Інженерія, інновації та передові технології. Чи вдасться Україні збільшити виробництво озброєння до 2026 року?

Близько 1 трильйона гривень Україна витратила цього року на закупівлю озброєнь - мова і про власне виробництво, і про імпорт. Це більше ніж держава направила на пенсії, поліцію, освіту чи охорону здоров'я.

На думку Української Ради Зброярів, цього року вітчизняне виробництво військової техніки та боєприпасів заплановано на рівні 12 мільярдів доларів. Це практично вдвічі перевищує обсяги, що генерує весь інформаційний сектор країни.

З початку масштабного конфлікту в Україні оборонна промисловість залучила приблизно 25 мільярдів доларів. Чимало команд розробників змогли перетворитися з малих стартапів на великі компанії з тисячами працівників.

Продукт також зазнає змін. Українська зброя стає дедалі більш технологічно розвиненою, вищої якості та з більшим відсотком компонентів, вироблених всередині країни. Наші підприємства виготовляють мільйони дронів, сотні тисяч снарядів, десятки тисяч наземних роботів, тисячі броньованих машин та сотні артилерійських систем. Поступово вдосконалюється технологія власних крилатих ракет, активно розвиваються нові види озброєння та інші інновації.

Але чи достатньо цього для забезпечення переваги на фронті? Навряд.

По-перше, фінансові ресурси все ще недостатні для повного забезпечення можливостей вітчизняних виробництв — значна кількість підприємств продовжує функціонувати не на максимальних потужностях. По-друге, російська сторона також проходить етапи технологічного розвитку і інвестує значно більше ресурсів, щоб українська армія та озброєння не змогли досягти успіху.

По-третє, галузь набуває більшого масштабу та складності. Підприємства стають більш вразливими до ракетних атак, вимагають збільшення обігових коштів, стабільніших умов контрактування, повного забезпечення працівників, підтримки локалізації виробництва, уніфікації процесів, пріоритету в замовленнях перед імпортними постачальниками, доступу до сучасних технологій, а також ефективних державних інвестицій та інших ресурсів.

Основну частину цих викликів повинні брати на себе державні інституції. У деяких випадках їм вдається досягти успіху, проте в інших ситуаціях все ще існують суттєві недоліки, які можуть перешкоджати подальшому прогресу в цій сфері.

"Оборонка" провела бесіду з лідерами трьох провідних збройних асоціацій: "Українська Рада Зброярів", NAUDI та "Технологічні сили України". У спільному діалозі ми аналізуємо досягнення оборонної промисловості 2025 року та знову акцентуємо увагу на викликах, які стануть перед галуззю в наступному періоді.

Українська оборонна промисловість щороку зростає. За словами колишнього очільника Мінстратегпрому Германа Сметаніна, у 2022-му році зброярі виготовили продукції на $1 млрд, у 2023-му - на $3 млрд, у 2024-му - на $9 млрд.

У 2025 році тенденція зростання залишилася, проте вона вже не виглядає так вражаюче, як у попередні роки. Сьогодні йдеться про суму в 12 мільярдів доларів. Варто зазначити, що це лише за умови своєчасного виконання всіх угод, чого, на жаль, не можна гарантувати.

Чому закінчився етап щорічного значного зростання показників? Причина проста — Україна більше не може значно збільшувати свій бюджет щороку. Період "легкого" екстенсивного розвитку галузі завершився.

Для подальшого розвитку українським оборонним підприємствам необхідно завоювати частку ринку у іноземних постачальників озброєнь. Статистичні дані свідчать про успішну переорієнтацію на внутрішній ринок. За інформацією Агенції оборонних закупівель, у 2024 році 46% всього замовлення на зброю припадало на вітчизняних виробників, а решту – на імпорт. У 2025 році частка українських компаній у замовленнях зросла до 76%.

Тенденція до "українізації" виробництва озброєння втілюється через два основні підходи. Перший з них полягає в тому, що підприємства запускають випуск нових видів продукції, які за ціною та якістю не поступаються іноземним аналогам. Другий підхід передбачає, що інженери розробляють інноваційні озброєння, які, щонайменше частково, замінюють "традиційні" системи на полі бою.

Згідно з інформацією від "Оборонки", Україна в цьому році значно покращила свої можливості у виробництві артилерійських і мінометних снарядів, тоді як раніше ця потреба переважно задовольнялася за рахунок імпорту.

Інженерні команди та військові змогли впровадити на полі бою ряд новаторських видів зброї, що дозволило Україні стати практично єдиним виробником цих технологій. Серед них — дрони-перехоплювачі, наземні роботизовані системи, тактичні комплекси радіоелектронної боротьби, морські безпілотники, ударні дрони, а також інші спеціалізовані засоби.

Окрім усунення іноземних постачальників із процесу замовлень, у 2026 році важливим напрямком розвитку галузі може стати виробництво комплектуючих. Хоча значна частина зброї виготовляється на місцевих підприємствах, все ж певна сума коштів йде за межі країни на купівлю електронних компонентів для дронів, малих двигунів, різноманітних матеріалів, вибухових речовин та інших необхідних елементів.

Цього року кілька компаній оголосили про старт виробництва цих компонентів, проте загальна залежність від іноземних постачальників, зокрема з Китаю, залишається значною.

Для того щоб локалізація компонентів набула дійсно масштабного характеру, необхідна активніша участь держави. Політика підтримки виробництв комплектуючих для озброєння лише починає формуватися. У 2025 році Міністерство оборони спільно з Brave1 започаткували спеціалізовані грантові програми.

Проте основною перешкодою для розвитку ринку компонентів є незбалансовані податкові умови: для китайських комплектуючих не передбачено сплату мита та ПДВ, тоді як українські товари підлягають повному оподаткуванню. Таким чином, державна політика фактично заохочує імпорт китайських компонентів на шкоду вітчизняним виробникам.

Суттєвий внесок у зростання галузі цього року зробили західні партнери. Оборонні чиновники, приватні збройні асоціації та дипломати разом переконували їх профінансувати вже укладені контракти з українськими виробниками - це називається "данська модель". Таким чином Міноборони вивільнило значно більше бюджетних грошей на вітчизняне озброєння.

Прогнозується, що у 2025 році обсяги надходжень, що будуть отримані завдяки "данській моделі", складуть приблизно $1,4 мільярда, що становить близько 10% річної продуктивності. Проте, крім данської моделі, існують також нідерландська, британська та німецька системи фінансування.

Наприклад, нещодавно українська компанія КЗВВ уклала значний контракт з Німеччиною на постачання 200 самохідних артилерійських установок "Богдана", які будуть базуватися на шасі Mercedes-Benz. Ця угода є яскравим прикладом взаємовигідного співробітництва в рамках "німецької моделі".

Чи зможе Україна у наступному році отримати більше західних інвестицій у сектор оборони? Це питання буде залежати від подальших кроків щодо конфіскації російських активів, здатності України стати ефективним технологічним партнером, а також від нашої реальної спроможності виробляти продукцію швидко, у великих обсягах та високої якості.

Зрештою, багато залежить від репутації нашої оборонної промисловості за кордоном. Такі скандали, як із компанією Fire Point, яку в публічному полі пов'язують з корупційними схемами Тімура Міндіча, аж ніяк не стимулюють західних політиків вкладати більше грошей в український оборонний сектор.

Щоб показати потенціал розвитку вітчизняного ОПК, чиновники зазвичай наводять цифри "спроможності виробництва". У 2024-му році Мінстратегпром оцінював її у $20 млрд, у 2025-му - у $35 млрд, а на 2026-й рік Рада Зброярів дає оцінку в $50 млрд.

Можливість виробництва більшої кількості озброєння залежить, зокрема, від чисельності робочої сили. Коли компанія аналізує свої ресурси та надає відповідні відомості, вона робить прогнози щодо того, скільки приміщень зможе збудувати, скільки верстатів придбати та скільки працівників найняти протягом року.

Люди в цій формулі - головне "вузьке місце". Вони впливають на обсяги, якість виробництва, сервіс та швидкість розробки нових технологій.

Кількість людей, залучених до оборонного сектору зростає. Якщо у 2023-му Мінстратегпром оцінював кількість працівників індустрії у 300 000 людей, то у 2025-му Рада Зброярів дає цифру в понад 400 000.

І навіть цього не вистачає. Яскравий маркер дефіциту кадрів - виробники FPV-дронів, які засновують цілі школи, щоб навчати людей з нуля користуватись паяльником, і навіть доплачують за тиждень навчання у випадку працевлаштування.

Якщо Україна зупиниться і не зможе надалі рекрутувати людей на оборонні заводи, то вся заявлена спроможність на $50 млрд може виявитись "паперовою". Питання працівників може стати черговою скляною стелею для галузі.

Щоб не зупиняти потік людей на заводи, по-перше, потрібна якісна система бронювання. Держава зробила кілька важливих кроків для цього. Наприклад, дозволила бронювати 100% співробітників та давати тимчасову бронь на 45 днів для розв'язання проблем з обліковими даними.

Водночас в асоціаціях NAUDI та Раді Зброярів підкреслюють, що нещодавні зміни в правилах можуть знову створити труднощі. Причина в тому, що згідно з оновленою версією постанови №76, компанії можуть резервувати лише ту кількість працівників, яку вони зазначили під час отримання "критичного статусу". Таким чином, документ фактично не передбачає можливості для компаній збільшувати штат і бронювати нових співробітників протягом року.

Але питання дефіциту кадрів простягається далеко за межі проблеми бронювання.

Крім процесу бронювання, слід зосередитися на трьох ключових напрямках. Перший з них полягає у заохоченні людей повертатися з-за кордону на оборонні підприємства. Адже зарплата в 800 євро на машинобудівному заводі в Чехії значно поступається 1200 євро на військовому заводі в Україні. Для досягнення цього важливо вести діалог з людьми, оскільки за кордоном вони активно споживають російську інформаційно-психологічну операцію.

Другий аспект - залучення ветеранів війни до оборонно-промислового комплексу. Ці люди володіють цінним практичним досвідом у використанні зброї. Однак серед них є чимало осіб з інвалідністю, які потребують перенавчання та адаптації до нових умов. Держава зобов'язана забезпечити всі необхідні умови для цього процесу.

Третім аспектом є освітній процес. Необхідно посилити привабливість технічних спеціальностей та вдосконалити матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів. Можливо, варто розглянути можливість перенаправлення державного фінансування в напрямку технічних спеціальностей, - зазначив у коментарі для "Оборонці" виконавчий директор асоціації NAUDI Сергій Гончаров.

Зрештою, треба думати про ширше залучення у промисловість жінок. 82% безробітних в Україні - це жінки, і вони могли б стати кадровим резервом для оборонних заводів.

Оборонні підприємства об'єднуються, виробничі ланцюги набувають більшої складності, а відновлення фабрик після атак вимагає значних фінансових витрат. Різні експерти з "Оборонки" вказують на те, що в 2025 році зафіксовано збільшення кількості ударів по військовим заводам.

Страх перед можливими ударами відштовхує інвестиції в оборонний сектор, сповільнює прогрес у технологічному розвитку і в окремих ситуаціях навіть може спричинити ліквідацію компаній.

"Якщо ракета приземлиться тут, це означатиме кінець справи. Під час кожної атаки я виходжу на балкон і спостерігаю за своїм заводом, намагаючись помітити, чи не з'являються там спалахи", - розповів одному з видань представник оборонного бізнесу, перебуваючи у цеху з готовою продукцією.

Державних підземних захищених приміщень на всіх не вистачить, адже компаній стало дуже багато. Часто в розмовах з "Оборонкою" підприємці жаліються, що для них проблематично знайти навіть звичайне "наземне" - орендодавці просто відмовляються надавати свої будівлі виробникам зброї.

Єдина можливість зберегти фінансову стабільність галузі під ракетами - це адекватне реагування замовників на форс-мажори та бодай якась допомога держави у боротьбі з наслідками ударів або релокації. Зараз же система змушує приватних виробників не тільки відновлювати заводи, а й переробляти знищену продукцію власним коштом. Жодної системи страхування від прильотів в Україні не існує в принципі.

Деякі виробники здатні побороти наслідки прильотів, інвестуючи свій прибуток у відбудову. А дехто, внаслідок особливостей виробництва та високої вартості знищеного майна, опиняється в "ямі".

Перед урядом постає важливе завдання – забезпечити, щоб підприємства не залишалися наодинці зі своїми фінансовими втратами. В іншому випадку, наслідки від нестачі озброєння можуть виявитися фатальними для військових.

Вічна дилема — звідки знайти кошти на це?

По-перше, частину фінансування можуть надати державні програми, що спеціалізуються на розвитку оборонно-промислового комплексу. По-друге, військові асоціації NAUDI та Технологічні сили України (ТСУ) закликають уряд звернутися до західних партнерів, які можуть надати підтримку у відновленні заводів, що були конфісковані з російських активів, аналогічно до підтримки в енергетичному секторі.

На вітчизняному збройному ринку відчутно зростає вага приватних компаній. За приблизними підрахунками "Оборонки", що базуються на відкритих даних, уже на початку 2025 року частка приватного сектору становила близько 60%. Зараз вона, ймовірно, більше.

Приватний сектор ринку також перебуває у стані внутрішньої трансформації. Великі корпорації інтегрують в себе менші команди.

Процес злиття відбувається маленькими кроками. Наприклад, виробник FPV-дронів Vyriy купив 51% частку в компаніях-розробниках НРК, розвідувальних та ударних дронів. "Українська бронетехніка" купила розробку багі VOLS, щоб розгорнути її масове виробництво. А низка успішних великих виробників безпілотників уже взяли у підрядники компанії, що не змогли продати свій продукт самотужки.

Бурхливий розвиток приватного виробництва озброєнь є чимось дуже новим для України. Але цікаво, що урядові багатомільярдні інвестиції у розвиток виробничих спроможностей досі зосереджені переважно на державних заводах.

Існують програми, які спрямовані на реформування та розвиток оборонної промисловості, і щорічно уряд виділяє на ці цілі приблизно 1 мільярд доларів.

Ці інвестиційні програми зазвичай не отримують широкого розголосу. Високопрофесійні джерела з оборонної сфери, які спілкуються з "Оборонкою", повідомляють, що механізм розподілу фінансів фактично функціонує в ручному режимі: лише невелика група осіб обізнана про результати цих ініціатив, а фінансові ресурси надаються виключно державним підрядникам.

З одного боку, це виглядає логічно, оскільки державні інвестиції в підприємства, що знаходяться у державній власності, легше юридично та "морально" обґрунтувати. Проте з іншого боку, непрозорість системи для учасників ринку, брак конкуренції у виконанні стратегічних проєктів та недооцінка активного приватного сектора викликають питання щодо ефективності витрат цих коштів і ризиків корупції.

Приватний сектор має можливість отримувати гранти від державного кластера Brave1. Цей інструмент є відмінним стартовим імпульсом для розвитку, пропонуючи до 8 млн грн. Проте, цих коштів недостатньо для реалізації великих капіталовкладень, які вимагають інвестицій у сотні мільйонів. Протягом 2025 року кластер розподілив лише 2,9 млрд грн.

Ключовим елементом системи оборонної промисловості є процес закупівель. Ефективність роботи цієї галузі значною мірою визначається якістю та оперативністю укладання контрактів. З 2022 року в Україні різні організації займаються закупівлею зброї, але за останній рік ці функції все активніше переходять до Агенції оборонних закупівель (АОЗ) Міністерства оборони.

Очільник АОЗ Арсен Жумаділов розповів "Оборонці", що станом на 26 грудня виконання контрактів становило 91% від цьогорічної потреби війська. Минулого року цей показник через низку зірваних контрактів та перерозподіл бюджету становив лише близько 50%.

У 2024 році одним із найбільших викликів у сфері закупівель стали боєприпаси. Згідно з інформацією "Оборонки", цього року також спостерігається суттєве недовиконання контрактів на боєприпаси, як з боку вітчизняних виробників, так і в імпорті. Жумаділов визнає, що проблеми з постачанням боєприпасів мають місце, але не вважає їх "системними".

Ще одна слабка ланка в державній системі постачання озброєння – це безпілотники. Міністерство оборони цього року повідомило про постачання 3 мільйонів FPV-дронів, однак деяка їх частина виявилася непридатною для використання в бойових умовах.

Причина може полягати не лише в низькій якості самих дронів, а також у тривалому процесі, коли Командування сил логістики протягом кількох місяців розподіляє ці безпілотники між різними підрозділами. За цей період дрони втрачають свою технологічну новизну.

Вже з наступного року повноцінно запрацює нова платформа для закупівель під назвою DOT-Chain Defence. Цей інноваційний сервіс АОЗ надає можливість військовим, в режимі маркетплейса, здійснювати закупівлю дронів безпосередньо у виробників за рахунок державних коштів, обходячи тривалі процедури погодження з Генеральним штабом та Міністерством оборони.

Влітку 2025 року платформа експериментально запустилась, і нею було поставлено не більше 7% від усіх FPV-дронів від Міноборони. Але вже у 2026-му році на сервіс планують перевести 70% закупівель цих безпілотників.

З одного боку це покращить конкуренцію між виробниками, мінімізує корупційні ризики та дасть військовим технологічно актуальні дрони. З іншого - викликом для Агенції буде забезпечення виробників оборотними грошима.

Зараз дронові компанії фактично продають на DOT-Chain надлишкову продукцію зі складів, але основну частину виробляють за річними контрактами з великими авансами. Чи буде місце для великих авансів в системі DOT-Chain, де контракти фактично укладаються на пару тижнів, - залежить від адміністративної спроможності та креативності АОЗ.

Ще одна вразливість у процесі закупівель полягає в тому, що система не здатна розрізняти постачальників з України та з інших країн. Найважливішим критерієм при закупівлях залишається мінімальна ціна. Як повідомляло видання "Оборонка", у 2025 році великий український завод, що спеціалізується на виробництві 155 мм снарядів, залишився без роботи, оскільки держава обрала імпорт цих виробів замість місцевого виробництва.

Жумаділов розраховує, що уже з січня 2026 року Україна почне застосовувати "кваліфікаційний критерій" локалізації при закупівлях боєприпасів. Простою мовою це означає, що з'явиться юридично оформлене правило, за яким пріоритетно буде контрактуватись зброя всередині країни, а решта - на імпорті. Щоправда, для запуску цього механізму потрібен остаточний наказ від Міноборони, який поки що "в процесі погодження".

Ще одна поширена проблема, яку підкреслюють учасники обговорення "Оборонки", - це обмежена тривалість контрактів. Державні замовлення на озброєння можуть плануватися лише на один рік, що означає, що виробники отримують гарантію замовлень лише до завершення цього терміну. Після цього настає період невизначеності, коли можуть пройти місяці до підписання нового контракту, що викликає простої. Відсутність стабільності у плануванні ускладнює бізнесу можливість інвестувати в складні проекти тривалої перспективи та залучати необхідні фінансові ресурси.

Проблема короткострокового планування стосується не лише недостатньої здатності держави до стратегічного мислення, але й швидкої зміни трендів на фронті. Зброя, що була необхідна в один рік, може стати непотрібною вже в наступному.

За інформацією Жумаділова, Міністерство оборони активно розглядає різні можливості для розширення горизонтів планування для виробників. Проте на даний момент отримати "залізобетонну" гарантію фінансування замовлень на кілька років наперед залишається неможливим.

Боротьба за тривалі контракти в оборонній промисловості триває вже чотири роки з моменту початку великого конфлікту. І з ускладненням виробничих процесів, потреба в таких контрактах лише зростає.

"Український ОПК став доволі технологічним. І чим більш технологічними є ОПК, тим більше субпідрядників, партнерів залучено в реалізацію проєктів і тим довший термін виробництва кінцевої продукції", - пояснює Гончаров.

У 2025 році в сфері оборонної промисловості було залучено $105 мільйонів іноземних інвестицій для розвитку виробничих потужностей.

Це не просто мала сума. Це фактично нічого. Тільки фонд інновацій НАТО розпоряджається $1,5 млрд щорічно. Причому не всі інвестиції в українські компанії здійснені в Україні - деякі кошти отримують компанії-виробники зброї за межами країни.

Це викликано тим, що західні інвестори стикаються з труднощами при вкладенні значних коштів у нашу юрисдикцію. В нашій країні відсутнє стабільне правове середовище, законодавство щодо захисту інтелектуальної власності є застарілим, а оцінка інвестиційного клімату, проведена Світовим банком, має низькі показники. Крім того, ринок акцій не розвинений, - зазначив виконавчий директор "Української Ради Зброярів" Ігор Федірко в інтерв'ю для "Оборонців".

Частково поліпшити інвестклімат в оборонній галузі у 2026-му році мають два великих нововведення. Перше - дозвіл на продаж частини виробленої зброї за кордон. Друге - запрацює Defence City, спеціальний режим для виробників зброї, яким передбачено низку пільг.

"З моменту оголошення про відновлення експорту зброї з України, кількість запитів до нашого інвестклубу зросла утричі. Приватні інвестори усвідомлюють, що ринок більше не є закритим, і тепер можуть реалізовувати свою продукцію за кордоном, навіть з урахуванням існуючих регуляцій", - зазначив Федірко.

Основне питання полягає в тому, наскільки успішними виявляться ці дві складні реформи. Інформація про їхнє функціонування залишається поки що досить загальною. Розробка підзаконних актів щодо експорту та Defence City триває вже кілька місяців і, за прогнозами, затягнеться до початку січня.

Всі респонденти, які звернулися до "Оборонки" асоціації, висловлюють свої скарги на недостатню комунікацію між урядом і виробниками озброєнь у процесі створення нових правил для ринку.

Коли держава не веде діалогу з оборонним сектором під час розробки нормативних актів, ми можемо спостерігати наслідки на прикладі постанови №1200. У цьому випадку державні органи майже призвели до колапсу ринку військового спорядження, наклавши на виробників вимоги, що не відповідали реальності. Зрештою, ці норми довелося відкласти до завершення воєнного стану.

Внаслідок недостатньої прозорості обговорень виробники зброї стикаються з труднощами у визначенні потенційної ефективності відкриття експорту та реалізації концепції Defence City. Тож поки що залишається лише спостерігати та сподіватися, що ці зміни сприятимуть збройним компаніям досягти нових висот у 2026 році.

В цілому, можна відзначити, що оборонна промисловість демонструє ознаки зрілості: підприємства активно впроваджують новітні технології, збільшують свої інвестиції, співпрацюють з досвідченими західними партнерами та формують набагато складніші виробничі та дослідницькі ланцюги порівняно з тим, що спостерігалося два роки тому.

Водночас таке "складне" зростання вимагає більш ретельного підходу до дотримання ринкових норм. Кожне помилково сформульоване слово в законодавстві чи постанові може призвести до затримок у розвитку на кілька місяців.