Боротьба за нафтозапаси в Сирії: чи змінить це глобальний енергетичний ландшафт?

Що РФ насправді захищала у Сирії

Сирія виступає одним із ключових центрів глобальних конфліктів, як зазначають експерти. Це не випадково, адже на її території ще нещодавно діяли військові бази США та Росії (хоча деякі з них все ще існують, доля російських баз залишається невизначеною). Крім того, в регіоні присутні також турецькі та ізраїльські сили.

Згідно з інформацією, наданою політтехнологом Михайлом Шейтельманом, єдиною країною, де співіснували російські та американські військові бази, був Киргизстан, під час американської операції в Афганістані.

"Саме в Сирії американські сили завдали ударів по вагнерівцям, в той час як турецькі війська намагалися підтримати курдів у боротьбі за розширення території потенційного Курдистану. Не можна забувати й про Ізраїль, адже це також стосується сирійських Голанських висот. Цей конфлікт має глибокі історичні корені, адже Дамаск вважається однією з найстаріших столиць світу, і люди протягом тисячоліть ведуть боротьбу за цю землю," - зазначив він у розмові з Володимиром Золкіним.

Але що ж таке виняткове відбувається в Сирії сьогодні, чому ця країна стала ареною для змагань світових та регіональних впливових гравців? Яку роль відіграла там Росія? Відповіді на ці питання можна знайти у свідченнях як живих, так і загиблих соратників Путіна.

"Ми усвідомлюємо причини війни в Сирії! Якщо ми не будемо стримувати опозицію Башара Асада, то вже завтра арабська нафта та газ потраплять до Європи, і у нас не залишиться можливості їх купувати," - випадково висловився в одному з телеефірів суперечливий колишній лідер ЛДПР Володимир Жириновський.

У той же час його співрозмовник у тому давньому ефірі зазначив:

Якби Росія не втрутилася і не надала підтримку режиму Асада, то питання виживання російського бюджету вже сьогодні стояло б дуже гостро.

Отже, всі ці звичні промови про "дружбу народів" і твердження, що "Росія ніколи не залишає своїх", є звичайною пропагандистською вигадкою. Як завжди, у Росії немає нічого особистого — лише інтереси бізнесу. Вона не захищає на окупованих територіях права пригноблених російськомовних, нещасних алавітів чи переслідуваних африканців. Основна мета Кремля — це захоплення якомога більше ресурсів і фінансів, щоб корупційна система в Росії могла згодом привласнити їх значну частину для своїх потреб.

Отже, якщо в даний момент усунути цей російський "засіб" з сирійського енергетичного контексту, світ переживе справжній переворот в енергетиці.

На думку Шейтельмана, політична динаміка навколо Сирії лише розпочинає свій розвиток, оскільки росіян "недовикинули" з території, а іранців повністю вигнали.

"Ось зараз курди розберуться, скільки території вони будуть контролювати, але це швидко, ніхто не дасть довго воювати - маю на увазі Туреччину та Америку. Бо зараз Туреччина з США керують там ситуацією "на землі", а Ізраїль допомагає, коли треба, у південних регіонах", - уточнив він.

Експерт зазначив, що Ізраїль, вперше з 1953 року, розгорнув свої війська на частині територій, які сам визнає сирійськими, на відміну від Голанських висот. Це сталося через те, що укріплені позиції в цих районах були залишені сирійською армією. Він також підкреслив, що Ізраїль готовий повернути ці території, щойно з’явиться сила, здатна їх контролювати.

Він вважає, що в майбутньому в Сирії переважатимуть різноманітні повстанські угруповання. Проте, можливо, турецька сторона обиратиме певних осіб для керівництва, а американці допомагатим у створенні державної структури для них.

"Я зараз розповідаю схему, як би це могло бути в ідеальному світі. Тому що американці їм скажуть: "Ви як хочете: ось, дивиться, є варіанти. Ви можете як Ємен, це реально так, або як Сомалі. Скажімо, ось Ємен, там ось є ці хусити, там є центральний уряд, там все розколото. Там ніхто не лізе у ваші справи, американці не лізуть у ваші справи, тільки бомбардувати іноді будемо, коли ви занадто будете зариватися. Або ви хочете, як Саудівська Аравія, як Катар, як Оман і так далі. Тобто, ось вам сусіди ваші, прямо ось тут ось ближній Схід. Або як Йорданія", - припустив він.

Шейтельман зазначив, що якщо звернути увагу на карту Близького Сходу, то можна побачити такі країни, як Йорданія, Сирія, Ізраїль та Саудівська Аравія. Він підкреслив, що якщо до списку мирних держав додати Сирію та Ізраїль, то "раптом ця ситуація починає виглядати як частина Європи". При цьому основними постачальниками енергоресурсів для Європейського Союзу, на відміну від росії, стають, наприклад, Саудівська Аравія та Катар.

"В певному розумінні? Оскільки Саудівська Аравія на даний момент починає постачати свою нафту та газ через Ізраїль, Сирію та Йорданію, спокійно направляючи їх у середземноморські порти. У цих портах вже очікують танкери, і все готове до відправлення", - описав він можливий розвиток подій у цьому регіоні.

Тож після падіння Асада можливе відновлення і розвиток нафтових маршрутів, що покращить постачання нафти до європейських країн. Це, в свою чергу, може вплинути на зниження вартості нафти та підвищення її доступності на ринку.

Водночас політтехнолог зазначив, що Туреччина має великі амбіції щодо реалізації магістрального газопроводу та нафтопроводу з Саудівської Аравії через територію Сирії, а також прагне створення потужного енергетичного хабу в Туреччині.

"Це те, що є справжньою метою Ердогана — створити з Туреччини газовий центр. Саме тому він активно співпрацює з Росією, Ізраїлем та Кіпром, з яким знайшов спільну мову. Це і є новий формат Близького Сходу," — зазначив він.

Шейтельман підкреслив, що термін "новий Ближній Схід" вперше було введено Шимоном Пересом, який згодом став президентом Ізраїлю. Він зазначив, що якщо ці плани реалізуються, відновлений Ліван зможе без труднощів інтегруватися в цю нову успішну структуру, оскільки Іран втратить можливість контролювати Хезболлу.

Отже, це може стати "чудовим Близьким Сходом завтрашнього дня", - підсумував він.

Вплив падіння режиму Асада на ЄС буде значним, пише ua-energy. Поліпшення транзитних маршрутів для газу та нафти може сприяти зниженню енергетичних витрат для європейських споживачів та підвищенню стабільності постачання енергоресурсів. Крім того, це відкриє нові можливості для інвестицій у відновлення інфраструктури та розвиток співпраці між країнами регіону.