Виплати за викрадене: народні обранці ухвалюють рішення про компенсацію для тих, хто незаконно привласнив лісові ресурси.

Новий законопроєкт передбачає автоматичне визнання всіх земельних ділянок легально наданими, якщо протягом десятирічного терміну держава не ініціювала їх повернення через суд.

У Верховній Раді України готують до фінального голосування в другому читанні законопроєкт №12089, який, як стверджують ініціатори, покликаний "захистити добросовісних підприємців" від "недобросовісних представників правоохоронних органів".

Депутати парламентського комітету з правової політики вирішили підтримати бізнес у зв'язку з проблемою, пов'язаною з зусиллями держави та суспільства повернути незаконно привласнені ліси, водойми та заповідні території. Саме це питання стало основою законопроєкту, а не, наприклад, питанням про процедури перевірок чи оподаткування.

Надавати у приватну власність ліси і прибережні захисні смуги (і тим більше заповідні території) не можна, якщо суспільна необхідність не змусить прийняти таке рішення Кабмін або Верховну Раду. Проте випадків "дерибану" саме цих особливо цінних земель чимало.

Всі, напевно, чули про земельні ділянки, які відводяться під будівництво котеджів в лісах чи на берегах річок. Їхня кількість значно перевищує можливості прокурорів і судових інстанцій, що призводить до тривалих розглядів справ, які можуть затягуватися на роки, а одна справа часто змінює іншу.

Новий законопроєкт має на меті покласти край "ера застою" в судовій системі. Відповідно до його положень, якщо протягом десяти років держава не зуміла оскаржити незаконно видані земельні ділянки, то вони визнаватимуться законно наданими, а їх власники – "добросовісними набувачами". Таким чином, протягом дев'яти років судових розглядів особа, ймовірно, вважається порушником закону, а через всього лише рік стає добросовісним володільцем.

Після початку конфлікту у 2014 році багато судових справ почали затягуватись з різних причин, а численні приватні адвокати розробили безліч стратегій, які дозволяють відкладати розгляд справ на тривалий термін. Чомусь ніхто не замислюється над тим, як можна зупинити це безглузде затягування процесів та неефективне використання ресурсів судової системи. В результаті, десятирічна оплачувана праця слідчих, інспекторів, прокурорів і суддів, а також витрачені судові збори можуть виявитися абсолютно марними.

І це станеться лише через те, що мине десятирічний термін, і вся боротьба держави з беззаконням у земельній галузі зникне, немов гарбуз. Важко уявити більш серйозну причину для деморалізації та розчарування всіх правоохоронців, які присвятили роки своїх життів для забезпечення верховенства закону.

Приклад - ласий шмат заповідної землі - заказник "Острів Жуків" біля Дніпра у Києві, який роздерибанили ще за часів Омельченка-Черновецького. Кадастрова карта і зараз показує купу ділянок приватної власності, а з 2008 року більшої, ніж тут, кількості судових справ не було про жодну з заповідних територій України. Виходить, з прийняттям законопроєкту №12089, приватизація землі в заплаві Дніпра відразу стане законною, а фігуранти справ будуть не злочинці, а добросовісні набувачі.

Існують навіть вельми скандальні ситуації, такі як "справа Мазепи", яка заслуговує окремої уваги і про яку можна дізнатися більше на сайті "УП". До речі, саме з цією справою певною мірою асоціюють виникнення відповідного законопроєкту.

Насправді випадків дерибану природних територій, привабливих для будівництва або освоєння фермерами - дуже багато. Але в умовах воєнного стану, коли кадастрова карта закрита, навіть масштаб проблеми осягнути не просто.

Інша сторона проблеми полягає в тому, що автори законопроєкту №12089 стверджують, нібито ліси можуть переходити у приватну власність. Відповідно, другі і треті власники, які придбали незаконно виділені ділянки, також можуть вважатися "добросовісними набувачами", адже не вони стали ініціаторами підписання сумнівних документів. Таким чином, особи, які незаконно отримали ділянки N та M, обмінюються сусідніми територіями, і в результаті обидва автоматично отримують статус добросовісних набувачів.

Законодавство дійсно відкриває можливість для приватизації лісових територій, але лише в межах замкнених земельних ділянок площею до 5 гектарів, які входять до складу угідь селянських, фермерських і подібних господарств. Чи може хтось назвати в Україні хоча б одну ділянку, що відповідає цим вимогам? Хоча така норма існує, на практиці або немає ділянок, що відповідають критеріям, або вони не представляють інтересу для бізнесу. Проте, законопроєкт поширює цю норму на всі ліси, які можуть зацікавити потенційних власників.

Одним із "позитивних" моментів є те, що в законопроєкті не встановлено часових обмежень для розгляду судових справ стосовно природоохоронних територій. Це означає, що процес повернення таких земель державі може тривати більше 10 років. Водночас, згідно з положеннями законопроєкту, у разі, якщо прокурори здобудуть перемогу у суді та відсудять заповідну територію у незаконного власника, держава або місцева громада зобов’язані виплатити йому ринкову вартість цієї ділянки.

Отже, ти отримуєш земельну ділянку без дотримання законних процедур, суд визнає твої дії неправомірними, але після цього держава виплачує тобі ринкову вартість того, чим ти насправді не мав права володіти. Було б більш логічно змусити незаконних власників за власний рахунок відновлювати пошкоджені ними природні території. Проте ні, цей законопроєкт не про це. Він стосується компенсації незадоволеним інвесторам, які незаконно володіли ділянками, а потім втратили їх через сумлінну роботу судової системи.

Наприклад, прокуратура ще в 2017 році оцінювала приватизовану ділянку площею 45 гектарів у заказнику "Острів Жуків" в 80 мільйонів гривень. А тепер врахуйте ще й інфляцію. Чи справедливо під час війни виділяти бюджетні кошти тим, хто вчинив крадіжку або придбав крадене? Це серйозно?

Тож в час, коли ми щодня маємо колосальні втрати природних територій в зоні бойових дій і розграбування ресурсів на окупованих територіях, депутати абсолютно серйозно пропонують легалізувати її дерибан і в тилу.