Регуляторний контроль над Міндіч-гейтом

У своїх попередніх публікаціях я детально розглядав те, що називаю "дубайським слідом" заступника голови НБУ Дмитра Олійника, а також незрозумілу вибірковість нашого банківського нагляду. Тоді, коли виклав факти про елітну нерухомість, фіктивні розлучення та тиск на певні бізнес-сектори, я сподівався отримати якусь реакцію. Будь-яку. Від спростування до службового розслідування або хоча б формальної відповіді.

Але Національний банк обрав тактику страуса: сховати голову в пісок і вдавати, що нічого не відбувається. Мовляв, це лише внутрішні українські розбірки, які можна пересидіти в тиші кабінетів на Інститутській.

Не вдалося. Тиша більше не триває. Тепер це обговорюють у Лондоні.

Авторитетне британське видання International Business Times опублікувало критичний матеріал під назвою "Mindich-Gate" в Україні - це також і банківський скандал". Висновки журналістів виявилися значно суворішими, ніж мої власні. Вони відкрито ставлять запитання: Національний банк України, а також його куратор нагляду Дмитро Олійник, не могли не знати про великомасштабні схеми виведення коштів з "Енергоатому". Отже, або вони виявляються вражаюче некомпетентними, або ж є співучасниками цих дій.

Британці дивляться на ситуацію прагматично. Є факт: НАБУ розслідує розкрадання в "Енергоатомі" (справа Тімура Міндіча, так звана операція "Мідас"). Є сума: близько 100 мільйонів доларів, що були вимиті з держпідприємства. Є спосіб: гроші проходили через банківську систему, перетворювалися на готівку, виводилися за кордон.

Є вражаючий факт, на який звертає увагу IBTimes: протягом усього періоду функціонування цієї "пральної машини" жоден український банк не надіслав до Державної служби фінансового моніторингу повідомлення про підозрілі транзакції, пов'язані з учасниками цієї схеми. Жодного "червоного прапора".

Як людина, що розуміється на банківській справі, скажу відверто: провести 100 мільйонів доларів повз фінмоніторинг у воюючій країні, де блокують картки волонтерам за 5 тисяч гривень переказу - неможливо. Технічно неможливо. Якщо тільки хтось дуже впливовий не дав команду "вимкнути камери" і відвернутися.

Британське видання висловлює це безкомпромісно: "Якщо Держфінмоніторинг дійсно не отримав звітів... існує тільки два ймовірні варіанти. Або українські банки абсолютно не впоралися зі своїми зобов'язаннями щодо комплаєнсу, або ж на певному рівні була надана гарантія, що певні клієнти ніколи не будуть визнані підозрілими".

Хто ж цей "хтось на певному рівні"? Усі сліди ведуть до відділу банківського нагляду Національного банку України, яким керує Дмитро Олійник.

Однак найгіршим аспектом цієї ситуації є не лише підозра в корупційних схемах, а й відповідь - або, швидше, її відсутність - на запити міжнародних журналістів. Це вже не просто прояв службової недбалості, а серйозний дипломатичний крах.

Авторка статті в IBTimes не є новачком у світі блогів. Це Елісон Мутлер, журналістка з міжнародною репутацією, колишня керівниця бюро Associated Press та спеціальний кореспондент "Радіо Свобода". Її роботи користуються попитом у Держдепартаменті США та в офісах європейських комісарів.

Елісон Мутлер офіційно звернулася до Національного банку для отримання коментарів. Вона задала ряд конкретних питань. І, уявіть собі, що вчинив комунікаційний відділ незалежного регулятора? Вони просто проігнорували її запит.

Привіт, пане Олійник! Привіт, пане Пишний! Ви дійсно вважаєте, що можна просто так ігнорувати журналіста такої ваги?

Це не телеграм-канал з України, який можна закрити, і не регіональне видання, на яке можна чинити тиск.

Ігнорування запиту International Business Times - це явка з повинною. Це сигнал для Заходу: НБУ немає чого сказати на свій захист. Вони не можуть пояснити, звідки в родини заступника голови активи в Дубаї та Відні. Вони не можуть пояснити, чому нагляд "душить" легальний бізнес, але дозволяє виводити сотні мільйонів з атомної енергетики.

Такі дії свідчать про слабкість. І ця слабкість обернеться значними втратами для країни.

Британська стаття підносить мої попередні дослідження на інший рівень. Якщо раніше ми акцентували увагу на етичних порушеннях та невідповідності способу життя Дмитра Олійника його фінансовому становищу (що вже може слугувати підставою для звільнення), то тепер мова йде про ризики для макрофінансової стабільності.

IBTimes зазначає: "Щодо партнерів України... якщо стане відомо, що керівництво НБУ ігнорувало підозрілі іноземні активи та вибірково застосовувало фінансовий моніторинг... негативні наслідки для репутації відчують не тільки в Києві".

Протягом багатьох років західні партнери інвестували політичний капітал у формування незалежності Національного банку України. Ця інституція стала символом реформ, але коли з’ясувалося, що заступник голови може мати незадекларовані зв'язки та нерухомість в Об'єднаних Арабських Еміратах, а також "ігнорувати" скандал навколо Міндіча, це підриває основи довіри до банку.

Чому нас вражають затримки у фінансових трансферах? Чому республіканці в США та євроскептики в Європі висловлюють сумніви? Вся справа в тому, що ці ситуації надають їм вагомі доводи: "Чому інвестувати кошти в державу, де центральний банк закриває очі на "схематоз" на сотні мільйонів?".

Тиша з боку НБУ триває вже досить довго. Шановні керівники Національного банку, ви можете проігнорувати мене, Бориса Кушнірука, і уникати відповідей на запитання українських ЗМІ. Але спроби залишитися осторонь західних медіа та уникнути розмов про походження "кешу" у справі Міндіча, а також заперечувати, що Олійник є лише ефективним менеджером, який не має жодного відношення до дубайської нерухомості, що належить його дружині, вже не вдасться.

Захід висуває чіткі запитання, які тепер сприймаються не як побажання, а як обов'язкова умова для проведення аудиту.

Невміння дати відповіді на ці запитання зараз є серйозним сигналом. Це стосується не лише окремих посадовців, а й здатності держави ефективно охороняти свої фінанси від злочинних дій.

Ви можете продовжувати мовчати. Проте, це мовчання починає звучати голосніше за будь-які пояснення. І я побоююсь, що наступним кроком можуть стати не статті в ЗМІ, а конкретні імена в санкційних списках наших партнерів.