Доктор Трамп не зможе зцілити Америку. Чому все більше американців довіряють йому, а не медичним фахівцям?

Автор Анна Бродські-Кроткіна завідувачка програми славістики в університеті імені Вашингтона та Лі у штаті Вірджинія (США), докторка філологічних наук, журналістка

2024 року, за два дні до Різдва, перед будинком нью-йоркського суду юрмилися фотожурналісти.

-- Кого ви очікуєте? -- звернулася я до них, проходячи поруч.

— Луїджі, — промовив один з журналістів, не відриваючи погляду від дверей.

Прізвище було зайвим -- уся країна знала за ім'ям Луїджі Манджоне, який застрелив одного з генеральних директорів медичної страхової компанії Unitedhealthcare.

На місці злочину правоохоронці виявили гільзи, на яких були вигравірувані фрази "Відмовити й відкласти" — терміни, що використовуються страховими компаніями, які часто відмовляють у покритті медичних витрат. Ці слова перетворилися на символ громадського обурення щодо медичної страхової системи, а сам Манджоне на деякий час здобув статус майже національного героя, сучасного Робіна Гуда.

Американці незадоволені не тільки медичним страхуванням, а й медициною загалом. Коли президент країни суперечить лікарям і вченим, половина країни радіє. Закликаючи вагітних відмовитися від парацетамолу й стверджуючи, що він викликає аутизм, Трамп чудово розуміє: його електорату особливо приємно дивитися, як шпиняють незгодних експертів і вчених.

Народна неприязнь до медицини завжди здавалася мені незрозумілою: я рідко відвідувала лікарні і майже не мала справи з медиками. Але чотири місяці тому все змінилося в один момент. Після вакцинації від оперізуючого лишаю в мене виникла рідкісна реакція – синдром Гієна-Барре. Через тиждень після щеплення я втратила здатність рухати ногами. Швидка допомога, відповідно до міських норм, доставила мене до найближчої медичної установи – лікарні "Королівського району" у Брукліні. Незважаючи на свою назву, королівською вона була лише за іменем: це заклад, який фінансується з міського бюджету та обслуговує навколишній малозабезпечений район.

Лікарня виявилася переповненою, брудною, з повільними й байдужими медиками. Хоча діагноз був очевидним і не викликав суперечок серед лікарів, лікування затягувалося. Після 12 годин очікування лікарі нарешті почали вводити ін'єкції імуноглобулінів (білків, які виробляються імунною системою), але до того моменту в мене вже онімели руки. Ці ін'єкції не принесли полегшення, і медичний персонал більше не займався моїм станом. Після введення морфію (через жахливі болі в ногах) мене перевели на поверх для безнадійних, де я провела місяць, нерухома. Я могла викликати медсестру, натискаючи кнопку (на щастя, кисті рук і пальці працювали хоч трохи), але допомога могла затримуватися на години. У лікарні панував хаос: одна медсестра, наприклад, дала мені знеболювальне на дві години пізніше, ніж було заплановано, а наступну дозу – на годину раніше. Це призвело до передозування морфієм, і я провела 27 годин у безпробудному сні – між життям і смертю.

Лікарі приходили вранці цілою командою. Не звертаючи на мене уваги, вони задавали ті ж самі питання і повторювали безглузді кліше: "Біль може іноді викликати неприємні відчуття", -- зауважив один із молодих медиків. Водночас, лікарі не бажали визнавати очевидне: через жахливі умови в лікарні в мене розвинувся небезпечний геморагічний цистит з сильною кровотечею. Згодом я усвідомила, що медики зобов'язані фіксувати інфекції, отримані в закладі, але це негативно впливає на їхню репутацію, тому такі випадки часто залишаються непоміченими. Коли уникнути інфекції не вдається, лікарі, щоб не викликати підозр, готові призначити перший-ліпший антибіотик без жодних аналізів. На жаль, випадково обраний препарат не дав результату, що призвело до нових серйозних ускладнень.

Моїм сусідам по поверху було не легше. Іноді у відчинені двері моєї палати було видно, як коридором несеться з завидною швидкістю худа чорношкіра жінка, за нею біжать санітари й лікарняна охорона. Щоразу, як її повертали назад, вона годинами надривно кричала. Більшість пацієнтів не тільки на моєму поверсі, а й у всій лікарні були бідними людьми -- мігранти без медичної страховки, бездомні, наркомани або незаможні громадяни США, застраховані держпрограмою для бідних. Такі пацієнти практично не платять, і саме це визначає й бідність лікарні, й наплювацьке ставлення лікарів.

Через місяць, подолавши безліч бюрократичних перешкод, мої близькі змогли перевести мене до іншої лікарні. Я, все ще повністю паралізована, потрапила в лікарняний транспорт. На вулиці вечоріло, а Нью-Йорк сяяв своїми вогнями, нагадуючи про моє попереднє життя. Ми перетнули Бруклінський міст і незабаром опинилися в новій лікарні "Лангон". Це був зовсім інший, казковий світ. У мою палату, з чудовим видом на річку, часто заходили молоді, енергійні медсестри, які пропонували свою допомогу і турботу. Лікування почалося вже наступного ранку. Після трьох днів плазмаферезу, що очищав мою кров, мої руки повернулися до життя. А через тиждень я була готова до переведення у фізіотерапевтичний центр при лікарні. Проте тут виникли нові труднощі, знайомі багатьом американцям. Моя страхова компанія відмовилася покривати витрати на фізіотерапію. Їх не цікавило, що я все ще не могла рухати ногами. Я подала апеляцію на це рішення і, на диво, змогла виграти справу.

Те, що без страховки оплатити реабілітаційну клініку було б неможливо, стало очевидно, коли лікарня "Лангон" надіслала рахунок на 200 тисяч доларів за один тиждень госпіталізації. Плазмаферез має коштувати близько чотирьох тисяч доларів, кілька інших аналізів, які мені зробили, -- ще не більше двох тисяч. Яким чином рахунок виявився майже на чверть мільйона?! Відповідь криється в корупційній системі американської охорони здоров'я. Лікарні можуть призначати будь-яку суму, яка не має жодного стосунку до реальної вартості лікування. При цьому пацієнти не можуть дізнатися ціну наперед. Зате страхові компанії за попередньою домовленістю (умови тримають у секреті) платять лише незначний відсоток від названої суми. Але якщо в людини немає хорошої страховки (якщо вона турист, або вона бідна й не купила страховку, або купила дешевий поліс, який нічого доладно не покриває), то вона буде зобов'язана виплатити всю божевільну суму. У разі невиплати лікарні подадуть до суду й вилучатимуть цей борг із зарплати нещасного. Не дивно, що рахунки за лікування -- одна з головних причин банкрутства в США. За даними досліджень, щорічно сотні тисяч людей змушені оголошувати себе банкрутами через медичні витрати.

Більшість лікарень у Сполучених Штатах класифікуються як "некомерційні", але це не означає, що вони не прагнуть до отримання прибутку. Часто такі лікарні накопичують значні фінансові резерви та інвестують їх, отримуючи прибуток, подібно до комерційних підприємств. Отримані кошти лікарні використовують для оновлення обладнання та будівництва нових об'єктів, що може пояснити розкішні фойє з мармуровим оздобленням і фонтанами, які ви можете побачити в деяких американських медичних закладах. Крім того, низка некомерційних лікарень виплачує своїм керівникам надзвичайно високі зарплати, які часто перевищують мільйон доларів. Наприклад, у 2023 році генеральний директор лікарні "Лангон" отримав 22,8 мільйона доларів.

Проте фінансові проблеми — це не єдине, що викликало негативне ставлення до американської медичної системи. У лікарнях, де переважають малозабезпечені пацієнти, часто спостерігається нестача коштів для їхнього лікування, тоді як у більш заможних медичних закладах лікарі іноді призначають непотрібні обстеження та навіть хірургічні втручання. Наприклад, у США показник кесаревого розтину наразі становить близько 32%. Протягом багатьох років цей відсоток значно перевищував рекомендації медичних організацій і не призвів до покращення здоров'я матерів і новонароджених. Однак кесарів розтин є значно дорожчим, ніж звичайні пологи, і, як підкреслює дослідник медичних практик Марті Макарі у своїй книзі "Ціна, яку ми платимо", для деяких лікарів кесарів розтин є більш зручним варіантом, особливо коли пологи відбуваються в п'ятницю. Лікар виконує операцію і може вирушати додому на вечерю, не чекаючи, поки пацієнтка народить сама.

Ось ще один приклад: згідно з аналізом, здійсненим у медичних закладах Мічигану, приблизно кожна п'ята гістеректомія була необґрунтованою з медичної точки зору.

Не можна залишити поза увагою той факт, що опіоїдна епідемія, під час якої люди безконтрольно вживають опіоїдні анальгетики, призвела до загибелі десятків тисяч американців щороку. Цю кризу спровокували лікарі, які протягом багатьох років виписували опіоїди у значних обсягах. Так, у 2023 році від передозування померло понад 83 тисячі осіб, а в 2024 році ця цифра склала 54 тисячі.

Проте американська медицина не обмежується лише негативними аспектами. В останні десятиліття вона також досягла значних успіхів. Багато форм раку, які в 70-х роках вважалися вироком, тепер піддаються лікуванню. Гепатит С, раніше вважався невиліковним, тепер можна усунути всього за 12 тижнів з допомогою таблеток. У 2016 році більше половини усіх нових лікарських засобів, що з'явилися на світовому ринку, були розроблені в США.

На жаль, для багатьох мешканців США наукові досягнення втрачають своє значення, коли їхній власний досвід свідчить про поділ пацієнтів на тих, хто має добру страховку, і тих, хто її позбавлений. Вони вважають, що лікарі та лікарні функціонують як комерційні установи, які наживаються на людських стражданнях, а страхові компанії сприймаються як бездушні акули, які керуються лише жадобою.

Зростаюча недовіра до установ, що повинні дбати про добробут людей, а також безсилля перед великими фінансовими структурами (лікарнями та страховими компаніями) змушують американців все більше звертати увагу на Трампа та його команду, які популяризують антинаукові концепції, що суперечать думці медиків та науковців.