Різноманітність фармацевтики: чому аптечні мережі виявляються найменш корисними для ЗСУ

Протягом більше ніж 2,5 року повномасштабного конфлікту волонтерська підтримка та благодійні внески на користь Сил оборони досягли небачених висот. За даними Управління стратегічних комунікацій Збройних сил України, загальна сума пожертв, зібрана українцями для підтримки армії, становить приблизно 100 мільярдів гривень.

Як зазначає голова фонду "Повернись живим" Тарас Чмут, переважна частка цих коштів спрямована свідомим українським бізнесом, який не лише поповнює державний бюджет, працюючи "в білу" й сплачуючи податки, а й провадить цілеспрямовану діяльність на підтримку ЗСУ. Проте такий спосіб допомоги країні під час війни обрали не всі бізнеси.

В фармацевтичному секторі спостерігається яскрава диспропорція між різними гравцями цієї галузі. Наприклад, за інформацією, оприлюдненою самими компаніями та на основі кількох тематичних рейтингів, на початок першого півріччя 2024 року на підтримку Сил оборони було виділено:

* Виробники лікарських засобів — понад 1,1 мільярда гривень.

* аптечні мережі -- близько 0,15 млрд грн.

Слід підкреслити, що в зазначеному списку є також філії зарубіжних фармацевтичних компаній, які активно сприяють благодійним ініціативам на підтримку Сил Оборони.

В українському аптечному секторі спостерігається брак фінансового патріотизму. Як так сталося, що один український виробник медикаментів надає військовим допомогу в середньому на суму понад 200 млн грн, тоді як загальний внесок усієї аптечної галузі ледве досягає 150 млн грн?

Чи може бути причина в зниженні прибутковості аптечної індустрії? Насправді це не так. Ще до початку повномасштабного вторгнення аптечний сектор демонстрував надзвичайні фінансові результати, а тепер тільки збільшує свої обсяги. Все це пов'язано з "тихою монополізацією" галузі, про яку вже багато років активно дискутують фахівці.

У той же час, основні витрати в аптечному секторі є нижчими: витрати на оренду, зарплату співробітникам та логістику (в порівнянні з повним виробничим циклом і його підтримкою та оновленням на фармацевтичних підприємствах). Якби ці витрати створювали серйозні проблеми для мережі, навряд чи нові аптеки відкривалися б так часто щомісяця.

Сьогодні Україна -- країна з найбільшою кількістю аптек на душу населення в Європі. У 2023 році на 1777 людей припадала одна аптека (до прикладу, у Польщі це 1 аптека на 2951 людину, в Німеччині -- 4691) і їх кількість невпинно зростає.

Це відбувається через те, що на сьогодні більше 70% роздрібного аптечного ринку знаходиться під контролем п'яти найбільших мереж, з яких три вже займають 50% всього сегмента. Експерти прогнозують, що без державного втручання кількість монополістів скоро зменшиться до двох. Вони вже впливають на всіх учасників ринку, нав'язуючи свої умови та активно просуваючи політичні рішення, які вигідні саме їм.

Чому ж великі аптечні мережі виділяють на підтримку військових та жертв конфлікту менше ніж 1% від своїх фактичних доходів? Можливо, причина цього криється в їхній стриманості, яка призводить до того, що інформація про допомогу Збройним Силам України майже не згадується на платформах більшості аптек?

У часи війни обов'язок кожного бізнесу чітко заявити про свою позицію та власним прикладом заохочувати клієнтів, партнерів та конкурентів підтримувати країну. Не говорять про це переважно ті, хто має проблеми з позицією або ж уникає зайвих питань.

І таких аптечних монополістів виявилось чимало. Зокрема, це стосується питань оподаткування. З огляду на велику кількість брендів та юридичних осіб, не дивно, що частина величезних прибутків, які повинні підлягати оподаткуванню, десь втрачається.

У подібних обставинах надзвичайно складно говорити про підтримку армії. Кожна значна сума викликає сумніви щодо джерел цих доходів і, відповідно, чи були сплачені всі податки. Відповісти на ці запитання бізнесу, частина якого існує в тіні, вкрай важко.

Для того щоб утримувати величезну мережу з тисяч аптек, необхідна значна кількість співробітників. Однак, аби зберегти високу рентабельність цього надприбуткового бізнесу, такі мережі вдаються до ухилення від сплати податків на працю. В результаті, зарплати працівників великих аптечних мереж виплачуються частинами: офіційно вони отримують лише мінімальну ставку, тоді як основна частина доходу надається в конвертах. Це підтверджують самі працівники, які бажають залишитися анонімними.

Крім того, у аптеках повинні працювати лише спеціалісти з відповідною кваліфікацією. Проте існує серйозна проблема: в Україні недостатньо таких професіоналів.

У довоєнні часи в Україні функціонувало більше 20 тисяч аптек, де працювало близько 100 тисяч фармацевтів і провізорів. Підготовка цих спеціалістів здійснювалася у понад 20 закладах вищої освіти в галузі фармації, зокрема університетах та медичних факультетах. В середньому на кожну аптеку припадало до 4-5 фахівців.

Хоча сьогодні через окупацію кількість аптек зменшилась до близько 18 000, разом з тим відчутно зменшилась кількість фахівців. Чимало з них виїхали за кордон або стали вимушеними переселенцями, які не продовжили роботу за фахом. Декотрі, на жаль, загинули унаслідок бойових дій.

При цьому профільні виші випускають менш як 2 тисячі кваліфікованих випускників щороку і далеко не факт, що всі вони оберуть роботу за фахом. До того ж тенденція на зменшення кількості випускників цього фаху лише зростає, зокрема через те, що жінки з фармацевтичною освітою є військовозобов'язаними й мають ставати на військовий облік.

Ця ситуація пояснює зниження загального рівня обслуговування в аптеках. Часто покупцям надають консультації особи, які не мають необхідної освіти та кваліфікації. Більш того, проблеми, такі як продаж ліків дітям до 14 років і відпуск рецептурних препаратів без рецепта, найчастіше зустрічаються саме у великих аптечних мережах.

Найгірша ситуація полягає в тому, що завдяки вже існуючим дипломованим спеціалістам великі аптечні мережі мають можливість ухилятися від закону про мобілізацію. Переважна частина фармацевтів - жінки. Хоча вони є медичними працівниками і перебувають на військовому обліку, питання щодо їх можливої служби вирішується на добровільній основі.

Таким чином, у мережі виникає можливість забронювати практично всіх чоловіків, які підлягають військовій службі, незалежно від їхнього внеску в оцінку критичності або стратегічності бізнесу — будь то вантажники, водії та інші. Це створює явне штучне обмеження мобілізаційного потенціалу країни заради зручності бізнес-процесів. Тим часом, у прифронтовому містечку невелике інженерне підприємство, що займається виробництвом дронів для армії, взагалі не має можливості забронювати жодного працівника.

Дослідження випадково вибраних лікарських засобів із списку 20 найбільш популярних у продажу в Україні, як в натуральному, так і в фінансовому вимірі (згідно з даними Proxima Research), виявило, що націнка аптечних мереж варіюється від 29% до 590% залежно від конкретного випадку.

Ці факти підтверджуються інформацією з публічно доступних джерел, зокрема роздрібними цінами на різні медикаменти, представленими на таких інтернет-ресурсах, як Tabletki.ua, Liki.ua та Liki24.ua. Це порівнюється з гуртовими цінами, зазначеними в прайс-листах дистриб'юторів, а також з цінами на прямі поставки окремих препаратів від виробників до аптек.

Виявляється, що обсяг аптечної націнки на один з наведених лікарських засобів цього року (і це не найвища ціна) вже перевищує загальну суму, яку аптечні мережі пожертвували на підтримку ЗСУ з початку повномасштабної війни. Ця сума перевищує 150 мільйонів гривень, а в деяких випадках вона ще більша.

Ці дані були зібрані виключно на основі відкритих націнок, що були доступні в публічних джерелах, і не враховують можливі додаткові знижки, які можуть надавати дистриб'ютори. Зазвичай такі знижки не відображаються у відкритій звітності, що створює певну інформаційну прогалину у розумінні фактичної вартості лікарських засобів, які постачаються до аптек.

Крім того, аптеки мають можливість отримувати додаткові фінансові надходження у вигляді маркетингових виплат від дистриб'юторів чи виробників. Це створює для них ситуацію, коли вони змушені вибирати: або сплачувати зазначені суми, або залишатися поза продажами в певній мережі. Такі фінансові заохочення можуть істотно знижувати реальну вартість лікарських засобів, що, в свою чергу, значно підвищує кінцеву роздрібну націнку.

Отже, при розгляді цін на медикаменти важливо пам'ятати, що інформація з відкритих джерел зазвичай не відображає повної картини фінансових взаємовідносин між учасниками ринку. Фактичний вплив маркетингових виплат, знижок та інших форм компенсацій є критично важливим, оскільки забезпечує значні додаткові вигоди для аптек, водночас формуючи спотворене уявлення про рівень їхніх націнок у публічно доступних даних.

Навіть попри це, у низці випадків роздрібна націнка суттєво перевищує очікувані закономірності, що характерні для фармацевтичних ринків з подібною структурою. Це свідчить про те, що саме роздрібна ланка відіграє основну роль у формуванні кінцевої ціни лікарських засобів. Майже вся націнка на ліки залишається в аптеках і породжує подальше збільшення їхньої кількості та сприяє тотальній монополізації ринку. Тому сьогодні ціноутворення вимагає регуляторної уваги з боку держави.

Монополізація завдає шкоди всім, окрім самих монополістів. Менші аптечні мережі не можуть витримати конкуренції і поступово зникають. У результаті споживачі виявляються в ситуації без вибору, де всі умови диктує монополіст.

Фармацевти великих аптечних мереж під тиском своїх роботодавців змушені рекомендувати споживачам переважно ті препарати, що приносять більший прибуток мережі, а не ті, які дійсно потрібні пацієнтам. Крім того, великі мережі аптек розробляють власні бюджетні версії популярних ліків, активно просуваючи їх серед клієнтів, часто без урахування їх реальної ефективності та доцільності використання.

Отже, ситуація з аптечними мережами є яскравим ілюстративним прикладом того, що навіть у рамках однієї галузі існують не лише добросовісні гравці, які виконують свої зобов'язання, сплачують податки і активно підтримують країну в умовах війни, але й ті, хто наживається на цій кризі. Вони реалізують ліки за цінами, які можуть у шість разів перевищувати оптову вартість від виробника, ускладнюючи і так важкі умови для держави.