В кінці 1800-х років на центральній артерії Сан-Франциско, Market Street, група злочинців пограбувала перехожого, відібравши в нього зразки золота з Аляски. Грабіжником став мешканець Київщини на ім'я Агапій.
Літній чоловік, з сивою бородою та високою хутряною шапкою на голові, продемонстрував репортеру Ірвіну Томпсону носовичок, на якому залишилися плями крові від сутички з агресорами.
"Після цієї кровопролитної події до Сполучених Штатів з Аляски було доставлено $300 мільйонів у золотих злитках," - ділився Агапій, стоячи на каліфорнійських пагорбах у своєму хуторі, який він охрестив "Україна".
"Уряд повинен надавати йому пенсію як визнання його зусиль", - зазначала The Epworth Herald у 1914 році.
Виходячи з наявних документальних джерел, Агапій Гончаренко є першим достовірно відомим українцем-емігрантом у Сполучених Штатах. Інформація про його діяльність у американських медіа почала з'являтися з 1865 року, коли він провів на Мангеттені незвичайну для Нью-Йорка православну службу.
Його справжнє ім'я - Андрій Онуфрійович Гумницький. Народився 1832 року, нащадок роду Богунів. Канцелярист митрополита Філарета в Києві. Таємний опозиціонер при посольській церкві в Афінах.
Уникаючи переслідувань царських агентів, Гончаренко прибув до порту Бостона 1 січня 1865 року, за кілька днів до замаху на президента Авраама Лінкольна. У Сан-Франциско він заснував газету "Alaska Herald", яка мала додаток під назвою "Svoboda". Він активно листувався з представниками американського уряду і виступав на захист прав алеутів. Водночас його ім'я з'являлося в колонках, які сьогодні можна було б охарактеризувати як антикризовий піар на користь великого бізнесу, що називалося "наклепом".
У американських ЗМІ Агапій поставав у найрізноманітніших образах. Він був представленим як київський козак, захоплений ідеями Герцена та послідовник Толстого. Його описували як контрабандиста і пропагандиста, шахрая і державного діяча. Він пояснював американцям, чому варто інвестувати в купівлю Аляски, зображуючи себе як відлюдника та апостола свободи. За його голову готові були заплатити п’ять тисяч рублів.
У засобах масової інформації Агапія часто називали "росіянином", але він підписував свої візитівки та листи як "Ukraina, Hayward, California, U.S.A.". У 1894 році в Коломиї була опублікована книга "Споминки українського козака-священника", яка завершувалася такими словами:
Моя рідна Україна, колиска козацтва, відродиться, як фенікс, на благо людям, в ім’я вічної справедливості та свободи. Поляки спалювали нас живими, а тепер це роблять москалі; незабаром весь світ підніметься: знищити як великих, так і малих, і ім’я московське - варварів-людоморів, з лиця землі. З цією вірою я востаннє заплющу свої очі і піднесу до вічності.
Звернувшись до відкритих архівів Бібліотеки Конгресу та ЦРУ, "Українська правда" публікує історію людини, яку 1965 року в Сенаті США назвали "найбільш видатним політичним емігрантом, що коли-небудь приїжджав в Америку з України".
У 1853 році в Києві, разом із встановленням пам'ятника Володимиру Великому, був урочисто відкритий Миколаївський ланцюговий міст. На церемонії освячення цієї величної архітектурної споруди, що з'єднала обидва береги, перебував молодий Андрій Гумницький.
Нещодавній бурсак із атестатом богослова пізнав недосконалість буття, щойно потрапивши на службу в Києво-Печерську лавру. Сорок років по тому на горі, що височіє над затокою Сан-Франциско, він згадував той досвід:
"Де я опинився? Які це святині, за що та чому добросердечні люди в світі жертвують кошти цим ченцям? На розпусту та випивку?"
Ще в дитинстві Андрій практикував вегетаріанство та сироїдіння, але на дніпровських кручах ледь не набив оскомину. Монахи їли "навіть ввечері". Називали це "чай пити" - з "поросятами й карасятами".
Запивали пуншами. "Сливянками, орабиновками, малиновками, - всіх назвисків не перекажеш! - дивувався він. - В шкапах, де одежа, робили ліжка, і часто я бачив там зачиняних жінок, що чернеці держали в своїх келіях для похоті".
Від падіння у безодню дипломованого теолога врятував митрополит Київський і Галицький Філарет. Взяв талановитого хлопця в канцелярію, призначив книгодержцем. Щоби не прогнівити старця, Андрій зберігав чистоту душі й тіла. Не їв, за його словами, "цибулі, оселедців, нічого смердячого"; не пив "ні горілки і нічого шелемонячого".
Канцелярист старанно накопичував знання, відчуваючи меланхолію через те, як інші так легко добиваються успіху. Наприклад, швець Філько Ковальчук з Подола, який "лише трохи розумів у грамотах", завдяки своєму потужному голосу отримав сан ієродиякона, отримавши ім'я Флавіан. Його здібність "гучно кричати" дозволяла йому збирати в церковну касу до трьох тисяч рублів на рік. "Якби не його голос, то він би просто пас свиней", - жартували на Подолі.
Андрій Гумницький складав моральні звіти навіть для монархів. У своїх спогадах про еміграцію він згадував, що під час Кримської війни цар Микола позичив у Лаври п'ять мільйонів рублів, а також срібло і золото. Однак, не дождавшись закінчення війни, він трагічно загинув від отруєння.
Восени 1857 року, коли Київ відвідав син покійного імператора Олександр разом із дружиною, митрополит вручив новому імператору "батьківську записку". Однак Олександр відповів: "Цю записку писав не я". В результаті Філарет отримав лише діамантовий орден, а скарбнику Лаври дісталася митра. Тим часом канцелярист Гумницький залишився наодинці з нерозв'язаною дилемою: "Де ж справжня правда і милість?!".
1857 року Андрія Гумницького відправляють до посольської церкви в Грецію, де, за його спогадами, "аттична сіль посолить добре на весь вік".
У Афінах він займається вивченням грецької мови та починає розвивати свої філософські думки. Він надсилає свої матеріали до редакції лондонського видання "Дзвін". Згодом обирає собі псевдонім "Агапій Гончаренко", під яким і житиме в еміграції.
В кінці 19 століття кілька американських видань опублікували статтю під назвою "Винагорода за його голову". Автор Вілл Клеменс з The Globe-Democrat малює вражаючу картину подорожі літнього "російського вигнанця" Агапія, який став мішенню для небезпечних найманців. Ця історія нагадує біблійні сюжети, відзначаючи драматизм його втечі до притулку.
Резиденція людини, яку "знають і бояться тирани Росії", була розташована за 20 миль від Сан-Франциско. Старий вже багато років жив із дружиною в безлюдному місці біля містечка Гейвард. Туди можна було потрапити гірською дорогою під потужними вітрами, "навколо безплідних хребтів, повз похмурі яри, що позіхають далеко під ними".
"Досліднику дуже пощастить, якщо він зможе знайти шлях", - зазначав Клеменс.
Отець Гончаренко був власником п'ятдесяти акрів землі на мальовничому пагорбі, з виглядом, який міг би вразити навіть самого Бірштадта. Його оселя представляла собою одноповерховий білий котедж, на фасаді якого красувався напис "Свобода". До будинку була добудована кухня, а також влаштовано фруктовий сад.
Клеменс ділився історією: Агапій опинився під гнітом влади, коли перебував в Афінах. У листах до редакції опозиційного видання "Дзвін" Гончаренко звертав увагу на корупцію в православній церкві.
Правдоносця виявили випадково у 1860 році. Один з очевидців став свідком того, як священик надсилав послання до Англії, і повідомив про це російському дипломатові. Опозиціонера затримали, перевезли з Греції до Константинополя, але добрі люди влаштували його втечу до Лондона.
"Вирвався до вічної і священної свободи, щоб козацьки жити все своє життя!" - згадував священик Гончаренко. В Англії він глибше ознайомився з "декабристами" та публікував свої роботи в газеті Герцена. Також він написав статтю українською мовою, присвячену пам'яті Тараса Шевченка.
Пізніше Агапій повернувся в Грецію, відвідав Афон. Вирушив у Єрусалим. Вижив після ножового поранення в Єгипті. Восени 1864-го приїхав у турецький Ізмір, де сів на бостонський барк "Yarington" і назавжди покинув Європу.
Перші кроки Гончаренка в США - типові для емігранта: важка праця, пошук знайомств і можливостей. Все як у класичному сюжеті про американську мрію.
За 25 центів щодня він працював з киркою та лопатою на вулицях Нью-Йорка. Він уклав угоду на переклад Біблії російською мовою. Підробляв як репетитор, навчаючи грецької, турецької, болгарської та інших мов, що були йому відомі. Також хрестив дітей.
Православна служба, проведена Агапієм у Триніті Чепел на Манхеттені, стала темою для тривалих обговорень. 25 січня 1868 року видання The New York Tribune процитувало баптистську газету "The Examiner and Chronicle", де згадувалося про те, яке враження справила на слухачів служба "грецького ортодокса Агапіуса" кілька років тому. Проте, незабаром він "загадково зник", а потім знову з'явився з проповідями в іншій церкві - у методистів на Howard Street.
Не зважаючи на широкі екуменічні погляди "русогрека", автор статті характеризує Гончаренка як "шахрая": "І найприкріше – він всього лише механік та звичайний друкар".
Серед учнів отця Гончаренка можна виділити Юджина Скайлерa, який став дипломатом на Балканах і першим у Сполучених Штатах здійснив переклад і публікацію творів Тургенєва.
Скайлер представив свого викладача російської мови впливовим видавцям і чиновникам, серед яких був і держсекретар Вільям Генрі Сьюард. Цей чоловік також став мішенню під час замаху в ніч вбивства Авраама Лінкольна. Проте нападник Льюїс Павелл зміг лише поранити Вільяма та його сина ножем.
Після деякого часу на роздуми, держсекретар активно почав працювати над угодою про придбання Аляски. Гончаренко, який мав зв'язки з посланцями з "Російської Америки" і розумів реалії царської системи, виявився для Сьюарда надзвичайно цінним союзником.
У 1867 році, коли Аляска стане власністю США, отець Агапій стане на захист цього кроку, який тривалий час піддаватим сумніву американська преса, поки не розпочнеться золота лихоманка, що змінить ставлення до майбутнього 49-го штату.
В одному з каталогів за 1872 рік є дані про газету "Alaska Herald" - перше видання в США, що висвітлювало проблеми нових північних територій. Воно виходило що два тижні. Мало 8 сторінок і тираж у 500 примірників. Ціна - 3 долари. Видавець і редактор - Агапій Гончаренко.
Після зустрічі з впливовими особами, Агапій придбав два комплекти друкарських шрифтів. У 1867 році він перебрався до Сан-Франциско, де заснував газету "Alaska Herald" з додатком під назвою "Svoboda". Її мета полягала в тому, щоб сибіряки могли чути вільну і спокійну мелодію з вільної Америки, що долинає через Тихий Океан.
Alaska Herald виходила двома мовами: англійською та вперше серед американських ЗМІ російською, місцями українською. Гончаренко звертався до православних, до корінних жителів Аляски. Пояснював переваги Конституції США перед правилами царату. Публікував уривки з творів Шевченка.
Боротьба за права корінного населення врешті пішла врозріз із популяризацією прекрасної Аляски майбутнього. Про Гончаренка почали говорити як про автора памфлетів, який розповсюджував "екстравагантні випади та брехню" щодо Alaska Commercial Company, що займалася промислом, та деяких урядовців.
"Основною метою цього Агапія було зганьбити компанію без жодних підтверджень", - зазначало у 1876 році видання The New York Herald. В контексті цього, газета також повідомляла: через декілька років після продажу Аляски "для трьохсот алеутів, що жили на островах Сент-Пол і Сент-Джонс у Беринговому морі, настав період процвітання".
Невеликі підприємці, як зазначала газета, купували одного тюленя, який мав високу цінність завдяки своєму хутру, за 4-6 доларів, а потім перепродавали вантаж з маленької шхуни за 80 тисяч. Лише в 1868 році було знищено 400 тисяч морських тюленів.
Щоб вирішити кризову ситуацію, уряд США вживав ряд заходів, включаючи надання дозволу кільком компаніям на ведення діяльності в цьому регіоні. Пізніше, у результаті злиття та поглинання, була створена Alaska Commercial Company, яка отримала право оренди островів на два десятиліття.
Алеутам виплачували заробітну плату у розмірі 40 тисяч щорічно. Для них зводили зручні житлові приміщення, організовували навчання та забезпечували контрактним лікарем. "Твердження про жорстоке ставлення компанії до них є неправдивим," - підкреслювала газета The New York Herald.
Alaska Herald Гончаренка виходила протягом п'яти років. Він завершив свою кар'єру в бізнесі у віці сорока, стверджуючи, що його здоров'я стало підводити.
Англійські шрифти Агапія придбав Генрі Джордж — журналіст, видавець та видатний політекономіст, відомий своєю книгою "Прогрес і бідність", яка здобула величезну популярність і була розповсюджена у мільйонах примірників по всьому світу.
Атаки супротивників Гончаренка набули настільки безкомпромісного характеру, що він змушений був продати свою газету, - повідомляв у 1911 році журнал "The San Francisco Call". - В цей час він інвестував свої скромні заощадження у фермерське господарство в окрузі Аламеда, розташованому на іншому березі затоки.
Отже, розпочнеться оповідь про батька Агапія — супергероя і майже святого, до якого зійдуться паломники та журналісти.
У вересні 1914 року, за півтора року до кончини Агапія Гончаренка, департамент відпочинку та культури Ліги Епворта організував подорож до хутору "Україна". Один з учасників цієї події згодом відзначав у пресі, що це була найфантастичніша екскурсія, яку коли-небудь влаштовувала методистська церква.
"Хто ж такий Гончаренко? - ділився деталями автор статті, яку незабаром опублікує The Epworth Herald. - Це найзахоплююча особистість у північній Каліфорнії! Не вірите? Зачекайте, я розкрию вам його історію."
"Він — український козак, що походить з Києва, розташованого на півдні Росії, - продовжував говорити оповідач. - Його вигнали з рідної землі, і він провів у вигнанні більше п'ятдесяти років. У чому ж полягала його провина? Лише в тому, що він виступив проти людського рабства як у церкві, так і в державних установах."
Він пережив такі переслідування та труднощі, які б вразили навіть перших християн. Його життєвим принципом стала фраза мученика: "Мої страждання – це моя гордість, а бідність – моє визнання".
До відвідувачів отець Агапій виходив з легким кульганням, промовляючи: "Заходьте, мої дорогі діти". Його довга борода, хутряна шапка та дещо сутулий стан надавали йому вигляду біблійного героя.
У притулку "Україна" Агапій провів більше ніж сорок років - фактично, другу частину свого життя. Він очищав землю на каліфорнійських схилах від великих каменів, щоб створити сад.
Затока Сан-Франциско та навколишні пейзажі викликали у ньому спогади про горизонти, які він спостерігав з дніпровських пагорбів.
У 1896 році видання "The Globe-Democrate" зазначало: "Сьогодні ферма приносить гарні врожаї, але господар вже не в змозі обробляти землю так, як це робив раніше. Його кілька корів і сад генерували достатньо доходів для періодичної публікації газети. Однак останнім часом прибутків вистачало лише на хліб для його родини".
Після продажу Alaska Herald Гончаренко зберіг свій другий, кириличний набір шрифтів.
"Я займаюся роботою на своїй фермі, - розповів він. - Продаю цибулю та яблука, щоб мати можливість купити папір і чорнило для друку своїх трактатів". Як повідомляли ЗМІ, ці роботи потрапляли до Женеви шляхом хитромудрих маневрів, а потім відправлялися далі через таємну пошту. Іноді їх можна було знайти на російських плантаціях у північному Китаї. Їх акуратно маскували в брикетах чаю і переправляли через кордон.
"Ці трактати добре виконують свою функцію, - казав Агапій. - Утримують живим мерехтливий вогонь свободи".
Ентузіаст із гострим почуття гумору. Козак, завжди готовий кинути виклик московському престолу. Злегка сутулий, м'язистий, енергійний. З мерехтливими чорними очима. Людина, що не вірить у силу динаміту та насилля, вважаючи освіту панацеєю від земних бід - так говорили про нього.
У 1911 році видання "The San Francisco Call" наводило слова Агапія: "Московські самодури нападали на мене з ножами. Мені стріляли, отруювали, калічили кастетами і навіть били кийками, наче собаку. Але я все ще живий і, як справжній козак, продовжую боротися за визволення свого народу".
"Сама атмосфера цього місця - патріотична, - описував автор останній пристанок Гончаренка, де той був похований. - На брамі єдине слово "Україна", що несе в собі послання свободи і миру. Під фронтонами хати - самотнє слово "Cвобода", ключова нота його життя, бойовий клич його серця".
Отець Гончаренко нагадує тих, хто покинув цей світ, але чия значимість стала очевидною лише після їхньої смерті, коли вже було запізно вшанувати їх гідно, - завершувалася стаття в газеті. - Сьогодні важко впізнати Агапія Гончаренка. З сильного та відважного чоловіка з далеких земель залишилася лише згорблена, жалюгідна постать.
Він користується тростиною, яка дозволяє йому дістатися до невеличкого саду під яскравим сонцем, а потім повернутися додому, коли вечірня прохолода огортає вершину пагорба.
#Бізнес #Україна #Греція #Російська мова #Київ #Українська мова #Північна та Південна Америка #Каліфорнія #Стамбул #Лондон #Чай #Українська правда #Рубль #Польський народ #Нью-Йорк #Англія #Миколаїв #Російська імперія #Золото #Володимир Великий #Козаки #Тарас Шевченко #Мангеттен. #Еміграція #Лев Толстой #Східна Православна Церква #Аляска #Газета. #Кров #Афіни #Авраам Лінкольн #Сан-Франциско #Філарет Денисенко #Києво-Печерська лавра #Агапій Гончаренко #Митрополит-єпископ #Богослов'я #Біблія #Агапіє. #Алеути #Меса в католицькій церкві #Олександр Герцен #Грецька мова #Бостон #Галицьке князівство #Хейворд, Каліфорнія #Коломия #Іван Тургенєв
