старший науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій
Бізнес активізує установку сонячних електростанцій (СЕС) та газових генераторів, проте більшість нових об'єктів функціонують автономно, не реалізуючи надлишки енергії в загальну енергосистему. На перший погляд, це може виглядати нелогічно, адже на ринку електроенергія коштує 7-9 грн за кіловат-годину, тоді як собівартість власної СЕС складає лише 3-4 грн. Проте насправді вигідніше використовувати вироблену електроенергію для власних потреб, аніж продавати її в мережу.
Причина у різниці цін: оптовий ринок "на добу наперед", куди продають надлишки, у години пікової сонячної генерації часто видає ціни нижчі за собівартість (2-3 грн/кВт⋅год). До цього додаються складні процедури підключення, регуляторна невизначеність та нестача інформації. У підсумку з 900 МВт нових СЕС, встановлених протягом 2024 року, лише 13 МВт підключено за механізмом самовиробництва для продажу в мережу.
У Карпатах триває одночасне зведення вітрових електростанцій і знищення заповідних територій, що є порушенням екологічних норм. Це не можна назвати переходом до екологічно чистої енергетики, це всього лише маніпуляція термінами. Адже якщо альтернативна енергетика грунтується на безправ'ї та розподілі ресурсів, то в чому ж тоді полягає її справжня альтернатива?
Удар по Трипільській ТЕС зруйнував не лише об'єкт, а й філософію централізованої енергетики. В Україні теплові електростанції відігравали роль маневрової генерації для атомних блоків, які працюють у базовому режимі й не здатні швидко змінювати потужність. Запорізька ТЕС працювала із Запорізькою АЕС, Южноукраїнська - з Южноукраїнською, Трипільська - з Чорнобильською. Втрата таких станцій показала: у логіці старої централізованої енергетики встояти неможливо.
Поки країна страждала від відключень електроенергії, громади та підприємства почали активно переходити на автономні джерела енергії. У світовій практиці це давно стало трендом – мікромережі, системи накопичення енергії, когенераційні установки. В Україні ж ця тема поки що залишається на стадії обговорення. Децентралізація розпочалась на місцевому рівні, однак досі не увійшла до державної енергетичної стратегії.
До слова, у другій половині липня 2024 року на Трипільській ТЕС відновили виробництво електроенергії, тоді як генерацію на Зміївській ТЕС поновили в листопаді.
А на фоні всього цього - дискусія про добудову старих радянських блоків ХАЕС. Без актуального ТЕО, без фінансування, без прогнозованої енергопотреби. Бо централізація для когось - це ще й контроль над грошима. Хоча самі атомники вже визнають: "розукрупнення - важке, але централізація - це шлях в нікуди".
Енергетичний сектор в умовах війни - це не просто цифри на папері, а питання виживання і стійкості у найскладніші часи. Бізнеси та громади активно шукають альтернативні рішення: встановлюють генератори, системи накопичення енергії та переходять до автономного забезпечення. Проте, з'являється проблема - центральна влада не встигає за змінами на місцях. Якщо децентралізація не стане невід'ємною частиною державної стратегії, це призведе до втрати не тільки ефективності, а й довіри до системи.
Ми отримали виняткову можливість не лише відновити теплові електростанції та зволікати з добудовою блоків. У нас є шанс нарешті створити енергетичну систему, яка витримуватиме виклики війни, долатиме кризи та сприятиме розвитку. Безумовно, великі об'єкти залишаються критично важливими для забезпечення базового навантаження. Але нова енергетика — це не лише вибір між двома варіантами. Це синергія централізованих і локальних рішень, стабільності і гнучкості, традиційних та інноваційних підходів.
#Бізнес #Електрична енергія #Енергетична галузь #Атомна електростанція #Запорізька область #Автономія #Філософія #Логіка #Собівартість #Енергетична система #Теплова електростанція #Сонячна енергія #Карпатські гори #Вітряна електростанція #Папір #Когенерація #Хмельницька атомна електростанція #Кіловат-годину #Запорізька теплова електростанція #Южноукраїнськ
