Чому встановлення обмежень на націнки не призведе до здешевлення медикаментів: дослідження цінової структури на фармацевтичному ринку.

У умовах масштабної війни медикаменти залишаються фактично єдиним товаром з найнижчими темпами інфляції – лише 12,4% за рік, у той час як загальний рівень цін в Україні підвищився на 44,2%. Особливо відчутно зросли ціни на основні продукти та послуги. Удалося стримати зростання цін на ліки завдяки ефективній співпраці між аптечними мережами та постачальниками, які застосовують систему знижок і маркетингові угоди.

Втім, дискусії про ціноутворення на фармринку виявили чимало стереотипів. Аналізуємо, хто має найбільший вплив на формування кінцевої ціни та де насправді дешевші ліки -- в Україні чи в ЄС.

Згідно з інформацією Proxima Research International, основним чинником, що визначає ціну на лікарські засоби, є виробник, який відповідає за 71,8% загальної вартості. Частка аптек у цій вартості складає 22,3%, тоді як дистриб'ютори отримують лише 5,9%.

Отже, з кожних 100 гривень, витрачених на ліки, 72 гривні отримує виробник, 22 гривні залишаються аптечним закладам, а 6 гривень йдуть дистриб'юторам.

Показово, що за останні 10 років середньозважена операційна аптечна націнка знизилася з 23% до 14%. Це найнижчий показник у регіоні. Для порівняння: в Румунії аптечна націнка становить 16%, у Польщі - 19%, в Угорщині - 20%. При цьому чистий прибуток аптечних мереж становить лише близько 4% від обігу, враховуючи витрати на оренду, комунальні послуги та зарплати. Це, як зазначають експерти, дуже скромний показник для бізнесу з такою соціальною відповідальністю.

Дохід від маркетингових послуг став суттєвим засобом для аптек, що допомагає компенсувати зниження та підтримувати доступні ціни для клієнтів.

Порівняння вартості на конкретних прикладах спростовує ще один поширений міф. За даними УНН, популярне знеболювальне "Нурофен" в Україні коштує від 189,10 до 345,51 гривень за 24 капсули, тоді як в Європі його ціна становить мінімум 322,10 грн за 20 капсул. Така різниця пов'язана з особливостями регулювання: в Європі діють жорсткіші правила ціноутворення, що обмежує конкуренцію, тоді як український ринок відкритіший для різних виробників.

Специфіка українського фармринку проявляється також у структурі продажів - понад 85% ліків реалізується через роздрібну торгівлю через відсутність розвиненої системи реімбурсації та медичного страхування. І хоча кількість аптек на душу населення вища, ніж у країнах ЄС, середній товарообіг однієї української аптеки значно нижчий: 239 тис. євро проти 806-1331 тис. євро в країнах Східної Європи. Суттєво відрізняється і масштаб програм відшкодування: в Україні перелік препаратів включає лише 544 позиції проти 2,9-6,9 тис. найменувань у країнах ЄС.

Сьогодні державне регулювання цін в Україні охоплює лише певні категорії ліків. Для препаратів з Національного переліку встановлено граничну роздрібну надбавку 10%, а на роздрібному ринку - 25-50% залежно від вартості. Проте, як зазначають учасники ринку, виробники часто встановлюють значно вищі націнки - до 500%.

"Щоб знизити ціни, державі необхідно укладати угоди з виробниками та забезпечувати їм стабільні обсяги закупівлі. Виробники можуть зменшувати вартість продукції, і для цього існує ефективний інструмент - програма 'Доступні ліки', - підкреслює Олег Клімов, голова правління громадської організації 'Всеукраїнська фармацевтична палата'. Однак для реалізації цих заходів потрібні додаткові бюджетні ресурси, які в умовах війни в першу чергу витрачаються на забезпечення обороноздатності країни. Тому представники фармацевтичної спільноти наголошують на необхідності пошуку альтернативних шляхів для зниження цін."

Учасники фармацевтичного ринку підкреслюють, що позитивним знаком є відкрите ставлення Міністерства охорони здоров'я до ведення діалогу. Вони вважають, що спільними зусиллями можна досягти компромісу між економічною ефективністю сектора і доступністю лікарських засобів для населення, особливо в умовах війни, коли стабільне постачання медикаментів є надзвичайно важливим.