"Нові" забезпечення для підприємств: чи зможуть вони зупинити безпідставні кримінальні розслідування?

Тиск правоохоронних органів на підприємства зростає: проводяться обшуки, затримання та відкриваються кримінальні справи. Чи зможе новий законопроєкт забезпечити захист для бізнесменів?

В умовах сучасної України проблема тиску правоохоронних органів на бізнес набуває все більшої гостроти. Підприємці стикаються з безпідставними обшуками, арештами рахунків та майна, а також із затягуванням кримінальних проваджень, що негативно впливає на економічний клімат країни. Такі дії не лише перешкоджають законній діяльності компаній, але й підривають довіру інвесторів та партнерів, яка під час війни є занадто цінною.

Підприємці дедалі частіше стикаються з підвищеним контролем з боку правоохоронних органів, що суттєво впливає на стабільність їхньої діяльності. Зокрема, ініціювання фактових кримінальних проваджень за сумнівними підставами створює ризики проведення раптових перевірок, обшуків, вилученням майна, накладенням арешту на активи та здійснення численних викликів на допити.

Ще одним способом тиску є суб'єктивний підхід правоохоронних органів до аналізу фінансових та господарських транзакцій. Часто ці органи трактують їх на свій розсуд, що може призводити до відкриття справ без достатньої правової або економічної обґрунтованості. Як результат, підприємствам доводиться витрачати значні час і ресурси на захист своїх інтересів у судових та слідчих процесах.

Крім того, відновлення раніше закритих чи заморожених кримінальних справ стає дедалі поширенішою практикою. Це створює додаткове навантаження на підприємців, зокрема у вигляді нових перевірок, блокування операційної діяльності та залучення компаній у тривалі юридичні процеси.

Ці тенденції ослаблюють довіру до юридичної системи країни та гальмують інвестиційну активність, створюючи атмосферу невизначеності. В таких умовах важливим чинником стабільного розвитку підприємств є їх правова захищеність та готовність швидко реагувати на різноманітні ризики, які можуть виникнути під час взаємодії з правоохоронними органами.

У відповідь на цю ситуацію у Верховній Раді України був представлений законопроєкт "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України з метою покращення гарантій захисту підприємців під час кримінального провадження".

Законопроект ставить перед собою амбіційне завдання – запровадити дієві механізми захисту підприємців у рамках кримінального судочинства та знизити ймовірність незаконного втручання правоохоронних органів у їхню діяльність.

Зміни, які передбачені цим законопроектом, прямо або непрямо відображають намір встановити конкретні гарантії для підприємств, які є сторонами кримінальних процесів.

Переважна частина законодавчих ініціатив є обґрунтованими і суттєво важливими.

Автори цієї законодавчої ініціативи пропонують уточнити загальні принципи застосування заходів забезпечення, визначені у статті 132 Кримінального процесуального кодексу України. Зокрема, вони підкреслюють, що такі заходи не можуть бути застосовані, якщо слідчий, дізнавач або прокурор не зможуть обґрунтувати, що потреби досудового розслідування вимагають такого рівня втручання у права, свободи або законні інтереси юридичної особи.

Переваги та доцільність такого доповнення можна проілюструвати через порівняння з існуючою редакцією відповідної правової норми (частина третя статті 132 Кримінального процесуального кодексу України), яка фактично передбачає можливість застосування до юридичних осіб будь-яких заходів забезпечення, незважаючи на те, чи є такі втручання виправданими або ні, що може негативно впливати на їх права, свободи та законні інтереси. Ця позиція, до речі, суперечить висновкам Європейського суду з прав людини.

Ще одним вдалим прикладом є ініціатива закріплення в першій частині статті 169 Кримінального процесуального кодексу України 48-годинного терміну, протягом якого прокурор зобов'язаний ухвалити рішення щодо повернення тимчасово вилученого майна, якщо він не подав до суду клопотання про накладення арешту протягом зазначених 48 годин після вилучення цього майна.

Ця зміна має своє виправдання, оскільки на практиці обвинувачення в більшості випадків просто не звертає уваги на законодавчо встановлену вимогу про швидке подання до суду клопотання щодо арешту вилученого майна.

Отже, підприємство не лише втрачає своє майно на невизначений та довготривалий період, але й це майно фактично не отримує жодного процесуального статусу. Як правило, навіть до моменту накладення арешту його визнають речовим доказом вкрай рідко.

Цікавою є також пропозиція внести зміни до статті 174 Кримінального процесуального кодексу України, передбачивши норму, що дозволяє накладати арешт на майно не більше ніж на два місяці з можливістю його подальшого продовження. Це нагадує систему перегляду запобіжних заходів, коли кожні два місяці проводиться оцінка необхідності їх продовження. Таким чином, це вирішує питання невизначеності термінів арешту майна.

Загалом, доцільними виглядають пропозиції щодо розширення можливостей Кримінального процесуального кодексу України, що дозволять оскаржувати на етапі досудового розслідування такі рішення, як: відмова у скасуванні арешту майна; відмова у залученні експерта на запит захисту; а також встановлення терміну для ознайомлення з матеріалами справи та відмова у задоволенні відповідного клопотання.

Як відомо, одним із механізмів тиску на бізнес є розслідування фактового кримінального провадження органом досудового розслідування, якому не підслідні такі кримінальні правопорушення. Дуже часто уповноваженими особами свідомо здійснюється неправильна кваліфікація правопорушення (наприклад, по факту дії містять ознаки ухилення від сплати податків, тобто кримінальне правопорушення підслідне БЕБу, проте розслідуються Нацполом, як розтрата майна підприємства).

В цілому, наразі немає жодних перешкод для адвокатів, щоб подати до прокурора прохання про зміни в підслідності. Запропонованим законопроектом передбачається чітке закріплення цього положення у Кримінальному процесуальному кодексі України, а також зобов’язання прокурора розглянути таке прохання протягом 10 днів.

Проект закону передбачає внесення доповнень до Кримінального процесуального кодексу України, які зобов'язують перед початком обшуку надати особі, у помешканні або власності якої планується провести обшук, або ж іншій присутній особі, можливість видати предмети чи документи, зазначені в ухвалі. У разі відсутності такої особи, їй також пропонується вказати місце перебування розшукуваної особи.

Фактично, це спроба закріпити на законодавчому рівні те, що вже реалізується на практиці. Легалізація вказаної практики на рівні закону може позитивно вплинути на ефективність обшуків. Адже у випадку добровільної видачі предметів та документів, дозвіл на відшукання яких надано ухвалою суду, відпадає необхідність у проведенні повноцінного обшуку, що значно економить час та ресурси як правоохоронних органів, так і власника житла чи іншого володіння.

Крім того, ця норма може слугувати додатковим захистом для підприємців від безпідставного та надмірного втручання з боку правоохоронних структур. Проте, законопроєкт не забезпечує автоматичне зупинення обшуку при видачі предметів та документів. Остаточне рішення про проведення подальших слідчих дій залишається на розсуд слідчого.

Якщо в законопроєкті була б чітко встановлена можливість завершення обшуку після добровільної передачі необхідних предметів і документів, це могло б суттєво знизити негативний вплив слідчих дій на роботу підприємств.

При впровадженні заходів забезпечення кримінального провадження стосовно юридичної особи або її активів, слідчий суддя та суд повинні враховувати важливість збереження можливості виплати зарплат та виконання обов'язкових платіжних зобов'язань перед бюджетом. Ця ініціатива має об'єктивно позитивний характер. Однак слід зазначити, що норма є досить розмитою, і немає ясності в її реалізації. Якби законодавство чітко регламентувало, яким чином слідчий суддя повинен реагувати і які критерії брати до уваги, це справді сприяло б захисту прав підприємств.

Отже, основним і найголовнішим аспектом, який постає у зв'язку з такими змінами, є питання: чи може бути насправді реалізовано ці правові норми? Далі розглянемо ще кілька подібних ініціатив більш детально.

Зокрема, розробники законопроекту пропонують внести зміни до першої частини статті 169 Кримінального процесуального кодексу України, зазначивши, що тимчасово вилучене майно має бути повернене власнику за рішенням слідчого судді, якщо ухвала про арешт цього майна не була винесена суддею не пізніше ніж через сімдесят дві години з моменту отримання клопотання в суді.

Попри це варто звернути увагу, що фактично ніщо не заважає слідчому судді чи суду замість ухвали про повернення майна, постановити через тиждень після надходження відповідного клопотання, ухвалу про накладення арешту на майно (що регулярно відбувається і сьогодні).

У будь-якому випадку, коли судова система в режимі максимального сприяння стороні обвинувачення, то є підстави (які грунтуються на реальному практичному досвіді) припускати, що такі норми не будуть застосовуватися на користь власника майна, на яке накладається арешт.

Крім того в чинній редакції Кримінального процесуального кодексу України діє норма (яку не пропонують змінювати), що клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Отже, хоча в законі й зазначена санкція - "майно повертається, якщо слідчий не подав відповідне клопотання до суду без зволікань", можна припустити, що було б доцільно, якби законопроект містив специфічнішу формулювання. Наприклад, можна було б вказати: "якщо до суду надійшло клопотання про накладення арешту на майно з порушенням терміну, визначеного частиною п'ятою статті 171 Кримінального процесуального кодексу України, суд відмовляє в його задоволенні і зобов'язує невідкладно повернути тимчасово вилучене майно власнику". У такому разі це дійсно стало б ефективним інструментом.

Законопроектом також пропонується доповнити статтю 174 Кримінального процесуального кодексу України новим пунктом, який закріплює, що клопотання про продовження строку арешту майна подається не пізніше п'яти днів до закінчення дії попередньої ухвали про арешт майна.

Постає логічне запитання - які наслідки, якщо таке клопотання подати за один день до закінчення дії попередньої ухвали? Відповідь очевидна - як і раніше наслідків немає. Тобто за порушення стороною обвинувачення встановлених в Кримінальному процесуальному кодексі України правил і надалі санкцій не передбачено. І таких санкцій не пропонується встановити.

Ця законодавча ініціатива передбачає, зокрема, внесення змін до п'ятої частини статті 182 Кримінального процесуального кодексу України. Пропонується замінити існуючу норму, що дозволяє судді або слідчому судді встановлювати розмір застави понад законодавчо визначені межі лише в особливих випадках, на новий формулювання: "У разі, якщо суддя або слідчий суддя встановить, що застава в зазначених рамках не гарантує виконання особою покладених на неї зобов'язань, розмір застави може бути визначено на рівні, що перевищує вісімдесят або триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно."

Фактично пропонується суду навіть не обґрунтовувати виключність ситуації, щоб можна було встановити непомірний розмір застави. Відверто, суди й сьогодні не хвилюються через необхідність обґрунтовувати ухвали, якими задовольняються клопотання сторони обвинувачення про обрання, застосування, продовження запобіжного заходу, у тому числі в частині встановлення непомірних розмірів застави.

Згідно з ідеєю, призначаючи великий розмір застави, слідчий суддя та суд повинні обґрунтувати унікальність конкретної справи. Проте, у законопроекті пропонується спростити для суду процедуру встановлення значних, навіть непомірних застав. Насправді, коли йдеться про кримінальні справи з білокомірцевими злочинами, у яких завжди є обов'язок визначити, поряд із запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою, альтернативний варіант - заставу, виникає реальна можливість встановлення таких розмірів застав, які фактично позбавляють альтернативи триманню під вартою. Застава лише формально виглядає як альтернатива арешту, проте насправді обирається найжорсткіший запобіжний захід - утримання під вартою.

Відповідно до сучасних вимог процесуального законодавства, досудове розслідування кримінальної справи має бути ініційоване не пізніше ніж через 24 години після отримання повідомлення про скоєння злочину. На основі такого повідомлення вносяться дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що веде до початку досудового розслідування.

Проект закону передбачає розширення положення, яке, як правило, залишається без уваги з боку органів досудового розслідування, надавши їм право на власний розсуд ухвалювати рішення про початок досудового розслідування вже на етапі отримання повідомлення про злочин.

Зокрема, рекомендується, щоб особа, яка отримує заяву про злочин, негайно перевірила, чи є в ній інформація, яка, на її власний суб'єктивний погляд, містить достатню кількість даних про обставини, що можуть вказувати на вчинення кримінального правопорушення.

Сумнівним виглядає підхід, при якому можливість реалізації конституційного права людини на доступ до правосуддя залежить від особистих уподобань осіб, які розглядають заяви про злочини, без проведення належної перевірки обставин справи.

Згідно з актуальною версією статті 233 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий або дізнавач, а також прокурор мають право в термінових ситуаціях потрапити до житла чи іншого майна особи без попереднього рішення слідчого судді. Проте, у таких випадках закон вимагає, щоб після виконання зазначених дій, негайно було подано клопотання до слідчого судді для отримання дозволу на проведення обшуку.

При цьому частиною п'ятою статті 171 Кримінального процесуального кодексу України встановлюється обов'язок слідчого, прокурора звернутись до слідчого судді, суду із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення такого майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої воно вилучалось.

Водночас, в законопроекті передбачено подовження терміну для подачі клопотання щодо легалізації термінового обшуку до 72 годин. Однак, пропозицій щодо подовження терміну для звернення до суду з клопотанням про накладення арешту не міститься.

Під час обшуку часто, в білокомірцевих кримінальних провадженнях, слідчі намагаються відшукати техніку (комп'ютери, носії інформації, мобільні телефони тощо).

У запропонованому законопроекті передбачено внесення до Кримінального процесуального кодексу України положення, яке зобов'язує залучати фахівців під час проведення обшуків, метою яких є виявлення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх компонентів, а також мобільних пристроїв зв'язку.

Отже, існує ймовірність, що особа, яка володіє специфічними навичками, зможе без проблем перенести всю інформацію з цих технічних пристроїв, що зробить їх вилучення непотрібним.

Проте, я вважаю, що слід чітко зазначити, що фахівець має обов'язок копіювати дані з електронних інформаційних систем, комп'ютерних платформ або їх компонентів, а також з мобільних пристроїв систем зв'язку тощо.

В іншому випадку "роль" спеціаліста формально покладуть на одного із співробітників органу правопорядку і техніка й надалі буде вилучатися.

Законопроект має в цілому непогані ідеї, які мають перспективу щодо покращення ситуації хоча б на мінімальному рівні. Пропонується встановити певні правила гри, які б мали захистити бізнес від необґрунтованого тиску з боку органів правопорядку.

На мою думку, відсутність реальних санкцій за невиконання таких норм може призвести до ігнорування цих правил. Законопроект не передбачає ефективних механізмів, які б забезпечували дотримання встановлених вимог та притягнення до відповідальності осіб, що їх порушують. Наявність нечітких санкцій за несвоєчасне подання клопотань, повернення конфіскованого майна або необґрунтоване встановлення високих розмірів застави створює загрози для підтримання існуючої практики тиску на підприємства.

З огляду на вищевикладене, можна стверджувати, що хоча законопроект має певні позитивні риси, він все ж вимагає додаткового опрацювання. Важливо визначити відповідальність за недотримання встановлених норм і створити ефективні механізми контролю за їх виконанням. Лише за умови реального впровадження гарантій захисту підприємців можна буде оцінювати ефективність запропонованих реформ.

До того моменту, бізнесу слід залишатися на чеку, адже надмірний інтерес з боку правоохоронних органів може виникнути в будь-який момент. У цій ситуації одним із ключових аспектів стабільної роботи компанії є забезпечення правового захисту та вміння швидко реагувати на потенційні загрози. Професійна допомога юридичного консультанта стане важливим ресурсом для підприємців, адже вона дозволить підготуватися до можливих кримінально-правових викликів, уникнути багатьох проблем, а в разі виникнення спірних ситуацій – ефективно захистити свої права та інтереси.