У меня есть коллега по службе, которого зовут Вадим (имя изменено). Он проходит службу в одной из достаточно достойных воинских частей. С 2022 года он является добровольцем и принимал участие в боевых действиях. На данный момент он офицер, но, к сожалению, имеет инвалидность — его колени находятся в плачевном состоянии, и он говорит, что может быть уволен в любой момент.
Далее текст на языке оригинала.
Отже, Вадим тепер мешкає... у автомобілі.
В Житомирі він знайшов свою улюблену парковку, де йому ніхто не заважає.
Щоранку, якщо нормальна погода, він виходить на паркінг, робить зарядку.
Після цього він викладає свої речі прямо на асфальт і перетворює автомобіль з "спальної" конфігурації на денний режим їзди.
Щоб митися, він купив абонемент у спортклуб. Це в Житомирі дуже недорого.
Щотижня Вадим вирушає до своїх друзів, щоб привести себе в порядок.
У Вадима дружина і двоє дітей. Попри те, що у Житомирі не найвищі ціни на оренду житла, він економить у теплу пору року, щоб мати можливість більше допомагати фінансово сім'ї. Яких бачить кілька разів на рік.
Вадим займається ключовими обов'язками на задньому плані. Його військовий досвід не має ціни. Його рішучість вражає.
Його зарплата в тилу - базове грошове забезпечення. Його машина - власна, надійна, хоч і немолода.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.
Який презент від українських громадян для наших військових на День незалежності, Новий рік та інші свята є найбільш бажаним і необхідним?
Звісно, система ротаційної служби. Щоб можна було служити рік або півтора, і потім стільки ж, припустимо, часу бути у цивільному житті - виховувати дітей, працювати та розвиватися як професіонал, підтримувати власний бізнес, відновлювати здоров'я тощо.
РФ своїми діями і навіть відвертими словами задекларувала намір воювати з нами довгі, довгі роки. РФ заробляє сотні мільярдів доларів на рік за рахунок експорту енергоресурсів, не кажучи вже про інші статті доходів. Москві вистачає і на хліб з маслом, і на найманців, щоб кратно переважати нас на фронті. Ця війна для них є максимально комфортною з усіх тих, що вони вели за свою історію. Тому вони і не думають зупинятися. Тому це на роки і на десятиліття.
Якщо ми не адаптуємося в цьому напрямку, то скоро втратимо будь-яку незалежність.
Не може кріпосна армія воювати вічно. Тим більше, не може воювати вічно рабська армія, з якої можна зараз втікати де-факто без наслідків.
Ще раз вдумайтеся, вдивіться в це виключно українське диво. В українського солдата вибір: з одного боку - служба до 60 років або до критичного поранення, з іншого - можливість практично безкарно піти додому в СЗЧ. І це при тому, що більшість однолітків цього солдата занурені у принади мирного життя, насолоджуються особистим життям, покращують фахові навички, розвивають власні справи. Все це в Україні або за кордоном, неважливо.
Дослідження мікроскопічної соціальної вибірки серед колишніх колег автора підтверджує цю тезу. Справжні громадські активісти вирушили на фронт, тоді як "звичайні" громадяни — екс-нардепи, журналісти, економісти, юристи та підприємці — здебільшого не беруть участі у бойових діях, а продовжують жити спокійним і в цілому успішним життям.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.
Це не лише закони та чиновники. Весь український народ, який поки що володіє незалежністю, підготував військовим таку перспективу: боротися до останніх сил, зазнавати каліцтв або загинути. Або ж, майже без жодних перешкод, вирушити до Служби захисту України.
Дзеркало, котре мало б показувати суспільству його вади, зараз викривлене. Очі, якими народ мав би на себе зі сторони глянути, зараз заплющені. Народ спить.
А справді, навіщо це потрібно журналістам, які мають певні зобов'язання? Чому "громадським активістам", які працюють на фінансовані іноземними урядами організації, важливі реформи в системі призову чи зміни в Збройних силах України?
Для чого все це таким "лідерам думок"? Вони вже мають достатньо суспільної уваги та шанування і навіть не замислюються про те, щоб вирушити на фронт. Замість цього вони пишуть пости, статті та надають коментарі.
Чому це все потрібно музикантам і поп-зіркам? Хто може змусити їх піти на фронт? Концерти в тилу – так, для збору коштів на ЗСУ! Але, незважаючи на це, народ продовжуватиме їх любити, а їхні пісні звучатимуть знову. Навіть якщо вони і вважаються хитромудрими боягузами, популярність їх серед людей залишається незмінною.
Цей український народ НЕ потребує справедливої служби та мобілізаційної системи. Він НЕ прагне змінити радянські традиції в армії. Люди, які під час війни можуть виходити на вулиці за інші, безумовно важливі питання, НЕ вважають за необхідне підтримати тих, хто постійно, день і ніч, займається захистом незалежності.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.
Як ми далі у таких умовах виживемо? Я точно не знаю. Але це точно ротаційна служба, це точно справедлива мобілізація, це реформи в армії.
Або прокинемося, або програємо.
Доки Вадим з його колінами не списується, будемо триматися.
Зі святом Незалежності усіх, хто не відступає!
#Бізнес #Росія #Москва #Мобілізація #Українці #Задній (військовий) #Суспільство #Збройні сили України #Експорт #Юрист #Сміливіше. #Машина. #Солдате! #Погода #Око. #Найманець #Професіонал #Бойовий досвід #Хліб #Житомир #Рабство.
