Трамп прагне досягти трьох вигод: що стоїть за його бесідою з Путіним?

"Трамп провів телефонну розмову з Путіним. І відразу встиг заявити про те, що переговори між РФ і Україною "почнуться негайно". А так само про те, що Росія має намір торгувати зі Сполученими Штатами і це, мовляв, дуже вигідно. І що вигода чекає на Україну. Знову неоднозначні заяви? Аж ніяк", -- розмірковує політичний аналітик Ігар Тишкевич.

Спочатку нагадаю про принципи, які керували діями Трампа. Зосереджуся на "трикутнику" інтересів у контексті України:

На українському напрямку це проявлялося в такому собі "трикутнику":

Тепер погляди Путіна зосереджені на чомусь іншому. Мир і економічна співпраця? Ні, це не його пріоритети. Для нього важливо підтвердити амбіції Росії як глобальної супердержави. Проте існує одна суттєва проблема: без чіткої "картини перемоги" це виявляється неможливим. Як Китай, так і США вважають вигідним ослаблення російського впливу на світовій арені. Однак жодна з цих країн не підтримує ідею повного розгрому однієї зі сторін у конфлікті між Росією та Україною.

Путін усвідомлює, що зростаюча залежність від Китаю є ризикованою, тому він намагається налагодити торгівлю зі США (а в перспективі і з ЄС), щоб знайти оптимальне співвідношення сил. Однак війна заважає цьому процесу. Вихід із ситуації без "переможного результату" для Росії також не є прийнятним варіантом. Таким чином, Кремль готовий продовжувати військові дії протягом тривалого часу. Принаймні, планується активна кампанія влітку (з червня до початку листопада), щоб спробувати досягти вигідніших позицій на фронті. Путін не хоче, щоб ці плани заважали переговорам з Трампом, тому була запропонована ідея "прямих переговорів у Туреччині".

Коротко кажучи, стратегія Путіна полягає в тому, щоб через "прямі переговори" спробувати розділити переговорні процеси між РФ і Україною, РФ і США, а також, можливо, між РФ і ЄС. Ідея полягає в тому, щоб відокремити "українське питання", перетворивши його з ключового аспекту відносин із західними країнами на другорядний елемент. Подібні маневри Росія вже застосовувала у 2022 році під час укладення "Зернової угоди", де були включені документи, що регулюють судноплавство, а також Генеральна ліцензія №6 (тепер відома як General License 6D), яка звільняла всі російські добрива від санкцій. У 2025 році план залишається незмінним: затягнути Україну в безкінечні переговори та суперечки, щось на кшталт "тристоронньої контактної групи" в рамках "Мінська-2", водночас ведучи окремі консультації з Вашингтоном і європейськими країнами. Кожен нібито "компроміс" у відносинах з Україною буде використовуватися як аргумент для вимог до США та ЄС, при цьому суттєві питання залишаться невирішеними.

Кілька європейських керівників добре усвідомлюють цю стратегію, тому підтримують концепцію "спочатку перемир'я, а потім переговори". Туреччина також долучається до цього підходу, адже для неї вихід Росії з війни в сильній позиції може стати загрозою для її політики розширення впливу на Близькому Сході, у Центральній Азії, на Кавказі та в Чорноморському регіоні, а також потенційно в Африці.

Однак в цій схемі є одна вразлива ланка — США. Якщо звернути увагу на початок тексту, то можна помітити тріаду інтересів Трампа. Він вже отримав певні вигоди в контексті українських питань. Щодо двох інших аспектів, вони залишалися невизначеними, оскільки обговорення завершення війни та співпраці з Росією були об’єднані в один пакет. Путін натякнув, що ці напрямки можна розділити. Перемовини, що відбулися в Стамбулі, залишилися в пам’яті. Трамп ухвалив цю ідею і тепер намагається закріпити дану ситуацію. Існують російсько-українські переговори, в яких Білому дому є інтерес, але він не є ключовим. А також триває дискусія про спільний бізнес між Москвою та Вашингтоном, де інтереси значні. Особливо враховуючи, що Росія пропонує ресурси, енергетику, логістику та спільну торгівлю вуглеводнями в Європі.

Отже, нас можуть змусити повернутися до "прямих переговорів". Однак це навряд чи принесе значні результати. Шанси на встановлення миру в найближчі 3-4 місяці є вкрай низькими. Путін прагне отримати "образ перемоги", що передбачає досягнення військових успіхів разом із поступками з боку США, Європейського Союзу та НАТО. Цікаво, що Трамп вже дав певний "аванс", заявивши, що Україна навряд чи стане членом НАТО. Отже, ми можемо очікувати на регулярні зустрічі на фоні активних бойових дій.

Одночасно Трамп буде намагатися знайти спільну мову з Путіним. Його інтереси не обмежуватимуться лише стратегічними аспектами, такими як ресурси та Арктика, а також охоплюватимуть питання "швидкої вигоди". Це включає повернення Росії на європейський ринок нафти та газу, але через посередників – російсько-американські компанії. Чи може це стати імпульсом для досягнення миру? Навіть якщо будуть укладені попередні домовленості, США можуть вирішити почекати до осені, коли попит на газ у Європі різко зросте. Цей період співпадає з моментом, коли стане зрозуміло, чи буде успішною російська військова кампанія влітку, чи зазнає вона невдачі.

Тому українській делегації доведеться регулярно їздити на зустрічі з російськими емісарами без серйозних перспектив досягнення прийнятного результату.

Ситуація є непростою, але все ж має шляхи вирішення. Варто пам’ятати, що концепція "роздільних переговорів" та бізнес-ініціативи Трампа щодо співпраці з Путіним не викликають ентузіазму у багатьох країнах. Це підкреслює важливість для українських делегацій налагоджувати консультації та формувати механізм співпраці з європейськими партнерами та Туреччиною. Крім того, хоча це може не сподобатися Трампу, варто розглянути можливість створення окремого треку консультацій з Китаєм, Бразилією та Індією — ядром БРІКС. Основна мета — до осені розробити, бажано вже на формальному рівні (з відповідними договорами), механізм співпраці з країнами Західної Європи, Великобританією та Туреччиною, а також з ядром БРІКС. У такому випадку Трампу та Путіну буде значно складніше реалізувати свої плани щодо спільного бізнесу на рахунок України.

Джерело.