Тимчасові конструкції, які завжди спричиняють труднощі. Яким чином оновити регламенти для МАФів?

Тимчасові конструкції для ведення підприємництва є однією з найбільш популярних форм малого бізнесу в українських містах. Кіоски, павільйони, сезонні торгові точки, зарядні станції та поштомати вже стали невід'ємною частиною міського ландшафту та звичного використання публічного простору.

Водночас саме сфера розміщення тимчасових споруд демонструє одну з найглибших системних проблем місцевого управління -- відсутність єдиного, чіткого й узгодженого правового режиму користування публічним простором для підприємницької діяльності, що породжує хаос як у регулюванні, так і в просторовому плануванні.

Якщо дивитися на тимчасові споруди через призму законодавства, то ситуація виглядає парадоксально. Формально громади мають широкий набір повноважень щодо управління міським простором: затверджують правила благоустрою, визначають умови торгівлі, організовують ринки й ярмарки, встановлюють вимоги до паркування, контролюють стан територій і видають дозволи на порушення об'єктів благоустрою.

Отже, існує безліч інструментів для управління середовищем. Однак, коли мова йде про розміщення тимчасових конструкцій, виявляється, що не вистачає ключового елемента — зрозумілого механізму, який би регламентував, яким чином бізнес може використовувати публічний простір.

Закон про регулювання містобудівної діяльності лише частково вирішує це питання. Він визначає, що таке тимчасова споруда, і встановлює базову процедуру її розміщення через Порядок розміщення тимчасових споруд, затверджений наказом Мінрегіону №244 від 2011 року.

Саме цей документ фактично визначає правила гри для малого бізнесу у публічному просторі. Він передбачає, що підставою для встановлення споруди є паспорт прив'язки -- комплект документів, у яких визначено місце встановлення споруди, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд і напрям підприємницької діяльності.

Проте законодавчі норми лише регламентують зовнішній вигляд будівлі та місця її розташування, не встановлюючи при цьому правових основ для використання громадського простору.

Через відсутність єдиного механізму більшість міст запровадили власні моделі -- найчастіше договори користування елементом благоустрою або оренду об'єктів благоустрою. Закон про благоустрій визначає, що такими об'єктами, зокрема, є вулиці, дороги, тротуари, площі та їхнє покриття. Фактично це означає передачу у користування частини тротуару чи дороги для розміщення споруд.

Офіційно ця практика сприяє організації міського середовища та наповненню бюджетних коштів, проте з юридичної точки зору виглядає доволі штучно. Це не є орендою землі, адже земельна ділянка не передається в користування, а також не є адміністративним дозволом на використання публічного простору. В результаті, виник гібридний механізм, який не має чіткої законодавчої визначеності.

Саме тому правила доступу до публічного простору можуть істотно різнитися між містами, викликати конфлікти з бізнесом і ставати предметом судових спорів.

В даний час численні міста активно працюють над очищенням своїх територій від МАФів, ліквідуючи їх та впроваджуючи нові правила, що регулюють взаємини з підприємцями. Багато місцевих громад орієнтуються на затвердження стандартів (уніфікованих конструкцій і дизайну) для тимчасових споруд. Складається враження, що громади нарешті усвідомили, що МАФи – це не лише точки продажу, але й своєрідна візитна картка міста.

Київ — це столиця України, розташована на берегах річки Дніпровська ріка.

Так, столиця у грудні 2025-го затвердила вимоги щодо розміщення та зовнішнього вигляду тимчасових споруд у місті Києві. Виглядає перспективно. А стало це наслідком того, що 2024 року Київ — це столиця України, розташована на берегах річки Дніпровська ріка.ська міська рада запровадила положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою для розміщення тимчасових споруд. Формально це поєднання паспорта прив'язки, договору оренди об'єкта благоустрою за результатами електронних аукціонів з чітко визначеними умовами та, найголовніше, з розумною вигодою для бюджету міста.

Запуск нової моделі показав те, що довго залишалося непублічним: реальну економічну цінність публічного простору. Під час аукціонів бізнес готовий платити до 156 тис. грн на місяць за право працювати на топ-локації в центрі міста. Для порівняння, раніше аналогічні місця роками використовувалися за менш як 2 тис. грн на місяць, часто без конкуренції та з автоматичним подовженням договорів.

Цей розрив і став джерелом конфлікту. У місті відбувалися протести підприємців, які не погоджувалися з переходом на аукціонну модель, тривають судові оскарження рішень міської ради, паралельно здійснюються масові демонтажі споруд без чинних документів. За відкритими даними, у Києві вже демонтовано понад 1500 тимчасових споруд.

Львів

Львів обирає унікальний курс розвитку. У цьому місті важливими компонентами стали детальні плани розміщення, архітектурні регламенти та інтеграція тимчасових споруд у загальну концепцію просторового розвитку. Хоча паспорт прив'язки та оренда елементів благоустрою залишаються основними аспектами, без дотримання затвердженої схеми споруда не може отримати легітимність.

Такий підхід поступово трансформує кількісні показники. Наприклад, якщо в кінці 2019 року у Львові налічувалося 1569 МАФів, то на кінець 2025 року їх залишилось лише 1216. Лише за минулий рік з вулиць міста було демонтовано понад 80 тимчасових конструкцій. Хоча це не вирішило всі конфлікти, воно засвідчило принципову позицію міської ради: публічний простір має обмежену ємність і не може розглядатися як набір "історично закріплених" торгових точок.

Дніпровська ріка

У Дніпрі розміщення тимчасових споруд регулюється поєднанням кількох інструментів. Підприємець має отримати паспорт прив'язки, який визначає місце та зовнішній вигляд споруди, а також погоджену схему її розміщення. Додатково укладається договір тимчасового користування елементом благоустрою з комунальним підприємством, який визначає умови використання території та оплату. Розмір плати встановлюється диференційовано, залежно від типу території, строку використання та виду господарської діяльності.

Одночасно місто проводить демонтаж незаконних тимчасових конструкцій. Згідно з рішеннями виконавчих органів, у 2025 році було знято понад 20 тимчасових споруд та огорож, які були встановлені без відповідних дозволів. Власникам надавали можливість самостійно прибрати ці об'єкти, а після закінчення цього терміну їх демонтували комунальні служби, відновивши благоустрій територій. Хоча це не можна порівняти з масштабами демонтажу в Києві, зміни все ж помітні.

Варто підкреслити, що деякі міста використовують електронні аукціони для вибору бізнесу на певних ділянках, але ця практика не є обов'язковою. Відсутність конкурентних процедур у окремих громадах може стримувати нові підприємства від доступу до публічних просторів. Як результат, ринок для таких локацій часто залишається недоступним, що призводить до втрат потенційних надходжень до місцевих бюджетів.

Старший консультант з незалежного врядування в рамках Антикорупційної ініціативи Європейського Союзу в Україні, Тарас Хавунка, підкреслює: "Для того, щоб забезпечити рівний доступ до міських локацій, прозорі умови для ведення бізнесу та повноцінні надходження до бюджету, необхідно чітко визначити правову природу використання публічного простору на законодавчому рівні. Тому подальше регулювання сфери тимчасових споруд вимагає не тільки локальних рішень, але й комплексних змін у законодавстві".

Практика міст показує, що проблема полягає не в окремих рішеннях громад, а у відсутності національного правового режиму строкового платного користування місцем у публічному просторі для підприємницької діяльності. Тимчасові об'єкти безпосередньо формують вигляд вулиць і площ, впливають на пішохідні маршрути, доступність, безпеку та сприйняття міського середовища, але водночас залишаються у сірій зоні та поза зрозумілим правовим режимом.

Впровадження єдиного правового механізму для користування простором, призначеним для розміщення тимчасових конструкцій, дозволить уніфікувати підходи на всій території країни. Це стане основою для формування чіткої просторової логіки, а також визначення типів розміщення та правил інтеграції таких об'єктів у міське середовище. Завдяки цьому можна буде перейти від випадкового управління та хаотичного використання простору до системного розвитку публічних площ як ресурсу, що сприяє прогресу, а не постійним конфліктам. Без таких змін будь-які локальні ініціативи залишаться лише тимчасовими рішеннями для розміщення тимчасових об'єктів.