Джерело: колонка для "Української правди"
Останнім часом про ветеранів стали чути частіше. Шкода, що не як про приклад для наслідування, а через скандали. З кимось посварилися, когось затримали, десь ще якийсь інцидент. Це ознака головного: ми ще на війні, а країна вже нас не чекає. Ні держава, ні суспільство не знають, що з нами робити.
Причина полягає в тому, що багато хто воліє бачити ветеранів такими, якими вони були раніше — мовчазними і забутими. Виставити їх на сцену один раз на рік, запропонувати "фронтові сто грамів", висловити слова вдячності — і знову відправити в тінь. Саме таку картину ветерана часто сприймають як тягар для суспільства.
Побратим якось спитав: "То ми тепер теж будемо "дідами", як ті з парадів?". І я б хотів відповісти, що ні. Але держава ніби справді хоче саме цього. Щоб ми після всього повернулись і стали в чергу за безкінечними довідками, чекали милості від чиновника. Нам не треба подачок. Ми не просимо. Ми хочемо справедливості. Ми зробили своє - тепер хай держава робить своє.
Більше ніж мільйон осіб підтримували країну у найскладніші часи, коли все могло піти шкереберть. Їхній досвід, сила духу та стійкість — це те, що здатне вести нашу країну до прогресу. Це не просто обов'язок, а цінний ресурс. Ми не є благодійниками чи жертвами. Ми — активні учасники. І кожен з нас має свій голос та можливість вносити зміни.
Нам не потрібна допомога держави для ветеранів. Нам потрібно, щоб країна стала справжнім домом для ветеранів. Де ті, хто повертається з війни, можуть навчатися, працювати, розвивати власний бізнес і брати участь у владі. Без зайвих слів і емоцій. Просто як повноправні громадяни, які вже довели свою здатність нести відповідальність.
Якщо цього не станеться, виникнуть нові можливості – ветерани самостійно знайдуть шляхи для самореалізації. Однак це може не відповідати очікуванням держави та суспільства. Якщо нас відкинуть, ми не зникнемо. Ми маємо силу, але також і втомленість. І якщо система залишиться незмінною, ми будемо змушені її зламати.
Повага - це не слова з трибуни. Це коли з ветераном радяться. Коли йому дають працювати і впливати. Це не пільги, а рівні правила гри. Не гасла, а рішення.
Ось ще один аспект. Питання ветеранів часто обговорюються без їхньої участі, і це є великою помилкою. Як можливо, щоб міністерство, яке займається питаннями ветеранів, очолювала особа, яка ніколи не стикалася з фронтовими реаліями? Серед нас є чимало сильних, розумних та досвідчених людей. Але нас не залучають до цих процесів, адже з нами важче працювати. Ми не можемо залишатися в тіні і мовчати.
Настав час переглянути свій погляд. Ветеран — це не тягар, а джерело можливостей. Це особа, яка вже довела свою здатність діяти. Коли країна усвідомить це, виграють усі. А якщо ні — втратить найважливіше: тих, хто вже віддав своє заради її захисту.
Не забувайте підписуватись на "Прямий" у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
#Бізнес #Суспільство #Facebook #Держава (політичний устрій) #Чиновник #Telegram (сервіс обміну повідомленнями) #Instagram #Справедливість (чеснота) #Благодійність (практика) #Українська правда #Twitter #Повага #Парад
