Анна Різатдінова: Патріотизм нового покоління українців вражає своєю силою.

У розмові з РБК-Україна Різатдінова поділилася спогадами про своє підліткове життя та кар'єру, розповіла про створення власної академії, обговорила виклики, з якими стикається український спорт, а також розкрила свої амбіції, секрети краси та пояснила, чому залишилася без пари.

Хотів би розпочати нашу бесіду з теми вашої академії художньої гімнастики. Чи маєте ви наміри розширити свою діяльність, наприклад, відкрити філії в інших містах або навіть за кордоном?

Спочатку, після відкриття, я мріяла про масштабування по Україні, плануючи відкриття нових філій. Проте з часом усвідомила, що це не просто спортзал з дизайном, обладнанням і стилем. Неможливо продавати франшизу, адже тут все залежить від мене. Я є обличчям академії, завдяки якому діти разом з батьками приходять на навчання. Тому я розумію, що для ефективної роботи академії та досягнення результатів потрібно зосередитися саме на Києві.

Наразі в нас відкрито три маленькі локації та одна велика. І з ними приходиться доволі часто поратися, тому що практично кожного місяця зʼявляються нові виклики. Спочатку потрібно знайти зал з дуже високою стелею, бомбосховище, а ще - наявність генератора, наявність постійного світла... Також постійно щось відбувається і приймаються відповідні рішення, аби в залах було тепло, були вільні години оренди зали і можливість в усіх діток відвідувати заняття попри постійне зростання цін на все.

Які ваші амбіційні плани стосовно неї?

Ми завжди маємо амбітні цілі. Наприклад, на даний момент однією з наших основних задач є демонстрація високого рівня на чемпіонатах України та Києва. Проте для мене найважливішим є те, щоб досягнення не були лише результатом заради результату. Я усвідомлюю, як амбіції можуть негативно впливати на дітей, тому приділяю особливу увагу їхньому ментальному здоров’ю.

Тому, можливо, деякі процеси будуть йти не надто швидко, але я та моя команда матимуть впевненість, що дітки щасливі та в гарному ментальному стані. Для нас це дуже важливо.

- Ви розповідали, що коли ви тренувалися, то не залишалося часу на особисте життя, що Альбіна Миколаївна Дерюгіна була дуже строгою... Чи були конкретні моменти, коли ви серйозно думали все кинути і не займатися гімнастикою?

Досить часто я думала про те, щоб залишити гімнастику і завершити свою професійну кар'єру. Але я усвідомлювала, що це невід'ємна частина мого життєвого шляху. Весь мій час, 24 години на добу, 7 днів на тиждень, був присвячений гімнастиці. Саме тому, коли все моє життя оберталося навколо цього спорту, я іноді відчувала себе перевантаженою. Я мала великі амбіції, але відсутність можливості відволіктися на інші аспекти життя призводила до неприємних моментів. Однак важливо усвідомлювати, що це лише частина шляху, який потрібно пройти кожному, хто обирає цей шлях.

Анна Різатдінова у своєму дитинстві (зображення представлені самою гімнасткою)

- Які елементи зі школи Дерюгіних, вихованкою якої ви є, використовуєте у своїй академії, а від яких категорично відмовилися?

Я є представником цієї школи, і цим дуже пишаюся, оскільки завдяки її методам ми змогли досконало освоїти безліч складних елементів. Тепер ми прагнемо передати наш досвід та унікальні знання наступним поколінням.

Від чого відмовилася? Не те, щоб відмовилася, але трішки використовую інший підхід до дітей. Адже враховуючи пройдений мною шлях, я розумію, що означає бути тренером і що ти при цьому відчуваєш, і що означає бути гімнасткою, та що людина при цьому відчуває.

Отже, ми переосмислюємо методи навчання і підлаштовуємося під нові покоління учнів. Те, що колись вважалося звичним, нині потребує оновлення та адаптації до нових реалій. Саме тому ми змінюємо своє ставлення до процесу навчання.

Цікаво, що багато атлетів відзначають, що в минулому тренери у різних спортивних дисциплінах були досить жорсткими і ставили високі вимоги, що, безумовно, сприяло досягненню їхніх успіхів. Чи не здається вам, що сучасні наставники занадто м’яко ставляться до своїх підопічних? Через це нове покоління спортсменів не викладається на максимум, не відчуває відповідальності перед вболівальниками та своєю країною...

Як я вже зазначала, покоління справді змінилося, отже, і підхід до виховання дітей має бути абсолютно новим. Проте я не можу стверджувати, що результати та досягнення стали гіршими. Я помічаю нових видатних спортсменів, молодих і надзвичайно обдарованих. Так, я погоджуюсь, що фанатів стало менше, але серед них є справжні таланти.

Останні Олімпійські ігри продемонстрували, що навіть у складних умовах війни наші результати вражають. Якщо ж говорити про захоплення спортом, важливо більше висвітлювати та популяризувати його.

Наприклад, у моєму дитинстві я безумовно бачила багато надихаючих прикладів, таких як Лілія Подкопаєва, Катерина Серебрянська та Анна Безсонова. Я виросла, спостерігаючи за їхнім успіхом, і вважаю, що нам потрібно більше ділитися історіями успіху спортсменів. Було б чудово, якби діти та підлітки прагнули не лише стати блогерами, а й реалізувати себе у спорті.

Які аспекти вимагають термінових та рішучих перетворень в українській художній гімнастиці та спорті в цілому?

- По-перше, Україна завжди претендує на високе досягнення в міжнародних змаганнях. Завжди. Тобто збірна України з художньої гімнастики завжди в топ 5-8. Але нам дуже не вистачає залів, великих та просторих, щоб займалися і сеньйори, і юніори. Ірина Іванівна Дерюгіна не раз говорила про цю проблематику.

Мабуть, це єдине, на що можу звернути увагу. Усе інше — це вже справа самих атлетів. Якщо вони зможуть подолати себе, працюючи в спортзалі на максимум щодня, то впевнений, що результати будуть позитивними.

Як ви вважаєте, чи зможуть молоді спортсмени, які виїхали за межі України, повернутися додому? Хто має виховувати в них почуття патріотизму, яка повинна бути їхня мотивація? Адже одне – це запросити футболіста, який виступає в Англії, щоб він кілька разів на місяць грав за національну команду, а зовсім інше – щоб він залишився тут, в Україні, жив і тренувався.

Багато дітей, які займалися художньою гімнастикою в Україні, втратили свою фізичну форму після переїзду до Німеччини, оскільки в маленьких містах та селищах цей вид спорту не набув великого розвитку. Проте існує молодь, яка розпочала вивчення мови (або вже опанувала її) і має намір вступити до університетів, плануючи своє майбутнє. Тим не менш, я впевнена, що деякі підлітки повернуться назад. Я добре усвідомлюю, що не кожна дівчина чи хлопець зможе реалізувати себе за кордоном. Це питання є досить складним.

Щодо патріотизму, я переконана, що у молодого покоління, яке пережило війну та повномасштабне вторгнення, почуття патріотизму просто неймовірно сильне. Вони завжди підкреслюють і підтверджують, навіть перебуваючи за межами країни, що Україна займає особливе місце в їхніх серцях. Анна Різатдінова (фото надане гімнасткою).

Яка основна проблема в психології молодих українських спортсменів, на вашу думку, є найактуальнішою?

На мою думку, основна проблема, хоч це може здатися жорстким, полягає в саможалі. В даний момент вони рідко готові наполегливо працювати в спортзалі до повного виснаження.

Колись ми організовували тренування в неділю і не соромилися прокидатися раніше, щоб встигнути на ранкову пробіжку перед першим заняттям. Після цього ми ще встигали провести й друге тренування...

Не знаю, з чим це пов'язано, але зараз не надто багато хто готовий до такого. Я б рекомендувала молодим спортсменам, поки наразі є час, чи це гімнастика, чи плавання - не важливо: приділіть всі 100% свого життя саме цьому виду спорту і ви побачите, які досягнення вам під силу!

Який етап у вашій кар'єрі професійного спорту став для вас найбільш складним, і яким чином ви змогли його подолати?

Це були Олімпійські ігри в Лондоні 2012 року. Після їх закінчення я відчувала бажання все залишити, адже зайняте 10 місце здавалося мені повним провалом. Підготовка до Олімпіади була надзвичайно виснажливою, особливо коли вся країна покладала на мене великі сподівання на медаль. Це створювало величезний тягар, адже усвідомлюєш, скільки людей чекають від тебе успіху. На відміну від багатьох інших видів спорту, у нашій дисципліні, на жаль, немає можливості виступати на кількох Олімпіадах.

Мені вже було 23 роки на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро-2016, і я об'єктивно розуміла, що це мої останні професійні Ігри. І ось це було дуже важко. Важко було витримати саме це: не здатися, не лінуватися і продовжити перепрацьовувати.

А як щодо особистого життя? Чи був у вас якийсь момент, який докорінно трансформував вас, змінив ваші цінності та погляди на життя?

- На мою думку, кожна людина, яка зустрічається в нашому житті, нас чомусь навчає. І тому, як би важко не було, ми повинні їй дякувати.

- Яким чином війна змінила ваше сприйняття світу?

Війна навчила мене цінувати кожен момент і те, що маю. Раніше я часто відкладала важливі речі на потім, сподіваючись на зручніший час. Але конфлікт нагадав мені, що ми не можемо бути впевненими у завтрашньому дні чи навіть у тому, що чекає нас через місяць. Тепер я намагаюсь максимально використовувати кожну можливість, щоб насолоджуватися життям і робити добрі справи для дітей та для нашої країни, адже це для мене дуже важливо. У грудні 2024 року Анна провела турнір Rizatdinova Cup, на якому виступила Саша Паскаль — юна гімнастка, яка втратила ногу через російський обстріл (фото: instagram.com/rizatdinova_cup).

Як вам вдається балансувати між материнством, управлінням академією та активною участю в суспільному житті?

Я намагаюся досягти цього балансу, як і багато інших жінок, які поєднують роботу зі своєю пристрастю. У неділю я цілком присвячую себе материнству, стараючись провести цей день зі своїм сином. Однак у суботу, на жаль, це не зовсім можливо, адже більшу частину дня я займаюся тренуваннями в академії.

Які аспекти виховання Романа для вас є найважливішими? Чи обговорюєте ви з ним теми війни і вважаєте, що відповідальність за неї лежить на Росії?

Протягом тижня у мого сина є свої завдання та навчання - це школа. У мене також є свої обов'язки і робота. Однак я відчуваю щастя, адже наші стосунки дуже близькі. Він усвідомлює, що я працюю, і пишається мною, розповідаючи друзям: "Знаєте, моя мама - олімпійська призерка!". Це взаєморозуміння приносить мені велике задоволення.

Щодо війни, безсумнівно, ми ведемо бесіду. Як представник нового покоління, він зобов'язаний усвідомлювати всі події, що відбуваються в нашій країні.

Що для вас є більш складним: бути спортсменкою чи займатися бізнесом?

Обидва варіанти - це не просте завдання. Зараз, напевно, я не повторила б свій спортивний шлях. Але й стати бізнесвумен не так просто... Я зіткнулася з багатьма речами, про які спочатку навіть не підозрювала. Кожен день вести бізнес в умовах війни - це справжній виклик. Проте я вже звикла до того, що легких шляхів не існує. Я докладаю всіх зусиль, щоб рано чи пізно настав час, коли все буде значно простіше.

Чи ваше серце наразі вільне? У одному з інтерв'ю ви згадували, що прагнете знайти не лише кохану людину для себе, а й батька для Роми. Якими якостями повинен володіти ідеальний чоловік для вас?

Так, моє серце вільне. Якими якостями повинен володіти мій обранець? Не можу сказати точно, але одне знаю напевно: він має бути сильнішим за мене. Я вже відчула це на власному досвіді, і розумію, що порядність — це обов'язкова риса. Він повинен мати сильний характер, займати впевнену позицію в житті і досягати своїх цілей.

Не знаю чому, але поруч зі мною чоловіки відчувають себе не самореалізованими. Я розумію, що для чоловіка це дуже важливо, і важливо впевнено стояти на ногах, особливо, коли жінка досягла певних результатів у своєму житті. Анна Різатдінова назвала головні якості, якими повинен володіти її чоловік (фото надане гімнасткою)

Який найсмішніший інцидент стався з вами через вашу відомість?

- Найкурйозніший випадок - це коли надсилали кошики з квітами без адресанта. Це відбувалося десь протягом трьох місяців, і я практично кожного дня отримувала величезні кошики троянд, але не розуміла - від кого, тому що ця людина не видавала себе.

- Ви завжди виглядаєте стильно. Які улюблені речі у гардеробі?

Я маю великий захват як до спортивного одягу, так і до класичних стилів. Протягом всього дитинства та юності я носила спортивні речі, оскільки вони дарували мені відчуття зручності. Проте тепер, коли є можливість, я надаю перевагу взуттю на підборах.

- Маєте улюблені бренди, які відповідають вашому духу?

- Улюблених немає, лише є ті, яким я віддаю перевагу. Якщо в мене є потреба в новому стильному одязі, то я їду в торговий центр і знаю, що декілька елементів я собі точно підберу.

Яким чином ви підтримуєте свою ідеальну фізичну форму? Чи слідуєте ви певним дієтичним рекомендаціям, або, можливо, вживаєте якісь незвичайні соки?

У мене зовсім немає дієт. Більш того, я виступаю проти них. Оскільки тривалий час моє життя було обмежене суворими спортивними режимами, тепер я прагну харчуватися правильно і збалансовано.

Я займалася консультаціями з нутриціологом, але все ще не можу повністю відмовитися від десертів, адже вони мені дуже подобаються. Звичайно, важливо контролювати, коли і скільки їх вживаю, але повна відмова для мене просто неможлива.

А також макарони! Я просто в захваті від італійської кухні, і відмовитися від неї не планую. Хоча ввечері я вже не буду вживати пасту, в обід, скажімо, можу собі це дозволити.

Чи стежите за виступами молодих українських гімнасток? Хто, на вашу думку, може стати "зіркою завтрашнього дня"?

Звісно, я стежу за цим! Можу виокремити трьох талановитих юних гімнасток: Таїсію Онофрійчук, Поліну Каріку та Анастасію Ікан.

- Чи бачите ви себе в ролі професійного тренера в майбутньому?

- Чи можу я вважати себе професійним тренером? Якщо чесно, не впевнена в цьому. Моя роль виходить за межі лише тренування; я вважаю себе наставником, здатним допомогти дитині обрати правильний шлях. Мене цікавить не тільки художня гімнастика, а й українська молодь в спорті в цілому. Я бачу багато можливостей, які можна реалізувати, відокремлюючи їх від традиційної тренерської діяльності.

Але все ж, можливо, десь через років 20 дійсно я буду тільки тренером.

Чи розглянули б ви можливість зайнятися політичною діяльністю?

Якщо бути відвертим, я часто розмірковую про це. Якщо б мова йшла про спорт, це було б для мене надзвичайно цікаво.

- Хто вас мотивує і надихає сьогодні?

Люди завжди надихають мене, особливо наші військові. Коли натрапляю на фото чи відео в мережі, навіть у моменти, коли настрій не найкращий, усвідомлюю, що не маю права здаватися чи дозволяти собі негативні думки.

Діти надихають, адже коли дивишся в їхні очі (а я це роблю постійно), відчуваєш, як вони потребують підтримки та допомоги: хтось не знає, куди рухатися далі, хтось прагне завершити заняття з гімнастики тощо. І тоді розумієш, що ти для них важливий.

Які ваші методи для відпочинку? Який спосіб релаксації приносить вам найбільше задоволення?

Мені дуже подобається приймати ванну з морською сіллю та піною. Це неймовірно заспокоює мене, а хороший сон - це для мене справжня знахідка. Коли я відчуваю себе виснаженою і вичерпаною, саме під час сну я знаходжу сили для відновлення.

Яким чином ви сприймаєте відгуки в соціальних мережах?

- Критика супроводжує мене завжди. Мені здається, що для всіх людей, які роблять щось у своєму житті, а не сидять на місці, особливо, якщо це щось велике і гучне, це взагалі частина процесу.

Зараз моя реакція на коментарі стала менш емоційною, тоді як раніше я могла дуже сильно переживати через них. Тепер я вже більш-менш звикла до цього. Анна Різатдінова (фото надане гімнасткою).

Що саме вас найбільше захоплює в українському народі? А які риси, на вашу думку, варто було б відкинути?

В українцях вражає неймовірна сила духу. Ми ніколи не піддаємося, незалежно від обставин. Я завжди стверджую, що жоден європеєць не проводитиме тренувань в умовах відсутності світла або під загрозою ракетних атак; навіть думка про це, напевно, не спаде їм на думку.

А щодо змін, то хочеться, щоб ми більше підтримували один одного і неважливо, з якого хто регіону, чи ще якісь особливості, які нас різнять. Дуже хочеться, щоб ми менше сварилися, а більше єдналися.

Які ваші перші кроки після того, як Україна здобуде перемогу?

Після нашої перемоги, мені здається, ми всі вирушимо на Майдан. Це важливе місце, яке наочно демонструє ціну, заплачену за нашу свободу. Я уявляю, як ми обіймаємося і висловлюємо вдячність тим, хто подарував нам можливість жити.