Німецькі ЗМІ про переговори в Кремлі: Комедія на місці справжньої дипломатії.

Німецькі медіа аналізують зустріч між Стіва Віткоффом, Джаредом Кушнером та Володимиром Путіним. Деякі експерти вважають її невдалою, тоді як інші підкреслюють, що вона відбулася не зовсім у тому руслі, як планувалося в Кремлі.

Візит американського спецпосланця Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, зятя президента США Дональда Трампа, до Москви викликав значний інтерес серед коментаторів провідних німецьких медіа. Під час зустрічі з російським президентом Володимиром Путіним обговорювалися можливі варіанти завершення конфлікту між Росією та Україною. Перед цим американська делегація підготувала мирні пропозиції, які були доопрацьовані після консультацій з представниками Європи та України.

Видання Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) пише:

"Розмова з посланцями Трампа, очевидно, пройшла не так, як собі це уявляв Путін. Це не найгірший результат переговорів у Москві, навіть з огляду на те, що українцям можна побажати лише якомога швидшого завершення російських терористичних нападів. Цей результат насправді означає, що Віктофф не просто знову витягнув блокнот та слухняно занотував, як американці мають подати Путіну Україну на блюдечку. Які висновки Трамп зробить із того, що Путін не відступає від своїх неприйнятних вимог попри те, що йому прислужив навіть його зять, передбачити так само важко, як і числа в лотереї. Якби для Трампа дійсно йшлося про швидкий, але і довгостроковий мир, то він мусив би посилити тиск на Москву, посиливши санкції проти російського нафтового та газового бізнесу та надавши Україні далекобійну зброю, яку він якось уже був готовий передати їй, коли розізлився на Путіна. Але українці, як і європейці, що їх підтримують, мають розраховувати на те, що Трамп - якщо йому не набридне і він не вирішить краще грати у "морський бій" у Карибському морі - знову натисне на слабших, тобто на Київ."

Газета Kölner Stadt-Anzeiger (KStA) висловлює думку, що зустріч у Кремлі не сприяла досягненню миру в Україні.

У підсумку, ця зустріч виглядала як фарс. Кремль відхилив останню версію мирного плану, розробленого американцями після консультацій з європейськими країнами та українською стороною. Отже, досягти миру цього вечора не вдалося ані на йоту. Для багатьох в Європі це навряд чи стало несподіванкою, адже вже давно вони не мають підстав вірити в реальне бажання Москви досягти компромісу. Проте Кремль продовжує поширювати абсурдні заяви про те, що часті зустрічі в майбутньому можуть привести до мирного вирішення. Це цинічний і оманливий крок, який можна розглядати як свідоме введення в оману. Ситуація вже давно знайома: Путін збирає мирні пропозиції, немов мисливець трофеї, будь то від Трампа на Алясці чи від Віткоффа в Москві. Для господаря Кремля це всього лише гра. Він прагне, щоб світ повірив у його готовність до серйозних переговорів. Насправді ж він робить ставку на те, що кожна нова пропозиція мирного рішення міститиме все більше поступок, в той час як ситуація на фронті в Україні продовжуватиме погіршуватися, поки Київ не капітулює, а Путін не досягне своїх максимальних вимог.

Аналізаторка берлінського видання tageszeitung (taz) переконана, що зустріч у Москві мала сенс:

Путін змусив американських переговорників Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера чекати цілих три години на початок зустрічі. Хоча запізнення стало звичайною практикою для Путіна, його поведінка виражає чіткий меседж: зневага до опонента, що супроводжується латентною манією величі. Принаймні, у нього знайшлося достатньо часу, щоб поділитися своїми думками, наприклад, що якщо так званий занепадний Захід прагне війни, то він її отримає. (...) Однак, на перший погляд, зустріч у Москві не була марною. Кажуть, що під час переговорів обговорювалися вигідні бізнес- та економічні відносини між США та Росією. Ці питання мають першочергове значення, яким підпорядковуються всі інші аспекти. І в цьому висновку немає нічого нового. Для України така ситуація є катастрофічною і, без сумнівів, не останньою.

У Weser-Kurier кажуть, що візит Віткоффа та Кушнера до Путіна не заслуговує на те, щоб називатися дипломатією:

Нема питань: дипломатія важлива. У війні навіть життєво важлива. Але те, що зараз інсценує уряд США, не заслуговує на це ім'я. Це майже не приховані торги за рахунок жертви, України. Та ще й погано організовані. Дипломати-дилетанти Віткофф та Кушнер абсолютно беззахисні перед таким досвідченим стратегом і майстром інтриг, як Путін. Російський президент водить американських "майстрів угод" по кремлівській арені, наче ведмедів на налигачі.

Новинний ресурс T-Online підкреслює загрози, що існують для Європи:

"Примітно, як Путіну - попри очевидну слабкість Москви - щоразу вдається вводити в оману передусім США. Це не виняткова проблема американського президента Дональда Трампа. Його попередник Джо Байден, приміром, регулярно вівся на залякування і погрози Кремля. Для європейців, утім, нинішній розвиток подій становить набагато більшу загрозу, ніж за Байдена. (...) Наївно думати, що Трамп після провалу переговорів у Москві посилить тиск на Путіна. Усе буде так, як було останніми місяцями. Війна в Україні триватиме, поки Путін не досягне або не буде змушений змінити свої воєнні цілі. Для Європи такий розвиток вкотре демонструє одне: потрібно якомога швидше стати більш самостійними. Це стосується як допомоги Україні, так і власної безпеки".

У цьому контексті видання Süddeutsche Zeitung (SZ) порушує питання про енергетичну залежність Європи від газу з Росії:

Рішення Європейського Союзу про припинення закупівлі викопних енергоносіїв з Росії до 2028 року є запізнілим. Володимир Путін тривалий час експлуатував залежність Німеччини від російського газу для утримання політичного контролю над Європою. З отриманих доходів він фінансував свою військову програму, яка врешті-решт призвела до нападу на Україну. Хоча європейські країни поступово звільнялися від цієї залежності, до Росії продовжують надходити величезні суми грошей. Крім того, у Путіна було достатньо часу, щоб знайти нових покупців для своєї нафти та газу. З початку агресивної війни Росії ЄС, безумовно, вжив значних заходів. Проте найбільшу ціну за запізнілу зміну курсу продовжує платити Україна.