Відокремлення Росії від Китаю: чи можлива ця задача для нової американської адміністрації?

Експерти аналізують ймовірність успіху економічних та інформаційних стратегій Вашингтона, які націлені на ось "Москва-Пекін".

Протягом трьох років жорстокої війни Росії з Україною, Пекін надає непублічну підтримку Москві у її агресивних діях — так вважають багато західних експертів і політиків, які не раз зверталися до Китаю з закликами зменшити або зовсім зупинити цю допомогу.

У відповідь на критику, китайське керівництво підкреслює свою відданість миру та шану до територіальної цілісності інших держав. Проте Пекін жодного разу не висловив осуду щодо відкритої агресії Росії проти України, на відміну від багатьох інших країн-членів ООН. Ясно, що військово-дипломатичне співробітництво між Китаєм і Росією — від спільних авіапольотів до спільних голосувань у Раді безпеки ООН — значно сприяло Кремлю у подоланні міжнародної ізоляції.

У США про те, що Росія обрала Китай головним партнером на міжнародній арені кажуть уже давно: ще у квітні 2012 року конгресмен-республіканець від Каліфорнії Дана Рорабахер у своєму виступі перед урядовою Комісією з моніторингу американо-китайських економічних відносин казав:

"Наразі курс Росії, схоже, збігається з китайським, але США слід працювати над тим, щоб це змінити, і це може бути засновано на спільних з Росією інтересах у сфері безпеки як на Близькому Сході, так і в Азії в цілому... США повинні тягнути Росію на Захід, а не штовхати її в обійми Китаю. А потім додати російський Далекий Схід у коло американських друзів у Тихоокеанському регіоні".

В даний момент наміри Вашингтона вплинути на російсько-китайське "партнерство без кордонів" стали ще більш обґрунтованими. Це відбувається на фоні дружніх заяв президента США Дональда Трампа як щодо російського лідера Володимира Путіна, так і голови КНР Сі Цзіньпіна.

Експерти у Вашингтоні фактично дійшли консенсусу з приводу того, що партнерство Китаю та Росії несе у собі загрозу для інтересів США у всьому світі.

Проте, якщо під час президентства Джо Байдена Вашингтон намагався встановити стратегічний діалог з Китаєм, то зараз команда Трампа може зосередитися на відновленні відносин з Росією. Нещодавно президент США двічі підвищив імпортні мита на китайські товари, в той час як щодо Росії зазначив, що переговори йдуть "дуже добре". В свою чергу, Путін нещодавно висловив інтерес до можливих спільних ініціатив з США в сферах металургії, видобутку рідкісноземельних матеріалів та освоєння Арктичного регіону.

Деякі спостерігачі розглядають цю риторику Трампа через призму тих самих спроб послабити зв'язки Росії та Китаю, і одним із засобів для цього послаблення може бути відновлення американо-російських економічних зв'язків.

Експерт у сфері ринкових ризиків та аналітик економічних взаємозв'язків між Заходом і Росією Чарльз Гекер (Charles Hecker) у розмові з Голосом Америки зазначив, що в бізнес-середовищі США існують компанії, як американського, так і європейського походження, які можуть повернутися на російський ринок. Він вважає, що деякі з них зроблять це відразу після скасування санкцій.

Ці підприємства, як правило, демонструють значне бажання працювати на ринках з високим ступенем ризику, і мало зважають на складнощі, пов'язані з веденням бізнесу за межами країни. Для таких компаній основною перешкодою на шляху повернення до Росії, безсумнівно, є санкції. Інші ж компанії будуть враховувати безліч додаткових чинників, що зробить їхнє повернення до Росії більш поступовим.

За словами Чарльза Гекера, до категорії компаній, які готові до ризиків і працюють на нестабільних ринках, відносяться нафтові та паливні підприємства, а також компанії, що займаються видобутком металів і мінералів.

"З демократичних країн великі запаси нафти є лише в Канаді та Норвегії, решта запасів - у країнах з високими ризиками. Тому бізнес у сфері енергетики має звичку працювати у таких місцях. Вони мають внутрішні структури, які забезпечують їхній захист. Наприклад, такі компанії зараз працюють в Іраку. Я не хочу зрівнювати Ірак та Росію, але і там, і там високо ризиковане середовище. Отже, ми зазвичай розглядаємо сировинні компанії як толерантні до високих ризиків такого роду".

Експерт з ринкових ризиків вважає, що "премія" у формі нових бізнес-можливостей для американських компаній в Росії не матиме значного впливу ані на зовнішньополітичну стратегію Путіна, ані на антизахідні настрої значної частини населення країни.

"Дозвол західним компаніям повернутися до Росії не означатиме зниження ворожості Путіна щодо Заходу. Путіну не подобається лідерство Заходу у світовій політико-економічній системі, і він неодноразово говорив, що хоче створити альтернативне цій системі політико-економічне середовище. І частиною цього середовища, звісно, є Китай.

Для Путіна Китай є більш близьким політичним партнером, ніж Захід. Думаю, це вже стало зрозумілим: наявність бізнесових зв'язків з певною країною не змінює її сутності. Якщо там споживають "Біг Мак", це не означає, що вони підтримують ринкову економіку або ліберальну демократію — це просто свідчить про їхню любов до "Біг Маків".

Чарльз Гекер висловлює думку, що в разі пом'якшення санкцій США проти Москви, Європа може опинитися перед потребою переосмислити свою політику.

У Європі, насправді, бажання компаній повернутися до Росії є більш вираженим, ніж у США, особливо це стосується Німеччини. Берлін виступав ключовим торгово-економічним партнером Москви в Європі, і деякі німецькі фірми все ще підтримують зв'язки з Москвою, хоча й через посередників у Казахстані, Киргизстані та інших країнах. Якщо американські санкції будуть скасовані, а європейські залишаться в силі, європейські компанії можуть виявити своє обурення, вважаючи таке ставлення до них несправедливим.

Експерт підкреслює, що Китай не опиниться в ситуації, коли залишиться без російських нафти та газу, що означає, що серйозного економічного розриву з Москвою не станеться. "У сфері енергетики, на мою думку, Європа буде обережною та намагатиметься уникнути відновлення залежності від Росії, принаймні в тих обсягах, які ми спостерігали до початку повномасштабного вторгнення. Отже, немає підстав вважати, що Росія зможе істотно перенаправити свої поставки вуглеводнів з Китаю на європейські ринки", – зазначив він.

Окрім відновлення економічних зв'язків із Москвою, як ще Вашингтон може впливати на зв'язок "Москва-Пекін"?

Науковці з Filter Labs нещодавно представили короткий звіт, що містить рекомендації щодо певних заходів в інформаційному просторі.

Один із авторів цього дослідження, медіа-аналітик Анненберзької школи Університету Південної Каліфорнії Василь Гатов у розмові з кореспондентом Голосу Америки" наголошує, що на побутовому, громадському рівні взаємна недовіра китайців та росіян досить сильна:

Китай не вважає Росію стабільним, безпечним та рівноправним союзником. Росія здійснила анексію Амурської області, що межує з Китаєм. Протягом ХІХ - початку ХХ століття Росія проводила колоніальну політику стосовно Китаю. Тому я вважаю, що історичні суперечності можуть бути розглянуті як певна вразливість.

Василь Гатов зазначає, що "сучасний рівень економічної присутності Китаю в Росії не йде ні в яке порівняння з Європою чи Америкою до початку військових дій в Україні та введення санкцій, які призвели до відходу багатьох західних компаній. Виявляється, що ця присутність є значно меншою, хоча Кремль сподівався, що китайські інвестори зможуть компенсувати відтік західного бізнесу своїми інвестиціями".

Медіа-експерт також доходить до висновку в своєму дослідженні, що стратегічні інтереси Китаю та Росії не збігаються.

Ці країни, без сумніву, мають спільні точки дотику, проте їхній шлях не можна назвати цілком однаковим. Вони суттєво відрізняються одна від одної: їх геополітичні інтереси, а також політичні принципи кардинально різні — у Китаю вони мають глибоке історичне коріння. Ця філософія є значно менш опортуністичною, особливо в контексті сучасної Росії. Крім того, Китай наразі явно не має наміру використовувати військову силу для впливу на своїх сусідів.

Дослідження, проведене Filter Labs, фокусується на вивченні суспільних настроїв у двох країнах шляхом аналізу публікацій у соціальних мережах. Василь Гатов зазначає, що за допомогою мови, що вживається в цих дописах і коментарях, а також емоцій, які в них відображаються, можна більш чітко зрозуміти справжні думки мешканців авторитарних країн, де інтернет підлягає цензурі.

Коли кілька років тому розроблявся проєкт Filter Labs, наші засновники проводили дослідження в різних країнах, зокрема в Пакистані, щоб зрозуміти, як виглядає онлайн-дискурс за умов цензури висловлювань. Виявилося, що люди менше контролюють свої думки, ніж очікувалося. Це не свідчить про повну свободу висловлювань, а скоріше про те, що їх емоційність під час комунікації значно зростає в порівнянні з результатами соціологічних опитувань.

"Ми аналізували, що в Росії на форумах, і менше в "Однокласниках" та "ВКонтакті", а в Китаї - у мережах WeChat, Weibo та інших китайських соцмережах говорять останні три роки про відносини двох країн. Ми більш-менш впевнені у цих даних: вони відображають те, що китайське та російське населення далеко не щасливі цим альянсом їхньої влади", - розповідає Василь Гатов.

Один з дослідників з Filter Labs підкреслює, що Москва і Пекін вже тривалий час здійснюють інформаційну агресію проти Західних країн, і не реагувати на це адекватними заходами було б великою помилкою.

Протягом тривалого часу ми відзначаємо, що всі обмеження зняті, і це стосується не лише Росії та Китаю. Інші, менш авторитарні країни також не соромляться використовувати жорсткі методи кібернетичної боротьби, "активні дії" та інші подібні засоби для досягнення своїх цілей.

Найбільш делікатними аспектами у відносинах між Москвою та Пекіном, а також між росіянами і китайцями, завжди залишалися історичні конфлікти. Важливо не забувати, що у цих країн є досить складна і непроста історія взаємодії, і про це слід нагадувати регулярно.

Наскільки настрої російського та китайського соціуму, виражені в інтернеті, впливають на бажання Москви та Пекіна взаємодіяти? Директор Берлінського центру Карнегі та фахівець з Китаю Олександр Габуєв вважає, що цей вплив мінімальний:

На формування державної політики люди, які мають час і бажання висловлювати свої думки в соціальних мережах, не мають істотного впливу. Вони, безумовно, не можуть суттєво вплинути на питання, чи постачає Китай Росії комплектуючі для озброєнь або забирає у неї певні військові технології. Адже коментатори, як правило, не володіють реальними знаннями про те, що насправді відбувається. Навіть компетентні експерти часто не мають доступу до цієї чутливої інформації, оскільки вона залишається під максимальною завісою таємниці, недоступною навіть для американських спецслужб.

В бесіді з журналістами Голосу Америки Олександр Габуєв зазначає, що для Китаю досвід Росії в протистоянні західному озброєнню має велике значення, і Пекін може висловити Москві свою вдячність за можливість скористатися цими знаннями.

Ми усвідомлюємо, що цей трансфер має місце, що свідчить про те, що китайська влада вважає, що може отримати щось цінне від Росії в контексті військових технологій. Якщо проаналізувати ефективність снарядів Excalibur або систем HIMARS на полі бою за останні три роки, стає очевидним, що їхня результативність знизилася. І це зниження не пов’язане із фізичним зношенням, а викликане тим, що російська сторона розробила контрзаходи, які можуть бути цікавими і для китайців.

Директор Берлінського Карнегі-центру вважає, що "Росія розглядає США не просто як конкурента за світове лідерство, а як екзистенційну загрозу, що становить реальну небезпеку, з якою необхідно боротися, і в цьому контексті Китай виступає союзником у цій боротьбі".

При цьому Кремль, на думку Габуєва, розуміє, що Китай стає набагато сильнішим гравцем, ніж Росія, і не кладе всі яйця в один кошик.

Існує певна асиметрія, яку Китай може використовувати як важіль тиску на Росію в майбутньому. Крім того, в разі популістського зсуву в китайській внутрішній політиці можуть виникнути ознаки занепокоєння з приводу територіальних питань, що також вплине на відносини. У відповідь на це Росія прагне знайти альтернативи і максимально розширює співпрацю з Індією, країнами Південно-Східної Азії та іншими регіонами, щоб зменшити залежність від Китаю.

Олександр Габуєв вважає, що на сьогоднішній день Захід, зокрема Вашингтон, не здатен запропонувати Москві нічого настільки привабливого, щоб Кремль вирішив відмовитися від співпраці з Пекіном.

Що може зробити Захід у практичному сенсі? Чи може він звернутися до Китаю зі словами: "Російська зброя є проблемою, давайте ми поділимось з вами військовими технологіями"? Або ж Захід скаже Росії: "Добре, якщо китайські автомобілі вас не влаштовують, ми готові зняти санкції та відновити європейський автопром?" Без зміни політики, що могла б усунути причини зближення між Росією та Китаєм, тобто без радикального перегляду підходу Заходу до цих країн, важко уявити, як можна створити реальний розкол між ними лише за допомогою інформаційних кампаній. Обидві країни прагнуть суттєвих змін у цій політиці: Москва бажає розвивати стосунки з Європою на своїх умовах, тоді як Китаю дозволяється мати значний вплив в Азії, включаючи примусове об'єднання з Тайванем за умовами Пекіна. Проте наразі це виглядає маловірогідним.

Експерт також зазначає, що намагання США поліпшити свої відносини з Росією, щоб ослабити її зв'язки з Китаєм, викликатиме - і вже викликає - в Європі дуже негативну реакцію.

Спроби Трампа налагодити відносини з Росією та віддалити її від Китаю, ймовірно, за рахунок України, становлять для європейців червону лінію і серйозний виклик. У відповідь вони формують свою політику, яка звучить приблизно так: "Росія для нас є екзистенційною загрозою, тому, незалежно від позиції Америки, ми плануємо стримувати її через збільшення військових витрат і активну підтримку України".

"Велика роль у розвитку ситуації з українською кризою належить тому, як Трамп намагатиметься знайти рішення у відносинах з Путіним. Ми спостерігатимемо, чи дійсно європейські країни готові посилювати свою оборонну спроможність без підтримки США, або ж з часом вони знову повернуться до слідування американській політиці. Можливо, вони й підвищать свою обороноздатність, але не нададуть Україні такої ж значної допомоги", - зазначає Олександр Габуєв.

Проте не всі у Вашингтоні сприймають Китай як стратегічного супротивника Сполучених Штатів. Серед тих, хто має неоднозначні погляди на це питання, можна виділити президента Дональда Трампа.

Про це у своїй бесіді з Російською службою Голосу Америки зазначає експерт з Китаю Міжнародної кризової групи Елі Вайн (Ali Wayn):

"З одного боку, у Вашингтоні існує двопартійний консенсус і цей консенсус також переходив від адміністрації до адміністрації з приводу того, що Китай є основним стратегічним суперником США на міжнародній арені. З іншого боку, я хотів би зазначити, що лінія президента Трампа є, мабуть, найбільшим відхиленням від цього консенсусу. Трамп називав Сі Цзіньпіна "дорогим другом" і казав, що разом США та Китай можуть вирішити будь-яку проблему у світі".

"Дональд Трамп вважає, що його особисті зв'язки із Сі можуть бути основою для перезавантаження американо-китайських відносин у наступні чотири роки. Він явно не бачить у Сі Цзіньпіні противника, скоріше він вважає його партнером у можливій угоді в результаті переговорів. Тобто, на рівні Конгресу та радників Трампа Китай залишається противником США, але якщо Трамп вважає по-іншому, то зрештою я очікую, що політика піде відповідно до бажань саме Трампа. Ми поки що живемо менше двох місяців за його другого президентського терміну - все ще може змінитися", - каже Елі Вайн.

Окрім того, як підкреслює аналітик Міжнародної кризової групи, у Трампа виникає ще одна складність у стосунках із Китаєм:

Якщо ви не можете залучити до своєї сторони у суперництві з Китаєм все більше партнерів, ваша позиція в переговорах стає менш сильною. Поки Китай активно розширює свій вплив в Індо-Тихоокеанському регіоні та інших місцях, США, навпаки, вводять мита на своїх основних торгових партнерів і порушують трансатлантичні відносини. Це змушує американських союзників в Азії переосмислювати свою довіру до США як надійного партнера. Мене турбує, що агресивні дії Трампа проти своїх партнерів і союзників можуть призвести до того, що його вага на переговорах із Сі буде значно меншою.

Елі Вайн вважає, що останні висловлювання Пекіна про готовність до "будь-якої війни" зі Сполученими Штатами, а також заяви, що США відповідають Китаю "злом на добро", означають бажання Пекіна вже зараз прямо дати зрозуміти Трампу, що Сі Цзіньпін не потерпить спроб примусити його до якихось поступок за допомогою силових дій в економіці:

Китай, попри свої внутрішні виклики, нині відчуває себе значно впевненіше на глобальній арені, ніж у момент, коли Дональд Трамп розпочав своє перше президентство в 2017 році. Цього року Ван Ї, міністр закордонних справ Китаю, став свідком на Мюнхенській конференції з безпеки, як трансатлантична єдність фактично руйнується. Зменшення кількості партнерів означає зниження важелів тиску, через що переговори з Китаєм можуть стати більш односторонніми. На мій погляд, це надає Пекіну підстави не йти на поступки під тиском адміністрації Трампа, спостерігаючи, як вона стає все більш ізольованою в міжнародному контексті.