Пастка "швидких кіловат": Чому 10 ГВт розподіленої генерації ризикують залишитися лише на етапі документів.

Ростислав Никітенко Засновник юридичної компанії NykitenkoLegal, адвокат при Посольстві США в Україні, міжнародний експерт із транскордонного структурування бізнесу та енергетичного права

Мережі, цінові обмеження та дотримання норм. Чому ваша станція може не принести прибуток.

Протягом останніх шести місяців українські підприємства опинилися в умовах "енергетичної гарячки". Заклик "Придбай когенераційну установку - досягай енергонезалежності" лунає з усіх куточків. Державні ініціативи щодо створення 1 ГВт (з можливістю розширення до 10 ГВт) розподіленої генерації сприймаються як спонукання до термінових дій.

І бізнес продовжує працювати. Відбувається укладання контрактів на газові поршневі двигуни (Gas Peakers), резервуються виробничі потужності на підприємствах у Німеччині та США, а також активно розглядаються можливості для нових майданчиків.

Але як Strategic Counsel, який супроводжує вхід іноземного капіталу в український енергосектор, я бачу небезпечну тенденцію. Інвестори масово плутають два поняття: купівлю обладнання та створення енергетичного активу. Купити "залізо" - це 30% успіху. Решта 70% - це те, де "ховаються дияволи", здатні перетворити вашу інвестицію на пасив.

Давайте розберемо три головні міфи "швидких кіловат", про які зазвичай мовчать у рекламних буклетах виробників обладнання.

Міф №1: "Привеземо, підключимо - і все працює"

У реальності логістика - це найменша з ваших проблем. Головний бар'єр - це grid connection (приєднання до мережі). Українська енергосистема проєктувалася під гігантські атомні та вугільні станції, а не під тисячі дрібних джерел.

Ви можете придбати сучасну установку Jenbacher або Caterpillar, але виявиться, що ваша підстанція не має достатньої потужності для подачі електроенергії в мережу. Або ж отримання Технічних умов (ТУ) вимагатиме масштабної реконструкції електромереж, витрати на яку можуть перевищити вартість самої станції. Фактично: без попереднього енергетичного аудиту точки приєднання (Energy Feasibility Study) інвестиції в обладнання стають ризикованими.

Міф №2: "Газ завжди залишатиметься більш вигідним, ніж електромережа"

Бізнес-моделі більшості ініціатив у сфері розподіленої генерації базуються на простих математичних розрахунках: ключовою є різниця між вартістю газу та вартістю електричної енергії, відома як Spark Spread. В умовах, коли в Україні існують цінові обмеження на ринку електроенергії, а ціни на газ змінюються, ваша прибутковість залишається під загрозою.

Що станеться, якщо ціна на газ у Європі підскочить, а регулятор в Україні не підніме прайс-кепи? Ваша станція почне генерувати збитки з кожною годиною роботи. Професійні гравці не розраховують на "сприятливий ринок". Вони хеджують ризики, укладають довгострокові PPA (Power Purchase Agreements) та розраховують моделі для найгірших сценаріїв.

Міф №3: "Захід нам допоможе грошима"

Так, міжнародні донори (EBRD, IFC, USAID) декларують підтримку децентралізації. Але є нюанс: Bankability(банківська придатність) проєкту. Західний банк не дасть кредит під "чесне слово" чи під заставу самої станції в країні, де йде війна. Їм потрібна прозора корпоративна структура, зрозумілий бенефіціар (відсутність "сірих" схем), дотримання екологічних стандартів (ESG) та страхування воєнних ризиків.

Багато українських проєктів стикаються з труднощами через вимоги комплаєнсу. Отримати страховку DFC або MIGA неможливо, якщо ваша земельна ділянка оформлена неналежним чином, а компанія-оператор була зареєстрована в останній момент.

Стратегія виживання: Від "купівлі генератора" до "Energy Development"

Децентралізація - це неминучий шлях розвитку для України. Ми справді здійснюємо перехід від радянської системи до європейської моделі Smart Grid. Ті, хто правильно увійде в цей ринок, зможуть отримати повернення інвестицій, яке викликатиме заздрість навіть у трейдерів з Волл-стріт.

Але для цього потрібно змінити підхід:

Час імпульсивних рішень закінчився. Тепер настав момент для розробки професійних стратегій.