Політик, голова ГО "Центр спільних дій", віцепрем'єр-міністр України з питань євроінтеграції (2005) Олег Рибачук в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському висловив думку щодо зустрічі у Стамбулі, позиції США та необхідності зміни підходів України та країн ЄС
Що це було? Чому Путін виліз зі своїми "одкровеннями" і почав заводити "вічну балалайку" про те, що в Стамбулі "ми все вирішимо", і вислав технічну делегацію? Задача Путіна, наскільки я розумію, була прив'язати "старий Стамбул", на якому було поставлено жирний хрест Україною, європейцями та американцями. Але він хоче пролонгації, повернутися до кремлівського канібальського ультиматуму. На вашу думку, що рухало Путіним, коли він почав говорити про немовби готовність без якихось додаткових умов до переговорного процесу?
Потрібно повернутися до моменту, коли Путін розважав Сі Цзіньпіна під час параду, де були присутні ветерани в одязі з минулого. Як зазначив Трамп, Путін був настільки поглинений цим заходом, що не міг зайнятися мирними переговорами. Це явно викликало у Трампа певне роздратування.
А в цей час в Україні відбулася знакова подія, коли лідери чотирьох європейських країн прибули до Києва і фактично дуже чітко сформулювали вимогу, яку Росія небезпідставно назвала ультиматумом.
Путіну було доведено, що у нього є лише кілька днів, і якщо до 12-го числа він не вжене жодних "фінтів" і не вигадуватиме відмовок, йому доведеться або зупинити вогонь, або зіткнутися з серйозними наслідками. Щоб підкріпити цю позицію, під час телетрансляції було включено телефон на гучний зв'язок, і Макрон оголосив про цей сценарій, висунувши вимогу про 30-денне припинення бойових дій. До речі, Трамп вже давно пропонував подібний план, і європейці отримали його підтримку в цій ініціативі.
Далі стало очевидним, що Путін мав вжити певних заходів, адже ультиматум вже вступив у дію. Більше того, німці, які завжди точні у своїх розрахунках, уважно стежили за часом, і Макрон не забував це підкреслювати.
Європа оголосила, що таймер запустився: "12 травня, якщо ви не погодитеся і не зупините війну, ми почнемо вас розривати на частини, немов мавпа рве газету".
Що ж зробив Трамп? А що в свою чергу зробив Путін? Путін, як завжди, діє з урахуванням реакції Трампа і цього разу знову не помилився. Він представляє свою ініціативу, а європейські партнери, після обговорень, вирішують взяти паузу. Трамп категорично наполягає на тому, щоб Зеленський обов'язково прибув до Стамбулу. Він не ставить таку ж умову для Путіна, оскільки вірить, що той також з'явиться на переговорах.
Трамп своїм втручанням практично зруйнував трансатлантичну позицію.
Європейці опинилися в надзвичайно безглуздому положенні, оскільки їхня риторика чітко свідчила про серйозність намірів. Це було очевидно за словами їхніх міністрів закордонних справ, таких як Макрон, Стармер та Мерц, які демонстрували готовність до рішучих дій та були переконані, що на їхньому боці в альянсі перебуває Трамп.
Тепер для Путіна питання ультиматуму втратило свою актуальність, адже він вже не відбувся. 15 і 16 травня пройшли, і можу запевнити, що лише особиста зустріч між Путіним і Трампом зможе вирішити цю ситуацію. Тепер всі знову очікують на цю зустріч. Американська сторона, зокрема Трамп, навряд чи буде підтримувати якісь жорсткі санкції, якщо готує переговори з Путіним. Це ж очевидно.
Отже, ми опинилися в досить незвичній обставині: здається, що вже 12 травня, і Путін більше не має варіантів, але він все ж таки робить цей крок, про який ми говоримо. В результаті ситуація повертається до початкової точки. Тепер для Путіна ключовою стає зустріч з Трампом, хоча Україні не слід бути в центрі уваги.
Ми разом із європейцями опинилися у досить складній ситуації, оскільки Путін продовжуватиме свої агресивні дії.
Він прагне ініціювати ці переговори, в яких Росія існує, як мікроби в унітазі, адже в такій середовищі вони швидко розмножуються. І тоді для Путіна все виглядає цілком прийнятно. Вони явно готуються до літнього наступу, результати якого, ймовірно, змусить нас знову повернутися до цієї теми десь восени.
А поки будемо чекати зустрічі Трампа і Путіна. У нас мільйон питань до цієї зустрічі. Де логіка?
Щодо логіки зустрічі, у мене є невеличке уточнення. Ми усвідомлюємо, що на Близькому Сході все було підготовлено: розкішна скатертина, зустріч з місцевими монархами, червона килимова доріжка, прибуття Трампа — і, звісно, Путін міг би завітати. Трамп заявляє: "Путін, звичайно, не приїхав, бо знав, що я не поїду. А я не поїхав, адже навіщо мені їхати, якщо Путін залишиться вдома?" Це примітивна геополітична гра. Частина учасників це сприйняла всерйоз.
Але суттєвий момент - це планувалося. Якщо вислали туди Рубіо, який мав комунікувати не з Мединськими, то планувалися якісь представники, можливо, серйознішого рівня. Я не впевнений в тому, що Путін би наважився, але хтось міг би бути вище. Однак впродовж декількох днів планочку опустили нижче плінтуса. Прислали відомого пропагандиста, який засідав в Стамбульській групі, показував чужі документи. От, що з тим?
Це відвертий, неприхований демарш Путіна, який поставив у дуже незручне положення європейців.
Ідея була принизити Зеленського, але тут складніше з цим, тому що він досить майстерно комунікує.
І для Зеленського, і для української делегації було чим зайнятися: відбулися зустрічі з Ердоганом, а потім переліт до Албанії для ще однієї важливої конференції. Ми були на все готові і продемонстрували цю готовність. Україна знову діє з єдиною метою - виявити тих, хто не бажає співпрацювати, хто затягує процеси, хто відкрито знущається з Трампа. Однак, що цікаво, Трамп зовсім не поділяє цю думку. Відчуваю, що він вже висловив свою точку зору, чому Путіна не було на зустрічі.
Мені незрозуміло, чому Трамп так наполягав на проведенні зустрічі в Стамбулі, заявляючи, що це потрібно для того, щоб визначити, хто прагне миру, а хто ні. Путін, в свою чергу, швидко зреагував, відправивши на цю зустріч представників другого або навіть третього ешелону. Проте Трамп все одно стверджуватиме, що вперше за весь час конфлікту він змусив країни сісти за стіл переговорів. Результати зустрічі, ймовірно, не мають великого значення, адже Трамп знову підкреслить, що без нього нічого не вирішиться. Але, врешті-решт, галочку поставлено. Тепер готуються до зустрічі на більш високому рівні, як зазначав Трамп, і про це також говорив Рубіо. Якби на зустрічі в Стамбулі був міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, то держсекретар США Марко Рубіо міг би обговорити можливість зустрічі Трампа з Путіним.
Проте в даний момент Трамп узяв на себе всю відповідальність. Путіну не потрібно нічого роз’яснювати, адже його вчинки тепер виправдовує і підтримує Трамп, що призводить до руйнування всіх досягнутих угод.
А що ми можемо вчинити, поки вони займаються підготовкою до зустрічі з Путіним? Які кроки вжити, щоб зірвати його очевидний план: симулювати переговори, паралельно захоплюючи якомога більше українських земель, а потім восени, враховуючи реальні обставини, показати готовність до миру?
Є декілька напрямків. Один з них - потрібно працювати з Трампом, пояснюючи, що Путін його використовує.
Трамп придумав собі версію про зустріч з Путіним. Цікаво, як він бачить успіх цієї зустрічі? Але ми тонко відчуваємо, що на цій зустрічі Путін буде намагатися мінімально приділяти уваги Україні, а спробує заманити Трампа в російські обійми іншими багато мільярдними, трильйонними перспективами business deals.
Дуже важливе повідомлення, яке ми отримали, свідчить про намір відновити діяльність ради Росія-НАТО. Путін, ймовірно, спробує запропонувати компроміси в питаннях впливу та потенційної демілітаризації Центральної Європи. Нагадаю, що його агресія проти України відбувалася під лозунгом "повертайтеся до кордонів 1997 або 2004 року", і він наполегливо цього вимагає. Для нас, українців, ключовим є припинення війни та виведення російських військових зі наших земель. Проте ми розуміємо, що Путін має амбіції, які виходять далеко за ці межі. Європейські лідери, які нещодавно відвідали Київ та зустрілися з Володимиром Зеленським, підтверджують, що вони також можуть стати наступними жертвами агресії.
Європейці не впевнені ані у Трампі, ані у ефективності п'ятої статті. Тому важливо зараз зміцнювати безпекову комунікацію та розвивати союзницькі відносини з Україною. Слід укладати конкретні угоди в сфері безпеки, які б визначали, як союзники реагуватимуть у разі агресії проти одного з учасників угоди. Це може бути реалізовано навіть за межами НАТО.
Я якраз планував обговорити це питання, адже українців хвилює, які кроки ми будемо робити в цій ситуації.
Не лише європейці, а й ми усвідомлюємо, що Трамп, з усією повагою, може отримувати безліч компліментів та ввічливих жестів, проте він навряд чи є надійним і передбачуваним союзником.
Ми спостерігаємо, як Путін майстерно маніпулює ситуацією, демонструючи впевненість і легкість у своїх діях. Тому не можемо розробляти стратегії, які б ґрунтувалися на припущенні, що Сполучені Штати виступають у ролі надійного партнера в коаліції, спрямованій проти Путіна.
Ми не можемо цього зробити, і європейці також опинилися в складному становищі. Вони, фактично, проголосили ультиматум, який виявився безрезультатним - його зруйнував Трамп. Щоб знову намагатися видавати ультиматум, я вважаю, що вже запізно. То що ж залишається? Те, про що вони говорили раніше, що європейці обіцяли, як ви сказали, оформлення союзу, але в основному це стосується політично-дипломатичних аспектів. Насправді ж, нас більше цікавить питання зброї. Ми розуміємо, що наразі агресор активізується, просувається по території, і погода цьому сприяє, тому їм це досить легко. Вони наростили свої сили, закупили техніку та обладнання. Вони будуть продовжувати наступ. Відповідно, нам потрібно знайти спосіб, щоб зупинити їх і залишити на українській землі.
Гарна ініціатива у Мерца - не треба звітувати Путіну про свої дії. Але тепер на хвилі наступу росіян, ми маємо мати стільки зброї, щоб вистачило на усіх цих окупантів.
Цю тему не варто розглядати з надмірною деталізацією, але її реалізація є вкрай важливою. Європейці повинні усвідомити це. Ми вже почули безліч теоретичних висловлювань про розуміння загроз. Макрон заявив, що вся зброя, виготовлена у Франції, буде передана Україні. Мерц, не згадуючи TAURUS, запевнив, що зроблять все можливе, щоб підвищити боєздатність німецької армії, адже наразі вона є однією з найменш ефективних у Європі. Отже, ми почули чимало правильних коментарів.
Ми також чули про можливість розміщення контингентів з європейських країн на кордонах з Білоруссю, в Одесі чи в інших ключових містах України. Це викликало неабияке обурення у росіян, які реагували дуже емоційно. Проте, деякі стверджують, що наші урядовці та дипломати не змогли вчасно скористатися цією ініціативою. Інші ж зазначають, що при детальному розгляді ситуації виявляється, що між європейськими державами немає єдності. Чітко зрозуміло, що це також пов'язано з умовою завершення війни.
Що робити в ситуації, коли немає ні миру, ні війни? З точки зору Путіна і Трампа, мирні переговори триватимуть, тоді як для України росіяни продовжать тиснути. Європейці ж все ще не бачать моменту, коли зможуть безпечно відправляти своїх військових. Це потрібно змінити. Якщо ситуацію не вдосконалити, до осені ми повинні зробити все можливе, щоб зупинити російський наступ, аби вони не змогли просунутися далі. І якщо восени відновляться переговори, ми повинні бути у більш вигідній позиції.
Європейці опиняються перед величезною відповідальністю та серйозним викликом. Знову ж таки, Трамп став для нас зрозумілим персонажем; незважаючи на всю повагу, його основна мета – це гроші. Він відкрито заявляє про свою пристрасть до фінансів, йому потрібен новий літак. У нього існує безліч труднощів. Він прагне укласти великі контракти, а також знайти спільну мову з Китаєм.
Наприклад, законопроєкт Ліндсі Грема, я не дуже в нього вірю, бо він передбачає 500% підвищення тарифів для країн, які купують російські енергоресурси. Це дві країни - Китай і Індія. Обидві країни, з якими Трамп зараз заграє і намагається вибудувати стосунки. Тобто у нього купа інших проблем. Тому Трамп для нас тут, як мінімум - ненадійний партнер.
Щоб ми змогли витримати, а також щоб Європа залишалася стійкою, необхідно вжити заходів, які не завжди мають бути публічно оголошеними. Україні потрібна високоточна далекобійна зброя, здатна завдавати удари в глибину території Росії, зокрема по командних центрах. Можливо, настав час задуматися про те, як знищити Кримський міст, щоб він опинився на дні Чорного моря. У підсумку, нам потрібні ці ресурси, щоб ефективно протистояти російській агресії. Це також полегшить ситуацію для Трампа, адже йому буде легше пояснити обставини.
Ми не дуже покладаємося на Дональда Фредовича, оскільки його поведінка вражає невизначеністю і підозрілою непослідовністю. Говорячи про можливості будь-якого великого мирного процесу, варто врахувати, що Росія намагається перерозподілити сфери впливу, намагаючись затягнути Україну в свою орбіту. Невідомо, чи США готові перегравати цю партію на нашу користь. Можливо, нам слід трохи розворушити наших чудових американських партнерів з адміністрації Трампа. Які є шанси на створення нової конференції, яка могла б за допомогою різних учасників спонукати американців до активніших дій, щоб звільнити ситуацію з її замороженого стану?
Експерти привертають увагу на те, що Путін пішов о 2:00 ночі робити свою заяву після начебто теплої зустрічі з Сі Цзіньпінем. Хоча ми не знаємо, про що йшла у них мова, але ідуть витоки про те, що Сі міг спонукати Путіна до активних дій. Коли в різних форматах учасники закритих конференцій підіймають тему, особливо європейці в присутності американців, говорячи їм про те, що "ви вже дістали", то, можливо, є сенс робити якийсь певний альянс з Китаєм. Але американці стрибають до стелі й кажуть, що це дуже небезпечно і цього не можна допускати.
Для мене ключовою проблемою є ефективність нашої дипломатії. Адже спиратися лише на колишніх прокурорів і чиновників, які після скандалів з корупцією отримали посади послів, недостатньо для формування стратегічної дипломатії, здатної впроваджувати подібні ініціативи.
Ми точно не здатні діяти самостійно, і зараз нам не обійтися без підтримки європейців. Найбільш обнадійливий варіант – це знайти серед європейських партнерів тих, хто вважає себе відважними, рішучими або готовими до дій, і створити абсолютно нову реальність, яка функціонувала б узгоджено, а не лише на основі бажання або готовності Трампа їх підтримувати.
Трампа треба якось заманювати, йому треба дарувати літаки, це Катар робить.
Йому слід зосередитися на придбанні дрібних підприємств. Нещодавно я дізнався, що одна маленька компанія, пов'язана з фірмою, яка контролює ТікТок у США, витратила 300 мільйонів доларів на мемкоїни, випущені Трампом. Потім можна взяти ці активи, звернутися до лобістів у Вашингтоні та вирішити свої питання. Ми не в змозі конкурувати з ними, адже у нас немає ресурсів, щоб купувати стільки мемкоїнів, які належать Трампу, або пропонувати йому привабливі багатомільярдні перспективи. Європейці також не можуть цього зробити. А от китайці і росіяни активно беруть участь у таких іграх. Тому нам потрібно рухатися в цьому напрямку. Нам надзвичайно важливо активно розвивати цей союз.
Якщо на даний момент можливість досягнення перемир'я виглядає малоймовірною, принаймні до осені, я не можу стверджувати напевно, але впевнено вважаю, що переговори не приведуть до жодного результату. Також можу з упевненістю сказати, що для Трампа це не стане причиною для агресивних дій.
Європейський Союз представив свій 17-й пакет, і зараз йдеться про можливий 18-й. Проте європейські дипломати відверто висловлюють думки: "Усе, що було можливим..."
"Вичерпати санкції, ми вже вичерпали їх усі."
Оцей інцидент з естонськими морськими та повітряними силами, танкером, якого піймали на території Естонії, але туди прилетів російський винищувач. І що? Це відвертий виклик, це натівське море, натівські літаки, а танкер собі пішов далі, закінчилось нічим. Естонія викликала посла й оголосила якийсь протест. Це країна НАТО.
Росія відкрито показує, що має намір використовувати свої літаки для захисту свого фактичного тіньового флоту від санкцій.
Що ще потрібно? Які інші елементи важливі? Адже ми знаємо, що росіяни, не вагаючись, готові до ескалації. Це вже траплялося неодноразово, і в Балтійському морі, і в повітряному просторі, і в Чорному морі. І щоразу їм це залишається безкарним.
Тому з таким настроєм брати Росію на перевірку і сподіватися, що вона десь блимне і зупиниться, - неможливо, поки не буде відчутна сила, готовність, взаємодія європейців в якомусь колі. Цікаво, що для Мерца це особливо образлива ситуація, бо він пішов, я б сказав, буром. Німецьке посольство почало говорити, що там залишилось стільки-то годин. Мерц сказав, що треба зробити все, щоб припинилась війна. Правильно, це свіжа кров з'явилася, бо Макрон і Стармер це і раніше говорили. У Польщі зараз вибори.
Здавалося, що європейці безумовно знищать всі зв'язки, проте наразі ці зв'язки залишаються у підвішеному стані. Але до цієї теми варто повернутися.
Якщо не окреслити чітко ті питання, про які ви говорите, не лише в політичному контексті, а в реальному житті, то Путін продовжить грати свою гру, а Трамп, у свою чергу, буде йому допомагати. І ми всі станемо свідками цієї безкінечної тягомотини, подібної до тих, що відбуваються в Стамбулі чи інших містах. Серед них є й Швейцарія, де відбуваються зустрічі з Китаєм. Чи є в цьому перспектива з Китаєм – можливо, але це також реальна небезпека. І я не впевнений, чи маємо ми достатні ресурси для цього.
Я можу впевнено говорити, що не нашим топменеджерам грати в такі складні ігри. Ой-ой-ой, не нашим. Там просто тисячолітня історія китайської дипломатії, і нам сам на сам нема там що робити.
Ще за часів Януковича ми намагалися укладати угоди, які передбачали передачу Херсонської області, родючих земель та всіх майбутніх врожаїв на багато років уперед. І в результаті, ми могли б вже спостерігати китайські міста, розташовані по всій території України.
Тут не обов'язково щось аж підписувати з Пекіном. Але незабаром відбудеться щось таке сакраментальне в україно-китайських відносинах і тоді, можливо, Дональд Фредович був би змушений зарухатись.
Я щиро сподіваюся, що це не стане для нас ключовою грою. Ми можемо скористатися цим, як і європейці. Важливо зауважити, що позиція європейців щодо Китаю суттєво відрізняється від позиції Сполучених Штатів. Це вже має стати викликом для Трампа. Якщо Європейський Союз та Україна не виявлять рішучої підтримки Трампа у його протистоянні з Китаєм, йому буде дуже складно, адже ринки ЄС, України та Китаю, позиція яких Європи може бути, принаймні, нейтральною, ускладнять можливість Трампа чинити тиск. Він вже змушений відступати. Тому я сподіваюся, що Трамп зрозуміє важливість Європи. Хоча зараз він стверджує, що мати справу з Європою важче, а з Китаєм - легше, адже Європа має свої складні інституції та процедури.
#Китай (регіон) #Володимир Путін #Дональд Трамп #Росія #Близький Схід #Україна #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Сі Цзіньпін #Європейський Союз #Європа #Володимир Зеленський #НАТО #Київ #Організація громади #Одеса #Росіяни #Північна та Південна Америка #Вашингтон, округ Колумбія #Телефон #Друга Польська Республіка #Міст #Логіка #Франція #Херсонська область #Стамбул #Зброя #Естонія #Швейцарія #Американці #Літак. #Індія #Наступальні (військові) #Пекін #Центральна Європа #Дипломатія #Ультиматум #Німці #Державний секретар Сполучених Штатів Америки #Європейська інтеграція #Міністерство закордонних справ #Віктор Янукович #Сергій Лавров #Танкер (судно) #Катар #Албанія #Спікер (політика) #Парад
