комплексні перетворення, внесши поправки до низки взаємозалежних законодавчих актів, охоплюючи такі важливі сфери, як кримінальний кодекс і законодавство про санкції. Це дозволило створити узгоджену систему, яка забезпечує ефективне покарання правопорушників.

Естонія та Фінляндія, незважаючи на схожість у термінах, вирішили піти різними шляхами. Естонія реалізувала свої зміни через три окремі закони, які були ухвалені поетапно. Натомість, Фінляндія прийняла пакет з чотирьох законів одночасно, що дозволило зберегти узгодженість усіх змін.

Попри різні підходи до транспозиції, більшість країн встановили покарання за порушення санкцій, які суттєво перевищують мінімальні стандарти Директиви.

Дана директива визначає базові вимоги щодо покарань, які коливаються від одного року позбавлення волі за недотримання звітності до п'яти років за транзакції з активами, що перевищують €100 тисяч. Проте деякі країни-члени вирішили встановити більш суворі міри, передбачивши максимальні терміни ув'язнення в межах від 5 до 12 років.

Підвищення суворості покарань свідчить про те, що країни усвідомлюють не лише правові, а й геополітичні аспекти порушень санкцій. Це пов'язано з тим, що такі дії є прямою підтримкою агресора та ставлять під загрозу спільні зусилля Європейського Союзу у боротьбі з агресією.

Намір законодавців проявився також у правозастосуванні. Навіть до завершення процесу впровадження Директиви, органи правопорядку та суди вже продемонстрували свою готовність боротися з порушеннями санкцій.

Наприклад, у Німеччині людину засудили до п'яти років в'язниці за незаконний продаж 71 розкішного автомобіля в Росію, обійшовши при цьому санкції, що в сумі перевищує 5 мільйонів євро. Крім того, суд вирішив конфіскувати у засудженого майно на цю ж суму.

Центральним бюро розслідувань поліції Польщі затримано 20 осіб у справі про продаж близько 600 автівок класу люкс до Білорусі та РФ в обхід санкцій. Крім того, заморожено понад 10 млн злотих ($2,7 млн) на банківських рахунках підозрюваних.

Фінські митні органи проводять розслідування стосовно підприємства зі Східної Фінляндії, яке підозрюють у постачанні санкційних товарів до Росії. Як повідомляється, загальна вартість відправлених компонентів досягла €2,7 млн. Серед них виявлено напівпровідники, мікросхеми, процесори та різноманітні роз'єми.

Лише впродовж літа 2025 року іноземні суди винесли сім вироків.

Ці дії призвели до ув'язнення правопорушників, а також до накладення штрафів і конфіскацій, сума яких перевищила €9 мільйонів.

Це ілюструє всебічний підхід країн Європи у боротьбі з особами, які порушують санкції.

В Україні, яка найбільше потерпає від агресії Росії, така система лише починає розвиватися.

На жаль, в Україні не раз фіксувалися випадки обходу санкцій, які іноді вражають своєю нахабністю.

Наприклад, Ігор Наумець, російський олігарх, незважаючи на накладені санкції та блокування активів через шахрайські дії нотаріусів, зміг відновити реєстрацію своєї частки в видобувній галузі. Згодом активи холдингу "Юнігран" були продані колишньому директору його компаній.

В Україні зростає кількість кримінальних вироків, у яких суди прямо констатують факти порушення санкцій. Водночас кваліфікація таких дій відбувається за іншими статтями Кримінального кодексу, наприклад як колабораційна діяльність, що передбачає відносно м'яке покарання.

В той момент, коли держави-союзники зміцнюють свою відповідальність,

В Україні досі не існує спеціального законодавчого акту, що передбачає кримінальну відповідальність за недотримання санкцій.

Законопроєкт №12406, який має це виправити, досі очікує на остаточне схвалення. До другого читання його доповнили шкідливими поправками, проти яких виступила громадськість.

Для України Директива 2024/1226 є чітким дороговказом того, яким має бути наше законодавство на шляху до ЄС, тому для ефективної транспозиції її положень необхідно:

Прийняття законопроєкту №12406 має вирішальне значення не лише для реалізації євроінтеграційних зобов'язань, а й для забезпечення національної безпеки в умовах нинішнього військового конфлікту.