У статті "Цивілізаційний парадигмальний зсув: втрата технології мислення людиною" ми аналізуємо сучасну ситуацію, з якою стикається людство. Цей період можна охарактеризувати як еру позаконвенційної політики, якщо звернути увагу лише на політико-соціальний аспект. Важливим є той факт, що позаконвенційні політики отримують владу через демократичні вибори, а не через революційні зміни, як це мало місце в минулому.
Спробуємо зрозуміти, яким чином нині формується їхня електоральна база, не зважаючи на зовнішні впливи та об'єктивні фактори, що спричиняють постійну соціально-політичну напругу. Наше дослідження зосередиться виключно на електоральному явищі в умовах, коли немає революційної ситуації, яка створює сприятливе середовище для позаконвенційної політики.
Основою цієї електоральної платформи виступає електоральний елемент (ЕЕ). Спробуємо визначити фактори, що роблять його особливо чутливим до позаконвенційних лозунгів.
Щоб зрозуміти нинішній стан цивілізації, спершу визначимо його корені. Спробуємо з’ясувати, яким чином склалася електоральна маса, що дозволяє виникненню ситуації поза межами звичних суспільних норм.
У сфері сімейних відносин стан умовного добробуту більшості сімей, що перешкоджає виникненню революційних обставин, сприяв змінам у методах виховання.
Батьки почали вирішувати більшість проблем майбутніх ЕЕ, оточивши їх постійною опікою, захистом від звичних досі труднощів навчання, спілкування, побутових негараздів. Орієнтуючись на поширені в інформаційному просторі "поради", дітям втлумачували, що вони "незвичайні", "виняткові" тощо, що саме собою не є помилкою. Річ у тім, що здебільшого такі "заохочення" робилися без обґрунтування, взаємозв'язку з реальними досягненнями, тобто часто безпідставно. А отже, дитина не набувала досвіду подолання труднощів і переосмислення невдач. Це призводило до втрати формування навичок повноцінного причинно-наслідкового аналізу дійсності, що проявлялося в подальшому житті мозаїчною адекватністю.
Всі процеси, які ми аналізуємо, відбуваються в епоху швидких технологічних трансформацій, що миттєво почали впливати на розвиток особистості ЕЕ.
Широке поширення цифрових медіа, відеоігор та коротких відеороликів сформувало у дітей потребу в миттєвих результатах, що призводить до зниження їхньої адекватності. Користувач занурюється у світ цифрової стимуляції, де його увага постійно перемикається між різними темами. Це негативно впливає на здатність до концентрації та зосередженості. В результаті виникають труднощі з фокусуванням думок на тривалих завданнях і проектах.
До вищезазначеного варто додати вплив соціальних комунікацій у медійному середовищі. Вони створюють для користувачів ілюзію простого досягнення успіху. Їм пропонують безліч різноманітних історій про "принців" і "попелюшок", але вже не в світі комп'ютерних ігор, а в реальному "житті". При цьому варто зазначити, що це "життя" є штучною реальністю. Все це не сприяє формуванню у майбутнього покоління адекватного сприйняття справжнього життя. Користувачі порівнюють себе з героями відфільтрованих сюжетів, перестаючи прагнути до створення чогось корисного та доброго, натомість намагаючись не пропустити щось "цікаве". Це формує нереалістичні очікування щодо життя та роботи, зосереджені на миттєвих результатах. Сюжети більшості "смішних" відео руйнують у глядачів емпатію та співпереживання, натомість підсилюючи відчуття зверхності щодо персонажів, а згодом і оточуючих. На відміну від цього, у фільмах Чарлі Чапліна спостерігалася зовсім інша динаміка.
Стан матеріального благополуччя батьків формує навколо дитини унікальний економічний простір, що відрізняється стабільною фінансовою підтримкою та легким доступом до кредитів через сучасні технології. Це створює ілюзію наявності надійного фінансового запасу. Як наслідок, молоде покоління не усвідомлює реальної цінності грошей і не має практичного досвіду чи уявлення про життя в умовах економічних труднощів. Це призводить до певної економічної невідповідності. Я образно описую це як покоління, яке вважає, що "сир з'являється з пирогів".
До вже згаданих факторів слід додати особливості інновацій у сфері освіти. Вони акцентують увагу на самооцінці учня, а не на його справжніх досягненнях. Це веде до зниження стандартів і вимог у навчальному процесі. Конкуренція та змагання поступово зникають, а замість них запроваджується надмірна толерантність до посередніх результатів. Іншою крайністю стає концепція "лідерства", яка іноді перетворюється на конкурс "пригнічи ближнього". Втрата емпатії, про яку йдеться, лише підсилює цю тенденцію.
Одночасно з цим спостерігалася еволюція культурних пріоритетів.
Нівелювалося почуття відповідальності. Власне, через втрату розуміння причинно-наслідкових зв'язків це є об'єктивним трендом еволюції его. Цьому сприяє орієнтація на роботу, яка подобається, а не на ту, яка потрібна. Панує індивідуалізм без соціальної відповідальності. Будь-який дискомфорт спричиняє занепокоєння та стрес, тому такі версії поведінки ігноруються, незважаючи на можливі негативні наслідки та втрати.
Цей персонаж вкрай ревно ставиться до будь-яких проявів інклюзії, якщо вони не мають відношення до нього особисто. Особливо це виявляється, коли такі вибіркові підходи набувають перебільшених форм, наприклад, у вигляді "історичної інклюзії".
Усе це супроводжується змінами в царині ментального самопочуття. Відбувається тотальний фармакологічний супровід вирішення звичних колись труднощів буденного життя. За таких умов, з огляду на зазначене вище, діагноз стає не спонукальним мотивом до дії, а виправданням бездіяльності. Власні зусилля, робота над собою поступаються місцем постійному пошуку все нової й нової терапії. Уникнення турботи, буденних клопотів тощо досягається за всяку ціну, навіть відмовою від добрих колись звичок дозвілля.
До цього додається нерішучість щодо виходу на ринок праці, яка формується під впливом численних "мотиваційних" розповідей у кіно, телевізійних програмах, книгах тощо, що прославляють "мільйонерів із бідності". Діти, які виростають у такому інформаційному середовищі, сприймають підприємництво як щось легке і захоплююче, а успішний бізнес — як випадковість, що може трапитися з кожним. Дистанційна робота в Інтернеті стає ідеалізованою, вважається невід'ємною частиною сучасності. В результаті, ми спостерігаємо романтизацію бездіяльності та зневагу до справжньої продуктивної праці.
Якщо розглядати досвід як переосмислене минуле, то в даному випадку він має дегенеративний і кульгавий характер, оскільки характеризується пізнім початком самостійного життя. Ситуація умовного добробуту в родині пригнічує потребу в особистому забезпеченні своїх витрат. Як наслідок, звужується простір для соціальних взаємин, де ЕЕ повинен був би самостійно вирішувати проблеми. Хоча практичні життєві навички й формуються, це відбувається лише в більш пізньому віці. Тривале інфантильне сприйняття світу призводить до виникнення відповідних комплексів фіксованих оцінок і дій. Так і складається досвід соціальних відносин ЕЕ.
У контексті швидкого процесу глобалізації в економічному середовищі виникає ілюзія безмежних перспектив. І справді, це так. Проте обмежений життєвий досвід ускладнює вибір оптимальної тактики серед численних варіантів. Щодо стратегічного планування, то тут важко говорити про певність. Таким чином, "супермаркет можливостей" викликає не захоплення, а страх перед необхідністю зробити остаточний вибір. Безперервний пошук найкращого рішення призводить до паралічу волі.
Для забезпечення об'єктивності слід зазначити, що ці процеси розпочалися ще в минулому столітті. Відомий роман, який став символом цілого покоління, "Над прірвою у житі", відображає саме такі переживання. Це спонукає людей шукати або обирати того, хто зможе вирішити всі проблеми, що, в свою чергу, формує основні електоральні сподівання.
Можна зазначити, що такий ЕЕ починає більше побоюватися невдач, аніж прагнути досягнення успіху. Вершиною цього стає установка "лише б не стало гірше", яка легко перетворюється на крайність "гірше вже не буде", адже вона знімає відповідальність за ухвалені рішення. Це заважає формуванню досвіду подолання викликів, оскільки будь-яка дія вимагає постійного стимулу, підтримки та схвалення. Від такого ЕЕ важко сподіватися на будь-які тривалі зобов'язання.
Якщо погодитись із таким ментальним і суспільно-політичним портретом ЕЕ, то стає зрозуміло, що позаконвенційний політик -- це його кандидат. Колись такий стан був відхиленням, але нині він стає соціальною нормою. І справа вже не в наявності чи відсутності революційної ситуації, а в електоральних трансформаціях. Що більше в обіцянках такого кандидата популізму, то більша прихильність до нього ЕЕ. Такий виборець, слухаючи обіцянки, не вмикає критичного мислення, бо воно атрофоване, а вибудовує продовження сюжетів власної фантазії. Оголошення кандидатом досягнення миттєвого результату стає "бальзамом на душу" для ЕЕ, а не підставою замислитися над реалістичністю обіцяного. Виникає ідеальний збіг очікувань і пропозицій, який утілюється в електоральний апофеоз "свій до свого по своє".
Щоб змінити ситуацію на краще, необхідно внести суттєві корективи в систему виховання, освіти та оцінки суспільно-політичних стосунків. Важливо повернутися до концепції відповідальної особи, відновивши традиційні цінності особистості. У загальному сенсі, це передбачає відновлення причинно-наслідкового підходу в мисленні, а також відновлення почуття соціальної відповідальності за власні вчинки та вибори — совісті.
Але за теперішнього стану цивілізації важчим, аніж пошук відповіді на запитання "Як це зробити?", стає пошук відповіді на запитання "Хто це може / має зробити?".
У майбутньому подібні завдання будуть виконуватися штучним інтелектом. Виникає питання: хто буде його контролювати, навчати, розробляти алгоритми і завантажувати необхідні дані? Висновок невтішний: образ електронного голосування у майбутньому формуватиме саме ШІ, якщо, звісно, ще залишаться такі поняття, як вибори та виборці в нашому традиційному розумінні. Можливо, цей процес зрештою перетвориться на змагання між штучними інтелектами? Усвідомити це стає дедалі складніше, адже ніхто не знає, наскільки глибоко він вже "зламаний" на особистісному рівні.
Сутність людини я визначаю як постійний пошук відповідей на сім засадничих запитань: "Що хочу?", "Що можу?", "Що маю?", "Звідки?", "Куди?", "Що є світ?" і "Що є я?". Виглядає так, що відповіді на них замість людини даватиме хтось сторонній. Так траплялося в історії людства, але ця практика ще ніколи не була такою тотальною та всеохопною. Ще в публікації від 2013 року я обережно обговорював перспективи та наслідки перетворення людини на "квазілюдину". Але тоді й гадки не мав, що ті прогнози та передбачення здійсняться так швидко й у такому неймовірному вигляді.
Ми вступаємо в еру постконвенційної цивілізації, хоча атрибути старого світу ще залишаються й до них постійно звертаються. Наприклад, рейдерське захоплення продовжують називати "угодою", а злочинця — "діловим партнером".
Що станеться з нормами, угодами, конвенціями та правилами – зрештою, з правом? Усе це, зрештою, складає суть того, що ми називаємо "совістю".
Я пам'ятаю вислів Курта Воннегута: "На мою думку, святий — це той, хто, навіть опинившись серед нечесних людей, залишається чесним".
#Суспільство #Комунікація #Штучний інтелект #Ілюзія #Технічний стандарт #Цивілізація #Феномен #Конкуренція (економіка) #Еволюція #Сприйняття #Емпатія #Сир. #Революція #Людство #Відеогра #Чарлі Чаплін #Індивідуалізм #Гасло #Населення #Пиріг. #Толерантність
