Критично важлива інфраструктура без захисту: як нам витримати цю зимову пору.

Попри героїчну -- без перебільшення -- та ефективну роботу сил ППО, перманентну розбудову інженерного захисту на об'єктах енергетики та ремонтні роботи, ключові об'єкти життєзабезпечення міст досі вразливі до ударів ворога. Енергосистема досі вразлива і розбалансована. Причому президент чомусь дізнався про це лише у жовтні 2025-го й нарешті призначив відповідального за захист об'єктів інфраструктури -- віцепрем'єра Олексія Кулебу. На четвертому році війни.

Чому це відбувається? Яким чином функціонує система безпеки критично важливих інфраструктурних об'єктів у містах, і чи насправді вона існує? Які загрози варто врахувати кожному з нас, щоб уникнути зустрічі з холодом та бездіяльністю влади?

"Я незадоволений, якщо ми візьмемо, наприклад Київ, є ТЕЦ-5, ТЕЦ-6. Тут питання не тільки в протиповітряній обороні. Ми не можемо використовувати ракети Patriot проти дронів. Які в мене можуть бути питання до мера, бо це ж комунальні підприємства Києва", -- сказав Володимир Зеленський, коментуючи нещодавню атаку столиці. Зрозуміти сумбур заяви глави держави складно, але очевидним є випад проти мера столиці Віталія Кличка. Начебто у київського мера є засоби проти дронів, але він не хоче їх застосовувати для оборони своїх комунальних об'єктів. Було б смішно, якби не було так сумно...

Віталій Кличко прокоментував, які заходи були вжиті для захисту інфраструктури міста в цілому та зокрема труби ТЕЦ-6, яка, до речі, помітна з Вишгорода та Новоукраїнки — її висота складає 270 метрів. Проте суть проблеми полягає не в цьому.

Уже звична конфронтація президента із київським мером цього разу оголила кілька ключових запитань, на які ніхто -- ні центральна влада, ні обласні військові адміністрації, ні мери великих і малих міст -- не дає чіткої відповіді.

Хто несе відповідальність за охорону елементів критичної інфраструктури, що підтримують функціонування (життя!) урбаністичних територій?

Наскільки захищені такі об'єкти від атак ворога?

Чи має президент, уряд, обласні військові адміністрації та міські голови запасний план дій, тобто чіткий алгоритм реагування у випадку повного знищення критично важливих об'єктів, зокрема систем централізованого опалення?

Останні є особливо важливими в зимовий період: електрику, як показує практика, можна відновити, адже існує безліч резервних джерел живлення; воду можна доставити, а у населення є запаси; система газопостачання має розгалужену інфраструктуру, яка також може бути відновлена; проте тепло не можна перевезти в цистернах, не зберегти в бутлях і не перенаправити з інших регіонів — воно доступне лише тут і тепер.

Не випадково я згадав про висоту труби ТЕЦ-6, адже очевидно, що жодні мішки з піском і габіони, які становлять перший рівень захисту, бетонні блоки з антидроновими сітками, що є другим рівнем, або навіть окремі укриття, що належать до третього рівня, не здатні забезпечити належний захист. Таким чином, те, що стало ясним з самого початку, стало повною несподіванкою для Володимира Зеленського та його команди — вразливість численних об'єктів критичної інфраструктури. Ось чому виникли «претензії» до інших учасників влади, а також інформаційні димові завіси, які мали на меті відволікти увагу суспільства від питання їхньої власної відповідальності.

Щоб зрозуміти, як влада вибудовує інформаційні димові завіси, достатньо подивитися інтерв'ю голови Держагентства відновлення Сергія Сухомлина. У ньому він заявив: "Захистити ТЕЦ фізично неможливо -- побудувати споруду, яка її прикриє, коштує дорожче, ніж сама ТЕЦ. Але ми говоримо сьогодні про її другу функцію -- тепло...".

Пан Сухомлин далі зазначив, що навіть у випадку, якщо ракета вражає котел, "залишаються інші котли", і важливо забезпечити захист трансформаторної підстанції та насосної групи. На запитання, чи вжито заходів у Києві, він відповів: "Ні". Цей момент викликав певну плутанину, оскільки на ТЕЦ-6 виробництво теплової енергії тісно пов'язане з генеруванням електрики: якщо турбіни не функціонують, підстанції не отримають живлення. Отже, основне питання "Як і хто забезпечить захист ТЕЦ?" залишилося без відповіді.

У своєму нещодавньому інтерв'ю 15 жовтня Сухомлин висловив нову думку: "Київ оголосив, що виділив агентству 2,1 млрд грн для захисту об'єктів. Але коштів немає, не було і, на мою думку, не буде в майбутньому". Водночас мер Віталій Кличко раніше зазначав про 2,7 млрд грн, які вже були виділені містом, та про 3,7 млрд грн, запланованих для подальших витрат. Можливо, ці фінанси призначені не для Агентства з відновлення, а для інших виконавців. Запит ZN.UA до КМДА поки що залишився без відповіді. Проте питання не лише в цифрах – чому, власне, були проведені ці інтерв'ю?

Одночасно з цим, арешт колишнього голови "Укренерго" Володимира Кудрицького за справою, що розпочалася сім років тому, відволік увагу від справжніх проблем. Президент публічно звинуватив його у невдачах у забезпеченні безпеки енергетичної системи. Саме за його керівництва були розпочаті проєкти захисту, які в даний час завершуються Міністерством енергетики та Агентством відновлення. Тому Кудрицький став зручною фігурою, на яку зручно покласти всі невдачі.

Варто також нагадати, що відповідальність за захист критичної інфраструктури Києва несе не мер, а начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко. Саме він відповідає за безпеку столиці.

Проте варто зауважити, що суть не в особах, а в механізмах. Хто насправді прагне створити укриття у населених пунктах, які саме процедури застосовуються і хто здійснює контроль за цим процесом? Після бесід з експертами стало зрозуміло: система функціонує, але не в тому вигляді, як це подають у звітах та на телебаченні.

Під час пошуку інформації з даного питання ми ознайомилися зі звітом тимчасової слідчої комісії (ТСК) парламенту, враховуючи його політичний контекст. Комісія, очолювана представником фракції "Батьківщина" та колишнім міністром житлово-комунального господарства Олексієм Кучеренком, фактично звинуватила високопосадовців Агентства відновлення та НЕК "Укренерго" в державній зраді у зв'язку з провалом програми будівництва захисних об'єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектора. Відзначимо, що у звіті не згадуються міністр Галущенко, прем'єри чи віцепрем'єри, ніби в країні відсутня виконавча влада.

Як випливає із звіту профільної ТСК Верховної Ради, всі критичні об'єкти інфраструктури в країні захищені першим рівнем захисту, близько сотні об'єктів -- другим рівнем. Це захист від дронів. Але при цьому дослідження проєктно-кошторисної документації та розцінок до договорів підряду фортифікацій другого та третього рівнів, їхнє зіставлення з ринковими цінами дають підстави вважати, що розцінки на об'єктах Агентства відновлення у 3-4 рази завищені порівняно з ринковими. Зазначимо лише, що всі згадані об'єкти належать до об'єктів електроенергетики, й жодних даних, хоча б без назви локацій, щодо об'єктів теплоенергетики та водопостачання немає.

"Що стосується захисних споруд третього рівня, замовником за якими виступало Агентство відновлення, то станом на жовтень 2025 року жодна споруда не готова, усі будівельні роботи припинені майже рік тому та доцільність у їх добудові відсутня. Тобто 100% витрат на споруди ІІІ рівня є прямими втратами бюджету України", -- це цитата зі згаданого звіту ТСК. Скільки саме грошей пустили на вітер, тобто закатали в бетон, невідомо, згадується лише, що було укладено 22 договори щодо фортифікацій третього рівня захисту на загальну суму понад 98 млрд грн.

В цілому, для фінансування проектів захисних споруд у 2023-2024 роках було виділено 35,9 млрд грн для "Укренерго" та Агентства відновлення. З цієї суми реально отримано 29,97 млрд грн, проте використано лише 18,71 млрд грн. Інформації щодо витрат у 2025 році наразі немає.

Тут є деякі важливі деталі. Згідно з нашими даними, компанія "Укренерго" реалізувала заходи захисту не за рахунок державних фінансів, а за підтримки партнерів. Це означає, що підприємство не витратило жодної гривні з бюджету. З огляду на це, "Укренерго" показала досить непогані результати: 60% підстанцій отримали захист, а кожен другий трансформатор також захищений. Чому ця інформація не потрапила до звіту ТСК Кучеренка? Можливо, причина в тому ж, чому не проводиться розслідування щодо дій Міністерства енергетики під керівництвом Германа Галущенка. Відомо, що міністерство не завершило жодного конкурсу на спорудження джерел розподіленої генерації, зокрема на газотурбінні та газомоторні генератори.

Отже, профільне міністерство, як теоретично, так і практично, повинно було взяти на себе керівництво підготовкою енергосистеми до зимового періоду, організувати та розподілити обов'язки між усіма відповідальними сторонами. Однак залучення "Укренерго" до зовнішнього фінансування на будівництво захисних споруд сталося лише через те, що Міністерство енергетики не вжило належних заходів і не організувало процес. Таким чином, питання не до Кличка, а до Сухомліна — це конкретні запити до профільного міністерства. Хоча колишній очільник цього відомства, пан Герман Галущенко, просить не задавати йому подібні питання, стверджуючи, що це вже частина його минулого.

Це не можна стверджувати з огляду на нові дані, отримані в ході розслідування НАБУ.

Тому ми були змушені шукати людей, які живуть у гармонії з країною. На основі відповідей наших співрозмовників на питання про організацію фізичної безпеки об'єктів, виникає чіткий алгоритм дій: балансоутримувач або власник звертається до ліцензованого проектного інституту, який розробляє проект захисної споруди. Після проходження всіх необхідних процедур, таких як експертиза, виконавці реалізують проект, а далі об'єкт має бути затверджений Державною службою спеціального зв'язку.

Таким чином, Агентство відновлення не є обов'язковим елементом у цій системі. Проте важливіший аспект полягає в тому, що в рамках цієї моделі держава позбавлена механізмів примусу для організації фізичного захисту критично важливих об'єктів інфраструктури. На мою думку, це викликає найбільше занепокоєння: якщо мер міста, голова обласної військової адміністрації, міністр або інший посадовець виконують свої обов'язки, вони можуть забезпечити охорону підпорядкованих їм об'єктів. Але якщо цього не відбувається, наслідки можуть бути катастрофічними. Нажаль, не існує ані адміністративних, ані публічних механізмів контролю за їхньою діяльністю — інформація залишається закритою, все позначено як "таємно" чи "для службового користування". Хоча це й зрозуміло, легше від цього не стає.

А що робити, якщо трапилося непоправне і критично важливий об'єкт виявився ураженим? Які кроки вживала влада в подібних випадках протягом усіх цих років?

У такому разі при ОВА створювався оперативний штаб із фахівців і військових, який ухвалював план дій і виділяв/знаходив необхідне фінансування. В цьому брали участь відповідні міністерства, зокрема Мінрегіон.

Тільки на четвертий рік війни Кабінет Міністрів України створив Координаційний центр для управління прифронтовими областями, очолений віцепрем'єр-міністром з відновлення України, Олексієм Кулебою, який також займає посаду міністра розвитку громад та територій.

Більш детальної інформації про центр немає, відомо лише, що він отримає додаткові інструменти для взаємодії між міністерствами, щоб швидше ухвалювати рішення і оперативно реагувати на виклики: коли обстріли, коли потрібне швидке відновлення, коли громада потребує пального, обладнання тощо.

Зазначається, що Координаційний центр зосередиться лише на дев'яти областях, що знаходяться поблизу фронту, в той час як залишається нез'ясованим, хто надасть підтримку іншим 15 регіонам.

Однак проблема полягає в тому, що навіть у таких умовах алгоритм реагування активується в режимі "гасіння пожежі". Ситуація цієї осені та зими розвивається настільки швидко і драматично, що вимагає превентивних заходів. Сьогодні стало зрозуміло, що центральна влада та обласні військові адміністрації виявилися абсолютно неготовими до цих викликів. Найбільше, що може побачити суспільство, – це виступи на телебаченні міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, київського командувача Тимура Ткаченка та інших представників ОВА, які говорять про ліквідацію наслідків ракетних і дронових атак. Проте, громадськість чекає від них інформації про те, як буде організовано захист від таких загроз. Що можуть зробити люди в цій ситуації?

Чи є на це відповіді у відповідального віцепрем'єра? Чи запропонував він уряду механізми впливу держави на ситуацію на місцях, включно з постійним моніторингом ситуації та дієвим контролем за виконанням поставлених завдань?

У свіжому аналітичному звіті під назвою "Ризики опалювального сезону 2025/2026" експерти вказали на кілька факторів, які знову поставили країну перед старими викликами. Вони також окреслили необхідні кроки для того, щоб нарешті вирішити ці питання.

Перша -- короткозора тактика. Кожного року держава готується лише до найближчої зими, ніби живемо у мирний час. Такий підхід не враховує воєнних ризиків і не дає змоги створити довгострокову стратегію. У результаті знову те саме коло: узимку все руйнується, влітку відновлюється.

Друга -- звички мирного часу. Енергетика досі працює за старими правилами: запаси палива роблять мінімальні, без запасу "на чорний день". Але в умовах війни система має бути більш гнучкою, інакше ризикуємо залишитися без світла й тепла саме тоді, коли воно потрібне найбільше.

Третя -- відсутність підтримки місцевої генерації. Малі електростанції й котельні могли б підвищити стійкість системи і громад, але держава не створила умов, щоб бізнес інвестував у такі проєкти. Без довіри, гарантій і стимулів підприємці не поспішають вкладати гроші у розвиток енергетики, і це робить систему ще більш уразливою.

Що потрібно робити? Україна повинна перейти до середньострокового планування, враховуючи досвід попередніх зим. Формувати запаси енергоресурсів із запасом, відновлювати пошкоджені потужності через децентралізовану генерацію, залучати громади й бізнес до спільних проєктів. Банки та міжнародні організації повинні підтримувати такі ініціативи, а інтеграція з енергосистемою ЄС має стати пріоритетом.

Проте все це вимагає часу, якого у нас, на жаль, недостатньо! Тому варто задуматися про свою безпеку. Тепло може зникнути в будь-який момент, і навіть посадовці починають це розуміти, хоч і не публічно.

Безсумнівно, основною загрозою для міського населення є брак тепла. Це найнеприємніший сценарій, але мешканці міст повинні бути до нього готові, а не покладатися на обіцянки високопосадовців.

Звісно, досвідчені та відповідальні мери міст готувалися до такого сценарію -- вони закуповували резервні мобільні станції теплогенерації, створювали запаси пального, встановлювали прилади резервного електропостачання на всіх критичних об'єктах, коротше, робили все, що в їхніх силах.

Надія на розподілену генерацію тепла. Це коли в місті є не одна чи дві потужні ТЕЦ, а кілька районних котелень при лікарнях чи промислових підприємствах. Так от, мери міст мають визначити, які об'єкти під'єднані до цих котелень і можуть прийняти людей у разі виходу з ладу основного джерела централізованого теплопостачання. Це необхідно зробити заздалегідь, щоб власники або балансоутримувачі підготувалися до прийому людей. Це по-перше.

По-друге, людям треба налагодити контакти з друзями та знайомими в різних кінцях міста, в багатоповерхівках чи приватному секторі, щоб знати, куди піти переночувати, якщо у них не стане тепла, а там воно буде.

По-третє, якщо хтось має будинок чи родичів у селі, де є автономне опалення, то треба підготувати його для зимівлі -- запастися дровами чи соляркою, мати колодязь чи свердловину, генератор тощо, щоб переїхати туди на крайній випадок. Попереджаю, що поставити грубу чи буржуйку в квартирі багатоповерхівки не вийде, ZN.UA про це писало напередодні першої воєнної зими.

По-четверте, температура в квартирі може залишатися комфортною на протязі кількох днів, тому варто застосувати всі можливі методи для її збереження. Якщо ж температура різко впаде, важливо злити воду з системи опалення, щоб уникнути ситуацій, подібних до алчевської. Це відповідальність самих мешканців, адже керуючі компанії навряд чи впораються з цим завданням.

На завершення варто зазначити, що тепер не час покладати провину за нинішні труднощі (з цим питанням ми займемося після нашої перемоги). Зараз найголовніше — витримати цю зиму заради наших дітей та онуків, заради майбутнього, адже, як би не було затишно в домівках Польщі чи Німеччини, те тепло не зможе зігріти наші душі...