В останній час ветерани знову опинилися в центрі уваги, проте, на жаль, не в позитивному світлі. Замість того, щоб бути прикладом для наслідування, ми чуємо про них у зв’язку зі скандалами: конфлікти, затримання, інші неприємності. Це свідчить про те, що війна все ще триває, але суспільство, здавалося б, вже забуло про нас. Ані держава, ані суспільство не знають, як нам допомогти або що робити далі.
Причина полягає в тому, що для багатьох людей зручніше сприймати ветеранів такими, якими вони були раніше — мовчазними і забутими. Виставити їх на сцену один раз на рік, запропонувати "фронтові сто грамів", виголосити слова вдячності — і знову відправити в тінь. Саме таке сприйняття ветеранів стало нормою, і їх часто вважають тягарем для суспільства.
Побратим якось спитав: "То ми тепер теж будемо "дідами", як ті з парадів?". І я б хотів відповісти, що ні. Але держава ніби справді хоче саме цього. Щоб ми після всього повернулись і стали в чергу за безкінечними довідками, чекали милості від чиновника. Нам не треба подачок. Ми не просимо. Ми хочемо справедливості. Ми зробили своє - тепер хай держава робить своє.
Понад мільйон людей тримали країну, коли все могло розвалитись. Їхній досвід, характер, витримка - це те, що може рухати країну вперед. Це не тягар. Це ресурс. Ми не благодійники і не жертви. Ми - дієві люди. І кожен з нас має, що сказати. І що зробити.
Нам не треба, щоб держава "допомагала ветеранам". Треба, щоб країна стала державою ветеранів. Де люди, що повертаються з фронту можуть вчитися, працювати, будувати бізнес, і бути при владі. Без жалю і патетики. Просто як повноцінні громадяни, які вже довели, що вміють брати відповідальність.
Якщо таке не відбудеться, виникне щось інше – ветерани самостійно знайдуть шляхи для самореалізації. Однак це може не відповідати бажанням держави і суспільства. Адже, якщо нас відсунуть, ми не зникнемо. Ми маємо силу, але водночас втомлені. І якщо систему не реформують, ми просто її зруйнуємо.
Повага - це не просто риторика з трибуни. Це вміння слухати ветерана, консультуватися з ним. Це можливість для нього працювати та мати вплив. Це не лише привілеї, а справедливі умови для всіх. Це не гасла, а конкретні дії.
Ось ще одна думка. Про ветеранів часто говорять без їхньої участі, і це є великою помилкою. Як може очолювати міністерство, що займається питаннями ветеранів, особа, яка не має власного досвіду служби на фронті? Серед нас є чимало сильних, розумних людей з багатим досвідом, але нас не включають у цей процес. Причина в тому, що з нами важче працювати, адже ми не мовчимо.
Час переосмислити наші погляди. Ветеран — це не виклик, а можливість. Це особа, яка вже довела свою здатність до дій. Якщо суспільство усвідомить це, виграють усі. В іншому випадку ми ризикуємо втратити найцінніше: тих, хто вже став на захист країни.
#Бізнес #Суспільство #Держава (політичний устрій) #Чиновник #Справедливість (чеснота) #Благодійність (практика) #Повага #Пафос #Пошкодження
