Цей документ стосується Плану та Стратегії відновлення України - ЄДСМ (частина 4).

"Якщо справедливість відсутня, то що таке царства, якщо не просто могутні розбійники?"

Августин Аврелій, видатний християнський теолог та церковний діяч.

Першим кроком на шляху до зменшення зовнішньої політичної, економічної, енергетичної та фінансової залежності України, а також у боротьбі з корупцією і підтримці розвитку середнього класу, який є основою демократії, повинно стати впровадження в Україні "Єдиної державної системи моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси й житлово-комунальні послуги" (ЄДСМ).

Те, що протягом років незалежності України жоден уряд не зміг встановити ефективну СИСТЕМУ, відображає заміну справжнього патріотизму на вузькопартійний егоїзм політичних сил, які їх формували. Це також свідчить про недостатню професійність – принаймні в кращому випадку – і повну корупцію – в гіршому – з боку політичних лідерів.

Внаслідок цього, Україна досі не визначилася з оптимальною моделлю економіки, що відповідала б її національним інтересам, а уряди країни не мали чіткої стратегії для відновлення економічної ситуації та зміцнення соціальної основи демократії. Головним завданням є подолання бідності та збільшення кількості представників середнього класу в Україні.

Відсутність державних ініціатив і програм на підтримку малого та середнього бізнесу, а також недостатнє підвищення заробітних плат для вчителів, медиків, військових, представників творчої і наукової сфери, державних службовців та висококваліфікованих працівників реального сектора економіки і промисловості вказує на те, що в уряді бракує чіткої ідеології та стратегій для розвитку демократії в Україні.

Показником цього, починаючи з перших років незалежності, повинна була стати державна стратегія разом із відповідними програмами розвитку житлово-комунального сектору та нагляду за тарифами на житлово-комунальні послуги (ЖКП). Як відомо, ці тарифи мали бути пов'язані з реальними доходами населення.

Нагадаю, що на Заході наявність власного житла, не обтяженого боргами і банківськими кредитами, є вагомим критерієм належності до середнього класу. В Україні ще у 1992 році було прийнято закон "Про приватизацію державного житлового фонду". Згідно цього законом було безкоштовно приватизовано майже 98% державного і комунального житлового фонду. Це зробило Україну країною з одним із найвищих у світі рівнів приватизації житла.

Попри різноманітні рівні якості житлових умов та їх фізичну зношеність, це стало каталізатором для розвитку середнього класу, особливо в міських агломераціях, навіть за західноєвропейськими критеріями. Наступним кроком стало створення архітектури ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ, що відповідала б нормам ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕМОКРАТІЙ, з акцентом на верховенство права та національно спрямовані моделі в сферах ЕКОНОМІКИ, АРМІЇ, ДИПЛОМАТІЇ та ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ.

Отже, усі ці фактори безпосередньо формують якість життя громадян, їхню безпеку, здатність держави до оборони та її міжнародне становище. Від цього залежить, в свою чергу, вартість і капіталізація активів як окремих громадян, так і держави в цілому, а також ринкова вартість нерухомості, земельних ділянок і національних ресурсів.

Величезні природні ресурси України, у поєднанні з розвиненою науково-промисловою інфраструктурою, створюють умови для гнучкого регулювання доходів населення, з можливістю значно зменшити частку витрат на житлово-комунальні послуги. За умови відсутності корупційних схем в управлінських структурах, цього потенціалу було б достатньо для поступового наближення рівня доходів до найвищих показників, а витрат на ЖКП — до найнижчих стандартів в Європі.

Політичні еліти України до теперішнього часу не змогли вирішити це питання. Хоча згідно з Конституцією, земля, її надра та корисні копалини формально належать виключно Народу України, на практиці їх використання досі відбувається переважно в інтересах приватних компаній, що мають тісні зв'язки з владою.

Відсутність Єдиної Державної Системи Моніторингу формує умови, які сприяють безкарності. Це, в свою чергу, стає основою для політичної корупції та виникнення в Україні справжніх олігархів. Крім того, це сприяє створенню олігархічно-кланової системи на центральному рівні та феодально-кланової – на місцевому, що підриває основи псевдодемократичного управління.

У період з 1991 по 2000 роки держава ще частково покривала витрати на житлово-комунальні послуги, і більшість українців витрачали на них лише 2-5% своїх доходів. Однак доходи населення майже не збільшувалися і поступово наближалися до найнижчих у Європі. Після рекордного зростання економіки в Україні у 2004 році, яке становило 12,1% і було найвищим у Європі, спостерігалася стійка тенденція до зниження цього показника. Замість розвитку індустріально-інноваційної та високотехнологічної економіки, було обрано модель сировинного додатку до більш розвинених економік світу, що призвело до фактичного розкрадання національних ресурсів України за демпінговими цінами.

На сьогоднішній день в країнах Європейського Союзу рівень зарплат у 5-10 разів перевищує український. Проте українці витрачають на житлово-комунальні послуги 30-50% своїх доходів, тоді як жителі ЄС сплачують лише 15-20%.

Статистичні дані демонструють наступну динаміку змін у частці загальних доходів населення, яку українці витрачали на житлово-комунальні послуги з 1991 року:

1991-1994 рр. (президент Л.Кравчук) - 2-5%;

1996-2000 роки (президентство Л.Кучми) - 5-10%.

2001-2010 роки (президенти Л.Кучма, В.Ющенко, В.Янукович) - 10-15%.

2011-2014 роки (президентство В. Януковича) - 15-20%.

2015-2025 роки (президенти П.Порошенко та В.Зеленський) - 30-50%.

Однією з ключових причин, які сприяють широкомасштабній та системній корупції в енергетичній сфері України, є досі відсутня "Єдина державна система моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати паливно-енергетичних ресурсів і житлово-комунальних послуг" (ЄДСМ).

1991-2005

З 1991 року жоден з українських урядів не мав на руках достовірних даних щодо надходжень і використання національних енергоресурсів. Внаслідок цього ці дані не використовувалися ані при складанні державного бюджету, ані для прогнозування економічного розвитку країни. Це схоже на те, як планувати сімейний бюджет і витрати на товари та послуги, не маючи уявлення про реальні доходи членів сім'ї.

Макроекономічне планування в Україні ніколи не мало під собою достовірної фінансово-економічної основи у вигляді документально підтвердженого і зведеного енергетичного балансу України. Це завжди створювало "правові прогалини" для безкарності і існування гігантських корупційних схем з розкрадання енергетичних ресурсів України. Нещодавні кримінальні провадження по відношенню до колишнього міністра енергетики Г.Галущенко і посадовців "Енергоатому" мають своїм корінням і цю проблему...

2005 to 2010

Особливо сумно, що безпосередньо перед "Помаранчевою революцією" 2004 року більшість підготовчих заходів для впровадження ЄДСМ в Україні були практично завершені. Протягом 2002-2003 років під наглядом і координацією апарату РНБО та Кабінету Міністрів було розроблено законопроєкт, готовий до розгляду Верховною Радою України. Однак, після того як новий президент В. Ющенко та секретар РНБО П. Порошенко зайняли свої посади, їхній інтерес до цього питання зник. Раніше ухвалені рішення РНБО перестали реалізовуватися, а контроль за їх виконанням з боку уряду через апарат РНБО було припинено.

2010-2014

Наступна спроба реалізувати ЄДСМ відбулася лише через сім років. Під впливом Європейського Союзу та професійної спільноти України, у червні 2012 року Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект N9572. Цей документ базувався на багаторічних напрацюваннях експертів і науковців з Національної Академії Наук України, галузевих інститутів та колишніх співробітників апарату РНБО, переважно до 2005 року. Проте, потужне корупційне "енергетичне лобі", яке діяло як у уряді, так і серед олігархів, завадило подальшому розгляду законопроекту N9572 у Верховній Раді VI скликання.

Народні обранці, ігноруючи законодавчо визначені строки для розгляду законопроекту та не здійснивши необхідні процесуальні кроки, що передбачають його обговорення у другому читанні, фактично "поховали" проект закону, який є критично важливим для країни.

Після переобрання Верховної Ради у жовтні 2012 р. законопроект N9572 взагалі був знятий з розгляду. Для цього були використані прогалини в Регламенті Ради, норми якого не враховують важливість законопроекту для національної безпеки України і тому новий склад парламенту не розглядає законопроекти, які не встигли прийняти його попередники. Незалежно від їх важливості і ресурсів, які витратила держава на їхню попередню підготовку, вони вважаються знятими з розгляду парламентом попереднього скликання.

В Україні, на жаль, вже усталилося певне "політичне звичка", коли злочини, пов'язані з масштабною корупцією, в більшості випадків залишалися без належного розслідування через бездіяльність представників вищого державного керівництва. Багатомільярдні втрати державного бюджету, викликані відсутністю законодавства про ЄДСМ та продовженням корупційних схем в енергетичному секторі, продовжували мати місце.

Винайдені ще в 90-х роках корупційні механізми, що завдають шкоди енергетичним ресурсам України, лише еволюціонували з часом. Кожен новий президентський кандидат ставив за мету боротися з корупцією, проголошуючи це як одну з основних своїх пріоритетів. Протягом виборчої кампанії традиційно звучали обіцянки покласти край корупційним схемам у сфері енергетики. Однак, після здобуття влади, ці обіцянки, як правило, забувалися. Змінювалися лише обличчя на вершині корупційних схем; нові "вигодонабувачі" з'являлися серед "друзів", "своїх людей" або нових посередників, які мали зв'язки з олігархами. Грошові потоки перенаправлялися, тоді як у Верховній Раді забували про необхідність ухвалення законодавства щодо Єдиної державної системи моніторингу.

2014-2019

Наступна спроба запровадження Єдиної державної системи моніторингу (ЄДСМ) відбулася в червні 2015 року, через три роки після попередньої. Цього разу ініціатива знову отримала підтримку з боку західних країн та незалежних експертів, які все ще мали певний вплив на медіа. Верховна Рада ухвалила в першому читанні новий законопроект N1640, що стосується "Єдиної державної системи моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги". Однак, як і попередній законопроект N9572, він не був розглянутий у другому читанні та не став законом через дії "енергетичного лобі", яке вдалося використати старі бюрократичні методи саботажу.

"Законодавчі ігри" були продовжені і навколо наступного проєкту закону N4844 з новою назвою "Про Єдину державну систему моніторингу у сфері енергетики та комунальних послуг". Цей законопроект повторив сумну долю своїх попередників: він теж був ухвалений парламентом у першому читанні (у вересні 2016 р.), але його друге читання також не відбулося.

Якби в Україні архітектура її державної піраміди була збудована за законами демократії (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6989c011528d0/), то подібні процедурні маніпуляції з цими законопроектами давно були б предметом кримінальних розслідувань. Адже від існування ЄДСМ безпосередньо залежить економічна і оборонна сила держави, а також і стан боротьби із системною корупцією.

Справжня ПАРЛАМЕНТСЬКА ОПОЗИЦІЯ повинна була б розпочати відповідні кримінальні розслідування. Наприклад, за наявними ознаками таких правопорушень:

- керівниками Верховної Ради, згідно зі статтею 88 Конституції України, які повинні були ОРГАНІЗУВАТИ діяльність парламенту та ГАРАНТУВАТИ дотримання його Регламенту;

- Лідерами Уряду, згідно зі статтею 113 Конституції, надано право ІНІЦІЮВАТИ законодавчі пропозиції у Верховній Раді та ПРЕДСТАВЛЯТИ їх у відповідних Комітетах парламенту;

Секретарі РНБО, відповідно до статті 4 Закону "Про РНБО України", займаються РОЗРОБКОЮ та КООРДИНАЦІЄЮ заходів, що стосуються ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ, а також здійснюють КОНТРОЛЬ за реалізацією рішень у сфері національної безпеки.

Врешті-решт, опозиція в парламенті могла б запропонувати розпочати кримінальні розслідування стосовно можливих правопорушень з боку українських президентів. Відповідно до статті 102 Конституції України, вони є її гарантами і зобов'язані забезпечувати та контролювати дотримання Конституції і законодавства України.

2019 to 2026

Після президентських виборів у 2019 р. нова влада традиційно "забула" про існування проблеми відсутності ЄДСМ в Україні, а також про ДЕМОКРАТИЧНИЙ ПРИНЦИП тимчасовості будь-якої ОБРАНОЇ НАРОДОМ влади, обовʼязковості виконання Конституції, попередніх законів і спадкоємності НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ країни.

Згідно з цими принципами і чинною Конституцією України, обрана влада зобов'язана виконувати державні рішення, які були прийняті попередньою владою на підставі Конституції і законів України. Верховенство права є одним із головних принципів демократії, а питання ЄДСМ пов'язане не лише з подоланням бідності, але й з національною енергетичною, економічною, фінансовою, оборонною незалежністю. А також із подоланням корупції на вищих щаблях влади в Україні. Перемога над такою корупцією мала б вирішальне значення і для розв'язання багатьох інших стратегічних проблем в економіці, обороні, соціальній та правоохоронній сферах.

У 2026 році позафракційний народний депутат Дмитро Разумков заявив: "Батареї холодні, гарячої води немає або вона ледь тепла, світло зникає на години чи на цілі дні. Українцям пропонують економити і терпіти, тоді як хтось заробляє на різниці в цінах і схемах під час війни!" (https://www.facebook.com/share/v/1CPVy6p3AZ/?mibextid=wwXIfr). Проте, колишній Голова Верховної Ради IX скликання (29 серпня 2019 - 7 жовтня 2021) від монобільшості забув нагадати українцям, що після 2019 р. до Верховної Ради так і не було подано новий законопроект по запровадженню ЄДСМ.

Звернення і нагадування з боку фахівців до цього часу ігноруються. Зʼявилася лише заява Уряду "про наміри" - "цифровізувати" енергетичний сектор, що є радше популізмом і цинізмом, ніж професіоналізмом і державною відповідальністю.

Отже, можна стверджувати, що політичні лідери, які керували Україною протягом останніх трьох десятиліть, сформували умови, що сприяють широкомасштабній корупції в енергетичній сфері.

Ця корупція вже давно проникла у вищі ешелони влади і спричинила гігантське за масштабами розкрадання національних багатств України.

Основними напрямами цієї корупції є:

- маніпуляції з обліком енергетичних ресурсів виникають через непрозорість самого процесу обліку, його фрагментарність та відсутність можливості достовірної перевірки ключових показників. Наприклад, це стосується обсягів видобутку та споживання газу, нафти, вугілля і електроенергії в Україні, які фактично були отримані чи використані.

- Зменшення фактичного обсягу видобутку: підприємства приховують частину видобутих енергоресурсів, щоб знизити рентні платежі, що призводить до прямих фінансових втрат для державного бюджету України.

- тіньові схеми у видобутку і транспортуванні: "сірий" видобуток (відсутність системи моніторингу дозволяє існування нелегального видобутку вуглеводнів і вугілля, які ніким у державі достовірно не обліковуються);

- крадіжки під час транспортування енергоресурсів (наприклад, газу чи нафти) можлива їх несанкціонована "втрата", яку практично неможливо документально виявити без автоматизованого державного моніторингу;

- маніпуляції в фінансовій сфері: несправедливо занижені рентні платежі за сировину в порівнянні з міжнародними цінами, зменшення обсягів видобутку, а також штучне зниження податкових зобов'язань, які мають надходити до бюджету;

- Зловживання бюджетними коштами через використання фальшивих та невірних даних про субсидії: без надійної інформації про споживання енергії в державі, відбувається незаконне привласнення субсидій або дотацій, заснованих на недостовірних відомостях.

Наявність науково обґрунтованого бюджетного планування та прогнозування економічного розвитку України ускладнюється через відсутність енергетичного балансу в країні. Відсутність достовірної інформації щодо надходження та споживання енергетичних ресурсів перешкоджає якісному бюджетному процесу, а також приховує системні корупційні схеми та розкрадання національних ресурсів.

- Наявність сприятливого середовища для корупційних практик у сфері державних закупівель: відсутність ефективної системи моніторингу та контролю за енергетичними ресурсами призводить до зловживань та розкрадання бюджетних коштів під час проведення закупівель енергоресурсів.

- формування умов для зловживання владою та політичного впливу на органи місцевого самоврядування: останні, позбавлені офіційних даних централізованого обліку енергетичних ресурсів, стають вразливими до вибіркових маніпуляцій, що можуть бути використані для корупційних вигод або політичних цілей;

- Формування обставин, які сприяють виникненню конфлікту інтересів та збільшенню корупційних проявів у державних установах: посадові особи, маючи непрозорі зв'язки з бізнес-секторами, здатні надавати їм вигідні умови та отримувати за це матеріальні вигоди, а відсутність прозорого обліку та контролю дозволяє приховувати фактичні дані і випадки шахрайства.

Втрата довіри міжнародних партнерів та зниження інвестиційної привабливості України викликані нестачею чіткої та прозорої системи обліку енергетичних ресурсів. Ця ситуація сприяє системній корупції та безкарності в державному апараті, що, в свою чергу, свідчить про відсутність верховенства права в країні. Як наслідок, це негативно впливає на капіталізацію підприємств і компаній, а також на ринкову вартість земель і нерухомості в Україні.

Навіть приблизні, максимально обережні оцінки вказують на те, що за два десятиліття український державний бюджет міг недоотримати від 120 до 160 мільярдів доларів США лише через брак ЄДСМ та відсутність системного контролю з боку держави за енергетичними ресурсами.

Структура цих втрат виглядає наступним чином: тіньова видобуток нафти та газу становить від $40 до $50 млрд, демпінговий продаж атомної електроенергії – від $7 до $30 млрд, фіктивні субсидії та дотації – від $10 до $15 млрд; маніпуляції з обліком, крадіжки та втрати через неефективне використання – від $5 до $10 млрд; інші корупційні практики в енергетичному секторі – від $20 до $30 млрд.

Мова йде про тривале та систематичне висмоктування національних ресурсів, яке не тільки підорвало фінансову стабільність країни, а й суттєво звузило її можливості в економічній, соціальній та оборонній сферах.