Хто отримає прибуток від "Моршинської"?

Третій конкурс АРМА для виробників мінеральної води, ймовірно, залишиться лише на папері.

АРМА втретє намагається передати в управління арештовані корпоративні права виробника "Моршинської" та "Миргородської". Проте доля активу вирішується у Вищому антикорупційному суді і це перетворює конкурс на дорогу формальність.

15 травня 2026 року Національне агентство, відповідальне за виявлення, розшук та управління активами, оголосило про старт нового конкурсу на вибір керівника корпоративних прав групи компаній, яка займається виробництвом "Моршинської" та "Миргородської".

Подання пропозицій тривало до 26 червня, електронний аукціон призначений на 13 липня. На перший погляд, це звичайна процедура, а насправді - третя за ліком спроба передати актив в управління. Вона повторює вади попередніх, додаючи до них принципово нову обставину, яка ставить під сумнів сенс конкурсу.

Чим рекомендують керувати

Почнемо з теми, яка часто залишається поза увагою в публічних обговореннях.

За дев'ятьма ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду Києва, ухваленими наприкінці 2022 та на початку 2023 років, АРМА отримало не цілісні підприємства, а корпоративні права низки компаній.

У числі цих компаній можна виділити ПрАТ "Моршинський завод мінеральних вод "Оскар", ПрАТ "Миргородський завод мінеральних вод", ПрАТ "Індустріальні та дистрибуційні системи", а також ТОВ "ІДС аква сервіс", які володіють правами на торгові марки та промислові зразки.

Нерухоме майно, виробничі установки, технічне обладнання, запаси товарів, готова продукція та фінансові кошти на рахунках залишилися під контролем і не були передані в управління.

Майбутній керівник отримує не повноцінне виробництво, а лише юридичний каркас. У своєму зверненні до Бюро економічної безпеки АРМА визнала, що виробництво товарів без наявності основних засобів та матеріальних ресурсів є неможливим.

Виникає логічне питання: якими саме ресурсами володітиме переможець конкурсу, якщо у нього відсутні заводи, сировинні запаси та доступ до фінансових рахунків підприємств?

Економіка, якої немає

Не менш показовою є ситуація з фінансовою мотивацією такого керівництва.

Прибуток власника корпоративних прав, а отже, й менеджера, формується в першу чергу завдяки дивідендам. Проте дивіденди не з'являються автоматично. Для їх виплати загальні збори акціонерів повинні прийняти рішення про розподіл прибутку на основі річних фінансових звітів. Це підкреслював і Верховний Суд.

Іншими словами, отримавши корпоративні права на управління, управитель не має права просто прийти і використовувати кошти компанії на свій розсуд.

Наступні дивіденди, які можуть бути розподілені, базуються на річній звітності і стануть доступними приблизно навесні 2027 року. Водночас, переможець конкурсу зобов'язаний буде сплатити державі відповідно до договору управління у 2026 році.

Виникає парадокс: управитель рік платитиме до бюджету з власної кишені, не маючи законного джерела доходу від активу. Жоден професійний управитель за таких умов не зацікавлений у сумлінному довгостроковому управлінні.

З'являється інша спокуса: максимально вигідно використати короткий період часу, поки ситуація залишається стабільною. За інформацією, опублікованою в медіа, чистий прибуток лише двох провідних компаній групи за 2022-2024 роки перевищить 800 млн грн, а частка управителя в доходах може досягати сотень мільйонів. Це формує ризики для активу, а не забезпечує гарантії його збереження.

Свою роль відіграє й історія з оцінкою вартості активу. За кілька років вона кардинально змінилася: від 1,5 млрд грн до понад 5 млрд грн. Незалежна оцінка, ініційована підприємствами, давала проміжну цифру, удвічі більшу за первинну.

Ця амплітуда вказує на те, що процес визначення вартості, від якої залежать як компенсація управителя, так і можливі надходження до державного бюджету, був проведений без належної уваги. Особливо вражає те, що в початковій оцінці навіть не були враховані кошти на рахунках підприємств, що становить сотні мільйонів гривень.

Чому змагання можуть позбутися своєї суті?

Одночасно з конкурсом АРМА, Вищий антикорупційний суд протягом більше року аналізує позов Міністерства юстиції, який стосується стягнення корпоративних прав цих підприємств на користь держави. Цей позов був поданий у вересні 2024 року в рамках санкційного механізму. Суд вже вивчив більше 80% матеріалів цієї справи.

Враховуючи наявну практику ВАКС, де більшість позовів, поданих Міністерством юстиції, зазвичай задовольняються, я вважаю, що рішення про передачу активу в дохід держави може бути прийняте восени. У разі збігу моїх припущень, актив буде передано до Фонду державного майна, а угода про управління, укладена АРМА, стане недійсною.

З цього випливає зрозуміле питання, на яке, здається, у теперішніх керівників агентства немає чіткої відповіді. Чому потрібно ініціювати тривалу процедуру вибору управителя, укладати з ним багаторічний контракт та передавати йому в управління єдиний майновий комплекс, якщо вже через кілька місяців управління активом перейде до іншого органу?

Це і є управління заради процесу: дія, що імітує діяльність, але не здатна досягти мети, заради якої існує, тобто збереження та примноження вартості активу.

Є ще один вимір, суто конкурентний. Актив, про який ідеться, охоплює помітну частку українського ринку мінеральних вод. Передавання такого активу в управління іншому учаснику ринку є концентрацією в розумінні законодавства про захист економічної конкуренції і потребує окремого дозволу Антимонопольного комітету. Без цього дозволу управитель не може повноцінно запрацювати.

Саме на цьому свого часу зупинився попередній сценарій. Договір управління, укладений у 2024 році, передбачав передавання активу прямому конкуренту "Моршинської" і мав набрати чинності лише за умови дозволу на концентрацію. Згодом цей договір розірвали. Новий закон про АРМА свідомо враховує такі ризики та обмежує можливість передавання складних активів конкурентам.

Умови наступного конкурсу, що проводився у 2025 році, АМКУ визнав дискримінаційними і зобов'язав агентство їх змінити. Коли процедура викликає такі зауваження профільного органу, це радше ознака поспіху, ніж виваженості.

Кого карає "валове" управління

Нарешті перейдемо до найсуттєвішого - питання справедливості. Арешт було накладено на всі 100% корпоративних прав, хоча насправді лише 50% з них пов'язані з інвесторами, які підпадають під санкції. Інша частина прав належить добросовісним співвласникам, серед яких є грузинські акціонери та міноритарні акціонери, які не мають жодного зв'язку з російським або білоруським капіталом.

Коректна стратегія роботи з такими активами передбачає покарання осіб, що підпадають під санкції, без впливу на інших співвласників. Судовий процес через ВАКС, на відміну від управління через адміністративний механізм, дозволяє виокремити частину активу, що пов'язана з підсанкційними особами. У свою чергу, централізоване управління через АРМА ставить під загрозу майнові права добросовісних власників, оскільки воно не розрізняє винних та невинних.

Це питання стосується не тільки справедливості, але й правової стабільності держави. Вчинки, які впливають на права добросовісних власників, можуть призвести до судових позовів, включаючи міжнародні інвестиційні арбітражі, кількість яких, що стосується України, постійно зростає.

Ціна таких позовів лягає на держбюджет, тобто на платників податків. Досвід ЄС однозначний: найнадійнішим є шлях незалежного суду з правом на оскарження, а не адміністративні конструкції, які згодом доводиться захищати в арбітражах.

Який варіант можна було б вважати професійним підходом?

Держава повинна орієнтуватися не на кількість організованих конкурсів, а на доцільність своїх дій. Коли актив знаходиться на межі переходу у державну власність за рішенням незалежного суду, найрозумнішою стратегією буде не поспішати з його передачою тимчасовому управителю за невизначеними умовами, а дочекатися судового рішення та організувати прозорий процес переходу активу відповідно до чинного законодавства.

Цей текст є закликом не до бездіяльності, а до професійної стриманості. Важливо розрізняти ситуації, коли необхідне активне управління, і ті, де імпульсивні дії можуть призвести до більших ризиків, ніж зберегти цінність. Саме таку логіку ми впроваджували в реформі АРМА. На жаль, її нині бракує в підході до одного з найвагоміших активів країни.

Держава здатна показати, що вміє карати тих, хто фінансував агресію, зберігати бізнес і захищати права сумлінних власників. Питання тільки в тому, що вона обере: виважене рішення чи черговий аукціон заради аукціону.