Тривожна ситуація в Брюсселі: чому Європа насторожено ставиться до ймовірної секретної угоди між Трампом і Путіним стосовно України.

Досліджуючи нинішні настрої в політичних колах Європи щодо України, важливо з'ясувати, хто з європейських лідерів має конструктивний підхід до Трампа і може стати нашою ключовою надією у переговорах, а хто, навпаки, викликає роздратування у президента США. Ознайомтеся з думками заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча в його колонці.

"Для Трампа Європа — це сміття", — заявляє один із досвідчених учасників Парламентської асамблеї Ради Європи в розмові з РБК-Україна. Ми піднімаємо одну з найактуальніших тем останніх тижнів — можливість того, що Дональд Трамп укладе певну "угоду" з Путіним щодо України, і це станеться без відома не лише самої України, а й усієї Європи.

Причому розмова відбулася ще до того, як Путін актуалізував давно протухлу пропагандистську історію про "нелегітимного Зеленського", а потім їй надав потужного імпульсу спецпредставник Трампа з питань України та РФ Кіт Келогг своїми міркуваннями про проведення виборів. Очевидно, середньоєвропейський рівень тривожності перейде з жовтої в червону зону після майбутньої телефонної розмови Трампа і Путіна, яка, за чутками, може відбутися вже найближчими днями.

"Трамп концентрується на питаннях, пов'язаних із Росією та Китаєм. Спостерігаючи за тим, як Зеленський вистилає перед ним червону доріжку, можна помітити, що Трамп не має наміру нею йти," - розмірковує співрозмовник. Справді, в останні місяці українська влада активно прагне привернути увагу Трампа, навіть вдаючись до різких коментарів на адресу своїх політичних опонентів – демократів.

Однак до цієї ж гри, безумовно, підключився і кремлівський лідер, використовуючи прості, але вкрай чутливі для Трампа меседжі: про "вкрадену перемогу на виборах 2020 року", про те, що "якби не Трамп, кризи в Україні не було б" і так далі. Хто здобуде перевагу у цьому заочному змаганні за симпатії американського політика, поки що залишається загадкою, але занепокоєння щодо "таємних угод" поширюється по всій Європі.

Якщо перший співрозмовник, згідно з характеристиками РБК-Україна, має прихований антиамериканізм, то другий, навпаки, є відданим прихильником трансатлантичної єдності. Проте їхні повідомлення виявляються схожими. "Вірогідність досягнення домовленості по Україні на масштабному саміті виглядає малоймовірною. Скоріше за все, рішення ухвалять кілька осіб в закритому форматі", - зазначає він. До переліку можливих учасників, серед яких Трамп, Путін та, за бажання, Сі Цзіньпін, він також додає ім'я Марка Рютте.

Новий генсек НАТО в новій політичній реальності часів Трампа справді виступає одним із ключових амбасадорів здорового глузду, на глобальному рівні. І, що дуже важливо, має налагоджений контакт із Трампом. Ба більше, в європейських політичних колах кілька років тому його називали "заклинателем Трампа", оскільки саме Рютте, на той момент - прем'єр Нідерландів - загадковим чином умів згладжувати гострі кути у відносинах американського президента з європейцями, ще на першому терміні Трампа.

Рютте, напевно, не викликає у Трампа такої ж неприязні, як колективна Європа і її втілення у вигляді керівництва Єврокомісії. На це є дві основні причини. По-перше, Трамп сприймає євробюрократію як уособлення тієї самої "глибокої держави", яку Ілон Маск з такою енергією критикує в США: армія малозначущих осіб із незрозумілими повноваженнями, яких ніхто не обирав. Однак ці люди, тим не менш, забезпечують стабільність Євросоюзу та його "інституційну спадкоємність", що для Трампа виглядає як щось незрозуміле і, відповідно, ворожнечею.

Іншою причиною є те, що загальноєвропейські структури виглядають для нього зайвими, оскільки вони ускладнюють "укладення угод" напряму з керівниками національних урядів. Протягом більше ніж двох тижнів на посаді Трамп виявив свій надзвичайно індивідуалістичний підхід до політики. Він телефонує до різних столиць - одну за іншою, і проблеми вирішуються, торговельні війни виграні ще до їхнього початку (наприкінці, принаймні, так вважає MAGA-електорат).

Тут не вийде просто подзвонити та "накидати завдань" лідерам таких країн, як Іспанія, Чехія чи Фінляндія — будь-які суттєві кроки обов'язково необхідно погоджувати з Брюсселем. Це, безумовно, викликає роздратування у Трампа.

При цьому українське керівництво останнім часом якраз активно просуває меседж про те, що Європа обов'язково має бути присутня за столом на будь-яких мирних переговорах. Але визнає, що цього може й не статися, оскільки Європа сама втратила імпульс.

Перш за все, це стосується, безумовно, "двокамерного серця Європи" – Франції та Німеччини. У першій країні уряд постійно відчуває страх перед відставкою, тоді як у другій коаліція остаточно втратила свою силу після тривалої боротьби, попереду вибори та складний процес формування нової коаліції.

Згідно з інформацією, наданою обізнаними джерелами РБК-Україна, навіть ті європейські парламентарі, які мають безпосередній доступ, наприклад, до Емманюеля Макрона або Олафа Шольца, не отримали достатньої інформації про наміри Трампа стосовно України та Європи в цілому. Це, безумовно, лише підсилює їхню невпевненість і занепокоєння щодо майбутнього, в якому вже чітко проглядається загроза торгової війни з США.

Крім розгубленості, в європейських кулуарах витають і псевдопацифізм ("чому ви просто не сядете і не поговорите"), страх перед Москвою ("а раптом росіяни скинуть на нас бомбу" і прагматичніше "а раптом зростуть ціни на бензин і виборці прокинуть нас на виборах") та дуже закамуфльоване, але виразне бажання повернутися до "business as usual", на заваді чому є війна.

Зимова сесія Парламентської асамблеї Ради Європи (фото: прес-служба Ради Європи)

На щастя, подібні настрої в ПАРЄ відчуваються, проте вони все ж не є панівними. Можливо, ситуація була б інакшою, якби Україна та її представники не нагадували про себе так часто. У результаті, підтримка України в Асамблеї стала певним стандартом, і навіть угорська делегація демонструє належну поведінку.

Але крім висловлення підтримки Україні та засудження Росії, поки не особливо зрозуміло, де саме Європа бачить своє місце на поточному етапі підготовки до "великих переговорів". У резолюції ПАРЄ під гучною назвою "Європейська прихильність справедливому і тривалому миру в Україні" не знайшлося особливих подробиць власне про роль Європи. А її основна ідея - "мир через силу" -багатьом незрозуміла, навіть серед симпатиків України.

Основними європейськими союзниками України, як і раніше, залишаються країни Балтії, а також Північна Європа і Сполучене Королівство. Проте навіть у складі цього альянсу неможливо встановити глобальний порядок денний для України, особливо з урахуванням серйозних внутрішніх викликів, що стоять перед британським урядом. "Європа може розпочати активність у сфері оборони, але, як зазвичай, це відбуватиметься повільно - протягом десяти років. У нас, як і у вас, немає стільки часу," - зазначає один з європейських дипломатів в інтерв'ю РБК-Україна.

У даний час США, а зокрема президент Трамп, встановлюють правила гри, а інші країни лише реагують на їхні дії. На заході поки що не виявилося жодної сили, здатної впевнено заперечити американському лідеру.