Люди з плакатами: Як молоде покоління трансформує політичний ландшафт.

Автором цього тексту є Андрій Длігач, доктор економічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Він виступає як футуролог і глобальний посол Singularity University. Також Андрій є головою Ради Коаліції бізнес-спільнот, що займається модернізацією України, керівником проєкту "Голос Громадянського суспільства", співзасновником Центру економічного відновлення, а також очолює Центр соціальних змін і поведінкової економіки.

Більшість висновків, звичайно, ми робитимемо пізніше, але швидке розгортання подій потребує і швидкої рефлексії, і налагодження координації та недопущення деструктивної конфронтації всередині країни.

Спробуємо узагальнити висновки обговорень у середовищі громадських обʼєднань і аналітичних центрів і дати відповідь на питання: що робити далі, як не вульгаризувати протест.

Схвалення та підписання законопроєкту №12414, який фактично знищує інституційну незалежність НАБУ та САП, стало каталізатором серйозної політичної та соціальної кризи. Це рішення підірвало довіру до влади серед активної частини громадськості та міжнародних партнерів. Намір зосередити владу в руках президента спричинив нову хвилю протестних настроїв, що нагадують перші етапи Майданів. Відтак, подальші дії політичного керівництва та правоохоронних органів визначать, чи перетвориться протест на новий Майдан.

Протести очолили молоді люди, які не мають досвіду попередніх революцій, і для яких це революція "з нуля". Основні вимоги цих молодих активістів зосереджені на захисті інституцій, прав та майбутнього, а не на політичних персонах чи романтичному баченні євроінтеграції. Ці протести виявляються у формі іронічної, візуально виразної самоорганізації — це революція суб'єктивності, свободи, гідності та креативності.

Деякі критикують протестантів за те, що їхні вимоги не є достатньо обґрунтованими, а також за відсутність глибокого розуміння сутності та структури антикорупційних інститутів. Проте звинувачення у фінансуванні чи упередженості протесту виглядають недоречними і безпідставними.

Молодь протестує не лише проти окремих законодавчих ініціатив, а висловлює більш глобальні вимоги до справедливості, відкритості та підзвітності влади. Вона відкидає авторитарні методи, а також не піддається маніпуляціям і спробам купити їхню підтримку матеріальними благами.

Швидке ухвалення закону №12414 призвело до того, що формальна легітимність президента не викликала сумнівів, проте моральна легітимність зазнала значних втрат. Втрата довіри ускладнює здатність політичної влади мобілізувати суспільство перед майбутніми викликами.

Президентська комунікація не відображає реалії суспільства — це призводить до розриву між центром ухвалення рішень та соціальними змінами.

Ранні сигнали, які вже кілька років обговорюють аналітичні центри та соціологи (зокрема, держава, що стала джерелом ризиків для 58% підприємців і 55% молоді, яка втратила відчуття світлого майбутнього — дані Advanter Group), залишилися поза увагою комунікаторів політичної влади. Або ж їх врахували лише в рамках тактичних комунікацій ("монолог" з бізнесом, "консультативна рада підприємців" тощо), без належного стратегічного аналізу.

Прийняття цього закону викликало стурбованість міжнародних партнерів, включаючи Європейський Союз, G7 та ОЕСР, які підкреслили ризики для антикорупційних ініціатив, інвестицій у оборонну сферу, тривалої реконструкції України та її інтеграційних перспектив. Водночас, протести допомогли зберегти зовнішній імідж України, продемонструвавши її демократичні цінності. Президент у цій ситуації втратив статус "Лідера вільного світу". Західні ЗМІ розглядають протести як демократичну реакцію населення на спроби узурпації влади, а не як загрозу стабільності.

У парламенті існує суттєва прірва між поколіннями та світоглядом депутатів і активним суспільством. Деякі представники влади дотримуються професійних стандартів, але вони стикаються з етичним дилемою: чи слідувати істині, чи піддаватися конформізму; чи йти на стратегічні поступки, щоб мати можливість здійснювати окремі реформи.

Очевидно, що шість років перебування при владі без реальних можливостей для змін, а також фактична відстороненість від ухвалення важливих рішень, призвели до того, що більшість депутатів відчувають втому, безпорадність та навіть "стокгольмський синдром" у стосунках із позицією Офісу Президента. Варто також зазначити, що понад вісімдесяти депутатів наразі під слідством антикорупційних органів, що суттєво впливає на їхню здатність ухвалювати об’єктивні рішення.

Синдром "знаємо краще", який виник через нестачу справжнього діалогу, також сприяв "бронзовінню" значної частини політичних діячів.

Крім невимушеної та швидкої креативної самоорганізації молоді, варто підкреслити і здатність громадських організацій, аналітичних центрів та об'єднань оперативно відмовитися від традиційної позиції "ми знаємо краще", досягнувши узгодження спільної заяви між понад 300 організаціями всього за одну ніч.

Спроби політичних технологів, які підтримують владу, розділити та ослабити громадянське суспільство цього разу не увінчалися успіхом, хоча подібні намагання, безсумнівно, будуть продовжуватися.

Україна має суспільний договір, заснований на гідності, самоактивації та прагненні до волі і справедливості. При цьому брак довіри до влади -- екзистенційна загроза в умовах війни. Вона не компенсується жодною агітацією чи репресіями.

У цьому контексті протест перетворився на важливий фактор відновлення надії на краще майбутнє для України. Здатність впливати на рішення уряду та налагоджувати співпрацю стає потужним інструментом у процесі формування майбутнього. Саме створення нових сучасних практик є основою для модернізації України.

1. Визнати невірність вчинків та розпочати процес перегляду справи №12414.

Незважаючи на те, що формально (після спроби захистити ідею 12414) президент висунув пропозицію внести до парламенту власний законопроект про відновлення незалежності антикорупційних органів, цього буде недостатньо для задоволення вимог громадянського суспільства. Тепер мова йде про необхідність повного оновлення, принаймні, БЕБ, ДБР, ДМС, ДПС та інших державних установ, діяльність яких суспільство вважає неефективною, корумпованою і політично заангажованою.

2. Ініціювати справжній суспільний обговорення за участю нових авторитетів думки.

Інституціоналізація діалогу повинна відбуватися не в рамках формату "Ради з питань підтримки підприємництва", де склад учасників визначається лише з боку офісу президента. Замість цього важливо створити платформу для діалогу, що передбачає участь представників інституціоналізованого громадянського суспільства.

3. Переглянути комунікаційну стратегію президента, акцентуючи увагу на довірі, відкритості та спільній роботі.

4. Удосконалити внутрішній моніторинг діяльності органів влади:

5. Гарантувати реальну автономію антикорупційних органів, Національного банку України та судової системи від політичних впливів і забезпечити їх професіоналізм.

Відмовитися від практики "очищення" політичного простору.

Головна концепція: уникати перетворення спільності та соціального руху на конфлікт між політичними партіями.

Стратегією Громадянського суспільства (ГС) має стати вплив. І сила цього впливу не має залежати від поточної політичної влади.

ГС повинна освоїти навички узгодження стратегічного бачення України, формулювати його як завдання для політичних лідерів, а також гармонізувати стратегію та політику реалізації цього бачення, здійснюючи контроль за діями влади. Для досягнення цієї мети важливо навчитися налагоджувати спільні позиції як в межах організації, так і за її межами, взаємодіяти та створювати кола довіри.

1. Посилювати суб'єктність, горизонтальну самоорганізацію

Зберігати автономність протестного руху, не підпорядковуючи його традиційним політичним організаціям.

Підсилювати мережевість середовищ активістів, ветеранів, підприємців, волонтерів, студентів, правозахисників, експертів. Не допускати передчасного висування "лідерів".

2. Визначити порядок денний наступного етапу

Необхідно зрушити з позиції реактивних дій (скасування закону 12414) до активного впровадження змін — реформи КПК, комплексної судової реформи, реконструкції БЕБ, ДБР, ДМС і ДПС, реалізації ліберальних економічних реформ, впровадження інноваційної економічної стратегії та стратегії розвитку людського капіталу, а також формування нової оборонної стратегії.

Основою наступних кроків повинні стати спільно ухвалені принципи: включеність та автономність установ, перевага права, "деперсоналізація" державних структур, свобода висловлювань, орієнтація на людину.

3. Підготуватися до тривалої боротьби та конструктивного обговорення.

Ключовим є підтримка стабільності та легітимності протестного руху, запобігаючи його переходу до радикальних чи маргінальних форм.

У цьому контексті необхідно встановити продуктивний діалог з політичними структурами, щоб уникнути експлуатації протестного руху противником і досягти позитивного впливу на зміцнення обороноздатності держави, а також покращення економічної та соціальної стабільності.

4. Зміцнювати інформаційний вплив

Суттєве правдиве відображення акцій протесту та боротьба з дезінформацією.

Важливо встановити співпрацю з незалежними медіа та зарубіжними журналістами, аби зберегти акцент на основних аспектах протесту, його вимогах, результатах та наступних кроках.

Сила нового протестного руху -- розподіленість і горизонтальність -- має зберігатися і в медійних каналах.

5. Впровадити спостереження за реакцією та можливими репресивними заходами.

Ймовірність посилення репресій з боку корупційної частини влади зберігається.

Слід організувати юридичні групи для оперативного реагування. Ключовим є залучення підприємців та спеціалізованих громадських організацій для протидії репресивним заходам.

6. Розширити коло спілкування.

Вихід за межі існуючих "бульбашок". Співпраця громад, місцевого самоврядування, креативної спільноти, молодіжних організацій, релігійних груп, бізнес-асоціацій, об'єднань ветеранів, волонтерських і громадських організацій, а також наукових установ і аналітичних центрів.

Крос-взаємодія повинна реалізовуватися через спільні проекти, продукти та комунікаційні ініціативи. Важливо впроваджувати нові методи контролю за діяльністю центральних і місцевих органів влади, а також налагоджувати співпрацю з ними.