Чи зможе українська енергетика привабити зелені інвестиції з Європейського Союзу?

У секторі енергетики Європи 2022-2025 роки стали часом глибоких змін та переосмислення підходів. Ще нещодавно світ намагався знайти оптимальний баланс між доступним газом, зростанням відновлювальної енергії та ринковими механізмами електропостачання. Проте сьогодні Європа активно розвиває нові енергетичні мережі, впроваджує цифрові норми для забезпечення прозорості торгівлі та створює умови для індустрій, які створюють істотний попит на електроенергію — від дата-центрів до електромобілів.

Україна за цей самий час прожила декілька "енергетичних життів". Вона втрачала об'єкти енергетичної інфраструктури після ракетних ударів та паралельно синхронізувалася з мережею ЄС, ввела у дію найбільші в регіоні системи зберігання енергії й перекроїла інвестиційну оптику бізнесу. Це боляче, але продуктивно: війна змусила нас перейти з "теорії переходу" до "практики стійкості".

Євросоюз відповів на енергетичний шок пакетами нових правил та інвестицій. Реформа ринку електроенергії закріпила стабільні довгострокові інструменти та знизила вплив газових цінових коливань на вартість електроенергії. Паралельно модернізація нагляду за торгівлею енергією посилила прозорість та відповідальність гравців.

На інфраструктурному рівні з'явився план швидкої добудови мереж та міждержавних з'єднань. І, нарешті, у європейський порядок денний увійшов новий великий споживач - штучний інтелект із його дата-центрами, що за кілька років додають десятки терават-годин попиту й змушують прискорювати інвестиції в мережі, гнучкість і керованість попиту.

В період з 2022 по 2025 роки спостерігається новий тренд — відродження водню як важливої складової не лише в деклараціях, але й у реальних інвестиційних рішеннях та регуляціях. Європейський Союз ініціював створення European Hydrogen Bank, який проводить аукціони для підтримки виробництва водню. Визначено критерії для "зеленого" водню, отриманого за допомогою електролізерів, а також для водню з низьким вмістом вуглецю. Крім того, в рамках проектів спільного інтересу розпочато поетапну розбудову водневої інфраструктури. Ці ініціативи тісно пов'язані з транспортним сектором: у морській галузі введено нові вимоги щодо зниження вуглецевої інтенсивності пального, а в авіації встановлено мінімальні частки стійкого авіаційного пального (SAF). Це відкриває нові можливості для використання е-метанолу та "зеленого" аміаку як альтернативних енергетичних носіїв у цих сферах.

Європейські амбіції в галузі водню перестали бути лише теоретичними. У 2025 році в Данії запрацював перший у світі комерційний завод з виробництва е-метанолу, який отримує енергію з відновлювальних джерел та вловленого вуглецю. Морський сектор також активно укладає контракти на нові види пального. Хоча це ще не вирішує всі питання щодо собівартості, вже спостерігається формування ринку з прогнозованим попитом.

Після проведення аварійної синхронізації з європейською енергетичною мережею у березні 2022 року Україна не лише зберегла функціонування своєї енергосистеми, але й розпочала комерційну торгівлю електроенергією. Для осінньо-зимового сезону 2024-2025 років європейські оператори підвищили ліміт імпорту електрики в Україну до 2,1 ГВт. Цей обсяг не був погоджений у рамках пільгових умов, а базувався на технічних можливостях системи, яка витримала випробування війною й наразі виконує вимоги стабілізаційного характеру.

Відповіддю України на проблеми з електропостачанням і руйнуваннями, спричиненими російськими обстрілами, стала необхідність забезпечення внутрішньої адаптивності. Минулого року приватні інвестори реалізували проекти зі створення систем зберігання енергії загальною потужністю 200 МВт та ємністю 400 МВт-год. Це шість станцій, розроблених для балансування навантаження та роботи в надзвичайних ситуаціях, які вже проходять етап комерційних тестувань і незабаром запрацюють за контрактами з оператором системи передачі. Іншими словами, це забезпечить двогодинний резерв для сотень тисяч домогосподарств у найкритичніші моменти.

Ця ситуація не виникла спонтанно. У 2023-2024 роках бізнес активно почав диверсифікувати свої напрямки, зокрема, в сфері газопоршневих установок та малої когенерації. Міста інвестували в міні-ТЕЦ, міжнародні партнери постачали модульні газові турбіни, а державні компанії ініціювали програми пікового децентралізованого виробництва. Всі ці дії стали вимушеним і прагматичним реагуванням на проблеми з блекаутами та нестачу енергетичних ресурсів.

Паралельно регулятор підлаштував правила під нову реальність. З'явилися окремі процедури для аукціонів допоміжних послуг, де системи зберігання і швидкі генерації можуть конкурувати за довгострокові контракти. Для воєнного часу це консервативна, але своєчасна та вірна інновація, за якою ринок отримує чіткий сигнал, оператор отримує ресурс для керованості системою, а споживач може розраховувати на стабільне енергопостачання та зменшення кількості відключень.

Європейський Союз встановив основні принципи для розвитку значного ринку водню. Підтримка виробництва через аукціонні механізми, єдині стандарти для підтвердження походження "зеленого" водню та визнання водню з низьким вмістом вуглецю - це ті регуляції, які були відсутні ще зовсім недавно.

Наступним кроком у регулюванні є транспортний сектор: морський транспорт має зобов'язання зменшувати вуглецеву інтенсивність пального, тоді як авіація повинна досягти певних мінімальних показників використання стійких видів пального. На цьому етапі в процесі беруть участь похідні форми водню, такі як е-метанол та "зелений" аміак.

Е-метанол синтезують із водню та вуглекислого газу на відновлюваній електриці, а аміак виробляють із водню та азоту повітря. Це рідкі носії енергії, які легше зберігати й перевозити наявною наливною інфраструктурою, тому в перехідні роки вони стають практичним мостом між виробниками водню та споживачам, починаючи від хімічної промисловості й агросектора та закінчуючи судноплавством та авіацією.

Україна має можливість інтегруватися в цей ланцюг з обох напрямків. Перший аспект - інфраструктура: країна володіє портовими та хімічними активами на узбережжі Чорного моря, серед яких Одеський припортовий завод, який історично займався обробкою аміаку. Запланована приватизація цього заводу у 2025 році відкриває перспективи для відновлення роботи з акцентом на "зелені" продукти в післявоєнний період, а не лише на традиційні добрива.

Другий - це проєкти з виробництва похідних водню в логіці майбутніх експортних потоків. Рішення про це мають приймати інвестори, та регуляторне тло вже зрозуміле завдяки європейським правилам і українським політикам у сфері водневої енергетики.

Для кращого розуміння важливо підкреслити, що ми не спішимо з висновками. Навіть в Європейському Союзі проєкти е-метанолу лише в 2025 році почали переходити від експериментальних стадій до промислового виробництва. Проте, нині формується "попитова воронка", яка охоплює такі сфери, як порти, логістика, судноплавство та авіація. Учасникам ринку важливо увійти в цей процес у потрібний момент, адже це відкриває можливості для залучення платоспроможних покупців та фінансування під експортні проєкти.

Класичні інвестиційні інструменти продовжують діяти, але з корекцією ризику. Проєктне фінансування із гарантіями міжнародних фінансових установ, страхування політичних ризиків, блендінг грантів і кредитів, довгострокові договори купівлі-продажу електроенергії та послуг системі - це те, що рухає нові проєкти навіть під обстрілами.

Коли мова заходить про критично важливу інфраструктуру, банки та донори перетворюються на співінвесторів у стійкість, а не просто на кредиторів. Наприклад, у 2025 році міжнародні банки розвитку затвердили фінансування пакетів для пікової генерації та систем зберігання, реагуючи на нестачу гнучкості та ризики, пов’язані із зимовим періодом.

Важливим нюансом залишаються мережі. Розвиток дата-центрів і електрифікації в ЄС вже підняв планку вимог до приєднань і керованості попиту. Попит зростає, а вікно для підключень звужується. Для України це сигнал, який говорить про те, що кожен новий мегават вітру чи сонця має одразу отримувати місце в мережі і контракт на гнучкість. Інакше інвестори платитимуть не за генерацію, а за простій.

Протягом останніх місяців ми стали свідками кількох випадків затримання високопосадовців у сфері енергетики. Ми не займаємося юридичними оцінками і не замінюємо судову систему. Натомість розглядаємо це як потенційний ризик. Для міжнародних партнерів такі події означають підвищення вартості капіталу, ускладнюють структуру угод та акцентують увагу на необхідності виконання попередніх умов, таких як аудити, дотримання норм та прозорість процесу закупівель.

Якщо країна показує, що розслідування йдуть доверху і завершуються процесуально коректно, інвестори це враховують і повертаються до цифр проєкту. Якщо ж турбулентність системна, зростає частка грантових компонентів, а борговий ресурс дорожчає. В цьому полягає логіка інвестування та математика ризику у воєнний час.

Після воєн 1990-х років країни, що виникли на території колишньої Югославії, переживали подібний етап розвитку. Спочатку відбувалася стабілізація ситуації, супроводжена значними міжурядовими ініціативами, такими як Пакт стабільності, які, під впливом Європейського Союзу та міжнародних фінансових установ, сприяли відкриттю фінансування, зокрема, в сфері інфраструктури.

Наступним етапом є приватизація та тривалий, іноді складний процес модернізації комунальних і енергетичних ресурсів, який став цікавим для приватних інвесторів лише після встановлення чітких правил і регуляторних гарантій.

Хорватія досягла цього результату завдяки проведенню інституційних реформ та виконанню євроінтеграційних вимог, при цьому інвестиції в інфраструктуру та енергетичні потужності виникли як наслідок, а не як ініціатива. Це не є ідеалізацією, а практичною дорожньою картою для нас, яка зосереджена на новій парадигмі, що ґрунтується на принципі: спершу встановлення правил і мереж, а вже потім масштабні інвестиції.

Реалістичний сценарій для України на 2026 рік складається з трьох обов'язкових елементів.

По-перше, питання мереж і з'єднань. Європейський Союз посилює свої зусилля в галузі інтерконекторів та внутрішніх ліній, адже без цього неможливо забезпечити ефективне функціонування ані відновлювальних джерел енергії, ані дата-центрів. Нам необхідно розробити прискорений план модернізації мереж, з акцентом на швидке підключення нових об'єктів генерації та зберігання енергії, подібно до Плану енергетичної інфраструктури Європи. У довгостроковій перспективі це виявиться економічніше, ніж постійні аварійні зупинки.

Другий аспект - це гнучкість у бізнесі. Системи зберігання портфельного типу, швидкі пікові станції, контрольований попит та нові ринки для допоміжних послуг стали не просто тимчасовими заходами в умовах війни, а новою нормою. Укладання угод з операторами системи передачі, чіткий графік аукціонів та бездоганна інтеграція з європейськими стандартами - ось що відокремлює реальні проєкти від тих, що залишаються лише на папері.

Третім аспектом є використання похідних продуктів водню, таких як аміак та е-метанол, в контексті експортної стратегії. Необхідно уникати конкуренції за титул "найзеленішого водню у світі" вже сьогодні. Натомість, слід створити фундамент для експорту продуктів, які легше реалізувати на міжнародному ринку і для яких вже існує попит, зокрема, це стосується е-метанолу та "зеленого" аміаку.

Це вимагає ухвалення рішень, які забезпечать прозорість у процесах приватизації та репрофайлінгу портових і хімічних активів, а також відкритий доступ до мереж і контрактних зв'язків з європейськими споживачами. У ЄС вже існують відповідні правила, тоді як наші стратегії наразі перебувають на стадії обговорення. Час тисне, проте не карає тих, хто діє системно та послідовно.

Для інвесторів інформація очевидна. Після 2025 року український енергетичний сектор буде зосереджений на мережах та гнучких рішеннях у поєднанні з довгостроковими угодами, а також на спеціалізованих галузях, пов'язаних із водневими технологіями, де наш регіон може стати важливим виробничим партнером для Європейського Союзу. Вартість капіталу визначатиметься не лише обсягами активів, але й ефективністю управління ризиками.

Для політиків основним завданням стане оперативне формування регуляторних механізмів, що поєднують національне та європейське законодавство. Це забезпечить захист конкуренції на аукціонах і зробить експортну логістику більш прозорою. Громадянам же важливо, щоб енергоресурси були доступними, а впровадження енергоефективних рішень — простим і зрозумілим. Всі інші аспекти є лише засобами для досягнення цих цілей.

У 2026 році Україна вступає з накопиченим досвідом виживання та ефективними рішеннями. Європа активно розвиває попит на екологічну електроенергію, а також прагне диверсифікувати постачання природного газу та нафти. Одночасно, на горизонті формуються нові ринки для енергоносіїв, зокрема водню та його похідних. На перетині цих двох напрямків відкриваються можливості, які Україна має шанс реалізувати.