Впровадження судових рішень в Україні: десятиліття надій та розчарувань.

Чому реформа примусового виконання покарань в Україні опинилася на роздоріжжі

У 2025 році ми святкуємо десятиріччя від дня старту реформи, котра має на меті поліпшення процесу примусового виконання судових рішень.

Подані на розгляд до Верховної Ради у 2015 році законопроєкти "Про виконавче провадження" та "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" стали підґрунтям для запуску змішаної моделі, яка передбачала паралельну роботу державних і приватних виконавців. А уже за два роки, у 2017-му, перші приватні виконавці розпочали свою діяльність. Це був період великих надій на те, що вона стане дієвим інструментом у забезпеченні справедливого правосуддя.

І дійсно, на початку ефект був вражаючий. Відмовившись від монополії та надавши приватним виконавцям право виконання судових рішень, яке раніше належало виключно державному органу, країна не лише нічого не втратила, а навпаки - за короткий термін рівень примусового виконання зріс у десятки разів за багатьма критеріями. Усі побоювання та ризики, якими нас жахали противники модернізації, або взагалі не справдилися, або на тлі досягнень виглядали просто мізерними.

Втім, сьогодні ми змушені визнати, що реформа, яка так яскраво почалася, досі не досягла своїх ключових цілей.

Комплексна агресія Росії виявила вразливості в різних аспектах державного управління, зокрема в механізмі виконання судових рішень. Протягом останніх трьох років Україна зіткнулася не лише з фінансовими зобов'язаннями, але й з моральними боргами перед своїми громадянами - сотні тисяч судових рішень досі не виконані.

Причинами цієї ситуації є недоліки в судовій практиці, яка більше орієнтована на захист інтересів боржника, ніж на відновлення прав кредитора. Серед інших факторів можна виділити наявність нормативно-правової бази, що містить положення, які суперечать Конституції або обмежують її норми. Також варто зазначити брак автоматизації в процесі виконання рішень суду, а також нездатність держави виконувати свої фінансові зобов'язання, що призводить до низької ефективності реалізації судових рішень.

Це значно знижує економічну стійкість нації й підірває довіру населення та бізнесу до уряду. Реалізація судових рішень є фундаментом правової стабільності та важливим чинником для притягнення інвестицій.

Однак жоден підприємець не наважиться інвестувати в країну, де права кредиторів не охороняються, а фактичне повернення коштів за судовими рішеннями складає лише 10%. Іншими словами, з кожного долара кредитор може повернути лише 10 центів.

Нашій державі потрібно довести своїм і західним інвесторам здатність виконувати взяті на себе зобов'язання. Насправді може навіть здатися, що Міністерство юстиції зокрема, робить певні кроки у цьому напрямку.Так, 20 листопада 2024 року Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт №9363, який вносить зміни до законодавства з метою цифровізації виконавчого провадження. Міністерство юстиції представило документ ледь не як "цифрову революцію" та важливий етап реформи у сфері виконання рішень.І частину проблем він справді вирішує -- вдосконалює механізми накладення арешту на майно, полегшує реєстрацію обтяжень та автоматизує окремі процедури. Однак більшість проблем так і залишаються невирішеними.

Наприклад, запропонований закон зобов'язує банки долучатися до системи автоматизованого арешту коштів, проте не визначає конкретних термінів чи штрафів за невиконання цих вимог. Це створює можливості для затягування процесу та саботажу з боку фінансових установ, що значно знижує ефективність даної норми. Такі неповноцінні рішення, разом із численними викликами, пов'язаними з цифровізацією, судовою практикою та суперечностями між чинними підзаконними актами, свідчать про брак стратегічного бачення.

Це схоже на спробу удосконалити автомобіль, не розуміючи, для чого ти його плануєш використовувати: возити містом дітей до школи, брати участь у ралі чи перевозити вантажі. У кожному з цих випадків потрібна різна комплектація.

Складається враження, що державні органи досі не визначилися зі своїми стратегічними пріоритетами та фінальною моделлю розвитку. Чи залишимося ми на змішаній системі, де державні і приватні виконавці мають однакові права та обов'язки, чи прагнемо перейти до повністю приватної моделі, або ж, можливо, розглядаємо можливість повернення до державної монополії на виконання судових рішень?

Без цього ключового рішення всі спроби поліпшити систему нагадуватимуть просте латання дірок, а не стратегічний прогрес. Це саме те, що ми спостерігаємо в даний момент.

Візьмімо такий простий приклад: у приватних виконавців немає доступу до системи "Безпечне місто", яка дозволяє відстежувати транспортні засоби боржників. Через це ми змушені буквально здобувати інформацію в обхід, витрачаючи більше часу та ресурсів, що знижує ефективність виконання судових рішень. Чи допомагають такі бюрократичні барʼєри державі? Сумнівно. Чи сприяє корупції? Питання риторичне.

Якби профільне керівництво чітко визначилося, що ми рухаємося до повноцінно змішаної системи, де приватні та державні виконавці мають рівні повноваження, воно б прагнуло забезпечити ефективну роботу обох інституцій та надало їм однаковий доступ до ресурсів.

Відомо, що усвідомлення проблеми є ключовим етапом на шляху до її вирішення, оскільки це дозволяє розпочати пошук ефективних варіантів. Україні важливо перейти до приватної моделі, проте спочатку необхідно пройти період, протягом якого буде функціонувати ефективна змішана модель управління. У цей час потрібно реалізовувати системні кроки для поступового переходу до повністю приватної системи.

Якими повинні бути ці етапи?

1. Надання приватним виконавцям повноважень реалізовувати рішення, що стосуються інтересів держави.

У ситуації війни та гострої нестачі фінансування для соціальних потреб і оборони, уряд активно шукає шляхи для збільшення державного бюджету. Зокрема, він підвищує податкові ставки, що створює додатковий тягар для бізнесу, який вже перебуває у складних умовах.

Щорічно з державного бюджету виділяються сотні мільйонів гривень на підтримку нерентабельної державної виконавчої служби. Проте, багато з її функцій можна було б передати приватним виконавцям, надавши їм рівні повноваження з державними колегами.

Розумним і економічно виправданим кроком стало б надання приватним виконавцям можливості стягувати штрафи на користь держави. Це створило б умови для ефективного наповнення бюджету в умовах війни, не вимагаючи при цьому додаткових витрат з боку держави.

Особливо варто зазначити, що приватні виконавці демонструють значну ефективність, яка в десятки разів перевищує показники державних структур, про що свідчать як вітчизняні, так і закордонні дослідження. Крім того, приватні виконавці самостійно забезпечують фінансування своєї діяльності: вони орендують офіси, сплачують податки, створюють нові робочі місця та виплачують заробітну плату своїм співробітникам.

Крім того, це б допомогло вирішити ще одну важливу проблему.

Протягом останніх трьох років спостерігається зменшення кількості приватних виконавців, що може поставити під загрозу існування цієї інституції.

Причини? Одна з головних - стало менше роботи. Бізнеси закриваються через прямі наслідки війни: руйнування інфраструктури, скорочення внутрішнього ринку, падіння купівельної спроможності населення -- зокрема кредитних товарів та небажання банківської системи в умовах війни фінансувати позики. Серед бізнесів, які продовжують працювати, значна частина зосереджена на виживанні, а не на розвитку. Це призводить до зниження обсягу кредитування та інвестицій, а відтак - стає менше судових рішень про стягнення заборгованостей, які могли б виконувати приватні виконавці.

Профіль боржників зазнав значних змін — сьогодні, коли справа доходить до примусового стягнення, це часто вказує на те, що боржник стикається з такими серйозними фінансовими труднощами, що фактично стягнути з нього щось вкрай складно.

Крім того, запроваджені під час війни мораторії на стягнення боргів у певних категоріях справ значно зменшують обсяги роботи. Надання приватним виконавцям можливості стягувати штрафи та інші платежі на користь держави могло б частково вирішити цю ситуацію, збільшивши кількість виконавчих документів і, таким чином, створивши стабільний фінансовий потік.

2. Розробка і впровадження комплексної цифрової стратегії

Боротьба з корупцією ніколи не матиме успіху, якщо будуть зберігатися умови, що сприяють її появі.

Перш за все необхідно усунути можливості для зловживань, мінімізувавши можливість втручання людини у процес виконання судових рішень.

Якщо відкрито виконавче провадження -- далі все має відбуватися автоматично: арешт на майно, блокування рахунків боржника без варіантів для відхилень, електронне списання та розподіл коштів, захищених на рівні закону та за допомогою електронних засобів в банку (так звані соціальні кошти, на які не можна звертати стягнення.

По-друге, приватні виконавці повинні мати доступ до всіх реєстрів, так само як і їхні колеги з державної служби. Для цього необхідно об'єднати всі електронні бази даних і реєстри в єдину систему, яка буде доступна для виконавців.

В даний момент ця інформація є фрагментарною, частково недосяжною та часто викликає незручності при використанні.

В Україні все ще функціонують кілька реєстрів транспортних засобів — як старого, так і нового зразка. При цьому, нормального реєстру для спеціалізованої та сільськогосподарської техніки не існує. Близько 70% земельних ділянок залишаються нецифрованими, і чимало громадян все ще володіють паперовими документами на землю. Це ускладнює роботу виконавців, адже майно боржників стає практично невидимим.

Відсутність інформації про баланси боржника ускладнює виконавцям можливість дізнатися про активи, які не зафіксовані в державних реєстрах, але які належать боржнику і можуть бути використані для погашення боргу. Це також ускладнює процес стягнення корпоративних прав у товариствах з обмеженою відповідальністю. Такі недоліки створюють додаткові перешкоди в реалізації судових рішень, що негативно впливає на їхню ефективність.

3. Зміна акценту в судовій практиці з "охорони прав боржника" на "захист інтересів кредитора".

Право повинно забезпечувати однаковий рівень захисту для всіх учасників правового процесу: боржників, кредиторів та виконавців. Проте на практиці судова система нерідко перетворюється на засіб маніпуляцій, що використовують боржники. Складається враження, що будь-яка, навіть неаргументована, скарга має шанс на задоволення. Боржники активно експлуатують цю ситуацію, затягуючи виконання судових рішень на роки.

Наведу приклад із власної практики. Людина взяла борг ще у 2007 році, і станом на 2025 рік він досі не погашений. Щоразу, коли з'являлася реальна перспектива часткового повернення коштів, боржник подавав чергову скаргу з необґрунтованими претензіями, суд її задовольняв, і виконання блокувалося. У результаті минуло 18 років, проте кредитор досі залишається ні з чим, а борг -- непогашеним.

Якщо ми відвідаємо веб-сайт Міністерства юстиції, то зможемо побачити, що одним із їхніх пріоритетів є розробка політики в галузі примусового виконання. Проте, судова практика, яка є невід'ємною частиною цього процесу, насправді не сприяє реалізації рішень. Навпаки, суди часто стають на бік боржників, які свідомо уникають виконання своїх зобов'язань, задовольняючи навіть безпідставні позови. Було б корисно, якби Міністерство юстиції, разом із Верховним судом та всією судовою системою, усвідомили серйозність цієї проблеми та в наступному році розпочали пошуки ефективних шляхів для забезпечення виконання рішень, які вони самі й ухвалили.

Як Україні необхідна перемога на полі бою, так само важливою є і перемога в сфері правозастосування. Реформа примусового виконання рішень — це не лише технічний аспект, а складова великої боротьби за майбутнє держави.

Потрібно терміново діяти – на мою думку, реформа вже затримується на щонайменше п’ять років у впровадженні важливих змін. У цьому процесі активні дії мають вжити не тільки приватні виконавці, які вже тривалий час піднімають це питання, але й усі залучені сторони, як зсередини, так і ззовні.

Малий і середній бізнес, який є основним споживачем послуг приватних виконавців, міг би посилити тиск на депутатів, вимагаючи прозорої та ефективної системи виконання рішень. На жаль, великий бізнес, маючи більше ресурсів для впливу на політиків, поки що демонструє байдужість, адже сам нерідко виступає боржником і надто зацікавлений у посиленні відповідальності.

Представники банківської системи, яка страждає від невиконання боргових зобов'язань, також мали б долучитися до лобіювання реформи. Український уряд на чолі з Президентом Володимиром Зеленським декларують прагнення вступити до Європейського Союзу. А відповідність міжнародним стандартам правосуддя, включаючи сферу виконання судових рішень, є однією з ключових умов такої інтеграції.

Отже, вимоги міжнародних організацій та європейських партнерів України щодо поліпшення інвестиційного середовища і посилення відповідальності за невиконання судових рішень можуть відіграти важливу роль у підтримці реформ.